Продуктивність праці та удосконалення шляхів використання резервів її зростання на виробництві

За рівнем керованості  фактори підвищення продуктивності праці можна поділити на дві групи:

1) фактори, якими може керувати суб'єкт господарської діяльності (управління, організація, трудові відносини, кваліфікація і мотивація персоналу, техніка і технологія, умови праці, інновації тощо);

2) фактори, що перебувають поза сферою керування суб'єкта господарювання (політичне становище в країні й у світі, рівень розвитку ринкових відносин, конкуренція, науково-технічний прогрес, загальний рівень економічного розвитку, якість і кількість трудових ресурсів країни, культура, моральність, соціальні цінності, наявність природних багатств, розвиток інфраструктури тощо).

Оскільки праця є  процесом взаємодії робочої сили із засобами виробництва, фактори зростання продуктивності праці за змістом можна поділити на три групи:

1) соціально-економічні, що визначають якість використовуваної  робочої сили;

2) матеріально-технічні, що характеризують якість засобів виробництва;

3) організаційно-економічні, що відбивають якість поєднання робочої сили із засобами виробництва.

До групи соціальна-економічних  факторів зростання продуктивності праці відносять усі фактори, що сприяють поліпшенню якості робочої сили. Це насамперед такі характеристики працівників, як рівень кваліфікації та професійних знань, умінь, навичок; компетентність, відповідальність; здоров'я та розумові здібності; професійна придатність, адаптованість, інноваційність та професійна мобільність, моральність, дисциплінованість, мотивованість (здатність реагувати на зовнішні стимули) і мотивація (внутрішнє бажання якісно виконувати роботу). До цієї групи факторів належать також такі характеристики трудових колективів, як трудова активність, творча ініціатива, соціально-психологічний клімат, система ціннісних орієнтацій.

До груші матеріально-технічних  факторів зростання продуктивності праці відносять усі фактори, що сприяють прогресивним змінам у техніці і технології виробництва, а саме: модернізація обладнання; використання нової продуктивнішої техніки; підвищення рівня механізації й автоматизації виробництва; упровадження нових прогресивних технологій; використання нових ефективніших видів сировини, матеріалів, енергії тощо.

До групи організаційно-економічних факторів зростання продуктивності праці належать прогресивні зміни в організації праці, виробництва та управління. До них входять: удосконалення структури апарату управління та систем управління виробництвом, повсюдне впровадження та розвиток автоматизованих систем управління; поліпшення матеріальної, технічної і кадрової підготовки виробництва, удосконалення організації виробничих та допоміжних підрозділів; удосконалення розподілу та кооперації праці, розширення сфери суміщення професій і функцій, упровадження передових методів та прийомів праці, удосконалення організації та обслуговування робочих місць, упровадження прогресивних норм і нормативів праці; поліпшення умов праці та відпочинку, удосконалення систем матеріального стимулювання.

За сферою виникнення і дії фактори зростання продуктивності праці поділяються на:

1)внутрішньовиробничі,  що виникають і діють безпосередньо  на рівні підприємства чи організації;

2)галузеві і міжгалузеві,  пов'язані з можливістю поліпшення  кооперативних зв'язків, концентрації і комбінування виробництва, освоєння нових технологій і виробництв на рівні галузі або кількох суміжних галузей економіки;

3)регіональні, характерні  для даного регіону (наприклад,  створення вільної економічної зони);

4) загальнодержавні, які сприяють підвищенню продуктивності праці в усій країні (наприклад, зміцнення здоров'я і підвищення освітнього рівня населення, раціональне використання трудового потенціалу тощо).

 

2. Шляхи удосконалення виявлення та використання резервів зростання продуктивності праці на підприємстві

 

1. Питання виявлення резервів росту продуктивності праці в працях зарубіжних та вітчизняних вчених-економістів

 

Питання виявлення резервів росту продуктивності праці досить широко досліджені в працях таких  зарубіжних вчених-економістів: А.Є. Аврутіна, Ю.Д. Борисова, В.М. Зарубіна, Я.М. Купермана, К. Маркса, А. Сміта, А.А. Френкеля та ін., а також у працях вітчизняних науковців, а саме: Н.М. Бондар, І.В. Голодець, Є.Й. Заблоцького, Б.М. Литвина, Б.А. Писаренко, І.А. Попова, А. Ревенко, Н.Г. Чумаченка, С.І. Шкарабана, Юхименко П.І. та ін. Проте, незважаючи на значний обсяг проведених попередніх досліджень, ряд теоретичних і практичних питань донині залишаються вирішені частково або є дискусійними.

Головною продуктивною силою суспільства є працююча людина. Праця була і залишається головним джерелом матеріального та духовного достатку, умовою життя і розвитку суспільства.

Основною проблемою економічної  теорії і господарської практики є аналіз співвідношення результатів і витрат, що в загальному розумінні називається ефективністю. На думку Писаренко Б.А. узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили є продуктивність праці, що, як і всі показники ефективності, характеризує співвідношення результатів та витрат, у даному випадку – результатів праці та витрат праці [4 с.113].

Значний вклад у дослідження  категорії продуктивності праці  здійснив основоположник класичної  школи Адам Сміт. Основні його ідеї викладені у праці „Дослідження про природу і причини багатства народів”. На думку  
А. Сміта зростання продуктивності праці внаслідок її спеціалізації зумовлюється:  
1)збільшенням вправності робітника;

2) збереженням часу, який  витрачається в процесі переходу  від одного виду праці до  іншого;

3) винаходом і застосуванням механізмів, які полегшують працю і дають змогу одному робітникові виконувати працю кількох [6, с.583].  
        Загалом, продуктивність праці є важливим трудовим показником. Від її рівня і динаміки залежить чисельність працівників, рівень і фонд оплати праці, обсяг випуску продукції тощо.

Продуктивність праці  є динамічним показником, тобто постійно змінюється під дією різної кількості  чинників. Вся сукупність факторів по різному впливає на зміну рівня  та динаміки показника продуктивності праці, крім того, впливають різноманітні об’єктивні та суб’єктивні причини.  
Вперше сформував і систематизував основні засади класифікації факторів зростання продуктивності праці К. Маркс. Він вважав, що зростання продуктивності праці зумовлене багатьма обставинами, а саме: середнім ступенем кваліфікації робітника, рівнем розвитку науки і техніки, поділу та кооперації праці, ефективністю засобів виробництва, природними умовами [7 с. 585].

На відміну від факторів, резерви підвищення продуктивності праці являють собою можливості економії робочого часу у виробництві на основі трудових зусиль колективу підприємства. Підвищення продуктивності праці досягається або збільшенням виробництва продукції при тих же затратах робочого часу, або зниженням затрат робочого часу на одиницю продукції (трудомісткості).  
         Вітчизняний науковець Писаренко Б.А. розглядає резерви підвищення продуктивності праці як невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої) за рахунок дії тих чи інших чинників (удосконалення техніки, технології, поліпшення організації праці тощо). Резерви тісно пов’язані з чинниками зростання продуктивності праці. Якщо той чи інший чинник розглядати як можливість, то використання пов’язаного з ним резерву – це процес перетворення можливості у дійсність. Кожній групі чинників зростання продуктивності праці відповідає аналогічна група резервів, а саме резерви кращого використання матеріально-технічних засобів виробництва і робочої сили та резерви кращого поєднання їх у трудовому процесі [3 с.116].

Питання підвищення продуктивності праці потребує системного підходу, тобто кардинальних змін, суттєвого  вдосконалення факторів, що обумовлюють  продуктивність. Потрібно розробляти пошук резервів підвищення ефективності праці шляхом мобілізації її факторів: інтенсифікації виробництва, освоєння ресурсо- та енергоощадних технологій, удосконалення організації праці та механізму розрахунку. Для вирішення цього питання можна користуватися такими важелями, як мотиваційні, техніко-організаційні та моральні фактори підвищення продуктивності праці, що суттєво впливає на результати виробничої діяльності.  
За класифікаційною схемою І.А. Попова чинники впливу на продуктивність праці виділені в чотири основні групи: технічний прогрес та інтенсифікація виробництва; природні; організаційно-господарські та соціально-економічні [4 с.118].

Крім того, за рівнем керованості  окремі науковці виділяють наступні групи факторів: ті, якими може керувати суб’єкт господарювання (умови праці, мотивація, організація, управління, інновації тощо); ті, що знаходяться поза сферою керування суб’єкта господарювання (ринкові відносини, політична ситуація, інфраструктура, конкуренція, соціальні цінності тощо).  
         Схожа класифікація факторів продуктивності праці в економічній літературі зустрічається у Н.М. Бондар:

– зовнішні – такі, що об’єктивно перебувають за межами впливу підприємства (наприклад, вимоги чинного законодавства в галузі праці, ринкова інфраструктура, макроструктурні  зрушення в економіці країни тощо);  
– внутрішні – ті, на які підприємство може безпосередньо впливати (наприклад, характер продукції, технологія виробництва, рівень кваліфікації персоналу, безперебійність постачання ресурсів тощо) [2 с. 400].

           Для повноти у класифікацію чинників продуктивності праці за змістом доцільно виділити соціально-психологічні фактори, до яких слід віднести наступне: лідерські якості керівника, управління групами, конформізм, ефективне управління конфліктними ситуаціями, психологічний підбір та підготовка кадрів тощо.

Узагальнюючими показниками, які характеризують рівень продуктивності праці на підприємстві, є прибуток та витрати. Саме аналіз цих показників може дати повну картину продуктивності праці і ефективність діяльності підприємства.

 

2. Класифікація  резервів підвищення продуктивності праці на підприємстві

 

Аналіз сутності категорії  продуктивність праці та методичних підходів до її визначення засвідчує, що роль праці та її продуктивності займає важливе місце в розвитку соціально-економічного життя суспільства, оскільки дана категорія являється найбільш загальним та універсальним показником, що відображає ефективність використання людських ресурсів.  
В умовах посиленої конкуренції на ринках товарів, послуг і праці великого значення набуває питання підвищення продуктивності праці на підприємствах. Резерви підвищення продуктивності праці безмежні, як і науково-технічний прогрес, удосконалення організації виробництва, праці й управління. Тому доцільно в кожний конкретний період використовувати саме ті резерви, що дають максимальну економію праці за мінімальних витрат.  
        Отже, продуктивність – це показник результативності та ефективності виробництва, що характеризує випуск продукції в розрахунку на одиницю використаних ресурсів та факторів виробництва. За рахунок факторів та резервів підвищення продуктивності праці можна викликати зростання економічної ефективності підприємства.

        Резерви зростання продуктивності праці – це такі можливості її підвищення, які вже виявлені, але з різних причин поки що не використані. Резерви використовуються і знову виникають під впливом науково-технічного прогресу. Кількісно резерви можна визначити як різницю між максимально можливим і реально досягнутим рівнем продуктивності праці в конкретний момент часу. Таким чином, використання резервів зростання продуктивності праці – це процес перетворення можливого у дійсне.

        Оскільки резерв — це фактично відрізок фактора, можливий для використання в конкретний момент часу, резерви зростання продуктивності праці класифікують так само, як і фактори. Основне значення для економіста і менеджера має класифікація внутрішньовиробничих резервів і факторів за змістом, оскільки вона безпосередньо допомагає виявити можливості підвищення продуктивності праці на конкретному підприємстві.

Так само, як і фактори, резерви зростання продуктивності праці за змістом поділяються  на три групи:

1)соціально-економічні, що визначають можливості підвищення якості використовуваної робочої сили;

2)матеріально-технічні, що визначають можливості застосування  ефективніших засобів виробництва;

3)організаційно-економічні, що визначають можливості вдосконалення поєднання робочої сили з засобами виробництва.

 

КЛАСИФІКАЦІЯ РЕЗЕРВІВ ЗРОСТАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ

 

Ознака	Види резервів
За часом використання	а) поточні резерви: можуть бути використані залежно від реальних можливостей протягом місяця, кварталу або року. б) перспективні резерви: їхнє використання передбачається в перспективі через рік або декілька років згідно з довгостроковими планами підприємства.
За ознаками можливостей використання	а) резерви запасу: наприклад, недовикористання устаткування чи потужності зі змінності роботи, вивчені, але ще не впроваджені передові методи праці. б) резерви втрат: втрата робочого часу (внутрішньозмінні і цілоденні простої, прогули і всі не передбачені планом неявки на роботу; непродуктивні витрати праці), брак, перевитрата палива.
За напрямками роботи	а) соціально-економічні: визначають можливості підвищення якості використовуваної робочої сили; б) матеріально-технічні: визначають можливості застосування більш ефективних засобів виробництва; в) організаційно-економічні: визначають можливості удосконалення об'єднання робочої сили і засобів виробництва.
За місцем виявлення і використання	а) народногосподарські: більш багаті природні ресурси і  їхнє комплексне використання. б) галузеві: спеціалізація  підприємств, концентрація і комбінування виробництва, удосконалювання техніки і технології і ін. в) внутрівиробничі: крім поділу на поточні і перспективні, вони ще поділяються на дві групи: резерви зниження трудомісткості продукції і резерви кращого використання сукупного робочого часу.