ЗМІСТ
1. Загальна характеристика промисловості.
2. Структура промисловості.
3. Особливості розвитку промисловості
на сучасному етапі.
1. Промисловість – найважливіша
структурна ланка (сектор) господарського
комплексу України. На неї припадає
1/3 основних фондів, понад 35% населення,
зайнятого в народному господарстві.
Провідна роль промисловості
в економіці України визначається,
перш за все, тим, що, забезпечуючи
всі галузі народного господарства
знаряддями праці та новими
матеріалами, вона є найбільш
активним фактором науково-технічного
прогресу і розширеного відтворення
в цілому. Серед інших галузей
господарства промисловість вирізняється
комплексно- і районоутворюючими функціями.
Темпи росту, рівень розвитку
і структура промисловості –
важливі показники не тільки
кількісної, але і якісної характеристики
народного господарства та життєвого
рівня населення. Від рівня
розвитку індустрії залежить
технічний рівень виробництва,
структура господарства, його територіальна
організація. За роки радянської
влади випереджаючий розвиток
галузей важкої промисловості
визначив рівень економічного
і військового потенціалу країни.
Важка індустрія була зорієнтована
на розвиток військово-промислового
комплексу, а не на підйом
економіки галузей, що виробляють
предмети споживання. І тому виробництво
засобів виробництва (група А)
розвивалось найбільше, а його
частка у загальному обсязі
виробництва становила 71,2% (1989 р.).
Частка виробництва групи Б
(виробництво предметів споживання)
становила 28,8%.
2. Промисловість – це поліструктурне
утворення, до якого входить близько 20
великих галузей, майже 150 підгалузей і
більше 300 виробництв, які виробляють промислову
продукцію. Вона визначається галузевою,
територіальною, функціональною та організаційною
структурою.
2.1. Галузева структура відображає
склад та співвідношення галузей
промисловості. Галузь промисловості
– це сукупність підприємств,
подібних за призначенням продукції,
технологіями, що застосовуються, використаною
сировиною. Існують різні варіанти
галузевої структури.
Промисловість, яка займається, як
уже зазначалось вище, виробництвом
засобів виробництва (машини, обладнання,
верстати та ін.), відноситься
до групи “А”, а предметів
споживання (легкові автомобілі, пральні
машини, холодильники, товари широкого
споживання та ін.) – до групи
“Б”. У важку промисловість
(група “А”) повністю входить
видобувна і частково обробна
галузь, а в легку (група “Б”)
– лише обробна. Рівень розвитку
промисловості, що зайнята виробництвом
товарів народного споживання, абсолютно
недостатній.
В останні роки відбуваються
негативні зміни в галузевій
структурі промисловості країни.
Зростає питома вага паливної
та металургійної промисловості.
Промисловість поділяється на
такі великі галузі: енергетика;
паливна; металургія; машинобудування
та металообробка; хімічна і
нафтохімічна; лісова, деревообробна
і целюлозно-паперова; промисловість
будівельних матеріалів; легка; харчова;
комбікормова; мікробіологічна; поліграфічна
та інші.
Основу функціональної структури
(яка відображає поділ на галузі
спеціалізації, обслуговуючі, допоміжні
та супутні) промисловості становлять
міжгалузеві комплекси.
2.2. Промисловість розміщена на
території держави досить нерівномірно.
Найбільша концентрація її склалася
в Донецькому районі (Донецька
і Луганська області) та Придніпров’ї
(Дніпропетровська і Запорізька
області).
В основі територіальної організації
промисловості лежить її територіальна
структура, яка відбиває склад
і співвідношення взаємопов’язаних
форм територіального зосередження
промисловості. Категорія “територіальна
структура промисловості” відображає
розміщення промислових об’єктів певними
територіальними скупченнями у вигляді
промислових пунктів, центрів, вузлів,
агломерацій, районів.
Первинними елементами територіальної
організації продуктивних сил
є окремі села, джерела тих
чи інших природних ресурсів,
промислові пункти, що характеризують
їх точкове розміщення. У промисловому
пункті розміщується одне підприємство
(найчастіше філія великого підприємства).
Промисловий центр – населений
пункт з групою промислових
підприємств, які часто взаємопов’язані
спільними інфраструктурними виробництвами,
а іноді – технологічними зв’язками.
Промисловий вузол – це локальне
виробничо-територіальне зосередження
кількох центрів і пунктів,
в якому підприємства поєднуються
певними виробничо-технологічними
зв’язками, спільністю транспортно-географічного
розміщення, загальними системами
інфраструктури й поселень для
найефективнішого використання
природних, матеріальних і трудових
ресурсів (наприклад, м. Донецьк
– тут діє кілька взаємопов’язаних
підприємств металургійної, будівельної,
хімічної, машинобудівної галузей
промисловості).
Під промисловими агломераціями
розуміють досить великі форми
територіального зосередження багатьох
промислових центрів навколо
великого вузла, які відрізняються
високим рівнем територіальної
концентрації підприємств різних
галузей промисловості, інфраструктурних
об’єктів, наукових, освітянських, культурних
закладів, а також високою густотою
населення (наприклад, Київська,
Донецько-Макіївська).
Даній формі розміщення притаманні
такі переваги:
– високий рівень концентрації
та диверсифікації виробництва;
– максимально ефективне використання
систем виробничої та соціальної
інфраструктури.
У той же час, саме тут
формується несприятлива природно-
і соціально-екологічна ситуація, складні
транспортні проблеми тощо.
Промисловий район – велика
територія з відносно однорідними
природними умовами, з характерним
спрямуванням розвитку продуктивних
сил, відповідною спеціалізацією
підприємств, виробничою та соціальною
інфраструктурою (наприклад, Донецько-Придніпровський,
Прикарпатський райони).
Удосконалення територіальної структури
промисловості на основі подальшого
розвитку процесів територіальної
організації виробництва, територіальної
концентрації, спеціалізації, кооперування
і комбінування виробництва, раціонального
розміщення підприємств і формування
промислових комплексів є одним
з найважливіших завдань територіальної
організації виробництва.
Територіальна концентрація є
процесом зосередження виробництва
в центрах, вузлах, агломераціях,
районах.
Територіальна спеціалізація –
це участь промислових центрів,
вузлів, районів тощо в територіальному
поділі праці певними видами
продукції і послуг.
Територіальне кооперування –
це:
1) регулярні, спеціально обумовлені
технологічні зв’язки між спеціалізованими
підприємствами одного чи різних
промислових центрів, які є
важливою умовою комплексного
розвитку господарства як у
цілому, так і на окремих територіях;
2) зв’язки підприємств, які використовують
спільні об’єкти інфраструктури,
енергетичні, транспортні чи складські
засоби.
Територіальне комбінування –
це зосередження в одному центрі
(вузлі) кількох підприємств, пов’язаних
спільною чи комплексною переробкою
певної сировини, її послідовною
переробкою (гірничо-збагачувальний, металургійний
комбінати).
3. За рівнем промислового розвитку
Україна займає 2 місце серед країн
СНД. Більше 8 тис. промислових
об’єднань, комбінатів і підприємств
працює на її території. Основними
рисами промисловості держави
є:
– розгалужена структура з
функціонуванням усіх великих
галузей;
– консервативна структура з
високою часткою галузей важкої
промисловості (зокрема видобувної)
і військово-промислового комплексу;
– недосконалість технологій (висока
відходність виробництва, ресурсо- та
енергоємність (енергозатрати на одиницю
промислової продукції в 6-8 разів перевищують
аналогічний показник у розвинених країнах);
– значна зношеність основних
фондів;
– надмірне забруднення природного
середовища;
Починаючи з 1990 року, в господарсько-промисловому
комплексі триває спад виробництва,
обумовлений загальною економічною
кризою: неефективним реформуванням
економіки, важким фінансовим
становищем, високим рівнем інфляції,
розпадом господарських зв’язків
з країнами близького зарубіжжя
та колишніми країнами-членами
РЕВ. Питома вага промисловості
у валовому внутрішньому продукті
зменшилась приблизно з 51% у
1990 до 47% у 1995 р. Найбільш швидкими
темпами відбувся спад виробництва
в таких галузях промисловості,
як паливна (у 1995 р. обсяг
її виробництва складав 44% до 1990
р.), металургійна (41%), хімічна та
нафтохімічна (41%), машинобудування
(50%), промисловість будівельних матеріалів
(38%).
Погіршення економічної ситуації
в країні суттєво вплинуло
не лише на обсяги промислового
виробництва, але й на його
ефективність. Так, у 1995 р. частка
збиткових підприємств становила
14% від загальної кількості, а
в 1998 р. – більше 20%.
Дуже важливими для економічної
стабілізації і подальшого зростання
є структурні зрушення в промисловості,
реформування її структури на
засадах випереджаючого розвитку
наукоємних галузей, виробництва
товарів народного споживання
та галузей, що забезпечують
науково-технічний прогрес в усіх
ланках народного господарства,
експортних та імпортно-замінюючих
виробництвах.