Ринок капіталу

     2.  Лондон — перше місце у світі по обсязі валютних і кредитних операцій.

     3.  Цюріх, Франкфурт-на-Майне, Люксембург — фінансові центри, що займаються середньостроковими кредитними операціями.

     4.  Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн спеціалізуються на кредитних операціях.

     5.  Латиноамериканські фінансові центри — Панама, Багамські, Кайманові і Нідерландські острова. Вони спеціалізуються на створенні офшорних компаній.

     Офшорні компанії — це фірми, що діють у регіоні, де переважають пільгове оподатковування і митне регулювання. 
Тенденції розвитку географічної структури МРСК 

1. Перевищення ввозу капіталу в розвиті країни над увозом капіталу в країни, що розвиваються.
2. Посилення руху приватного капіталу між економічно розвитими країнами.
3. Зниження ролі країн, що розвиваються, на ринку капіталу.

     У 80-і роки на економічно розвиті країни приходилося 81% обсягу світового ринку  позичкових капіталів, 6% — на країни, що розвиваються, 3% - на східно-європейські, 10% - на міжнародні валютно-фінансові організації (МВФО). У 90-і роки відповідно 90% — на розвиті, 5% — на що розвиваються, 1% — на східно-європейські, 4% — на МВФО. 

     Валютна структура МРСК складається з трьох елементів:

1. Національного ринку валюти;
2. Міжнародного ринку валюти;

3.  Євроринку валюти. 

     Національний  ринок валюти — використання позичальниками і кредиторами національної валюти даної країни. 

     Міжнародний ринок валюти — сукупність національних ринків валюти. Він характеризується використанням національної валюти і міжнародної колективної валюти. 

     Євроринок валюти — відносини між позичальниками і кредиторами з приводу використання коштів у валютах, що функціонують як позичковий капітал поза країною їхнього походження. Виявляється у використанні доларів США за їхніми межами й аналогічно інших валют (євродолар, євройена, єврофранк). 

     Основні тенденції розвитку світового ринку  позичкових капіталів: 

     1. Підвищення обсягу і ролі облігаційних позик, виражених в іноземній валюті, на євроринку валюти. В даний час на євроринку валюти випускається в 3,7 рази більше облігацій, чим на національних ринках капіталу. 

     2. Зниження ролі долара США на  світовому ринку позичкових капіталів.  У 80-і роки на долари США приходилося 3/4 усіх закордонних банківських активів, у 90-і роки — 59% банківських активів доларів США. Одночасно підвищилася частка інших національних валют у банківських активах: 13% - це німецька марка, 7% - японська йена, 5% - швейцарський франк.

3. ФОРМУВАННЯ  РИНКУ КАПІТАЛУ В  УКРАЇНІ

      Важливого значення в економіці України  на сьогодні набувають фактори виробництва, тобто ті елементи процесу виробництва, які впливають на нього, визначають його результати та ефективність. Для  підтримки стабільного розвитку економіки, тим більше темпів її зростання, необхідно зрозуміти джерело економічного розвитку. Західні економісти спочатку виділяли такі основні фактори виробництва як: капітал, земля, праця - базуючись на теорію "трьох факторів" Жана Батіста Сея. Англійський економіст А.Маршал поряд із даними факторами виділив організацію виробництва. Деякі економісти вважають, що сьогодні до факторів обов'язково необхідно віднести ризик, час та інформацію. Кожен із факторів виробництва має свої особливості, хоча всі вони діють у взаємозв'язку, взаємозалежності. Особливість факторів впливає на попит та пропозицію ресурсу і на форму доходу.

      Одним із важливих факторів виробництва є  капітал, одночасно він є і  одним із основних елементів суспільного  багатства. Підтвердженням цього є значення слова "капітал", що в перекладі із латинського означає "основне майно", "основна сума". В залежності від розуміння визначення поняття капіталу розуміють ринок капіталу, його значення в економіці та взаємозв'язок із такими макроекономічними показниками як ВВП, обсяг виробництва товарів народного споживання.

      Якщо  звернутися до визначення капіталу К.Марксом, то в роботі "Капітал" дається  його трояке визначення: по-перше, капітал - це вартість, яка приносить додаткову  вартість.

      Економісти  визнають такий підхід за умови абстрагування  марксового розуміння додаткової вартості, тому що ринкове виробництво неможливо  вести, якщо капітал не приносить  прибуток, процент. По-друге, капітал - це економічні відносини, причому відносини експлуатації. З таким підходом багато економістів незгодні, хоча вони не заперечують того, що капітал, це відносини, але не експлуатації, а відносини між економічними агентами з приводу використання ресурсів для створення матеріальних благ.

      По-третє, капітал - це вартість, що приносить додаткову вартість. Додаткову вартість, або прибуток, приносить не сама вартість використовуваних ресурсів, а їх використання. Тобто, якщо немає виробництва, немає утворення майбутніх матеріальних благ, немає ринкової економіки.

      В цілому, у сучасній економічній науці  капітал розглядається як джерело  проценту. Так, І.Фішер (американський  економіст) визначає капітал як "дисконтований  потік доходу", тобто будь-який елемент багатства, який приносить  його власнику регулярний доход протягом довготривалого періоду часу можна розглядати як капітал. Американський економіст Хайман дає таке визначення капіталу: "Капітал - це ресурс довготривалого використання, утворений з метою виробництва більшої кількості товарів і послуг".

      В усіх визначеннях капіталу основою є функціональна ознака капіталу. На основі чого в більшості підручників основнаувага приділяється натуральній стороні капіталу тобто капітальним благам. Зокрема, аналогічні визначення капіталу дають Долан Едв. Дж., Самуельсон П.

      У вітчизняній економічній літературі дається таке визначення капіталу: "Сукупність виробничих відносин капіталістичного способу виробництва, за яких засоби праці, певні матеріальні блага, гроші, об'єкти інтелектуальної власності та різні види цінних паперів тощо є знаряддям експлуатації, привласнення частини чужої неоплаченої праці. Цих об'єктів власності позбавлені наймані працівники, які змушені через це продавати свою робочу силу, створювати необхідний і додатковий продукт. Більшу частку його (результати чужої неоплаченої праці) привласнюють власники засобів виробництва та інших об'єктів власності, а також держава".

      Таким чином, зробивши аналіз основним визначенням  поняття "капітал", можна зрозуміти, чому в економічній літературі зустрічається  те, що в поняття "ринок капіталу" вкладається неоднаковий зміст. Якщо підійти з тієї точки зору, що при аналізі, як правило, розглядають капітал виключно в грошовій формі, припускаючи, що на гроші купують фізичний капітал, то для створення і збільшення капіталу необхідні вкладення грошових коштів, тобто інвестиції. Отже, інвестування це процес створення або поповнення запасу капіталу. В літературі дається також і більш ширше визначення: "Інвестиції - це довготермінові вкладення капіталу в різні сфери та галузі народного господарства всередині країни та за її межами з метою привласнення прибутку".

      Основним  мотивом інвестування, джерелом приросту капіталу є одержуваний прибуток. Існує тісний взаємозв'язок та взаємозалежність між поняттями "капітал" та "інвестиції".

      Якщо  поняття "капітал" пояснюється економістами по-різному, то і розуміння "інвестиції" теж неоднакове. "Західні економісти, як правило, ототожнюють капітал із засобами виробництва, запасами, благами. Таке розуміння сутності капіталу є непродуктивним і спричиняє неконструктивний підхід до категорії "інвестиції", який полягає передусім у тому що інвестиції ототожнюють з капіталовкладеннями, тобто вкладеннями в основний капітал або у виробничі фонди. З погляду системного підходу це означає ототожнення цілого з окремим елементом. Найраціональнішим з-поміж них є визначення інвестицій авторами "Економікс". Так, К.Макконнел і С.Брю стверджують, що інвестиції - це витрати на будівництво нових заводів, на верстати і устаткування з тривалим терміном служби; витрати на виробництво і нагромадження засобів виробництва, збільшення матеріальних запасів; витрати на поліпшення освіти, здоров'я працівників чи на підвищення мобільності робочої сили".

      З наведених точок зору можна зробити  висновок, що інвестиції, тобто вкладення  капіталу у виробничу і невиробничу сфери економіки, забезпечуючи їх загальний розвиток, здійснює ринок капіталів (інвестиційний ринок).

      Для того, щоб в Україні забезпечити  розвиток економіки, вирішити проблеми макро- і мікроструктурних перетворень, необхідно запровадити власні високі технології, що буде основою виробництва конкурентоздатної продукції як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках, подолання безробіття, поповнення державного бюджету, для чого, в першу чергу необхідно забезпечити високоактивну інвестиційну діяльність. Залежність між інвестиційною діяльністю, основними макроекономічними показниками, такими як ВВП, обсяг виробництва товарів народного споживання можна прослідкувати на цифровому матеріалі (Рис. 1).

      Рис. 1. Динаміка основних макроекономічних показників України

      Автори  наведених даних відзначають, що є"... певні закономірності та негативні  моменти. Закономірність полягає у  однакових у цілому тенденціях розвитку динаміки ВВП, обсягу виробництва товарів народного споживання та інвестицій в основні фонди. Однак те, що рівень народного споживання та інвестицій в основні фонди більш істотний, ніж ВВП, є досить негативним явищем".

      Прослідкувати пряму залежність між інвестиційною  діяльністю та економічним зростанням і зайнятістю можна на слідуючому прикладі: "...економічне зростання 2001 р. дедалі більше базувалося на стимулюванні інвестиційної активності й розширенні зайнятості. ...Якщо у 2002 р. інвестиції зросли на 14,4%,ау 1998-1999 pp. -на 6.5, то у 2001 р., за попередніми даними, вони зросли на 17,2%, тобто майже на стільки, як затри попередні роки разом. Всі роки незалежності зайнятість з року в рік скорочувалась. У 2000 р. вона практично не змінилася (4.3 проти 4,2% у 1999 р. - рівень зареєстрованого безробіття). У минулому році безробіття скоротилося з 4,2 до 3,7%. Таке відновлення інвестиційної активності та зростання зайнятості закладає одну з макроекономічних підвалин довготривалого економічного зростання".

      Наведені  приклади, цифрові дані ще раз підтверджують, що інвестиційний ринок активно впливає на інші ринки, зокрема ринок предметів споживання та послуг, ринок засобів виробництва, інноваційний ринок та ринок праці. Крім того зрозуміло, що від величини інвестицій залежить майбутній стан економіки. На сьогодні в Україні відбувається формування ринку капіталу. Цей процес характеризується недостатністю інвестицій, зростання яких на 30% за три останні роки все ще не знімає проблеми їх дефіциту тому, що інвестиційний процес в країні почали відновлювати з досить низького рівня, також невеликі і іноземні інвестиції. Величина інвестицій залежить від розподілу доходу на використання та заощадження, тому що зростання частки заощаджень викликає відповідне зростання величини інвестицій. На величину інвестицій впливає норма чистого прибутку. Чим вища норма прибутку, тим більший обсяг інвестицій. В процесі інвестування використовують як власний так і позичковий капітал, тому на величину інвестицій впливає ставка позичкового процента, зокрема, при збільшенні ставки позичкового процента обсяг інвестицій зменшується, і навпаки. На величину інвестицій значно впливають темпи інфляції. Чим вищі темпи інфляції, тим меншим буде майбутній прибуток від інвестицій.

      Процес  інвестування в державі залежить від певної сукупності об'єктивних та суб'єктивних умов, які можуть сприяти або гальмувати інвестуванню народного господарства як на макрорівні так і на мікрорівні, тобто від інвестиційного клімату.

      Інвестиційний клімат в країні формують політичні, правові, економічні та соціальні фактори, від яких залежить інвестиційна діяльність вітчизняних та закордонних інвесторів.

      Для зростання інвестиційної активності в Україні необхідний комплексний  підхід, зосередження уваги як на внутрішніх, так і зовнішніх факторах, якщо вітчизняний інвестор буде вкладати кошти у розвиток виробництва, то і іноземний інвестор вкладатиме кошти в нашу економіку. Світова практика показує, що досягнення стабільного економічного зростання можливе за наявності інвестиційних ресурсів на рівні 19-25% ВВП, їх частка в нашій країні становить 11-12%. У більшості країн, зокрема США, Німеччині, Франції, Великобританії іноземний капітал відіграв активну роль у розвитку та структурній перебудові економіки. Така тенденція характерна останнім часом для економіки індустріальних країн Південно-Східної Азії. Якщо взяти приклад Китаю, країни яка розвивається, то привабливими сферами вкладення іноземного капіталу в її економіку стали виробництво, реалізація та обслуговування сучасних комп'ютерних систем, а також автомобільна промисловість. За оцінками фахівців, один долар, вкладений в економіку Китаю, дає 6-8 дол. США прибутку.