Расчет оптимального обьема производства

 

Рисунок 1.1 – Динаміка розвитку промислового виробництва в Україні  в порівнянні 2010-2011 років

 

Зростання ВВП України  в 2011 р. відбулося на рівні 4,5% (4,3% у 2010 р.).Валовий внутрішній продукт України в 1 кварталі 2011 року зріс порівняно з 1 кварталом 2010 року на 5,2%.

Темпи зростання промислового виробництва за 2011 рік в порівнянні з 2010 роком дещо знизилися і склали 108,5% (112,9% - 2010 р.). 

Найбільш динамічно розвивалися  такі галузі:

- машинобудування (122%),

- хімічне виробництво  (121%),

-текстильне виробництво  (118%).

У структурі розподілу  реалізованої продукції більшу частину  займають сировинна продукція: 70,6%, товари широкого вжитку - 16,4%, інвестиційна продукція - 12%, товари тривалого використання - 1% [2].

 

1.2 Аналіз типу ринку  галузі.

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) - одна з найважливіших структурних  складових економіки України, ключовий фактор забезпечення життєдіяльності  держави.  
Паливно-енергетичний комплекс складається з підприємств, що спеціалізуються на видобутку, збагаченні, переробці та споживанні твердого, рідкого і газоподібного палива, виробництві, передачі і використанні електроенергії й тепла. 

До складу підприємств ПЕКу входять вугільні шахти, нафтові і газові свердловини, електростанції, лінії електропередач. Вони групуються в галузі, які виступають основними елементами галузевої структури ПЕК.  
Галузі комплексу тісно пов'язані з усіма галузями господарства.  
Паливо використовується не тільки в енергетиці, але і є сировиною для одержання різноманітних цінних продуктів. Наприклад, нафта необхідна для розвитку хімічної промисловості. З неї отримують, крім паливних матеріалів, різні масла та мастильні матеріали, пластмаси, миючі речовини, синтетичні волокна і тканини, добрива. З природного газу виробляють синтетичні спирти і білкові препарати, вилучають сірку. Вугілля є цінним технологічною сировиною у чорній металургії, джерелом для одержання пластмас, бензину та інших продуктів виробництва [4 – С. 6,25,32.].

Особливістю паливно-енергетичного  балансу України (ПЕБ - співвідношення видобутку і споживання паливних та енергетичних ресурсів) є висока питома вага вугілля і атомної енергії і незначна гідроенергії і нафти (рисунок1.2). 

Рисунок 1.2 – Динаміка виробництва вугілля в Україні   

 

Нафтова промисловість України  характеризується низькими показниками, хоча потенційні можливості видобутку  та переробки нафти значно більше. Вона представлена ​​нафтовидобувної та нафтопереробної галузями, які виникли в Прикарпатті ще в XIX в. На початку XX в. цей район був відомим у Європі центром нафтової промисловості. У середині шістдесятих років було розвідано Дніпровсько-Донецьку нафтогазову провінцію. Причорноморсько-Азовська провінція є найбільш молодою і перспективною для видобутку нафти і газу в Україну. 

Торф'яна промисловість. Ця галузь в паливному балансі відіграє і тепер незначну роль. Торф зустрічається практично повсюдно (за поширенням та особливостями торфових товщ розрізняють два основних торф'яно-болотні області: Поліську та Лісостепу-Карпатську. 

Електроенергетика є базовою  галуззю народногосподарського  комплексу, а використання електроенергії - рушійною силою науково-технічного прогресу.Галузь впливає на територіальну організацію продуктивних сил. Достатня кількість електроенергії має комплексоформуюче значення і притягує до себе підприємства та виробництва, в яких частка енергетичних витрат у собівартості готової продукції значно більше в порівнянні з традиційними галузями промисловості. У ряді районів України (Донбас, Придніпров'я) вона визначає виробничу спеціалізацію, є основою формування територіально-виробничих комплексів. 

Вугільна промисловість  в Україні є давньою і традиційною  галуззю, яка займає домінуюче місце  серед паливних галузей. Україна має великі запаси (до 200 млрд. т) високоякісного вугілля, в основному залягає на значній глибині у Донецькому, Львівсько-Волинському та Придніпровському (буре) басейнах. 75% вугілля використовується як паливо, 25% - як технологічна сировина для чорної металургії, хімічної та інших галузей.  
Найбільшим у країні районом видобутку кам'яного вугілля залишається Донецький басейн. Він був відкритий в 1721 році Г. Капустіним, а перша шахта закладена в 1795 році. Зараз тут діє близько 270 шахт, майже на половині з яких добувають високоякісне коксівне вугілля. Вугленосні площі в Донбасі становлять понад 50 тис. км2 і зосереджують близько 98% запасів кам'яного вугілля України.Родовища вугілля басейну утворюють три компактних осередки: "Старий Донбас" (кордон Луганської та Донецької областей), "Західний Донбас" (Дніпропетровська область) і Південний Донбас (південь Донецької і Луганської областей). Донецьке вугілля має високу собівартість, що пов'язано з невеликою потужністю (0,5-2 м) і глибоким заляганням пластів. Так, тут знаходиться найглибша в Україну шахта "Глибока" (405 м). Майже 90 шахт є нерентабельними і поступово повинні бути закриті. Інші шахти потребують суттєвої реконструкції. Це зумовлює серйозні фінансові та соціальні проблеми. Адже з вугільною промисловістю прямо чи посередньо пов'язана діяльність майже 40% міського населення Донецької та Луганської областей. 

Львівсько-Волинський басейн був відкритий ще в 1912 р. російським геологом Н. Тетяєв, а перше вугілля  почали добувати з 1954 р. Басейн розташований на території Волинської та Львівської областей і охоплює площу близько 10 тис. км2.Загальні запаси вугілля тут не перевищують 1% від розвіданих у державі, глибина залягання - 300-650 м, потужність пластів - 0,5-1,0 м, видобувають 14 млн. т вугілля. Тут нижче (у порівнянні з Донбасом) і загальні показники якості вугілля, яке характеризується меншою теплотворення і більш високою зольністю. Запаси вугілля невеликі, тому передбачається, що в перспективі у басейні працюватимуть тільки 2 шахти з 15 діючих. Значну частину вугілля цього басейну використовують Бурштинська та Добротвірська теплові електростанції, невелика частина його і зараз вивозиться в Білорусію.  
Розвиток цієї вугільної бази сприяв поліпшенню паливного балансу Західного регіону України, формуванню нових промислових комплексів, виникненню міських поселень (м. Нововолинськ, м. Червоноград, м. Шахтарськ).  
Основними районами видобутку бурого вугілля є Придніпровський буровугільний басейн (Кіровоградська, Черкаська, Житомирська області), а також Тернопільська і Закарпатська області. Він охоплює площу понад 100 тис. км2, на якій виявлено близько 200 родовищ і проявів бурого вугілля. Середня потужність буровугільних пластів у басейні становить 4-5 м, досягаючи в окремих родовищах до 25 м. Переважно неглибоке залягання вугленосних нашарувань (від 10 до 150-200 м) дозволяє видобувати буре вугілля відкритим (кар'єрним) способом. Лише 1/3 палива на початок 90-х років тут добувалася підземними (шахтними) методами. Запаси вугілля, який можна видобувати відкритим способом, розподіляються у 58 родовищах. Найбільше таких родовищ у Кіровоградській (29), Дніпропетровській (19) та Черкаській (5) областях. За останні роки його видобуток перебуває в межах 4,0-4,5 млн. т.  
Вугілля басейну без брикетування непридатне для транспортування на далекі відстані, характеризується високою зольністю, сірчистість і використовується в основному для місцевих потреб. При застосуванні сучасних технологій буре вугілля Придніпровського басейну може використовуватися і як хімічна сировина.Основними центрами його видобутку є міста Ватутіне на Черкащині та Олександрія в Кіровоградській області.  Розвиток буровугільних промисловості сприяло стабілізації паливного балансу окремих степових і лісостепових районів України, дозволив поліпшити розміщення виробництва і використання трудових ресурсів. 

Вугілля - це універсальний паливний ресурс, який міцно увійшов у побут людини ще багато століть тому. 

На сьогоднішній день даний паливний ресурс видобувається великих обсягах і транспортується для реалізації у всі міста нашої країни. 
Для того, щоб уникнути перевантаження вантажного транспорту,  необхідно  знатипитому вагу вугілля, що надалі дозволить визначити не тільки  його  загальну вагу,але і об'єм, який він займає.

Питома вага вугілля може змінюватися   в діапазоні від 1,2 до 1,5 г/см3.  Теплота згоряння має значення 35 тис кДж / кг.

На сучасному етапі  економічного розвитку головною проблемою  ПЕК є загострення неплатежів за паливо та енергію. Також погіршуються гірничо-геологічні умови видобутку палива. Не вистачає коштів для відтворення основних виробничих фондів у галузі. І як наслідок, продовжується спад виробництва енергоносіїв. 

Стан і технічний рівень діючих потужностей ПЕК в даний час стає критичним. Важливим завданням подальшого розвитку паливної та енергетичної промисловості в умовах становлення та розвитку ринкових відносин є здійснення заходів з охорони природи і раціонального природокористування. Екологічна політика в даному комплексі повинна спрямовуватись на навколишню природу.Зараз на його частку припадає близько 45% викидів шкідливих речовин в атмосферу, більше 30% стічної води і стільки ж твердих відходів від усіх забруднювачів. 

На даному етапі важливим є завдання формування паливно-енергетичного  ринку, контроль над яким здійснює держава  за допомогою цінової та податкової політики, а також створення конкурентного середовища та залучення інвестицій. Регіональна стратегія держави в ПЕК повинна спрямовуватись на розвиток ринкових відносин і максимальне енергозбереження кожного регіону [5].

 

1.3 Аналіз ймовірності  банкрутства підприємства.

Для успішного господарювання на ринкових засадах суттєво важливим є можливість оцінки ймовірності  банкрутства суб’єктів підприємницької  та іншої діяльності. В Україні, де протягом багатьох десятиріч панувала позаринкова система господарювання, що виключала офіційне визнання банкрутства  як економічного явища, нема загальновизнаної вітчизняної методики визначення ймовірності  банкрутства суб’єктів господарювання. У зв’язку з цим доводиться користуватися зарубіжними методичними  підходами, в основу яких покладено  факторні моделі прогнозування банкрутства  підприємств та організацій.

Найпростішою є двофакторна модель оцінки ймовірності банкрутства підприємства (організації). Вона передбачає обчислення спеціального коефіцієнта Z і має такий формалізований вигляд:                    

 

,            Z=-0,3877-1,0736k_зл+0,579q_пк            

де k_зл — коефіцієнт загальної ліквідності;  q_пк — частка позикових коштів у загальній величині пасиву балансу.

За двофакторною моделлю  ймовірність банкрутства будь-якого  суб’єкта господарювання є дуже малою  за будь-якого від’ємного значення коефіцієнта Z, і великою — за Z > 1.

Більш обґрунтованою і  більш поширеною є п’ятифакторна модель Альтмана. Професор Нью-Йоркського університету Едвард Альтман розробив алгоритм розрахунку індексу кредитоспроможносі, який одержав назву індексу (моделі) Альтмана. Цей індекс дає змогу з достатньою вірогідністю розподілити суб’єкти господарювання на тих, що працюють стабільно, і на потенційних банкрутів. Свою модель Е. Альтман побудував на підставі дослідження фінансового стану та результатів господарської діяльності 66 компаній, розрахувавши 22 фінансові коефіцієнти і скориставшися для своєї моделі лише п’ятьма найбільш вагомими. Ці коефіцієнти характеризують з різних сторін (усебічно) прибутковість капіталу та його структуру [6].

Індекс Альтмана «Z» розраховується за формулою                   

Z = 3,3К₁ + 0,99К₂ + 0,6К₃ + 1,4К₄ + 1,2К₅,         (20.2)

де 3,3; 0,99; 0,6; 1,4 і 1,2 — коефіцієнти  регресії, що характеризують міру впливу на індекс «Z»; К₁ — характеризує прибутковість основного та оборотного капіталу; визначається діленням суми балансового прибутку на загальну вартість активів; з певною часткою умовності його можна назвати показником рентабельності виробництва; К₂ — відображає дохідність суб’єкта господарювання і розраховується як співвідношення чистої виручки від реалізації продукції і загальної вартості активів підприємства (організації); К₃ — визначає структуру капіталу фірми; обчислюється як відношення власного капіталу (за ринковою вартістю) до позикового капіталу (суми коротко- і довгострокових пасивів); К₄ — відображає рівень чистої прибутковості виробництва (діяльності); розраховується діленням обсягу реінвестованого прибутку (суми резерву, фондів соціального призначення та цільового фінансування, нерозподіленого прибутку) на загальну вартість активів фірми; К₅ — характеризує структуру капіталу й визначається як відношення власного оборотного капіталу до загальної вартості активів суб’єкта господарювання.

Для визначення ймовірності  банкрутства того чи того суб’єкта господарювання розрахунковий індекс «Z» необхідно порівняти з критичним його значенням. Для точнішого визначення ступеня ймовірності банкрутства підприємства (організації) рекомендується користуватися таблицею 20.1. Зрозуміло, що в процесі ранжування (розподілу) підприємств та інших суб’єктів підприємницької діяльності часто виникає потреба врахувати специфіку відповідної галузі (сфери діяльності), а відтак визначити іншу шкалу градації індексів [7– С. 8-9].

Ступінь ймовірності банкрутства піприємства , що визначається за індексом  Е.Альтмана (таблиця 1)

 

Таблиця 1 - визначення ймовірності  банкрутства

Значення індексу «Z»	Ступінь імовірності банкрутства
1,8 і нижче від 1,81 до 2,6 від 2,61 до 2,9 від 2,91 до 3,0 і вище	Дуже висока Висока Достатньо ймовірна Дуже низька

 

 

У вітчизняній практиці господарювання застосування моделі Е. Альтмана зв’язане з певними труднощами. По-перше, коефіцієнти регресії К₁—К₅ розраховувалися автором за результатами діяльності компаній, що функціонували у зовсім іншому конкурентному ринковому середовищі. По-друге, у шкалі Альтмана не враховано галузевих особливості господарювання. По-третє, вітчизняним спеціалістам бракує інформації для розрахунку коефіцієнта К₃ через недорозвинутість ринку цінних паперів. Тому запропоновані Е. Альтманом методичні принципи визначення ймовірності банкрутства можна використовувати у вітчизняній практиці господарювання за такої умови: коефіцієнти регресії та критичні значення індексу «Z» треба обов’язково розраховувати для конкретних галузей (сфер діяльності) з використанням оптимальних критеріїв, які відображали б специфічні умови господарювання вітчизняних підприємств (організацій) [8 – С.255].

 

Висновки по розподілу 1.

У цьому розділі ми схарактеризували галузеву структуру промисловості  України. Дізналися, що у 2010 року порівняно з 2009 роком зростання промислового виробництва склало 111,8%, що обумовлено не стільки відновленням реального сектору економіки, скільки низькою порівняльною базою. Також ми зробили аналіз ринку вугільної промисловості і дізнались, що паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) – це одна з найважливіших структурних складових економіки України, ключовий фактор забезпечення життєдіяльності держави. Паливно-енергетичний комплекс складається з підприємств, що спеціалізуються на видобутку, збагаченні, переробці та споживанні твердого, рідкого і газоподібного палива, виробництві, передачі і використанні електроенергії й тепла. До складу підприємств ПЕКу входять вугільні шахти, нафтові і газові свердловини, електростанції, лінії електропередач. 

Також ми дізналися як аналізувати  ймовірність банкрутства підприємства використовуючи індекс Альтмана. Його найчастіше використовують у світовій практиці.