Теорії та наслідки зовнішньоторговельної орієнтації для країн ( на прикладі окремої країни)

 

Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України

Дніпропетровський національний університет  ім. О. Гончара

Факультет міжнародної економіки

Кафедра міжнародних фінансів

 

 

 

 

КУРСОВА  РОБОТА

з дисципліни "Міжнародна економіка"

на тему : Теорії та наслідки зовнішньоторговельної  орієнтації для      країн ( на прикладі окремої країни)

 

 

Виконавець

Студент  групи   ВЕ-09-1                            Настобурко П. В.

 

 

Науковий  керівник

Доцент кафедри Міжнародні фінанси                              Дзяд О. В.

 

 

 

 

Дніпропетровськ

2012

Зміст

Вступ

1. Загальнотеоретичні основи державної політики у сфері зовнішньої торгівлі………………………………………………………………………….4
1. Поняття, сутність міжнародної торгівлі……………………………….4
2. Основні інструменти та наслідки зовнішньоторговельної політики..9
3. Система показників оцінки розвитку зовнішньої торгівлі країни…...12
2. Аналіз стану  зовнішньої торгівлі Республіки  Білорусь……………..18
1. Основні торговельні партнери Республіки Білорусь…………………..18
2. Динаміка зовнішньоторговельних потоків країни……………………20
3. Порівняльний аналіз зовнішньоторговельної відкритості Республіки Білорусь  з країнами  СНД……………………………………………………..27
3. Перспективи вдосконалення зовнішньоторговельної політики країни.32

Висновок…………………………………………………………………………41

Перелік використаних джерел………………………………………………….43

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Сучасний стан світогосподарських зв'язків характеризується подальшим  прогресом у розвитку спеціалізації  в міжнародному масштабі і зростаючій залежністю національних економік від  зовнішніх факторів, в першу чергу, від розвитку світового виробництва, рівня науки і техніки, розвиток міжнародних обмінів. Навіть держави, що мають величезні природні, матеріальні  і людські ресурси, не можуть ефективно  розвиватися без активної участі в міжнародному співробітництві.

 У цих умовах зовнішньоекономічна політика, будучи системою заходів, спрямованих на досягнення певних переваг економіки держави на світовому ринку й одночасно на захист внутрішнього ринку від конкуренції іноземних товарів, набуває особливої ​​значущості для будь-якої держави в сучасних умовах. Тому на сьогоднішній день актуальність питання стосовно зовнішньоторговельної орієнтації в окремих країнах виходить на перший план. Однією з таких країн є об’єкт моєї роботи – Республіка Білорусь.

Метою роботи є дослідження наслідків міжнародного співробітництва при зовнішньоторговельній орієнтації країни.

Завданням роботи являється  розгляд та аналіз державної політики в сфері  зовнішньої торгівлі,  вивчення динаміки зовнішньоторговельних потоків та розробка рекомендацій щодо поліпшення політики зовнішньої торгівлі.

Основною метою роботи є визначення питань формування стратегії  зовнішньоторговельної діяльності країни та комплексне вивчення як теоретичних  так і практичних питань даної  сфери.

У загальному виді предметом  вивчення є міжнародна торгівля як засіб, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати  продуктивність своїх ресурсів і  в такий спосіб збільшувати загальний  обсяг виробництва. Та розгляд держави, як і окремих осіб і регіонів країни, що можуть виграти за рахунок спеціалізації на виробах, що вони можуть робити з найбільшою відносною ефективністю, задля поліпшення загальноекономічного благополуччя.

Розділ 1. Загальнотеоретичні основи державної політики у сфері  зовнішньої торгівлі

 

1. Поняття, сутність зовнішньої торгівлі та зовнішньоторговельної політики

В умовах науково-технічної  революції для економічного розвитку будь-якої країни все більшого значення набуває її участь у міжнародному поділі праці Наочним прикладом  цього є процеси, що відбуваються на Заході, де промислово розвинені  країни свідомо йдуть на стирання економічних, а часто і політичних кордонів, створюють управлінські надбудови , основним завданням яких стає, в  тому числі, формування сприятливих  умов для досягнення свободи руху товарів, капіталів, технологій, послуг, робочої сили і т. п. з метою  вирівнювання рівнів економічного розвитку окремих країн на основі спеціалізації  і науково-технічної кооперації. Вирішення цих завдань тісно  пов'язане з проблемами формування цивілізованої зовнішньоекономічної та зовнішньоторговельної політики.

Зовнішньоекономічна політика - це система заходів, спрямованих  на досягнення економікою даної країни певних переваг на світовому ринку  й одночасно на захист внутрішнього ринку від конкуренції іноземних  товарів. Зовнішньоекономічна політика, як показує історія, часто використовується для досягнення певних економічних цілей і, тому з повним правом вважається складовою частиною зовнішньої політики держави, і в залежності від поставлених цілей вона може бути як сконцентрованою на розвиток внутрішнього ринку держави, або орієнтованою на зовнішні ринки.

Отже, зовнішньоторговельною  орієнтацією являться такий вид  зовнішньополітичної стратегії  при якій держава буде відкритою  для торгово -економічного співробітництва з іншими країнами.

Таким чином, зовнішньоекономічна  політика має дві сторони: захисну  і наступальну. Вона здійснюється з  допомогою певного арсеналу заходів, які, досить умовно, можуть бути підрозділені також на захисні і наступальні.  
Як відомо з економічної історії, в різні періоди свого розвитку окремі держави проводили ту зовнішньоторговельну політику, яка на даному етапі в найбільшою мірою відповідала конкретній ситуації, що існувала в даній країні. Перші спроби створення стрункої концепції в галузі економічного розвитку держави та її зовнішньоторговельної, політики мали місце в період ліквідації феодальної роздробленості в Європі, створення централізованої держави і утворення національного ринку.

Враховуючи той факт, що основою економіки феодального  суспільства був купецький капітал, для якого синонімом багатства  були гроші, була сформульована і  відповідна політика, що одержала назву  меркантилізму. Її прихильники виходили з того, що багатство держави, яке  вони ототожнював і з грошовим капіталом, залежить від максимально  можливого накопичення грошей (золота і срібла). Тому, вважали вони, зовнішня торгівля повинна бути орієнтована  на накопичення дорогоцінних металів  шляхом проведення політики обмеження  імпорту і розширення експорту за допомогою втручання держави  та його контролю за станом зовнішньої торгівлі. Основним засобом обмеження  доступу іноземних товарів на внутрішній ринок були мита Одночасно  в колонії могли ввозитися  товари тільки з метрополії. На шляху  постачань з інших країн зводилися  обмежувальні, а часто і просто заборонні бар'єри.  
У міру розвитку продуктивних сил і переходу до мануфактурного, а потім і капіталістичному спосіб виробництва політика меркантилізму поступово трансформувалася в політику протекціонізму, завданням якої було вже не накопичення грошей державою, а заступництво національній економіці. В основу протекціоністської політики було покладено прагнення захистити внутрішню економіку за допомогою митних зборів і кількісного обмеження імпорту, а іноді й експорту.

У міру розвитку капіталістичного способу виробництва політика протекціонізму вступала у все більшу суперечність з інтересами капіталістичного виробника, що прагнув до експансії і захоплення нових ринків збуту. Особливо гостро ця проблема постала після промислового перевороту в Англії. Застосування перших машин привело до скорочення витрат і збільшення обсягу виробництва. Однак на шляху реалізації різко збільшених обсягів значно більш дешевих товарів стояли створені політикою протекціонізму перешкоди, що привели на практиці до поділу світової торгівлі на сектори, які об'єднували метрополії і зв'язані з ними колоніальні країни.  
Ці об'єктивні потреби розвитку капіталістичного способу виробництва призвели до виникнення нової концепції, так званої теорії "свободи торгівлі" класиків англійської політичної економії А. Сміта і Д. Рікардо. Головна ідея їх вчення полягала в тому, що найбільшу вигоду одержують країни, які беруть активну участь у міжнародному поділі праці на основі витрат виробництва або, як вони висловлювалися, витрат праці (абсолютних - за А. Смітом і відносних - за Д. Рікардо). Надалі погляди Д. Рікардо були розвинуті шведськими вченими Е. Хекшером і Б. Оліним, сформулювали так звану теорію факторів виробництва, а також цілим рядом інших вчених - прихильників неоліберальної школи. [2]

Суть поглядів прихильників ''вільної торгівлі "прямо суперечила поглядам меркантилістів і представників протекціонізму, тому що ліберали рекомендували державі максимально обмежити втручання в економіку, в тому числі і у зовнішню торгівлю. Воно допускалося лише в рідкісних випадках: забезпечення безпеки і зміцнення обороноздатності країни або для нейтралізації державної підтримки експорту, що здійснюється іншою державою.  
У торгово-політичній практиці широко використовуються обидва напрямки зовнішньоекономічної політики - як протекціонізм, так і свобода торгівлі. При цьому в "чистому вигляді" вони практично ніколи не використовуються. Тим не менш, можна дуже грубо сформулювати причини, що визначають позицію держави в проведенні тієї чи іншої політики, тобто впливають на рішення питання: "протекціонізм чи свобода торгівлі?

Політика протекціонізму проводилася державою в ті періоди, коли внутрішня економіка даної  країни або її окремі галузі були не досить конкурентоспроможні на світовому  ринку, а тому потребували допомоги держави, яка і створювало систему  захисту слабких галузей, використовуючи для цього певний набір торговельно-політичних засобів.  
Навпаки, коли економіка однієї з країн виривалася вперед у своєму розвитку в порівнянні з іншими державами, її представники виступали з вимогою усунути перешкоди на шляху руху товарів, і в першу чергу, митні збори і кількісні обмеження, тобто виступали під гаслом свободи торгівлі .  
До останнього часу основним напрямком зовнішньоекономічної політики був протекціонізм. Вільна торгівля була всього лише окремим епізодом, винятком на тлі протекціонізму.

Освіта великих монополістичних  об'єднань (концернів, трестів тощо) привело до серйозних змін у політиці протекціонізму, що виявилися в появі  нового його напрямку, так званого  сверхпротекціонізма. Його відмінність  від протекціонізму вільної конкуренції  полягає в тому, що якщо на домонополістичний  стадії протекціонізм, як правило, був  спрямований на захист від іноземної  конкуренції найбільш слабких, неконкурентоспроможних галузей економіки, то монополістичний  сверхпротекціонізм став захищати саме найбільш розвинені, потужні, найбільш монополізовані галузі. Мета такого роду політики полягала в тому, щоб знаходяться  під посиленим захистом сектора  економіки мали можливість за рахунок  високого рівня цін одержувати на внутрішньому ринку монопольно високий  прибуток, спираючись на яку вести  наступ (за допомогою низьких цін) на світовому ринку з метою  витіснення конкурентів. У зв'язку з  цим, такого роду політика одержала також  назву наступального, або агресивного, сверхпротекціонізма. [3]

У зовнішньоекономічній політиці переплітаються інтереси різних монополій, фінансових, торгових, професійних  та інших груп. Тому сучасна зовнішньоекономічна  політика - це складна система, що формується під впливом національних, економічних і політичних чинників, під впливом процесів, що відбуваються у всій системі міжнародних економічних відносин, в першу чергу, науково-технічної революції, яка різко посилила взаємозалежність господарств окремих держав. Об'єктивні вимоги інтернаціоналізації економіки мали наслідком що зараз відбуваються у світі інтеграційні процеси, які надають величезну дію на формування сучасної зовнішньоторговельної політики. У результаті діяльності інтеграційних угруповань відбувається формування єдиної для них системи регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, що отримала назву колективного протекціонізму. Характерною для нього є більш-менш повна лібералізація взаємної торгівлі (свобода торгівлі) при одночасному проведенні узгодженої єдиної протекціоністської політики. У відношенні не беруть участь країн найбільш характерним прикладом цього є Європейський Союз. У формуванні зовнішньоекономічної політики активну участь бере держава, монополістичні угруповання і створені ними різні асоціації, об'єднання, комітети і т.п. У більшості, країн існують великі об'єднання національного капіталу: національні асоціації промисловців, галузеві об'єднання підприємців, торговельні палати та інші організації, що впливають на формування зовнішньоекономічної політики країни. Враховуючи наявні між представниками різних груп підприємців протиріччя, конкретна політика регулювання зовнішньоекономічного обороту є ніби рівнодіючої різних тенденцій. У ній знаходять також відображення як компроміси між інтересами національно відокремлених капіталів, що виражають прагнення забезпечити надійний захист від іноземної конкуренції, так і об'єктивні потреби забезпечення міжнародного спілкування в умовах підвищення ступеня інтернаціоналізації виробництва і капіталу.

 

 

 

 

1.2 Основні інструменти  та наслідки зовнішньоторговельної  політики

 

Інструментами зовнішньоекономічної політики називають тільки ті політико-економічні інструменти, які призначені для  цілеспрямованого безпосереднього  впливу на зовнішньоекономічні операції. Вони можуть поділятися на торгово-політичні  та валютно-політичні інструменти. До перших належать ті, які впливають  на реальні характеристики міжнародного обміну товарами. Найважливішими торгово-політичними  інструментами є мито, контингенти  та інші нетарифні торгові обмеження. [3]

Мито є найдавнішим  інструментом торгової політики. В  цілому його розглядають як податок, який держава накладає на товар, якщо він перетинає державний кордон або кордон митної зони, Відповідно до напряму товарних потоків розрізняють  ввізне, вивізне та транзитне мито. Найбільше економічне значення має  сьогодні ввізне мито. Вивізне мито накладають лише деякі країни, насамперед на аграрні продукти і сировину.