Продуктивність праці та удосконалення шляхів використання резервів її зростання на виробництві

Саме тому, що спостерігач  фіксує стан об’єкта (верстата, працівника) в окремі моменти часу, все спостереження є вибірковим у часі; оскільки спостерігач у процесі обходу фіксує стан всіх об’єктів, за якими він спостерігає, це спостереження є суцільним у просторі.  
Форма листа спостереження залежить від мети спостереження та особливостей складу трудових процесів, що підлягають спостереженню (наприклад, робітника-верстатника або продавця за прилавком магазину).       Оскільки моментне спостереження є вибірковим та аналогічним випадковій вибірці, точне спостереження постійного часу обходу та перерв між обходами не є обов’язковим.

Після закінчення моментного спостереження та звіту даних (записів) у листах спостереження отримують вибіркові характеристики структури за елементами фонду змінного часу в розрахунку на одного робітника. Припустимо, що за даними 1000 записів (моментів) видно, що внаслідок несвоєчасної доставки матеріалів на робочі місця в 0,5 % випадків зафіксований простій робітника (що відповідає 5 людино-моментам), а час корисної праці визначається в 90 % людино-моментів. Зазначимо, що середня похибка вибіркової частки простоїв робітників через відсутність матеріалу буде значно меншою.

Слід зауважити, якщо оцінки середньої вибіркової частки є достатньо достовірними, то дані листів спостереження за окремими робітниками (або іншими об’єктами — верстатами, агрегатами) фіксують їх стан на певний момент і через випадкові обставини можуть викривляти дійсний стан справ. Тому дані про окремі об’єкти моментного спостереження ні в якому разі не слід використовувати для прийняття яких-небудь управлінських рішень, навіть для простого їх оприлюднення.

Наприклад, припустимо, що кожні 30 хвилин робітник зупиняє верстат для заміни робочої деталі, період обходу збігається за загальною тривалістю з періодом заміни робочої деталі на верстаті. Внаслідок цього під час усіх обходів спостерігач зафіксує, що конкретний робітник протягом зміни тільки змінював робочу деталь свого верстату і взагалі не займався корисною працею. Абсурдність такого висновку очевидна, а похибка тим часом трапляється досить часто.

Слід зробити ще одне зауваження. З формули граничної  похибки вибіркової частки виходить, що при рівній кількості спостережень зменшення отриманих значень вибіркової частки при незмінному рівні довірчого числа призводить для зменшення середньої та граничної похибок, тому не слід включати у листи спостереження великої кількості окремих позицій, які характеризують поелементну структуру змінного фонду часу.

 

6. Виявлення резервів випуску продукції за рахунок використання виробничої потужності

 

При аналізі використання виробничих потужностей визначають ступінь впливу на випуск продукції  кожного з показників, що характеризують використання основних фондів. Для цього встановлюють розмір відхилень фактичних показників від плану або від показників, досягнутих передовиками виробництва, і, виходячи з продуктивності обладнання або знімання продукції з одиниці виробничої площі визначають розмір резерву випуску продукції за рахунок відхилень кожного фактора, що впливає на використання основних фондів.

З метою аналізу та планування роботи обладнання в умовах серійного виробництва і широкої  спеціалізації устаткування його ділять на групи в залежності від характеру виконуваної роботи і конструктивних особливостей. Всередині цих груп виділяються підгрупи. В одну підгрупу включаються такі агрегати, які можуть повністю замінити один одного. Вони, як правило, розрізняються деякими особливостями в конструкції, але характер виконуваної ними роботи, точність і потужність однакові. При такій класифікації обладнання група верстатів є первинною одиницею, за якою складається баланс завантаження, визначаються резерви і розробляються заходи по підвищенню продуктивності устаткування.

В умовах масового виробництва  за наявності вузькоспеціалізованих  унікальних машин кожна з них  розглядається як самостійна підгрупа та їх робота планується і враховується самостійно. На поточних лініях в якості гурту обладнання розглядається потокова лінія.

Шляхи поліпшення використання виробничої потужності.

Основними шляхами поліпшення використання устаткування є:

1) скорочення витрат основного часу на одиницю продукції;

2) скорочення витрат допоміжного часу;

3) скорочення втрат часу роботи устаткування і часу зайвої непродуктивної завантаження.

Найважливіші засоби реалізації цих шляхів на підприємствах-впровадження нової техніки і технології, модернізація діючого устаткування і вдосконалення організації праці та виробництва.

Поліпшення використання виробничої площі досягається:

- вивільненням площі,  зайнятої допоміжними і обслуговуючими ділянками,

-оснащенням виробничих  ділянок підйомно-транспортним та  іншим обладнанням, впровадженням  передових методів організації  виробництва

-збільшенням за цей  рахунок випуску продукції з  1 м2 виробничої площі.

Скорочення витрат основного часу на одиницю продукції.

Вдосконалення техніки  і технології, а також організація  праці та виробництва впливає  на виробничу мощносгь підприємства і ступінь її використання перш за все по лінії скорочення витрат машинного  часу на виробництво одиниці продукції. Особливо великий вплив має впровадження нових ефективних технологічних процесів, які скорочують стадії виготовлення продукції.

До числа таких процесів у машинобудуванні, наприклад, відноситься  впровадження більш точних методів  заготовки:

штампування, точних методів  литва, що приводять до зниження трудомісткості механічної обробки деталей. Це підвищує продуктивність устаткування і випуск продукції на 1м² виробничої площі, дає велику економію праці, металу і енергії.

Скорочення витрат допоміжного часу на одиницю продукції.

Скорочення допоміжного  часу досягається кількома шляхами. Найважливішим із них є автоматизація, що дозволяє скоротити час на установку  і зняття деталей, завантаження і  вивантаження агрегатів і апаратів. Ці ж результати в значній мірі досягаються шляхом механізації допоміжних операцій і оснащення обладнання пристосуваннями, що скорочують витрати допоміжного часу.

Особливо великі перспективи  в галузі поліпшення використання виробничої потужності відкриває оснащення  металообробних і деревообробних верстатів копіюють пристроями: гідравлічними, пневматичними і електромеханічними. Ці пристрої дають можливість автоматично обробляти деталі будь-якого профілю по моделі і зразком, причому перехід з виконання однієї операції на іншу вимагає витрати всього лише декількох хвилин.

Перехід значної кількості  підприємств на потокові методи організації  роботи виявили великі додаткові  резерви зменшення допоміжного  часу і підвищення виробничої потужності устаткування. При потокової роботі значно скорочується час на переналагодження обладнання, так як операції закріплюються за верстатами на тривалий час, більше застосовується спеціальних інструментів і пристроїв, за рахунок чого зменшується допоміжний час, інтенсифікується режим роботи обладнання, скорочуються простої, свя-у ку з очікуванням роботи, інструменту та іншими неполадками.

Простої обладнання можуть бути ліквідовані також шляхом поліпшення організації праці та виробництва  Заходи, що проводяться на фабриках і заводах з організації робочих місць та їх обслуговування, забезпечення рівномірної, ритмічної роботи за заздалегідь встановленим графіком, поліпшення оперативно-календарного планування та диспетчерської служби, підвищують корисний час роботи обладнання, скорочуючи простої.

Скорочення часу непродуктивної завантаження.

До часу непродуктивної завантаження обладнання відноситься  час, витрачений на виготовлення продукції, що опинилася згодом шлюбом, на виправлення  браку, час, пов'язане з відхиленнями від встановленого технологічного процесу. Ці витрати часу підлягають повному усуненню та при розрахунку виробничої мощносгі не враховуються.

При одному і тому ж  складі виробничої програми та обладнання можливі самі різні поєднання  номенклатури деталей і операцій, закріплених за кожним робочим місцем. При раціональному розподілі роботи між окремими видами устаткування загальна витрата часу на виконання всього обсягу роботи скорочується. Ця задача вирішується за допомогою методів лінійного програмування.

 

3. Програми управління продуктивністю праці на підприємстві

 

Враховуючи першочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентоспроможності підприємства, керівники і спеціалісти всіх рівнів у перспективних організаціях повинні розробляти і впроваджувати програми управління продуктивністю. Ці програми на підприємстві охоплюють такі етапи:

1)вимірювання й оцінка  досягнутого рівня продуктивності  по підприємству в цілому і  за окремими видами праці зокрема;

2)пошук та аналіз  резервів підвищення продуктивності  на основі інформації, одержаної під час вимірювання й оцінки;

3)розроблення плану  використання резервів підвищення  продуктивності праці, який повинен передбачати конкретні терміни і заходи 
щодо їх реалізації, фінансування витрат на ці заходи й очікуваний економічний ефект від їх упровадження, визначати відповідальних виконавців;

4)розроблення систем  мотивації працівників до досягнення  запланованого рівня продуктивності;

5)контроль за реалізацією  заходів, передбачених планом  і всією програмою, і регулювання  їх виконання;

6)вимірювання й оцінка реального впливу передбачуваних заходів на зростання продуктивності праці.

Отже, управління продуктивністю праці на підприємстві — це фактично частина загального процесу управління підприємством, що охоплює планування, організацію, мотивацію, керівництво, контроль і регулювання. Ця робота грунтується на постійному аналізі співвідношення корисного ефекту від певної трудової діяльності, з одного боку, і витрат на цю діяльність, з іншого боку.

Розглянемо детальніше зміст діяльності економістів та менеджерів на кожному із названих етапів програми управління продуктивністю праці на підприємстві.

Вимірювання й оцінювання досягнутого рівня продуктивності на підприємстві в цілому і за окремими видами праці зокрема - - вихідний етап програми. Його правильне і точне здійснення є важливою передумовою успішності наступних етапів і всієї програми. Найважливіша вимога до економіста на цьому етапі - забезпечення достовірності і порівнянності показників. Щоб виміряти продуктивність праці, потрібно зіставити кількість виробленої продукції або наданих послуг з витратами на їх виготовлення. Це завдання лише на перший погляд здається простим. На практиці більшість організацій виготовляє значну кількість різноманітної продукції, яку нерідко важко порівнювати і додавати. Універсальні вартісні показники кількості продукції не позбавлені впливу інфляційних процесів, стихійного коливання ринкової кон'юнктури, ними не завжди можна виразити залишки незавершеного виробництва. Ще важче точно підрахувати витрати праці на випуск конкретного виду продукції чи послуг, оскільки звичайно кожний працівник прямо чи непрямо бере участь у виробництві багатьох видів продукції, і розділити між ними витрати праці просто лише для робітників-відрядників.

Слід також постійно мати на увазі, що ресурси, які застосовуються у виробництві, взаємозамінні. Тобто, можна зменшити кількість праці на досягнення певного корисного ефекту за рахунок збільшення кількості використаних засобів виробництва. Продуктивність живої праці при цьому звичайно зросте, але чи одержить від цього користь підприємство, можна сказати, лише розрахувавши продуктивність за багато-факторною моделлю, яка б враховувала витрати і живої, й уречевленої праці. Так само, наприклад, можна замінити більшу кількість менш кваліфікованої праці меншою кількістю вище кваліфікованої. Якщо при цьому корисний ефект виробництва і сумарні витрати на персонал залишилися такими самими, то показник виробітку в розрахунку на кількість витраченого робочого часу зросте (бо підприємство використовує меншу кількість праці), але реальний рівень виробітку залишиться таким самим (бо сумарні витрати на персонал для одержання певного корисного ефекту залишилися такими самими). Тому завданням економіста є використання всіх можливих прийомів і методів для забезпечення достовірності і порівнянності показників продуктивності праці на підприємстві.

Пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності грунтується на порівнянні інформації, одержаної під час вимірювання й оцінки досягнутого рівня продуктивності по підприємству в цілому і за окремими видами праці зокрема з наявною інформацією про максимально можливий рівень продуктивності праці на аналогічних роботах. Для пошуку резервів підвищення продуктивності праці слід заохочувати висококваліфікованих представників різних спеціальностей, що володіють фундаментальністю і широтою поглядів та вміють бачити перспективу.

Шукаючи й аналізуючи резерви, необхідно також враховувати  їх класифікацію за різними ознаками, щоб не обійти увагою жоден з можливих факторів підвищення продуктивності праці. Слід ще раз підкреслити, що значні резерви зростання продуктивності праці приховані не лише в процесі безпосереднього виробництва, а й у процесі його організації та управління.

Розробляючи план використання резервів підвищення продуктивності праці, необхідно забезпечити узгодження цілей та завдань програми. Для цього потрібно коротко і чітко сформулювати цілі, проран-жувати їх залежно від значення і черговості в часі. План повинен також включати конкретні заходи з реалізації встановлених цілей, передбачати фінансування витрат на ці заходи. Важливим завданням економіста на цьому етапі є розроблення критеріїв результативності програми, підрахунок очікуваного економічного ефекту від упровадження передбачуваних заходів. На кожен пункт плану мають бути визначені термін виконання та відповідальні виконавці.