Пріоритетні напрями соціальної політики

     МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

     СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

     імені Володимира Даля

     МАГІСТРАТУРА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 
 
 
 

     Контрольна  робота

  з навчальної дисципліни

  “Соціальна та гуманітарна політика ”

       на тему:

«Пріоритетні напрями соціальної політики» 
 

Слухач                                                                             Група ДС-192з-АМ

                                                                                       Сапрунова О.С. 

Викладач                                                                        Тураєв В.О. 
 
 
 
 

     Луганськ 2010 
 

     ЗМІСТ 

ВСТУП……………………………………………………………………………3

1. Чинники, що впливають на вибір напрямів соціальної політики………….4

2. Формування  пріоритетних напрямів здійснення  соціальної політики в Україні…………………………………………………………………………….7

3. Політика у  сфері соціального захисту громадян……………………………9

4. Політика у  сфері соціальної підтримки непрацездатних  та слабозабезпечених верств  населення…………………………………………..12

5. Соціальна  політика у сфері доходів і підвищення рівня життя всіх верств населення…………………………………………………………………………15

6. Гармонізація  відносин між суспільством і  природою – важливий напрямок  соціоекологічної політики………………………………………………………17

7. Демографічна  політика як стабілізатор процесів  функціонування й розвитку українського суспільства…………………………………..…………19

8. Політика розвитку  соціальної інфраструктури, охорони  здоров’я, підтримки сім’ї, материнства та дитинства…………………………………....20

ВИСНОВКИ ..……………………………………………………………………22

Список використаної літератури…………………………………………….….24 
 
 
 

ВСТУП

      Соціальна політика є однією з найважливіших  функцій будь-якої держави. Незаперечним є той факт, що соціальну політику здійснюють як найрозвиненіші країни Заходу, які ще називають державами загального добробуту або соціальними державами, так і країни третього світу.

    Cоціальна політика є найбільш значимою сферою інтересів сучасного суспільства та найважливішим чинником діяльності сучасної держави. Вона також тісно пов’язана з типом та рівнем розвитку суспільства, пануючою в ньому системою ціннісних орієнтацій та ментальністю населення, а також з тими цілями й завданнями, які ставить перед собою суспільство щодо свого подальшого соціального розвитку [18].

     На  сучасному етапі розвитку економіки  України стають дуже важливими проблеми рівня життя населення і чинники, що визначають його динаміку. Від їх рішення багато в чому залежить спрямованість і темпи подальших перетворень в країні і кінець кінцем політична, а отже і економічна стабільність в суспільстві. Рішення цих проблем вимагає певної політики, виробленої державою, центральним моментом якої була б людина, її добробут, фізичне і соціальне здоров'я. Саме тому всі перетворення, які так чи інакше можуть спричинити зміну рівня життя, викликають великий інтерес у найрізноманітніших верств населення.

     Підвищення  рівня життя - соціально-пріоритетна  мета розвитку суспільства, найважливіший  напрям що проводиться державою політики доходів і заробітної платні. Підвищення рівня життя - це не тільки результат економічного зростання, але і його умова. Сучасному виробництву потрібні як принципово нові техніка і технології, так і висококваліфіковані працівники, власники свого інтелектуального капіталу[23].

     Соціальна політика головним чином направлена на вирішення найактуальніших проблем підвищення рівня життя, а саме - забезпечення зайнятості, посилення соціальної захищеності населення, боротьбу з бідністю тощо.  

1. Чинники, що впливають на вибір напрямів соціальної політики

 

    Сучасна людська цивілізація живе в умовах переходу від індустріального до постіндустріального суспільства, який характеризується не тільки соціальною орієнтацією економіки, укріпленням національної та міжнародної безпеки, але й запровадженням моделі сталого суспільного розвитку й формуванням соціальної держави, яка базується на активній соціальній політиці, що забезпечує рівність інтересів теперішнього й майбутнього поколінь, підвищення суспільного добробуту, а також створення необхідних умов для гідного життя й всебічного розвитку особистості [24].

      Усе це передбачає зростання вимог до запровадження активної соціальної політики, яка формується у вигляді плану (проекту чи програми) відповідних заходів на певний проміжок часу із врахуванням конкретно-історичних умов, наявних ресурсних можливостей, традицій, ментальних особливостей і ціннісних орієнтацій переважної більшості населення країни.

      Основні параметри здійснення соціальної політики в суспільстві зумовлені багатьма об’єктивними чинниками: рівнем розвитку продуктивних сил, структурою економіки, станом соціального життя, характером політичної влади, духовною та моральною зрілістю населення країни тощо. На характер і основні напрямки соціальної політики активний вплив справляє і зрілість суб’єктивного фактора — спроможність та готовність управлінських структур та інших суб’єктів політики забезпечити соціальну спрямованість економіки, достойні умови праці й побуту громадян; цивілізований характер соціальних відносин.

      Слід  зазначити, що активна соціальна  політика аж ніяк не суперечить політиці економічної стабілізації. Навпаки, брак такої політики, надто низький рівень реальних доходів більшості населення обмежують потенціал стабілізації та економічного розвитку. Ясна річ, що ця політика має бути продуманою, відповідальною та ґрунтуватися насамперед на реальних можливостях держави [17]. 

    При цьому, незалежно від типу чи виду соціальної політики, вона обов’язково передбачає реалізацію відповідних напрямів, що відображають її специфічні особливості. Основними напрямами соціальної політики, на думку багатьох дослідників, є такі [12]: 

      - політика у сфері доходів населення, яка передбачає запровадження децильного коефіцієнта для регуляції доходів, а також установлення певних соціальних стандартів життя; зокрема параметрів життєвого рівня та рівня добробуту, споживчого кошика тощо; 

      - політика у сфері праці та соціально-трудових відносин, яка передбачає законодавче установлення рівня оплати праці (особливо мінімального погодинного рівня), засобів охорони праці, видів і форм соціального страхування, а також розробку та запровадження програм зайнятості та захисту населення від бідності та безробіття, заохочення роботодавців до створення нових робочих місць тощо; 

      - політика у сфері соціальної підтримки непрацездатних та слабозабезпечених верств населення, яка передбачає визначення та встановлення параметрів пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, соціального обслуговування, а також соціальних пільг і соціальних гарантій для певних верств населення з боку суспільства і держави; 

      - політика у сфері соціального захисту найбільш уразливих категорій населення, яка передбачає запровадження заходів соціальної підтримки сім’ї, молоді, дітей, людей літнього віку, інвалідів, ветеранів війни та праці тощо; 

      - політика щодо розвитку галузей соціальної сфери, яка передбачає формування й реалізацію заходів, спрямованих на розвиток охорони здоров’я, освіти, науки, культури, спорту, туризму й інших сфер рекреації, дозвілля та виховання; 

      - політика щодо розвитку сучасної соціальної інфраструктури, яка передбачає, зокрема, будівництво соціального житла, нових транспортних мереж, засобів зв’язку та комунікацій, торговельного, побутового та сервісного обслуговування тощо; 

      - соціоекологічна політика, яка передбачає дієві заходи по збереженню навколишнього середовища, а також запровадження соціальних програм забезпечення населення екологічно безпечними умовами життя і діяльності, екологічно чистими продуктами харчування тощо; 

      - соціоміграційна політика, яка передбачає розробку та запровадження програм щодо запобігання вимушеній міграції населення, а також із захисту прав та інтересів співвітчизників за кордоном, впорядкування зовнішньої трудової міграції тощо. 

       Як  видно з перерахованих напрямів соціальної політики, їх реалізація потребує значних фінансових вкладень. І чим  масштабнішою є соціальна політика, а також чим більш значимі цілі вона ставить перед собою, тим більше ресурсів має виділятися з боку суспільства і держави на її реалізацію. Тому інвестиції в соціальну політику, як показує практика, є найбільш продуктивним владанням суспільного багатства. 
 
 

2. Формування пріоритетних  напрямів здійснення  соціальної політики  в Україні

      В Україні серйозний вплив на вибір  основних напрямків соціальної політики, на їхній зміст справляють додаткові  негативні обставини — жорстока криза, яка охопила всі сфери  суспільного життя; дикий, часто стихійний, перехід до ринкової економіки, що супроводжується зубожінням більшості населення, зростанням соціально-економічної нерівності та експлуатації, поширенням групового та територіального егоїзму, дезінтеграцією єдиного економічного, кредитно-фінансового та територіального простору; розгулом злочинності, особливо у сфері економіки, постійними змінами співвідношення сил між прихильниками необмеженої та нерегульованої капіталізації суспільства й тими, хто стоїть за змішану, соціально орієнтовану економіку, рівноправні форми власності на засоби виробництва та регульовані ринкові відносини.

       Складний  і суперечливий процес соціально-економічного й політичного розвитку України  передбачає визначення основних шляхів активної й послідовної соціальної політики на найближчий час і на перспективу, що мають вивести країну із кризового стану та створити передумови для динамізму й сталості процесів соціального буття. Соціальна політика в даний час і на перспективу має сприяти формуванню й утвердженню в українському суспільстві таких базових цінностей, як державність, демократія, свобода, добробут й національна безпека України, що мають бути обов’язковими для всіх громадян, а також не підлягати ревізії та не бути предметом компромісів чи політичних торгів.

       Головною  метою діяльності суб’єктів соціальної політики, всієї системи державного управління має стати, насамперед, людина, а також створення умов для  самореалізації її особистісного потенціалу, свободи вибору нею напрямів та форм самоствердження у сфері суспільного буття. У той же час формування й реалізація виваженої та цілеспрямованої соціальної політики повинна мати за мету, в першу чергу, створення умов для реалізації в Україні кожною людиною своїх соціальних прав і свобод, а саме: права на вільний вибір праці, повну і своєчасну винагороду за неї, на вільний вибір професії та роду занять, на якісну освіту, охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування, права на соціальний захист, безпечне життя і здорове довкілля [2].

       На  сучасному етапі суспільних перетворень, що відбуваються в українському суспільстві, необхідна переорієнтація шляхів реалізації соціальної політики на істотне посилення соціальної спрямованості здійснюваних економічних реформ, а також на розбудову соціально орієнтованої ринкової економіки.

       Соціальний  зміст ринкової економіки полягає  в тому, що вона здатна розкривати властиву особистості соціальну ініціативу, творчу активність, здібності людини, а також стимулювати процес реалізації соціального потенціалу індивідів і виступати основою процесів соціальної мобільності, підпорядковуючи свій розвиток насамперед потребам та інтересам людини. Стратегічним приорітетом у формуванні активної соціальної політики є не тільки запровадження механізмів стабілізації й подальшого розвитку економіки, виведення її за межі тіньових відносин, але й становлення середнього класу, всебічне зміцнення його позицій за рахунок набуття населенням власності, тобто формування стійкого прошарку людей, які володіють власністю і мають стабільний доход.