Шпаргалка по "Экономике"

21.Свобода торгівлі та протекціонізм

Поняття "зовнішньоторговельна політика" охоплює цілеспрямовані дії окремо взятих держав у торговельних відносинах з іншими країнами та Їх групами. Друге поняття означає колективні дії держав стосовно міжнародної торгівлі.

Два основні  напрями зовнішньоторговельної  політики такі: • політика вільної  торгівлі; • протекціонізм.

Вільна міжнародна торгівля - економічна політика, що виступає за вільний потік товарів між країнами для заохочення взаємного економічного розвитку та міжнародної гармонії за допомогою комерційної взаємозалежності націй, що торгують. Політика вільної торгівлі забороняє як тарифи на імпорт, так і субсидії на експорт, запроваджені для захисту промисловості певної країни. Найчіткіше і вперше доктрина була сформульована Адамом Смітом у його "Багатстві націй. На конференції у Женеві у 1947 р. було розроблено перший розклад для вільної світової торгівлі — Генеральну угоду з тарифів і торгівлі (ГАТТ). Надзвичайно успішне зростання японської економіки після війни змусило багато країн вдаватися до тарифів, спрямованих проти Японії. На початку 1990-х років світова економічна політика виявилася непослідовного — хтось підтримував політику вільної торгівлі, дехто — протекціоністські заходи. У 1993 р, наприкінці Уругвайського раунду країни — члени ГАТТ погодилися на подальше зниження тарифів та експортних субсидій і на створення Світової організації торгівлі (СОТ). Вона домагатиметься виконання правил ГАТТ, особливо сільськогосподарських заходів, погоджених на Уругвайському раунді, що знизить експортні субсидії та імпортні мита на 20-36 відсотків. Політика вільної торгівлі означає усунення держави від прямого втручання у зовнішню торгівлю. У разі здійснення політики вільної торгівлі країни стають взаємопов'язаними, зменшується небезпека їх ворожого ставлення одна до одної. Така політика є бажаною і позитивною, але ще ніхто і ніколи у цьому світі не бачив її в чистому вигляді.

Протекціонізм "Використання урядом будь-якого засобу, спрямованого на обмеження міжнародної торгівлі або на подання штучної допомоги національним виробникам  за рахунок їх іноземних конкурентів. Переважно охоплює спроби скоротити імпорт за допомогою торгівлі, квот та інших бар'єрів. До нетарифних бар'єрів також належать, зокрема, правила щодо охорони здоров'я і безпеки, упередженість у державних закупівлях та угоди про добровільні експортні обмеження. Експортні податки також обмежують торгівлю, тоді як експортні й виробничі субсидії надають національним фірмам переваги у затратах виробництва. Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) е міжнародною угодою, спрямованою на зниження у світовому масштабі торговельних обмежень".

Наприкінці XX ст. у США на офіційному рівні відбулася дискусія про промислову політику тобто про допустимість в умовах ринкової економіки цілеспрямованих державних заходів з підвищення конкурентоспроможності тих або інших галузей економіки Протекціонізм як економічна політика включає цілий арсенал заходів з метою обмежень у міжнародній торгівлі, до яких належать запровадження митних тарифів і нетарифні заходи регулювання . міжнародної торгівлі. 

22. Альтернативні теорії міжнародної торгівлі

Концепція внутрішньогалузевої  міжнародної торгівлі пояснює міжнародну торгівлю прихильністю споживачів до певних товарів та відповідністю внутрішнього і зарубіжного попиту. Іншими словами, країні вигідніше експортувати товари, у виробництві і торгівлі якими вона нагромадила досвід на внутрішньому ринку. Насичення внутрішнього ринку є передумовою успішного експорту.

Концепція Столпера — Самуельсона. Міжнародна торгівля зумовлює підвищення доходів власників фактора, що інтенсивно використовується для виробництва товару, ціна на який збільшується, та зниження доходів власників фактора, що інтенсивно використовується для виробництва товару, ціна на який зменшується.

Теорія специфічних  факторів виробництва (Гї. Самуельсон і Р. Джон) виходить з того, що певні фактори притаманні окремій галузі і не можуть переміщуватися між галузями. Міжнародну торгівлю зумовлює відмінність відносних цін на товари, яка виникає через неоднакову забезпеченість країн специфічними факторами виробництва. Міжнародну торгівлю рухає те, що специфічні для експортного сектору фактори розвиваються, а фактори, притаманні сектору, який конкурує з Імпортом, скорочуються. У результаті торгівлі підвищуються доходи власників специфічного для експортних галузей фактора і зменшуються доходи власників фактора, специфічного для галузей, що конкурують з імпортом.

Концепція Т. Рибчинського. Збільшення пропозицій одного з факторів виробництва за постійності інших змінних приведе до збільшення випуску товарів, що виробляються з інтенсивним використанням цього фактора, і до скорочення випуску інших товарів.

Теорія М. Портера стверджує, що на міжнародному ринку конкурують не країни, а фірми і успіх на ньому залежить від правильно вибраної конкурентної стратегії.

23. Класичні теорії міжнародної торгівлі

Ці теорії виникли  як заперечення теорії меркантелістів. Економісти класичної школи вважали, що на міжнародну торгівлю потрібно дивитися інакше, оскільки міжнародній торгівлі властива менша мобільність факторів виробництва, ніж внутрішній.

Теорія абсолютних переваг А. Сміта. – згідо з  теорією країні доцільніше імпортувати  ті товари, затрати на виробницво яких у цій країні більші, ніж у зарубіжних країнах. Відповідно, слід експортувати ті товари, затрати на виробництво яких нижчі, ніж у зарубіжних країнах. На відміну від меркантилістів А. Сміт обстоював свободу конкуренції як усередині країни, так і на світовому ринку, підтримував принцип невтручання, держави в економіку, висунутий французькою економічною школою фізіократів.Теорія абсолютних переваг залишила без відповіді запитання:

"А що робити тим країнам, у яких відсутні товари, що мають абсолютні переваги перед товарами інших країн?" Теорія відносних переваг англійського економіста Д. Рікардо,    стверджує, що у міжнародній торгівлі доцільно брати участь усім країнам. Згідно з цією теорією, країні вигідно імпортувати той товар, затрати на виробництво якого перевищують затрати на експортований товар. Отже, міжнародна торгівля вигідна всім країнам-учасницям, щоправда, вигоди країн не однакові, хтось їх має більше, а хтось менше.Теорію факторів виробництва розробили на початку 30-х років XX ст. шведські економісти Е. Хекшер і Б. Олін. 06'єктом аналізу були праця та капітал. Якщо обсяг певних факторів виробництва у країні більший, то вони дешевші. і навпаки, фактори дорожчі, якщо їхній обсяг менший. З теорії випливає, що країні слід експортувати  і ті товари, які забезпечені дешевшими факторами, а імпортувати товари, що є результатом дорожчих для неї факторів. Природу міжнародної торгівлі досліджували також американський економіст російського походження В. Леонтьєв ("парадокс Леонтьєва"), американський економіст М. Портер (теорія конкурентних переваг) та ін. Суть "парадоксу Леонтьєва": відносний надлишок капіталу в США не позначався на їхній зовнішній торгівлі — США експортували більш трудомістку і менш капіталомістку порівняно з імпортованою продукцію. Згідно з концепцією В. Леонтье.ва, у виробничому процесі беруть участь чотири фактори: кваліфікована праця;      некваліфікована праця, капітал і земля. Наявність надлишку висококваліфікованої робочої сили сприяє експорту товарів, виготовлених нею.

24. Портфельні зарубіжні інвестиції

Портфельные инвестиции (portfolio investments) — вложения капитала в иностранные ценные бумаги, не дающие инвестору права реального контроля над объектом инвестирования.

Такие инвестиции преимущественно основаны на частном предпринимательском капитале, хотя и государства нередко приобретают иностранные ценные бумаги. В рамках международной экономики изучаются только международные портфельные инвестиции, то есть инвестиции в иностранные ценные бумага. Инвестиции в национальные ценные бумага изучаются теориями финансового менеджмента, управления инвестиционным портфелем и пр. Поэтому классификация ценных бумаг, принятая в рамках международной экономики, несколько иная по сравнению с теориями внутреннего финансового управления. Международные портфельные инвестиции классифицируются так, как они отражаются в платежном балансе. Они разделяются на инвестиции в:

• акционерные ценные бумаги — обращающийся на рынке денежный документ,  удостоверяющий  имущественное право владельца документа по отношению к лицу, выпустившему этот документ;
• долговые ценные бумаги — обращающийся на рынке денежный документ, удостоверяющий отношение займа владельца документа по отношению к лицу, выпустившему этот документ.

Долговые ценные бумаги могут выступать в форме:

• облигации, простого векселя, долговой расписки — денежных инструментов, дающих их держателю безусловное право на гарантированный  фиксированный денежный доход или на определяемый по договору изменяемый денежный доход;

• инструмента денежного рынка — денежных инструментов, дающих  их держателю безусловное право на гарантированный фиксированный денежный доход на определенную дату. Эти инструменты продаются на рынке со скидкой, размер которой зависит от величины процентной ставки и времени, оставшегося до погашения. В их число входят казначейские векселя, депозитные сертификаты, банковские акцепты и др.;
• финансовых дериватов — имеющих рыночную цену производных денежных инструментов, удостоверяющих право владельца на продажу или покупку первичных ценных бумаг. В их числе — опционы, фьючерсы, варранты, свопы.

Для целей  учета международного движения портфельных инвестиций в платежном балансе приняты следующие определения:

• Нота/долговая расписка — краткосрочный денежный инструмент (3-6 месяцев), выпускаемый заемщиком на свое имя по договору с банком, гарантирующим его размещение на рынке и приобретение непроданных нот, пролонгацию редита или предоставление резервных кредитов. Наиболее известные ноты — Евроноты.
• Опцион — договор (ценная бумага), дающий покупателю право купить или продать определенную ценную бумагу или товар по фиксированной цене после истечения определенного времени или на определенную дату. Покупатель опциона выплачивает премию его продавцу взамен на его обязательство реализовать вышеуказанное право.
• Варрант —  разновидность опциона, дающего возможность его владельцу приобрести у эмитента на льготных условиях определенное количество акций в течение определенного периода.
• Фьючерс — обязательные для исполнения стандартные краткосрочные контракты на покупку или продажу определенной ценной бумаги, валюты или товара по определенной цене на определенную дату в будущем.
• Форвардный курс — соглашение о размере процентной ставки, которая будет выплачена в установ ленный день на условную неизменную сумму основного долга и которая может быть выше или ниже текущей рыночной процентной ставки на данный день.
• Своп — соглашение, предусматривающее обмен через определенное время и на основе согласованных правил платежами по одной и той же задолженности.  Своп  по процентным ставкам предусматривает обмен платежа в соответствии с одним типом процентной ставки на другой (фиксированный процент на плавающий процент).Своп по обменному курсу предусматривает обмен одной и той же суммы денег, выраженной в двух различных валютах.

Портфельные инвестиции в каждую из перечисленных разновидностей иностранных ценных бумаг учитываются в разбивке на инвестиции, осуществленные денежными властями (центральным или государственным банком), центральным правительством (обычно министерством финансов), коммерческими банками и всеми другими.

Причины: В целом они близки к причинам прямых зарубежных инвестиций с поправкой на то, что в результате осуществления портфельных инвестиций инвестор не приобретает права контроля за предприятием, в которое вложен капитал. Однако в то же время ликвидность портфельных инвестиций, то есть способность быстро превратить ценные бумаги в наличную валюту, значительно выше, чем у прямых инвестиций. Главная причина осуществления портфельных инвестиций — стремление разместить капитал в той стране и в таких ценных бумагах, в которых он будет приносить максимальную прибыль при допустимом уровне риска. В известном смысле портфельные инвестиции рассматриваются как средство защиты денег от инфляции и получения спекулятивного дохода. При этом ни отрасли, ни типы ценных бумаг, в которые осуществляются инвестиции, особого значения не имеют, если они дают желаемый доход за счет роста курсовой стоимости и выплачиваемых дивидендов.

Встречные международные потоки портфельных инвестиций объясняются возможностью диверсифицировать риск. Обычно чем выше прибыльность тех или иных ценных бумаг, тем выше риск, связанный с их приобретением. Для сокращения уровня риска портфельных инвестиций может быть использовано международное инвестирование. Допустим, что акции компании А в стране I и акции компании В стране II дают в среднем 30% прибыли. Однако с одинаковой вероятностью акции А могут дать доход от 20 до 40%, а акции В — от 10 до 50%. Очевидно, что поскольку разброс значения дохода для акций В значительно больше, то инвестиции в них более рискованны по сравнению с акциями А. Теория инвестиционного портфеля говорит, что доходы по разным акциям имеют обратную зависимость с течением времени и заданный доход может быть получен при сниженном уровне риска или повышенный доход — при заданном уровне риска. Поэтому если портфельные инвесторы из страны I купят акции В, а портфельные инвесторы из страны II купят акции А, то и для тех и для других возникает возможность уменьшить риск и увеличить доход.

25. Прямі зарубіжні інвестиції

У 80-х роках XX ст. склалася сприятлива ситуація для  прямих зарубіжних інвестицій. Уряди  крапїн, компанії яких мали капітал для зарубіжного інвестування (США, Великобританія, Японія, Німеччина, Швеція, Нідерланди), змінили податкове законодавство на користь інвесторів-експортерів. Країни, які відчували потребу в іноземних інвестиціях, почали стимулювати їх надходження.