Проблема бідності: досвід інших країн

 
 

                                    Зміст

Вступ  ……………………………………………………………………...3

Розділ 1. Бідність як одна з найважливіших соціальних проблем……..4

    1.1. Поняття бідності…………………………………………………...4

    1.2. Життєвий рівень населення……………………………………….9

Розділ 2. Проблеми бідності в Україні…………………………………..15

    2.1. Оцінка бідності в Україні…………………………………………15

    2.2. Шляхи подолання бідності………………………………………..18

Розділ 3. Проблема бідності: досвід інших країн……………………….29

Висновки…………………………………………………………………..44

Перелік використанних джерел………………………………………….50

Додатки 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

      Боротьба  з бідністю залишається найважливішим  завданням соціальної та економічної  політики більшості країн світу. Особливо це стосується країн з перехідною економікою, які змінюють свою систему економічних відносин, до яких відноситься і Україна. Поглиблення бідності за останні десятиліття, особливо в країнах з низьким рівнем доходів населення, змусило міжнародні організації об'єднувати свої зусилля, спрямовані на цієї проблеми. У ході реформ, що проводилися в Україні протягом періоду після здобуття незалежності, відбулося заплановане зміна структури суспільства, яке лише через слабкість управлінського апарату і в силу непослідовності управлінських рішень, привело до негативних наслідків. Ці реформи поклали початок диференціації доходів населення та появи масштабної бідності. Сама програма реформ і не припускала механізмів, що запобігають збіднення населення. Виходячи з оцінок експертів вважається, що близько чверті населення України відноситься до бідного. Тому дослідження проблеми бідності і шляхів її подолання є у великій мірі актуальним для Української держави.

      Метою даної курсової роботи є розгляду питання бідності в Україні та шляхів її мінімізації. З цього випливають такі завдання роботи:

      • розкриття поняття «бідність» з  позицій економіки праці;

      • висвітлення проблеми бідності в  Україні;

      • пропозиція можливих шляхів подолання  бідності.

      Таким чином, об'єктом дослідження в  даній роботі є бідність, як економічна категорія. Предметом є соціально-трудові відносини щодо управління процесом подолання бідності в Україні. 
 
 

      1.Бідність  як одна з найважливіших  соціальних проблем

      Боротьба  з бідністю залишається найважливішим  завданням соціальної та економічної  політики більшості країн світу. Особливо це стосується країн з перехідною економікою, які змінюють свою систему економічних відносин, до яких відноситься і Україна. Поглиблення бідності за останні десятиліття, особливо в країнах з низьким рівнем доходів населення, змусило міжнародні організації об'єднувати свої зусилля, спрямовані на цієї проблеми. 

1. Поняття бідності

  Боротьба з бідністю є складовою  частиною державного регулювання  у сфері соціальної політики. Бідність укрупнено мають на увазі не тільки низький рівень доходів і споживання, а й низький рівень освіти та охорони здоров'я.

  Межа бідності - рівень доходів  населення, нижче якого неможливо  забезпечення мінімальних харчових  і нехарчових потреб людини. Існують  різні визначення межі бідності  та методики її обчислення.

  Перш ніж розглядати заходи щодо полегшення становища бідних і боротьби з цим загрозливим явищем, слід вивчити питання щодо визначення бідності та методів виміру й кількісної оцінки цього явища.

Бідність — це неможливість внаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу. Це означає, що бідні верстви населення не можуть відповідно харчуватися, оплачувати житло та комунальні послуги, лікуватися та відпочивати, вчитися самі та забезпечити оплату навчання своїм дітям.

      Друге означення.

Бідність — це неможливість підтримувати мінімальний рівень споживання, що визначається на основі фізіологічних, соціальних та культурно обумовлених нормативів.

      Різниця в означеннях полягає в такому. Згідно з першим означенням бідними вважаються ті, рівень життя яких є нижчим за певний середній стандарт суспільства, а за другим — лише ті, рівень життя яких є нижчим за визначений суспільством мінімальний рівень.

      У документах ООН підкреслюються чотири основних прояви бідності: 1) коротке життя;

2) низька  професійно-освітня підготовка;

3) позбавлення  економічної бази нормального  життя — чистої питної води, медичних послуг, якісного харчування;

4) усунення  від суспільного життя.

      Розрізняють бідність за стандартами цивілізації в цілому (хронологічними) і бідність за стандартами кожної конкретної країни. До першого типу відносять населення "бідних" країн і майже не відносять населення "багатих" країн. А бідність за стандартами кожної конкретної країни існує в усіх державах і суттєво не залежить від загального рівня добробуту населення.

      Сучасна соціально-економічна теорія тлумачить  бідність як багатоаспектне явище, розрізняючи  такі її форми: об'єктивну та суб'єктивну, абсолютну і відносну, тимчасову і застійну.

      Об'єктивна бідність визначається за прийнятими в країні критеріями доходу та можливістю досягнення матеріальних і духовних благ. Суб'єктивна бідність визначається за самооцінкою: людина тоді є бідною, коли вона сама себе ідентифікує з бідністю.

      Найсуперечливішим моментом у теорії бідності є поділ її на абсолютну та відносну.

      Важливе значення мають позаекономічні аспекти  бідності, які включають основні  людські потреби в самореалізації, участь у житті суспільства, чистому  повітрі і здоровим навколишнім  середовищі, безпеці і свободі пересування. Цей підхід називають концепцією відносної бідності. Відносна бідність визначається загальноприйнятим рівнем життя в конкретному суспільстві в певний період часу. Позаекономічні потреби можна вимірювати спеціально сконструйованим індексом якості життя, де всі складові включені з відповідними вагами. Таким чином, можна визначити частку населення, що знаходиться нижче встановленого рівня задоволення цих потреб. У США на основі такого підходу був створений інтегральний показник соціального здоров'я нації. У світовій практиці бідність вимірюється за допомогою прожиткового мінімуму.

      Не  існує і не може існувати універсальних  програм надання соціальної допомоги за єдиним у всьому світі стандартом бідності: ті, хто є бідними у США чи Швейцарії і одержують там державну підтримку, вважатимуться заможними у країнах, що розвиваються.

      За  тривалістю бідність може бути тимчасовою (короткочасною) або застійною (довготривалою).

      Застійна  бідність означає неможливість для родини чи окремої особи самотужки вирішити свої проблеми і подолати матеріальні негаразди та призводить до більш тяжких наслідків.

      Тимчасова бідність є результатом моментального зниження рівня життя. Наприклад, сильний шок від політичних змін, природні катаклізми. Причинами періодичних знижень рівня життя та збідніння можуть бути сезонні коливання в цінах на харчові продукти та послуги.

      На  появу, рівень і динаміку бідності впливає  низка чинників. З них важливо  виділити наступні:

      • рівень безробіття;

      • рівень оплати праці, розміри соціальних трансфертів;

      • політика державного регулювання з  питань доходів та рівня життя;

      • динаміка зміни індексу споживчих  цін;

      • військово-політична обстановка в  державі. 

Головною причиною бідності населення є низький рівень доходів. Показники розвитку країни є валовий національний продукт (ВНП), який припадає на душу населення.

    До  економічно відсталих і бідних країн  відносяться більшість країн  Азії, Африки, Латинської Америки. Борються з бідністю і країни СНД, в тому числі і наша країна.

    У світі нараховується близько сотні країн, які не пройшли стадію індустріалізації, рівень грамотності їхнього населення низький, їм властиве високе вимушене безробіття. Населення зайняте переважно в сільському господарстві, яке є головним постачальником продукції.

    У багатьох країнах, де мешкає ¾ населення  світу, панують злидні і голод, там  висока смертність населення у тому числі дитяча.

    Основними перешкодами для слаборозвинутих  країн у вирішенні їхніх економічних і соціальних проблем є внутрішні причини, у тому числі соціально-культурні умови, в яких вони перебувають. Вплив останніх виявляється через зміни у мисленні людей, їх поведінці і спілкуванні, появі прагнення до розвитку. Соціокультурні перешкоди  для такого прагнення можуть бути пов‘язані, наприклад із домінуванням племінних відносин і цінностей над загальнодержавними, коли міжплемінні  заважають розвивати ефективну спеціалізацію і торгівлю в країні. Поряд із внутрішніми факторами, які визначають місце слаборозвинутих країн у світовому господарстві, діють і зовнішні, пов‘язані із впливом країн. Їх концентрованим виявом є криза заборгованості по кредитах, отриманих країнами, що розвиваються. Ця заборгованість становить близько становить близько 50% валового національного продукту бідних країн. Деякі комерційні банки США, європейських та інших держав змушені отримувати певну частину боргів слаборозвинутих країн. Одним з центральних завдань розвитку людського суспільства наприкінці ХХ ст. – поч. ХХІ ст.. стало усунення загрози голоду.

Парадоксально, але в наші цивілізовані часи на Землі більше голодуючих, ніж будь-коли раніше в історії людства. За даними ООН нині в світі понад 1 млрд. людей не забезпечені продовольством.

Як правило, корінні  причини продовольчої проблеми пов‘язані  з історичним минулим. Умовами соціально-економічного та політичного розвитку країни.

    Для розв‘язання продовольчої проблеми необхідно підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, впровадження передової агротехніки, високоврожайних культур, розвиток високопродуктивного тваринництва.

    Проблему  продовольства кожна країна вирішує  власними силами, забезпечення права кожного хлібороба на власну землю, повної свободи селян у виборі форм господарювання, ефективної державної підтримки села.

    Бідність  не може бути подолана без подолання енергетичної та ресурсної проблем. Бідність пов‘язана з недостатньою забезпеченістю сировинними ресурсами процесу виробництва й життєдіяльності людей.

    Подолати бідність можна вирішувати і через нові економічні підходи до слаборозвинутих країн, зниження митних тарифів на товари відсталих країн, зниження тарифів на товари відсталих країн, усунути різницю цін на експортовану та імпортовану продукцію. Дуже важливо залучати для розвитку власної економіки іноземні інвестиції.

    Бідність  є як характерною, так і постійною рисою капіталістичного суспільства. Внаслідок експлуатації людини людиною та несправедливого розподілу багатства її жертвами в наші дні стають дедалі більш численні знедолені верстви населення як в багатих державах Півночі, так і в бідних країнах Півдня. Коли в 1960-і роки західні країни на чолі з США розпочали так звану війну з бідністю, вважалося, що, незважаючи на економічне зростання цих країн, багаті в них залишалися багатими, а бідні – бідними. Майже піввікова “боротьба проти бідності” на Заході призвела до того, що на порозі нового століття та третього тисячоріччя багаті з кожним роком стають ще більш багатими, а бідні – ще більш бідними.

    Активна участь держав, які розвиваються у  світовій економічних відносинах сприятиме  реформуванню їхньої економіки, динамічному розвитку і піднесенню націй основі добробуту народу, подолання бідності. 
 

2. Життєвий  рівень населення

 

    Економічний розвиток будь-якої країни світу, включаючи Україну, визначається досягнутим рівнем і якістю життя населення. У концепції “Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй” (ПРООН) зазначається, що будь-яка держава світу в процесі свого економічного розвитку повинна в першу чергу створювати сприятливі умови для того, щоб життя людей було довгим, здоровим і наповненим творчістю.