Соціальна політика як засіб гарантування економічної безпеки людини та держави

  Важливе призначення соціальної політики полягає  в тому, щоб створювати й підтримувати позитивний соціальний клімат у суспільстві. Останній параметр має інтегральний характер і дає змогу визначити якісний стан суспільних відносин, психологічної атмосфери в соціальних спільностях і суспільстві в цілому.

  Суспільство може перебувати у двох станах соціального клімату. По-перше, це сприятливий соціальний клімат, що дає змогу ефективно розвивати економічну, політичну, духовну та інші сфери життя. У такому суспільстві відносини соціальних груп, етнонаціональних та інших спільностей характеризуються відносинами співробітництва, взаємодопомоги, партнерства. Такий соціальний клімат притаманний цивілізованому суспільству.

  По-друге, це несприятливий соціальний клімат, характерною ознакою якого є  соціальне напруження з конфліктом інтересів індивідів і соціальних спільностей. Головною причиною цього явища можна вважати недостатню погодженість протилежних інтересів окремих людей, соціальних груп та класів. Якщо вирішення соціальних суперечностей у суспільстві затягується надовго, це може призвести до небезпечного загострення соціальних проблем. Часто таку ситуацію у своїх вузькогрупових інтересах намагаються використати занадто честолюбні лідери, політики-невдахи, а то й просто злочинні угруповання.

  Як  свідчить суспільно-політична практика, тривале існування в суспільстві високого рівня соціального напруження є дуже небезпечним явищем, бо може призвести до розпаду суспільства і навіть до громадянської війни. Для запобігання такому розвитку подій владні структури повинні виявити глибинні причини соціального напруження, визначити способи й засоби його подолання, знайти соціально-політичні сили, які здатні нормалізувати політичну ситуацію та об’єднати всю здорову частину суспільства.

  Ситуація, яка зараз склалася в соціальній сфері в Україні (та й в інших  країнах СНД), поставила перед суб’єктами соціальної політики як пріоритетну проблему прогнозування, запобігання соціальним конфліктам та оперативного їх подолання.

  Соціальний  конфлікт — це явний або прихований стан протиборства суб’єктивно протилежних  інтересів, цінностей, цілей та тенденцій розвитку соціальних суб’єктів, пряме або непряме зіткнення соціальних сил на ґрунті протидії існуючому соціальному порядку, це особлива форма історичного руху до нової соціальної єдності.

  Необхідно підкреслити, що суб’єктами соціального конфлікту можуть бути тільки люди, які виступають як індивідуально, так і спільно. Конфліктні відносини можуть виникати між індивідом і соціальною групою, оскільки інтереси індивіда і групи не завжди збігаються. Індивід також може вступати в конфліктні відносини із соціальними верствами, класами і навіть цілим народом або державою.

  Слід  звернути увагу на визначення соціальних функцій конфлікту. Однією з таких  функцій є сигнальна, що характеризує конфлікт як показник певного стану суспільства. Де існує конфлікт, там у суспільних зв’язках і відносинах щось негаразд, щось потребує серйозних змін.

  Близькою  до сигнальної, але не тотожною їй, є  інформаційна функція. Інформаційна суть конфлікту значно ширша, ніж проста вказівка на наявність соціальної невлаштованості. Розгортання, посилення, повороти конфліктної ситуації несуть певну інформацію про причини, які її породжують, а вивчення цих причин — важливий засіб пізнання суспільних процесів.

  Динамічна функція соціального конфлікту  полягає в прискоренні темпів просування до соціальних змін. Крім сказаного, можна назвати також прогресивну та регресивну функції конфліктів.

  На  особливу увагу заслуговує питання  про способи врегулювання конфліктів.

  По-перше, у разі будь-якого конфлікту величезне  значення має проблема правильного визначення інтересів, що лежать в основі конфліктних подій. Це може стати вирішальним кроком до оволодіння конкретною конфліктною ситуацією.

  По-друге, не менш важливим є пошук третейського суду для вирішення конфлікту. Досвід свідчить, що вдало підібраний посередник може швидко врегулювати конфлікт там, де без його зусиль згода між сторонами була б взагалі неможливою.

  По-третє, якщо зусилля для мирного врегулювання конфлікту з якоїсь причини не мають успіху, слід нарощувати активний потенціал, збирати і концентрувати сили, що здатні будуть вступити в боротьбу за умов відкритого зіткнення.

  По-четверте, не слід піддаватися на провокації супротивника, заінтересованого у відкритому зіткненні, а треба залишатися до кінця послідовним прибічником мирного розвитку подій.

  По-п’яте, треба всіляко сприяти тому, щоб  у переговорах було задіяно якомога більшу кількість учасників, бо в цьому разі обов’язково виникатимуть додаткові варіанти виходу з конфліктної ситуації і легше буде знайдено шляхи до примирення.

  По-шосте, необхідно приділити увагу не тільки діям і намірам можливих учасників  конфлікту, союзників та супротивників, а й діям досі нейтральних сторін.

  На  закінчення треба наголосити, що тривале  ігнорування в колишньому СРСР проблематики соціальних конфліктів призвело до того, що суспільні науки виявилися не готовими запропонувати державним, суспільним інститутам і політикам ґрунтовного теоретичного аналізу феномену конфліктності і практичних рекомендацій для врегулювання процесів розвитку конфліктних ситуацій. За цих умов стає надзвичайно актуальним завдання максимального засвоєння накопиченого світовою науковою думкою теоретичного багажу в галузі конфліктології, а також прискореного розвитку власних досліджень у цій науці, яка тривалий час у нас уважалася «зайвою». Остання обставина має для нас особливе значення, бо зараз Україна, як і інші країни СНД, є унікальною лабораторією, де проблематика конфліктів може досліджуватися на дуже багатому фактичному матеріалі.  

Пріоритетні напрямки здійснення 
соціальної політики в Україні 

        Основні параметри  здійснення соціальної політики в суспільстві  зумовлені багатьма об’єктивними чинниками: рівнем розвитку продуктивних сил, структурою економіки, станом соціального життя, характером політичної влади, духовною та моральною зрілістю населення країни тощо. На характер і основні напрямки соціальної політики активний вплив справляє і зрілість суб’єктивного фактора — спроможність та готовність управлінських структур та інших суб’єктів політики забезпечити соціальну спрямованість економіки, достойні умови праці й побуту громадян; цивілізований характер соціальних відносин.

  Слід  зазначити, що активна соціальна  політика аж ніяк не суперечить політиці економічної стабілізації. Навпаки, брак такої політики, надто низький рівень реальних доходів більшості населення обмежують потенціал стабілізації та економічного розвитку. Ясна річ, що ця політика має бути продуманою, відповідальною та ґрунтуватися насамперед на реальних можливостях держави.

  В Україні серйозний вплив на вибір основних напрямків соціальної політики, на їхній зміст справляють також і додаткові негативні обставини — жорстока криза, яка охопила всі сфери суспільного життя; дикий, часто стихійний, перехід до ринкової економіки, що супроводжується зубожінням більшості населення, зростанням соціально-економічної нерівності та експлуатації, поширенням групового та територіального егоїзму, дезінтеграцією єдиного економічного, кредитно-фінансового та територіального простору; розгулом злочинності, особливо у сфері економіки, постійними змінами співвідношення сил між прихильниками необмеженої та нерегульованої капіталізації суспільства й тими, хто стоїть за змішану, соціально орієнтовану економіку, рівноправні форми власності на засоби виробництва та регульовані ринкові відносини.

  Здійснювана в Україні соціальна політика, як зазначено в посланні Президента України до Верховної Ради України «Україна: поступ у ХХІ століття», має на меті забезпечити у 2000—2004 рр. зростання в 1,3—1,4 раза реальних доходів населення, створення 1 млн нових робочих місць, поступове підвищення мінімального рівня трудових пенсій до межі прожиткового мінімуму» .

  Одним із визначальних напрямків соціальної політики має стати зростання  реальних доходів і підвищення рівня  життя всіх верств населення (як працюючих, так і непрацюючих), яка здійснюватиметься відповідно до «Основних напрямків соціальної політики щодо грошових доходів населення України», схвалених Указом президента України від 7 серпня 1999 року. З цією метою опрацьовується концепція реформування системи оплати праці та підвищення заробітної плати як основного джерела доходів громадян, що працюють, і засобу посилення мотивації до високопродуктивної, якісної праці. Концепція передбачає докорінну зміну структури витрат виробництва з метою підвищення питомої ваги оплати праці в собівартості продукції. Паралельно з цим має здійснюватися посилений контроль за додержанням законодавства про оплату праці та за своєчасністю її виплати. Одночасно завершується розробка програми запобігання бідності в Україні, що визначатиме основні напрями діяльності уряду та заходи щодо формування ефективної системи соціальної підтримки населення. Правову основу для врахування прожиткового мінімуму як основного соціального стандарту за реалізації державою конституційних гарантій громадян щодо достатнього життєвого рівня закладено Законом України «Про прожитковий мінімум».

  На  якісно новий рівень треба піднести практику укладання колективних  трудових договорів та угод, процедуру колективних переговорів та консультацій соціальних партнерів. Соціальне партнерство має стати не так формою взаємодії, як еталоном мислення у формуванні нових підходів до взаємовідносин між державою, роботодавцем та найманим працівником. Одним із інструментів, покликаних сприяти позитивному розв’язанню багатьох питань, має стати Генеральна угода між Кабінетом Міністрів, Конфедерацією роботодавців України та профспілковими об’єднаннями України на 1999—2000 роки. У цьому акті соціального партнерства, спрямованому на співробітництво й досягнення злагоди в суспільстві, урегульовано не тільки основні норми та принципи реалізації соціально-економічної політики та трудових відносин, а й дії та відповідальність сторін. Виконання цієї угоди стане цивілізованою формою розв’язання багатьох існуючих у цій сфері проблем.

  До  найпріоритетніших напрямків соціальної політики належить розв’язання однієї з найгостріших соціально-економічних проблем сучасного суспільства — безробіття і неповної зайнятості населення. Ураховуючи характерні для сучасної кон’юнктури українського ринку праці глибокі диспропорції у співвідношенні попиту та пропозиції робочої сили, важливими в цьому плані є комплексні заходи щодо пом’якшення ситуації, були передбачені, зокрема, проектом програми «Україна — 2010». Принципово важливим напрямком є генеральна схема створення робочих місць. Крім того, розроблена державна програма на виконання затверджених указом Президента України «Основних напрямків розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року». Створення умов для продуктивної праці, у тому числі через підтримку самозайнятості, розвиток малого і середнього бізнесу, сьогодні має бути в центрі уваги всіх державних органів управління, бо саме зайнятість є могутньою підоймою для подолання бідності, зростання добробуту населення України.

  Важливим  напрямком соціальної політики в  Україні є створення всеохоплюючої системи соціального захисту громадян . Ця система є науково обґрунтованою низкою заходів з відповідними виконавцями, завдання яких полягає в тому, щоб захищати різні верстви населення, будь-якого громадянина від економічної та соціальної деградації внаслідок утрати або різкого зниження доходу, виробничої травми або професійного захворювання, хвороби, інвалідності, безробіття, утрати годувальника, народження дитини. Система соціального захисту має гарантувати працездатним громадянам рівні умови для підвищення добробуту за рахунок власної праці та ініціативи.

  Нагадаємо, що елементи соціального захисту  населення почали виникати в Західній Європі та в США вже в другій половині ХІХ ст. Радикальні зміни в цьому процесі сталися після Другої світової війни під могутнім тиском робітничого й демократичного рухів. Нинішня ситуація характеризується тим, що механізм соціального захисту зараз діє (з різною ефективністю) в усіх розвинутих і в значній частині країн, що розвиваються. Зокрема, у США за рахунок усіх видів фінансування здійснюється 180 соціальних програм, а понад 40% американських сімей у 80-ті роки отримували допомогу за однією або кількома програмами .

  У недалекому минулому в колишньому СРСР та в ряді інших країн так званого  реального соціалізму була впроваджена  патерналістська модель соціального захисту, з держбюджетним фінансуванням, бюрократичною системою розподілу фондів соціального забезпечення, невизнанням існування безробіття, що призводило до низької ефективності системи соціального захисту, неможливості її швидкого реформування. Реформування соціальної політики, що почалося у 80-ті роки на території колишнього СРСР та Східної Європи, не привело до радикальних змін у системі соціального захисту. І тільки на початку 90-х років в Україні та інших країнах СНД поступово почала формуватися цілком нова, по суті, система.

  Її  головні засади такі:

  1. Працездатний громадянин має стати активним суб’єктом соціального захисту, нести належну відповідальність за свою соціальну захищеність та захищеність своєї сім’ї. З цією метою треба формувати суспільну свідомість людей у напрямку подолання утриманських настроїв, апатії, завищених очікувань соціальної допомоги за рахунок держави. Інакше кажучи, наш власний добробут та добробут нашої сім’ї — це справа кожного з нас. Необхідно пояснити кожному громадянину України, що за нинішніх умов держава має обмежені можливості для його соціального захисту, а тому потрібно не покладатися на милість державних органів, а шукати можливості самостійного виходу з тяжкої економічної ситуації. Новий підхід дає можливість принципово інакше шукати вирішення сьогоднішніх гострих проблем соціального життя: держава бере на себе зобов’язання створити працездатним громадянам сприятливі умови для підвищення добробуту за рахунок власної праці, ініціативи, винахідливості, використання додаткових доходів (дивідендів на акції, відсотків за вкладами, зиску від вдало реалізованих приватизаційних чеків тощо).

  2. Важливою умовою соціального  захисту населення має стати  система загальнообов’язкових видів соціального страхування, зокрема на випадок хвороби, виходу на пенсію, можливу втрату роботи чи здоров’я внаслідок травми на виробництві тощо. Комплекс законопроектів про соціальне страхування сьогодні вже напрацьовано.