Расчет оптимального обьема производства

Ринкова економіка  вимагає від процесу планування детального дослідження умов діяльності, використання нових методів та прийомів обгрунтування планових завдань.

План повинен  бути життєздатним та гнучким відносно внутрішніх та зовнішніх умов ринкової системи, легко піддаватися змінам під впливом нових ринкових вимог, нової нормативної інформації, наукових розробок, а також при появі нових проблем та цілей.

В умовах ринкової економіки планування для підприємців стає засобом забезпечення становлення та розвитку бізнесу, необхідною складовою для приведення діяльності у відповідність до вимог ринку.

Основними чинниками  зростаючої ролі планування в умовах сучасного ринкового господарства є:

• рухливість зовнішнього середовища;
• збільшення розмірів підприємства та розширення напрямів його діяльності;
• перехід суб'єктів господарювання до принципово іншого критерію щодо результату діяльності: максимум прибутку на одиницю витрат;
• збільшення масштабу та комплексність господарських завдань;
• зростаюче значення часу;
• забезпечення рентабельності витрат і капітальних вкладень;
• необхідність отримання фінансування для досягнення цілей;
• вплив на процес реалізації плану зовнішнього середовища;
• зростання продуктивності праці.

Необхідність  планування в умовах ринку стосується різних аспектів діяльності підприємства.

1. Виробнича програма. Її розробка базується на інформації про попит юридичних і фізичних осіб на продукцію підприємства. На цьому етапі планування необхідно враховувати ступінь ризику, розглядати доцільність гнучкості організації виробництва, передбачити резервування частини потужностей для можливих маневрів при зміні кон'юнктури ринку.

2. Потреба в  _ресурсах для забезпечення виконання  виробничої програми. Головним аспектом тут є розробка нормативної бази планування, яка б відповідала ринковим критеріям функціонування та розвитку економіки, забезпечувала оптимальну кількість ресурсів та їх ефективне використання. В неринкових умовах господарювання підприємства мали стійкі величини оборотних коштів, якими наділялися за рахунок держави, тому вони були зацікавлені в зайвих трудових і матеріальних ресурсах.

3. Доходи та  витрати. Управління коштами повино  базуватися на плановому балансі доходів і витрат підприємства. При організації руху грошових і матеріальних потоків необхідне одночасне забезпечення максимуму надходжень коштів в одиницю часу та найбільш ефективне використання наявних коштів. Це стає особливо актуальним в умовах інфляції, коли при затримці надходжень відбувається швидке знецінення коштів, а при необ- ґрунтованому використанні - падіння прибутковості діяльності.

4. Собівартість, прибуток, рентабельність. Собівартість  продукції в умовах ринку повинна бути оптимальною на відміну від прагнення до мінімуму витрат при директивно-плановій системі. Критерієм оптимізації виступає максимум прибутку на одиницю витрат. Однією з особливістей планування собівартості й прибутку в сучасних умовах є необхідність врахування прогнозованих темпів інфляції [16. С - 378].

Призначення планової діяльності - це сприяння рішенню найрізноманітніших завдань управління в умовах рухливого зовнішнього середовища, а це надає процесу планування в ринкових умовах певних особливостей:

• необхідність забезпечення при плануванні швидкого просування інформації різними рівнями планово- управлінської структури;
• неможливість визначення остаточних значень планових завдань на певну дату;
• процес прийняття планових рішень повинний спиратися на підприємницький стиль управління;
• вміле поєднання дослідницького та нормативного планування.

1. Необхідність  забезпечення при плануванні  швидкого просування інформації  різними рівнями планово-управлінської структури. Цей процес має відповідати швидкості змін у зовнішньому середовищі. Кількість процедур узгодження й корегування планових завдань на кожному рівні управління та їх тривалість повинна бути оптимальною, інакше рішення будуть прийматися на основі застарілих даних.

2. Неможливість  визначення остаточних значень  планових завдань на певну дату. Будь-які зрушення в умовах внутрішнього та зовнішнього середовищі діяльності підприємства здатні змінити всі або неякі раніше заплановані показники. План доцільно розглядати як попередній документ, що допускає можливість його корегування.

3. Процес прийняття  планових_рішень повинний спиратися на підприємницький стиль управління, а це передбачає формування економічної стратегії, прийняття рішень у режимі реального часу, оперативну адаптацію до мінливих умов; готовність до змін. Керівництву та плановим структурам необхідно бути готовими до будь-яких несподіванок. Велике значення для успішної діяльності підприємства має швидкість реакції на них керівника.

4. Вміле поєднання  дослідницького та нормативного планування. Дослідницьке планування дає відповідь на питання «що буде, якщо...?», а нормативне - «що повинно бути для того, щоб...?». Одночасне використання обох видів планування забезпечить комплексний підхід при врахуванні можливих наслідків прийняття управлінських рішень. Це дозволяє не пасивно рухатися за течією подій, а активно формувати їх бажаний розвиток [17. С - 361].

Підводячи підсумки, можна зробити висновок, що практика реформування економіки свідчить про необхідність підвищення якості планування на всіх рівнях. Сьогодні вже стало зрозумілим, що план в умовах ринкової економіки відіграє першочергову роль для забезпечення ефективної діяльності суб'єктів господарювання.

Збільшення самостійності  суб'єктів господарювання зробило більш актуальною та важливою проблему вибору такого варіанта розвитку (плану), який би прискорив процес досягнення цілей. Це посилило роль планування, адже тільки воно є базою для обгрунтування стратегічних напрямків розвитку, визначення пріоритетів, засобів та заходів для досягнення цілей.

Основне завдання планування - це відповідь на питання, якими повинні бути економічні показники  для забезпечення бажаних результатів та що для цього необхідно зробити. При невідповідності бажаного й реального станів в процесі планування розробляються необхідні заходи, спрямовані або на пошук нових більш ефективних рішень, або на корегування цільових показників з подальшою розробкою плану перспективних заходів.

Ринок чистої конкуренції характеризується наступними показниками:

- Наявністю безлічі фірм, жодна з яких не може надати значного впливу на рівеньпоточних цін, оскільки кожної належить невелика частка ринку;

- Однорідністю і взаємозамінністю конкуруючих товарів;

- Відсутністю цінових обмежень.

В умовах чистої конкуренції для фірми попит цілком еластичний від ціни. Це пояснюється тим, що на ринку діє велика кількість  фірм,  причому  жодна з них не контролює досить помітної частки ринку. При розширенні обсягу виробництвафірма, як правило, ціну не змінює. Залежність між попитом і ціною на ринкувільної конкуренції для галузі - назад пропорційна, тобто  зниження ціни сприяє збільшенню попиту, а крива попиту  монотонно  убуває. Якщо пропозиція товарів угалузі зросте, то ціна знизиться,  причому  для  усіх фірм, незалежно від обсягу їх виробництва.

Монополістична конкуренція –це тип ринку, на якому за умови неоднорідної пропозиції  діє велика кількість невеликих постачальників при більшій кількості споживачів. Тобто, на відміну від досконалої конкуренції, при монополістичній конкуренції немає однорідності продукції, оскільки між продуктами окремих виробників існують деякі відмінності, що дозволяє фірмам здійснювати сегментацію ринку. Даний тип ринку поєднує в собі риси як конкурентного (багато виробників), так і монополістичного (наявність відмінностей у продукції).

Розходження між монополістичною  і чистою конкуренцією дуже значні. Для монополістичної конкуренції не потрібно наявності сотень або тисяч фірм, достатньо порівняно великого їх числа, скажемо 25, 35, 60 або 70.

Олігополія — структура ринку, при якій в одній галузі домінує невелика кількість конкуруючих фірм, при цьому хоча б одна або дві з них, виробляють значну долю продукції даної галузі, а поява нових продавців ускладнена чи неможлива. Товар, реалізований олігополістичними фірмами, може бути як диференційованим так і стандартизованим. Як правило на олігополістичних ринках домінує від двох до десяти фірм, на які припадає половина чи більше загального обсягу продажів продукту. На таких ринках декілька або й усі фірми у довгостроковому часовому масштабі одержують значні прибутки, оскільки вхідні бар'єри ускладнюють або унеможливлюють вхід фірм-новачків до ринку.

Олігополія — переважаюча форма ринкової структури. До олігополістичних галузей належать автомобільна, сталеплавильна, нафтохімічна, електротехнічна та комп'ютерна індустрії.

На олігополістичних ринках деякі  фірми можуть впливати на ціну завдяки  великій долі своєї продукції  у загальній кількості товару. Продавці на олігополістичному ринку  знають, що коли вони або їхні суперники  змінять ціни чи обсяг продажів, наслідки позначаться на прибутках  усіх фірм на ринку. Продавці усвідомлюють свою взаємозалежність. Передбачається, що кожна фірма в галузі визнає, що зміна її ціни чи випуску викликає реакцію з боку інших фірм. Реакція, яку який-небудь продавець очікує від фірм, які суперничають з ним, у відповідь на зміни встановлених ним ціни, обсягу випуску чи зміни діяльності в області маркетингу, є основним чинником, що визначає його рішення. Реакція, яку окремі продавці чекають від своїх суперників, впливає на рівновагу на олігополістичних ринках.

У багатьох випадках олігополії захищені бар'єрами для входу на ринок, схожими з тими, котрі існують для монопольних фірм. Природна олігополія має місце коли кілька фірм можуть поставляти продукцію для всього ринку при нижчих довгострокових витратах, ніж ті, які були б у багатьох фірм.

Чиста монополія означає  такі умови на ринку, коли тільки одна фірма виробляє і реалізує якийсь продукт, замінників якого не існує. При цьому доступ на ринок обмежений і здійснюється повний контроль за цінами. Таким чином, в умовах чистої монополії на ринку панує велике підприємство-монополіст, повністю контролює ціни. Встановлення надзвичайно високих цін стримується загрозою падіння або відсутності купівельного попиту. Монополіст оцінює попит і встановлює ціну на рівні, що забезпечує найбільшу рентабельність.

Монополістами є підприємства комунального господарства, без послуг яких не може обійтися жодне підприємство, наприклад РАО ЄЕС. Існування природних монополій виправдовується тим, що вони найкращим чином задовольняють суспільні інтереси. У сільській місцевості такими монополістами можуть бути і підприємства-постачальники сільськогосподарської техніки, хімічних добрив, насінницькі та племінні господарства, підприємства, що надають ремонтних послуги. Основні ознаки монополії:

- на ринку діє тільки одна фірма, яка впливає на ціни, регулюючи пропозицію;

- на ринку відсутні ідентичні види продукції; 
контролюючи ринок сировини в своїй галузі, фірма-монополіст не допускає появи нових виробників.

Таким чином, ринок чистої монополії - це ринок одного продавця. Найчастіше це державні організації, при цьому державна монополія може за допомогою цінової політики вирішувати різні завдання:

- встановлювати ціну нижче  собівартості на соціально значимі товари для підтримки відповідного рівня життя населення; 
призначати ціну з розрахунком на покриття чи витрат одержання гарних доходів;

-встановлювати завищену  ціну для скорочення споживання. 
У випадку регульованої монополії держава дозволяє фірмам встановлювати розцінки, що забезпечують одержання "справедливої ​​норми прибутку", що дасть організації можливість підтримувати виробництво, а при необхідності і розширювати його. У випадку нерегульованої монополії фірма сама встановлює будь-яку ціну, яку зможе витримати ринок.

Таким чином, ми можемо побачити, що в нашому випаку підприємство діє  на ринку монополістичної конкуренції [18 С - 312].

 

3.2 Обгрунтування оптимального  обсягу виробництва

Під оптимальним обсягом виробництва продукції розуміється такий об`єм, який забезпечує виконання укладених договорів і зобов`язань по виробництву продукції (виконанню робіт) у встановлені терміни з мінімумом витрат і максимально можливою ефективністю.

До найбільш поширених  методів визначення оптимального обсягу виробництва відносяться:

метод зіставлення валових  показників;

метод зіставлення граничних  показників.

Обгрунтовуємо модель ринку, якого подається наш продукт  підприємства – це ринок монополістичної конкуренції.

Будуємо графік заленості  ціни від обсягу:

 

Рисунок 3.1 - Визначення параметрів рівняння залежності ціни від обсягу виробництва

 

Ми отримали модель ціни: