Шпаргалка по "Экономике"

16. Міжнародна економічна інтеграція

Економічна  інтеграція — це процес усунення митних та інших бар'єрів, що традиційно існували між країнами. Регіональна інтеграція — процес розширення економічного і виробничого співробітництва, об'єднання національних господарств двох і більше суверенних держав, який передбачає утворення єдиного економічного регіону. Така інтеграція розглядається як форма вибіркової дискримінації. При цьому фритрейдерство успішно поєднується з протекціонізмом. Перша політика поширюється на членів угруповання, а друга — на всі інші держави, які не є членами угруповання. Міжнародну економічну інтеграцію можна справедливо розглядати і як форму колективного міжнародного економічного егоїзму. Інтеграція сприяє ліквідації відокремленості країн і розмиває відмінності між ними, що склалися історично. Інтеграцію можна тлумачити як уніфікацію (тобто зведення воєдино) господарств різних країн. Економічна інтеграція в умовах ринкової економіки означає вільний рух капіталів, товарів, послуг і робочої сили у межах певного угруповання країн. Найпростішою формою економічної інтеграції вважається зона   вільної торгівлі. За такого режиму всі члени угруповання взаємно скасовують мито на товари та послуги, що надходять у сферу зовнішньої торгівлі країн-учасниць. Митний союз вважається поглибленою формою економічної інтеграції. Крім скасування мита на торгівлю між країнами-членами, угруповання виробляє і застосовує єдиний митний тариф у торгівлі з іншими країнами. Спільний ринок — третя форма економічної іптеграції — передбачае "чотири свободи", тобто вільний рух товарів, робочої сили, і капіталу, а також вільне створення центрів підприємницької діяльності. Найвищою формою міжнародної економічної інтеграції вважається економічний і валютний союз, а зарубіжні вчені виокремлюють ще й пяту форму — "повну економічну інтеграцію". Вона передбачає відмову від більшості суверенних прав. Отже, чим більше економічної інтеграції, тим менше політичного суверенітету. У межах угруповання здійснюється спільна економічна і валютна політика. Економіка угруповання перестає бути простою сумою економік країн-учасниць і перетворюється на єдине ціле. Найяскравішим прикладом міжнародної економічної інтеграції є Європейський Союз (ЄС). У своєму розвитку це угруповання пройшло всі відомі інтеграційному процесу етапи. Нині ЄС удосконалює складові своїх економічного і валютного механізмів.

17. Міжнародна передача технологій

Під міжнародним технологічним обміном (трансфертом технологій) розуміється сукупність економічних відносин різних країн з приводу передавання науково-технічних досягнень. Розвиток міжнародного ринку технологій (міжнародного технологічного обміну) зумовлений прискоренням науково-технічного прогресу (НТП). Розширення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) потребує величезних фінансових витрат, дорогого устаткування, висококваліфікованих кадрів. Це змушує фірми брати участь у міжнародному науково-технічному поділі праці. Швидкий розвиток торгівлі технологіями, науково-технічними знаннями значною мірою пов'язаний з істотними розходженнями в технічному рівні окремих країн. В умовах прискорення НТП передова техніка і технологія сконцентровані в невеликій групі промислово розвинутих країн, що витрачають величезні кошти на НДДКР.  Країни, що розвиваються,  щоб бути конкурентоспроможними на світовому ринку, змушені розвивати свою технічну базу в тому ж напрямку, що й розвинуті країни. На міжнародному ринку технологій передача технологіі здійснюється некомерційним і комерційним шляхом.

Некомерційними  формами технологічного обміну є: •технічні, наукові і професійні журнали, патентні видання, періодика й інша спеціальна література; • бази і банки даних; • міжнародні виставки, ярмарки, симпозіуми, конференції; • обмін делегаціями; • міграція вчених і фахівців; • стажування вчених і фахівців у фірмах, університетах, організаціях; • навчання студентів і аспірантів; •діяльність міжнародних організацій у сфері науки і техніки.

До форм технології, що підлягає міжнародному обміну на комерційній основі, відносяться:

І. Матеріальні  види технологій: • підприємства «під ключ»; • технологічні лінії; • агрегати, устаткування, інструменти та ін. Цей тип технологічного обміну пов'язаний з прямими інвестиціями в будівництво, реконструкцію, модернізацію фірм і виробництв.

II. Нематеріальні види технологій: • патент - свідоцтво, яке видається відповідною державною установою винахіднику і засвідчує Його монопольне право на використання цього винаходу; •ліцензія - дозвіл, який видається власником технології (ліцензіаром), захищеної чи незахищеної патентом, зацікавленій стороні (ліцензіатові) на використання цієї технології упродовж визначеного часу і за визначену плату; • копірайт - ексклюзивне право автора літературного, аудіо-чи відеопродукту на показ і відтворення своєї роботи; •товарний знак - символ (малюнок, графічне зображення, сполучення літер тощо) визначеної організації, що використовується для індивідуалізації виробника товару і який не може бути використаний іншими організаціями без офіційного дозволу власника; •ноу-хау — надання технічних знань, практичного досвіду технічного, комерційного, управлінського, фінансового й іншого характеру, що представляють комерційну цінність, застосовувані у виробництві і професійній практиці і не забезпечені патентним захистом.

III. Послуги: науково-технічні, інжинірингові, консультаційні, навчання персоналу та ін.

За призначенням технології підрозділяється на технології продукції, технології процесів, технології керування.

18. Міжнародне технічне сприяння

Международные программы технического содействия осуществляются как полинии международных организаций, так и на двусторонней основе. Они направлены прежде всего на оказание технического содействия развивающимся странам и странам, находящимся а переходном периоде, с целью ускорения создания основ развитой рыночной экономики. Техническое содействие (которое иногда называют технической помощью) направлено на повышение технологического уровня стран-получателей. Его надо отличать от других форм международной помощи развитию, которые являются в большинстве своем прямым бюджетным финансированием со стороны развитых государств беднейших африканских и азиатских стран и направлены на удовлетворение потребностей жителей этих стран в пище, воде. топливе и пр.

@ Техническое содействие (ТС) — предоставление странам содействия на возмездной или безвозмездной основе в сферах технологии процессов, продуктов и управления. Такое содействие может оказываться практически а любых отраслях производства В экономической сфере наиболее часто техническое содейст предоставляется в области разработке программ экономического развития, статистики, денежной и бюджетной политики, развития регионов, технико-экономического обоснования отдельных проектов. @ Технологические гранты — безвозмездная передача развитыми странами технологии, технологически емких товаров или финансовых средств на покупку технологии, обучение и переподготовку персонала. Гранты предусматривают предоставление донором в рамках проэкта ТС технологии и оборудования командирование специалистов и осуществление обучения кадров баз какеого бы то ни было финансового участия получателя помощи в фннансировании проекта. В этом случае получатель выполняет чисто организационные фунции по приему и размещению технической помощи. Донор обычно имеет право участвовать через своих представителей в распределении помощи надзоре за эффективностью ее использовання. @ Софинансирование предусматривает более серьезное участие и ответственность ее получателя, который в соответствии с соглашением об оказании технической помощи должен не только организационно обеспечить ее получение, но и нести некоторое время ее финансирования. Обычно финансовое участие получателя хотя и составляет меньшую долю стоимости проекта, рассматривается как свидетельство заинтересованности.

В зависимости  от количества стран. участвующих в  проекте, выделяется двустороннее и многостороннее техническое содействие. Двустороннее ТС осуществляется по соглашениям между правительствами страны-донора И страны — получателя помощи, В бюджетах большинства развитых стран предусматриваются специальные средства на оказание технического содействия развивающимся странам Многостороннее ТС включает осуществление совместных проектов ТС несколькими странами в отношении одной страны — получателя. В этом случае страны — поставщики ТС на основе многостороннего договора предоставляют отдельные компоненты технологии или технологического оборудования.

19. Міжнародна трудова міграція

Міграція означає переміщення у часі і просторі населення, тварин, капіталу тощо. Міграція населення — це переміщення людей усередині країни або з однієї країни до іншої, пов'язане зі зміною їх місця проживання. Міграція робочої сили — складова міграції населення. Міжнародне переміщення населення складається з еміграційних та імміграційних потоків. Еміграція — виїзд громадян зі своєї країни в іншу на постійне або тривале проживання, імміграція — в'їзд чужоземців у країну перебування на тривале або постійне проживання. Рееміграція означає повернення емігрантів до своєї країни.

Існують такі форми  міжнародної, або зовнішньої, міграції: • трудова; • сімейна; • рекреаційна: • туристична та ін.

Міжнародний ринок  праці існує саме у формі трудової міграції, за відсутності якої не було б і міжнародного ринку робочої  сили. У ролі товару на цьому ринку  виступає робоча сила, яка переміщується  через міждержавні кордони.

Складові робочої  сили такі: * Працездатне населення *Непрацездатне населення * Економічно активне населення *Економічно неактивне населення — особи, які незалежно від віку не зараховуються до категорії економічно активного населення, зокрема такі групи: • домогосподарки; • учні та студенти стаціонарних форм навчання; • пенсіонери за віком та інвалідністю; • рантьє (особи, які живуть на відсотки від наданого в кредит капіталу або за рахунок доходів від цінних паперів); • особи, які одержують матеріальну допомогу від громадських організацій або приватних осіб; • особи, які виконують безоплатні суспільні роботи; • особи, які добровільно і безоплатно надають послуги; • особи працездатного віку, які потенційно можуть працювати, але не шукають роботу з огляду на об'єктивні або суб'єктивні чинники.  * Зайняті * Частково зайняті *Безробітні.

Міграцію класифікують за різними ознаками.

За територіальною поширеністю робочої сили вирізняють такі види міграції: • внутрішню  • зовнішню • інтеграційну — переміщення населення у межах країн, що належать до міжнародних інтеграційних угруповань.

За часом  здійснення міжнародної міграції робочої  сили виокремлюють такі її види: • остаточну; • тимчасову; • сезонну; • маятникову — постійне проживання працівників у певній країні та постійне або тимчасове працевлаштування в іншій.

Міжнародна  міграція робочої сили за організаційними  засадами поділяється на такі види: • добровільну; • організовану -— переміщення населення внаслідок запровадження в окремій країні та світовій спільноті певних механізмів (наприклад. організований набір працівників у межах країни або програми міжнародної міграції робочої сили); • самодіяльну — нелегальне переміщення робочої сили за межі своєї країни; • примусову — виселення громадян зі своєї' країни згідно з рішеннями судових, адміністративних та інших органів.

У міжнародній  міграції робочої сили беруть участь такі категорії працездатного населення: • робітники; • фахівці (експерти); • представники творчих професій.

 За якісним  складом вирізняють: • міграцію робочої сили низької кваліфікації; • міграцію робочої сили високої кваліфікації; • міграцію вчених та інших представників інтелектуальної еліти.

Якщо абстрагуватися від регіонального аспекту міжнародного ринку праці і розглядати міжнародну трудову міграцію з точки зору її напрямів між групами країн, то можна вирізнити п'ять основних погоків міжнародної міграції робочої сили: • міграція з країн, що розвиваються, до економічно розвинених країн світу; • міграція у межах промислово розвинених країн; • міграція робочої сили у межах країн, що розвиваються, • міграція робочої сили з колишніх соціалістичних країн до економічно розвинених країн світу; • міграція науковців і висококваліфікованих фахівців з промислове розвинених країн до країн, що розвиваються.

Основними чинниками, що зумовлюють міжнародну міграцію робочої сили, вважаються такі: • незадовільні економічні умови життя працездатного населення у країнах еміграції;  • стабільний І водночас порівняно високий рівень заробітної плати в основних імміграційних центрах; • соціальні можливості повної реалізації працівниками своїх здібностей у країнах імміграції; • природні катаклізми у країнах еміграції та відносно високий рівень охорони довкілля у країнах імміграції; • політичні утиски; • воєнне лихоліття; • релігійна ворожнеча; • етнічні суперечності; • культурні мотиви.   

20. Економічне значення митних тарифів

Тариф по суті є податком (митом) на певний продукт, коли він перетинає національні кордони. Найбільш поширеним тарифом є імпортний тариф, що являє собою податок на імпортований продукт. Менш поширеним тарифом є експортний тариф, ще, є податком па експортований продукт. Експортні тарифи часто використовуються країнами, що розвиваються.

Тарифи можуть застосовуватися для захисту  чи отримання доходів. Метою протекціоністського тарифу є ізоляція виробників товарів, які конкурують з імпортними товарами, від зарубіжної конкуренції. Хоча протекціоністський тариф не передбачає загальну заборону: імпорту в країну, він ставить зарубіжних виробників у невигідну конкурентну позицію на внутрішньому ринку. Фіскальний тариф використовується з метог генерування податкових надходжень він може застосовуватися як до експортних так і до імпортних товарів.

Тарифи можуть бути специфічним, з оголошеної ціни, або змішаними. Специфічний тариф  виражається в рамка фіксованої суми грошей у розрахунку на фізичну одиницю імпортованого продукту. Тариф з оголошеної ціни дуже подібний до податку з продажі виражається як фіксована частка цін імпортованого продукту. Змішаний тариф є комбінацією специфічного тарифу і тарифу з оголошеної ціни.

Специфічний тариф. Як фіксоване грошове мито у розрахунку на одиницю гартованого продукту, специфічний тариф відносно легко застосовувати, особливо для стандартизованих товарів і продукції, коли неможливо легко визначити ціну оподатковуваних товарів. Основний недолік специфічного тарифу полягає в тому, що ступінь захисту, який він надає національним виробникам, знаходиться в зворотній залежності із змінами цін на імпорні товари

Тарифи з  оголошеної ціни краще застосовувати  до промислових товарів, оскільки вони мають широкий спектр різновидів. Частка такого тарифу у ціні продукції залежить навіть від незначних відмінностей е якості продукту, які відображаються в його ціні.

Інша перевага тарифу з оголошеної ціни полягає  в тому, що він забезпечує постійний  ступінь захисту вітчизняних виробників протягом періодів зміни цін.