Продуктивність праці та удосконалення шляхів використання резервів її зростання на виробництві

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Коледж інформаційних  технологій та землевпорядкування

Національного авіаційного  університету

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

З ЕКОНОМІКИ ОРГАНІЗАЦІЇ  І ПЛАНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА

НА ТЕМУ:

 

 

"ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ ТА УДОСКОНАЛЕННЯ ШЛЯХІВ ВИКОРИСТАННЯ РЕЗЕРВІВ ЇЇ ЗРОСТАННЯ НА ВИРОБНИЦТВІ"

 

                                          Виконав

                                                           студент  ІV курсу

                                                 групи ГР-41

                                                       Марченко О.М.

 

                                             Перевірив

 

 

 

 

Київ 2012

 

Зміст

Вступ …………………………………………………………………………. 3

1. Теоретико-методологічні аспекти продуктивності праці
1. Поняття продуктивності праці …………………………………. 4
2. Показники продуктивності праці ……………………………… 6
3. Методи  обчислення продуктивності праці: переваги та обмеження (недоліки), сфера застосування ………………….. 12
4. Чинники підвищення продуктивності праці ………………... 17
2. Шляхи удосконалення виявлення та використання резервів зростання продуктивності праці на підприємстві
1. Питання виявлення резервів росту продуктивності праці в працях зарубіжних та вітчизняних вчених-економістів …... 20
2. Класифікація  резервів підвищення продуктивності праці на підприємстві ……………………………………………………... 23
3. Кількісна оцінка резервів підвищення продуктивності праці ……………………………………………………………………… 29
4. Шляхи реалізації резервів та напрями роботи з підвищення продуктивності праці …………………………………………... 30
5. Статистичні методи виявлення резервів поліпшення використання робочої сили …………………………………… 32
6. Виявлення резервів випуску продукції за рахунок використання виробничої потужності ………………………. 36
3. Програми управління продуктивністю праці на підприємстві … 39

Висновки ………………………………………………………………….... 44

Список використаних джерел …………………………………………… 45

 

 

 

 

 

Вступ

 

        Однією з головних та найважливіших загальногосподарських та галузевих функцій в умовах вітчизняних ринкових реалій є раціональне використання трудових ресурсів на всіх рівнях національної економіки, що сприятиме виготовленню конкурентоспроможної продукції, поліпшенню економічної діяльності і зростанню прибутків працівників. Реалізація цих завдань є неможливою без підвищення продуктивності та ефективності праці.  
        Сьогодні ефективне використання персоналу на підприємстві здебільшого залежить від розроблених систем та чинників, спрямованих на підвищення продуктивності праці, яка являє собою співвідношення основних результатів діяльності підприємства до затрат праці персоналу на її здійснення.  
        На даний момент показник продуктивності праці в Україні відтиснутий такими фінансовими інструментами, як прибуток, рентабельність, заробітна плата тощо. Відсутність явної залежності між прибутком і продуктивністю, особливо в короткостроковому періоді, привели до незатребуваності цього показника в практичній діяльності. Так, зміна продуктивності праці й прибутки не завжди йдуть в одному напрямку. Прибуток може бути отриманий за рахунок цінового фактору й при зниженні продуктивності праці, а висока продуктивність не завжди супроводжується зростаючим прибутком, якщо товар, зроблений навіть умілою працею, не користується попитом. Тому, питання значення продуктивності праці та удосконалення шляхів використання резервів її підвищення на підприємстві для забезпечення ефективного функціонування господарюючих суб’єктів набуває особливої актуальності на сьогодні.

 

 

 

1. Теоретико-методологічні аспекти продуктивності праці

 

1. Поняття продуктивності праці

 

Основною проблемою  економічної теорії і господарської практики є аналіз співвідношення результатів і витрат, що в загальному розумінні називається ефективністю.

Витрати визначаються обсягом (вартістю) використаних економічних ресурсів. Як відомо, економічні ресурси заведено поділяти на три великі групи: 1) робоча сила (трудовий потенціал, людський капітал); 2) компоненти природних ресурсів (земля та сировина); 3) компоненти засобів виробництва (фізичний капітал). Відповідно окремо визначається ефективність використання робочої сили, природних ресурсів або капіталу.

Результати характеризуються обсягами та вартістю виробленої і реалізованої продукції, розмірами доданої вартості, прибутку, а також показниками конкурентоспроможності, якості життя, екології тощо. Найчастіше результати виражаються обсягами продукції або розміром прибутку. Якщо у розрахунку ефективності результати визначаються обсягом продукції, то ми одержимо показники, які називаються продуктивністю, а якщо розміром прибутку, то такі показники ефективності називаються рентабельністю (прибутковістю).

Узагальнюючим показником ефективності використання робочої  сили є продуктивність праці, що, як і всі показники ефективності, характеризує співвідношення результатів  та витрат, у даному випадку — результатів праці та витрат праці.

Отже, продуктивність праці показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Тобто зростання продуктивності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без збільшення витрат праці.

У широкому розумінні зростання продуктивності праці означає постійне вдосконалення людьми економічної діяльності, постійний пошук можливостей працювати краще, виробляти більше якісніших благ при тих самих або й менших затратах праці.

Зростання продуктивності праці забезпечує збільшення реального продукту й доходу, а тому воно є важливим показником економічного зростання країни. Оскільки збільшення суспільного продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже, і рівня життя, то економічне зростання стає однією з головних цілей держав з ринковою системою господарювання.

Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може зростати або знижуватися під дією різноманітних чинників. Підвищення продуктивності праці є безперечною умовою прогресу і розвитку виробництва.

За відомим визначенням  К. Маркса, зростання продуктивності праці полягає в тому, що частка затрат живої праці в продуктах  зменшується, а частка затрат минулої  праці (втіленої в засобах виробництва) — збільшується, але так, що загальна сума праці в кожній одиниці продукту зменшується.

На рівень продуктивності праці на підприємстві впливають  рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний  стан виробництва.

Рівень екстенсивного використання праці показує ступінь її продуктивного використання та тривалість протягом робочого дня при незмінності інших характеристик. Чим повніше використовується робочий час, чим менше простоїв та інших втрат робочого часу і чим триваліший робочий день, тим вищий рівень екстенсивного використання праці і відповідно продуктивності праці. Однак зростання продуктивності праці за рахунок екстенсивних характеристик має чіткі межі: законодавче встановлену тривалість робочого дня і робочого тижня. Якщо протягом законодавче встановленої тривалості робочого часу останній цілком витрачається на продуктивну працю, то це і є верхня межа рівня екстенсивного використання праці.

Інтенсивність праці характеризує ступінь її напруженості і визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці також має свої межі, а саме: фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людини якості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо.

Отже, рівень екстенсивного  використання праці та інтенсивність праці — це важливі фактори зростання продуктивності праці, які, однак, мають чіткі обмеження, тобто не можуть використовуватися безкінечно.

Джерелом зростання  продуктивності праці, яке не має меж, є техніко-технологічне вдосконалення виробництва під дією науково-технічного прогресу. За кілька останніх десятиріч у розвинених країнах рівень екстенсивного використання праці зменшився більше ніж удвічі, інтенсивність праці не зростала, а продуктивність збільшилася в кілька разів, що проявилося у значному зростанні добробуту і рівня споживання всіх верств працюючого населення. Тобто саме за рахунок науково-технічного прогресу продуктивність праці зростає так швидко, що дає можливість виробляти все більше споживчих благ меншою кількістю праці.

 

2. Показники продуктивності праці 

 

Залежно від прямого  чи оберненого співвідношення обсягу продукції, робіт чи послуг, з одного боку, та кількості праці, витраченої на виробництво цього обсягу, з іншого боку виділяють два показники рівня продуктивності праці: виробіток і трудомісткість.

Виробіток — це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленої одним працівником за одиницю робочого часу, і розраховується за формулою: 

В=V/T,

де В — виробіток;

V— обсяг виробництва  продукції (робіт, послуг);

Т — затрати праці  на випуск відповідного обсягу продукції (робіт, послуг).

На підприємстві виробіток  може визначатися різними способами  залежно від того, якими одиницями  вимірюється обсяг продукції і затрати праці.

Якщо обсяг продукції  вимірюється натуральними показниками (у штуках, тоннах, метрах тощо), то і  відповідні показники продуктивності праці називаються натуральними. Наприклад, цукровий завод, на якому  працює 50 осіб, виготовив за рік 1600 тонн цукру. Виробіток на цьому заводі становитиме 1600 : 50 = 32 тонни цукру за рік у розрахунку на одного працюючого. Натуральні показники точні, дуже наочні й показові, проте вони мають суттєвий недолік: неможливість застосування до різнорідної продукції. Якщо підприємство випускає кілька видів схожої продукції, обсяг випуску можна виразити в умовно-натуральних показниках, що приводять різну продукцію до одного виміру (наприклад, різні види палива перераховуються в умовне паливо з теплотворною здатністю 7000 ккал/кг). Проте застосування цих показників теж дуже обмежене.

У ринковій економіці значення натуральних  показників помітно зменшується, оскільки домінуючу роль в усіх аспектах економічного життя відіграють вартісні показники. Вартісними називаються показники виробітку, в яких обсяг продукції вимірюється грошовими одиницями. Ці показники найбільш універсальні, вони дають змогу порівнювати продуктивність праці при виробництві принципово різних благ. Якщо за обсяг продукції взяти вартісний показник чистої продукції, то буде враховано і зростання якості продукції та її необхідність на ринку. Єдиним недоліком вартісних показників є те, що необгрунтоване завищення ціни продукції монополістами призводить до фіктивного зростання їх продуктивності праці, але це вже проблема не економіки праці, а антимонопольного регулювання.

Для оцінки рівня виробітку на окремих  робочих місцях при виробництві  різноманітної незавершеної продукції  використовуються також трудові  показники, в яких для характеристики обсягу виробництва застосовуються норми трудових витрат у нормо-годинах. Однак ці показники мають дуже вузьку сферу застосування, оскільки вимагають суворого наукового обгрунтування використовуваних норм.

Витрати праці при розрахунках  її продуктивності можуть вимірюватися відпрацьованими людино-годинами, людино-днями і середньообліковою чисельністю персоналу. Однак усі ці показники вимірюють лише кількість праці, нівелюючи ЇЇ якість. Іншими словами, у таких розрахунках робоча сила найбільш кваліфікованих конструкторів або управлінців додається до робочої сили охоронців та прибиральників. І знову універсальним показником кількості витраченої праці може бути вартість витрат на утримання персоналу.

Трудомісткість — це обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг), і розраховується за формулою:

ТМ=Т/V

Для планування й аналізу праці  на підприємстві розраховуються різні  види трудомісткості.

ВИДИ ТРУДОМІСТКОСТІ

Вид	Змістова характеристика
Технологічна трудомісткість	Визначається витратами  праці основних робітників (і погодин-ників, і відрядників). Розраховується для  окремих операцій, деталей, виробів.
Трудомісткість обслуговування	Визначається витратами  праці допоміжних робітників, що зайняті обслуговуванням виробництва.
Виробнича трудомісткість		Складається з технологічної трудомісткості та трудомісткості обслуговування, тобто  показує витрати праці основних і допоміжних робітників на виконання  одиниці роботи.
Трудомісткість управління		Визначається витратами  праці керівників, спеціалістів, технічних  виконавців.
Повна трудомісткість		Відображає усі витрати  праці на виготовлення одиниці продукції (це трудові затрати всіх категорій  промислово-виробничого персоналу).
За характером і призначенням:
Нормативна		Визначає затрати праці  на виготовлення одиниці продукції (робіт, послуг), розраховані згідно з чинними нормами.
Фактична		Виражає фактичні затрати  праці на виготовлення одиниці продукції (робіт, послуг).
Планова		Затрати праці на одиницю  продукції (роботу, послугу) з врахуванням  можливої зміни нормативної трудомісткості.