Перспективні структурні зрушення національного багатства України

• ведення кадастрів природних ресурсів і формування єдиного державного банку даних оцінки окремих видів природних ресурсів;
• розробки стратегій, довгострокових планів розвитку економіки країни;
• вибору оптимальних параметрів експлуатації (використання) природних ресурсів;
• відображення в структурі національного багатства країни питомої ваги природних ресурсів;
• визначення економічних активів країни з врахуванням вартості природних ресурсів;
• виявлення економічної ефективності роботи галузей, підприємств і організацій щодо використання, відтворення і охорони природних ресурсів;
• удосконалення господарського механізму управління економікою країни; обґрунтування нормативів видобування корисних копалин у процесі їх видобутку і переробки, нормативів вилучення сільськогосподарських і лісових угідь для потреб будівництва; визначення збитків від нераціонального використання природних ресурсів; розробки нормативів економічного стимулювання підприємств і організацій за покращення використання природних ресурсів, їх збереження, і економічних санкцій за порушення норм раціонального природокористування; розумного і об'єктивного оподатковування;
• інших цілей [7].

     В Росії на початок ХХІ століття на людський капітал припадало 50% національного багатства, на природні ресурси - 32%, на основний капітал - 18%; в країнах " великої сімки" - відповідно 78, 4 і 18% [5, 26]. Як бачимо, високо розвинуті країни набагато інтенсивніше використовують свій людський капітал, який є основним стратегічним ресурсом держави та домінуючим фактором інноваційного розвитку. Крім того, його застосування супроводжується малим споживанням природних ресурсів (менше 20%). Саме людський капітал визначає ефективність і конкурентоспроможність економіки, можливості створення високоякісних товарів і послуг, темпи науково-технічних змін. Нерівномірне розміщення і поступове вичерпання природних запасів призвело до того, що країни з однаковим рівнем розвитку мають приблизно однакову виробничу і фінансову забезпеченість. Тому державі потрібно збільшувати витрати на освіту, кваліфікацію, здоров'я, поліпшення житлових умов і інших сторін рівня життя населення, розширювати "середній клас", що сприятиме збільшенню "інвестицій в людину" як на рівні сім'ї, так і в суспільстві. За прогнозами спеціалістів питома вага населення, яке має основні ознаки середнього класу (рівень доходів, професійно-освітній статус, можливості самовизначення), зросте з 22% у 2003 р. до 32% у 2009 р., 38-40% - у 2011 р. та 45% у 2015 р. [4, 260]. Ці інвестиції призведуть до нагромадження і споживання суспільством певного обсягу "людського капіталу", який забезпечить зростання кількості вироблених товарів і наданих послуг, підвищення рівня доходів населення. Адже підготування і випуск на ринок праці освіченої, творчої та активної робочої сили, забезпечення її кваліфікаційної і територіальної мобільності є однією із першооснов життєдіяльності національної економіки.

     Зараз розвиток людини є кінцевою метою, а  економічне зростання сприймається лише як засіб досягнення цієї мети. Адже розвиток людини визначається не великою кількістю товарів і послуг, а рівнем збагачення матеріального і духовного життя людей. На жаль, ще потрібно розробити методи збалансування попиту і пропозиції на людський капітал. Це дозволить суспільству динамічно розвиватися і виробляти відповідну державну політику.

     Поряд із людським капіталом для характеристики демографічного і трудового потенціалів  використовується індекс розвитку людського  потенціалу (ІРЛП) або індекс людського розвитку. Він розроблений спеціалістами Програми розвитку ООН (ПРООН) для порівняння окремих країн за рівнем розвитку людських ресурсів. У ньому враховані значення для життя людей економічних і соціальних факторів. Цей індекс є середньою арифметичною із трьох важливих індикаторів рівня життя (індексу очікуваної тривалості життя при народженні, індексу рівня освіти населення, індексу реального середньодушового ВВП). Значення цього показника змінюються від 0 до 1 (чим ближче воно до 1, тим вищий рівень розвитку людського потенціалу). Коли значення його дорівнює 0,8 і більше, держава вважається з високим рівнем розвитку людського потенціалу; від 0,5 до 0,799 - з середнім; 0,5 і менше - з низьким рівнем розвитку. У 2001 р. Україна за індексом розвитку людського потенціалу зайняла 75 місце зі 175 країн. За даними ООН, індекс рівня освіти населення України у 2001 р. становив 0,93 і перевищував середній індекс країн Східної Європи та СНД [4,116].

     На  початок третього тисячоліття національне  багатство світу становило 550 трлн. дол. [1, 110]. Дані табл.1 вказують на те, що:

• половина світового багатства є власністю країн "сімки" (США, Великобританія, Франція, Німеччина, Італія, Канада, Японія) та ЄС;
• людський капітал перевищує половину нагромадженого національного багатства світу (365 трлн. дол.) і його роль у процесі відтворення цієї категорії постійно зростає;
• природний капітал нерівномірно розподілений по території світу;
• обчислення національного багатства значно залежить від застосованих розрахункових методів.

     О. Сухарєв національне багатство  поділив на дві частини: невикористане  при виробництві ВВП багатство (його невикористані елементи) і  частина багатства, втілена у  ВВП. Тому створений і нагромаджений  національний продукт вчений розглядає  як елемент національного багатства, яке подає у вигляді такої формули:

     Науковець запропонував показник відношення валового національного продукту до вартісної  оцінки національного багатства  країни, який показує, наскільки ефективно економіка використовує багатство в процесі створення національного продукту [5, 36]:

     Як  бачимо, найбільшим національним багатством володіє Росія. Проте виробляє менший національний продукт, ніж США, Японія та Німеччина. Водночас Японія, яка  має майже втричі менше національне  багатство на душу населення від Росії, виробляє майже в 7 разів більший від неї національний продукт (37,5 тис. дол. на душу населення). Найбагатша країна Росія не використовує ефективно свій економічний потенціал. Найбільш ефективно розпоряджається ним Японія. Тому ця країна характеризується найвищим Кеф (16%). Україна виробляє найменший національний продукт [8] із перелічених країн, проте свій економічний потенціал використовує ефективніше від Росії. Отже, цей коефіцієнт показує, який продукт припадає на одиницю національного багатства, тобто є індикатором ефективності функціонування економіки країни.

     Національне багатство, як показник загального економічного потенціалу, характеризує загальні можливості держави або регіону, економічну силу, потужність, тобто передусім  кількісний бік функціонування економіки. Рівень економічного розвитку та економічний потенціал органічно пов'язані між собою. Перший поєднує кількісну і якісну сторони господарської діяльності, характеризує ефективність наявного економічного потенціалу, тобто рівень використання усіх виробничих ресурсів, можливості задоволення найважливіших національних та індивідуальних потреб [2, 12].

     Характеризуючи  національне багатство України  потрібно вирішити наступний комплекс завдань:

• здійснити оцінку якості національного багатства;
• визначити різницю (співвідношення) між поняттям "національний дохід" та категорією "національне багатство";
• до категорії  "національне багатство" потрібно включити показники охорони довкілля, які сприяють збільшенню багатства шляхом його збереження;
• зробити вартісну оцінку обсягу національного багатства на душу населення;
• напрацювати єдині принципи складу і оцінки природних ресурсів;
• здійснити обчислення національного багатства на рівні регіонів.

     Зараз необхідно на законодавчому та інституційному рівні розробити і закріпити механізми, які б гарантували кожній людині і майбутнім поколінням однакове право на отримання доходу від використання невідновних природних багатств, оскільки національне багатство - власність кожного українця.

     Загалом, Україна потребує зміни економічної парадигми. Перехід з сировинної на інноваційну модель розвитку національної економіки сприятиме раціональному використанню національного багатства та збільшенню частки людського капіталу в ньому. Адже економічні перетворення нездійсненні без втручання людського фактора.

     Отже, українцям потрібно вибрати правильний спосіб життя і поведінки, щоб  мати можливість розвиватися дальше і виробити правильні моделі взаємодії  людини, суспільства та природи.

     Забезпечення  стійкого (збалансованого) розвитку України можливо здійснити шляхом залучення всіх здібностей нації, що допоможе вирішити комплекс проблем розвитку і охорони довкілля для подальшого розвитку і процвітання України. 

     3. Перспективні структурні  зрушення національного  багатства України 

     Економіка незалежної України потребує істотних структурних змін у національному багатстві.

     По-перше, треба поступово зблизити темпи зростання фондів виробничого і невиробничого призначення з метою докорінного поліпшення добробуту населення. Особливо це стосується таких невиробничих галузей, як освіта, охорона здоров'я. Тут необхідне більш швидке зростання фондів порівняно з виробничою сферою і навіть промисловістю.

     По-друге, потрібні істотні зміни у складі виробничих фондів. Особлива увага звертається на розвиток високотехнічних, наукомістких галузей машинобудування, порошкової металургії, виробництво надтвердих матеріалів, електрозварювальної технології.

     Гостро  не вистачає деяких видів продукції, потреба в яких в Україні дуже висока. Треба створити виробничі потужності для випуску зернових, кормо-, картоплезбиральних комбайнів, сіялок, косарок, тролейбусів, автобусів, навантажувачів, холодильників, взуття, тканин, автомобілів, теле-, відео-, аудіотехніки тощо.

     Україна має зайняти відповідне місце у світовій торгівлі. Тому слід зміцнювати виробничі потужності з виробництва літаків, суден, верстатів, приладів, електротехнічних виробів. Уже сьогодні на світовому ринку ця продукція має досить високу репутацію.

     По-третє, для збільшення валютних надходжень треба у національному багатстві України створити відповідну індустрію туризму: готелі, кемпінги, транспортні засоби і підприємства, що їх обслуговують, відповідні шляхи сполучення, засоби зв'язку, підприємства харчування і підприємства, що виробляють туристичні товари. Україна, спираючись на відповідну матеріальну базу, може збільшити кількість туристів у 20-40 разів, а це значні валютні надходження, які так потрібні для оплати ряду імпортних товарів, у тому числі енергоносіїв.

     По-четверте, гостро постає проблема збільшення виробництва продукції, яка становить фонд споживання. Тут мова йде про створення потужностей для виробництва не тільки продуктів харчування, взуття, одягу, а й предметів довготривалого користування — легкових, пральних машин, телевізорів тощо.

     По-п'яте, прискорений розвиток ВВП, докорінне поліпшення його структури знаходяться у прямій залежності від інформаційної індустрії, що потребує інтелектуальних інвестицій, створення повноцінного ринку інформаційних товарів.

     Знання, у тому числі економічні, стають найважливішим мірилом неоекономічної моделі. На професії, в яких переважаючою є інтелектуальна складова, припадає основний приріст зайнятості. Так, за розрахунками фахівців, у США цей показник становить 85 відсотків, у Німеччині — 89, у Великій Британії — 95, у Японії — до 90 відсотків.  
 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Нестеров Л., Аширова Г. Национальное богатство и человеческий капитал // Вопросы эономики. - 2003. - № 2. - С. 103-110.
2. Поповкін В.А., Калитенко А.П., Розинка В.О. Рівні соціально-економічного розвитку регіонів України // Наукові доповіді. Випуск 24. - Київ: НІСД.
3. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки) Шляхом Європейської інтеграції / Авт. Кол.: А. С. Гальчинський, В. М. Геєць та ін.; Нац. ін-т стратег. дослідж., Ін-т екон. прогнозування НАН України, М-во економіки та з питань європ. інтегр. України. - К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004. - 416 с.
4. Сухарев О. Национальное богатство и структурная политика / Экономист. - 2006. - № 2. - С. 24-38.
5. Шумська С. С. Національне багатство: методологічні підходи та оцінки по Україні/Економічна теорія. - 2006. - № 4. - С. 62-76.
6. http://www.dpr.ru/joumal/joumal_9_7.htm.
7. http://www.finfacts.com/biz10/globalworldincomepercapita.htm.