Оценка ликвидности банка

Оптимальне значення — не менше 100 %, тобто всі зобов’язання банку повинні повністю покриватися наявними активами (включаючи низьколіквідні).

Коефіцієнт співвідношення високоліквідних активів до робочих активів банку (Квл.а/р.а). Характеризує питому вагу високоліквідних активів (Авл) у робочих активах (Ар) і розраховується за формулою:

Квл.а/р.а = Авл / Ар × 100 %,

де Авл — високоліквідні активи, які включають готівкові кошти, кошти в інших банках, банківські метали, боргові цінні папери, що рефінансуються НБУ (за вирахуванням резервів під знецінення таких цінних паперів);

Ар — робочі активи, які включають високоліквідні активи; дебіторську заборгованість; надані кредити (за вирахуванням резервів під надані кредити); цінні папери; вкладення в асоційовані, дочірні компанії; основні засоби; капітальні вкладення, помножені на коефіцієнт 0,5. Оптимальне значення — не менше 20 %.

Цей показник дає змогу оцінити частку високоліквідної частини активів, чим він більший — тим більший запас ліквідності банку, але, з іншого боку, високоліквідні активи майже не приносять доходу, тому підтримання високого значення Квл.а/р.а неодмінно позначається на прибутковості банку. Доцільним є підтримання цього показника на рівні 20—25 %, щоб, підтримуючи достатню ліквідність, не знижувати прибутковості.

Але, розглядаючи нормативи ліквідності з погляду керованості та безпеки, можна зробити висновок, що підхід НБУ має певні недоліки.

По-перше, обчислення показників базується на формальному групуванні рахунків, тоді як навіть однорідні фінансові активи можуть мати різну ліквідність.

По-друге, нормативи встановлені для середньостатистичного банку, якого фактично не існує. Насправді залежно від типу банку нормативні вимоги до ліквідності будуть різними. Так, банк з великою мережею філій, який має велику кількість клієнтів, значні залишки в касах філій та на коррахунках, залишки коштів, що обслуговують клієнтські потоки, та інвестиційний банк, який здійснює епізодичні фінансові операції, повинні мати різні підходи до оцінки своєї ліквідності.

По-третє, нормативи не дають змоги здійснювати прогноз ліквідності. За своїм змістом вони є ретроспективними і швидко застарівають.

Отже, у зв’язку з тим, що нормативи ліквідності не дають повної і точної оцінки ліквідності, кожному банку слід мати власну методику як щодо визначення граничних та оптимальних показників, так і щодо розроблення плану підтримання ліквідності в банку, особливо в разі виникнення кризових ситуацій.

Крім установлених НБУ нормативів ліквідності, для аналізу використовують такі коефіцієнти, що характеризують ліквідність банку та чинники, які на неї впливають.

Коефіцієнт співвідношення активів і зобов’язань банку з однаковими строками погашення (розраховується в кожному з періодів, на які поділено часовий горизонт). Як правило, цей коефіцієнт аналізують у діапазоні до одного місяця (поточна ліквідність) та до трьох місяців. Це означає, що банк дотримується принципу відповідності між строками залучення пасивів та розміщення активів.

Коефіцієнт довгострокової ліквідності обчислюється як співвідношення довгострокових вкладень і довгострокових зобов’язань у довгострокові активи (які є більш дохідними, ніж короткострокові); значення цього коефіцієнта часто перевищує одиницю. Прийнятним вважається значення коефіцієнта 120 %.

Коефіцієнт співвідношення ліквідних та загальних активів. У стабільних економіках значення цього показника становить 20—30 %. У період фінансових криз значення коефіцієнта може збільшуватися, що пов’язано з підвищенням норм обов’язкового резервування центрального банку та намаганням банків підтримати свою ліквідність за рахунок накопичення активів.

Коефіцієнт співвідношення позик і депозитів визначається як відношення всіх активів з нормальним ризиком до основних депозитів. Цей коефіцієнт характеризує здатність банку залучати депозити для фінансування основних активних операцій. Прийнятним вважається значення 70—80 %, що вказує на помірне співвідношення між ліквідністю та дохідністю.

Коефіцієнт співвідношення таких активів, як готівка в касі і прирівняних до неї коштів, та сальдо міжбанківських позик, — наданих і державних. Вище значення цього коефіцієнта вважається більш прийнятним з погляду оцінювання ліквідності банку.

Коефіцієнт ліквідності цінних паперів — це відношення цінних паперів уряду країни, які перебувають у портфелі банку, до сукупних активів. Вище значення коефіцієнта вказує на більш ліквідну позицію банку. 

Показник структурного співвідношення вкладів обчислюється як відношення коштів до запитання до строкових депозитів та характеризує рівень стабільності ресурсів банку. Зниження цього показника вказує на підвищення стабільності депозитної бази і зменшення потреби в ліквідних коштах.

Норматив платоспроможності банку Н2 (адекватності регулятивного капіталу) обчислюється як співвідношення власного капіталу банку та активів, зважених за ризиком. Нормативне значення цього показника не може бути нижчим ніж 8 %.

Показник співвідношення резерву на покриття кредитних ризиків банку та обсягу кредитного портфеля, який характеризує якість активів банку.

Коефіцієнти, які характеризують ліквідність, аналізуються в динаміці, що дає змогу виявити загальні тенденції в зміні ліквідності банківської системи та окремого банку. З метою здійснення контролю за ліквідністю банку коефіцієнти зіставляють з нормативним значенням. У процесі аналізу коефіцієнти ліквідності можуть порівнюватися з аналогічними показниками інших банків, середньогалузевими показниками або з рівнем, який визначений банками на базі практичного досвіду.

Для «Укрексімбанк» характерні такі дані.

Таблиця 2.4

Значення показників більшою мірою відповідають нормативному значенню, крім ліквідних активів у загальних він значно перевішує нормативне значення, що банк є ліквідним.

Розділ 3. Рекомендації по підвищенню ліквідності  банку

У якості результатів усього вищевикладеного в даній курсовій роботі я хочу подати рекомендації, що сприяють підвищенню ліквідності банку, що виявився на межі своєї ліквідності, а це можливо через помилки в його політиці, недооцінки ринку, в аналітичній роботіта й в інших причинах, і який змушений прибігати до термінових заходів.

По-перше, банкам з нестійким положенням можна порадити поліпшити організаційну структуру банку, тобто приділити увагу розвитку менеджменту, зокрема, створити, наприклад, службу внутрішнього аудиту, що дозволило б знизити зловживання усередині банку.

По-друге, банку необхідно оцінювати ліквідність балансу шляхом розрахунку коефіцієнтів ліквідності. У процесі аналізу балансу на ліквідність можуть бути виявлені відхилення убік як зниження мінімально допустимих значень, так і їхнього істотного перевищення. У першому випадку комерційним банкам потрібно в місячний термін привести показники ліквідності у відповідність із нормативними значеннями. Це можливо за рахунок скорочення насамперед міжбанківських кредитів, кредиторської заборгованості й інших видів залучених ресурсів, а також за рахунок збільшення власних коштів банку. Проте варто мати на увазі, що залучення додаткового капіталу у формі випуску нових акцій викликає скорочення дивідендів і несхвалення пайовиків.

З іншого боку, для комерційного банку, як і будь-якого іншого підприємства, загальною основою ліквідності виступає забезпечення прибутковості виробничої діяльності (виконуваних операцій). Таким чином, якщо фактичне значення основного нормативного коефіцієнта ліквідності виявляється набагато більше, чим установлене мінімально допустиме, то діяльність такого банку буде негативно оцінюватися його пайовиками, із погляду невикористаних можливостей, для одержання прибутку. У цьому зв'язку варто зауважити, що аналіз ліквідності балансу повинний проводитися одночасно з аналізом прибутковості банку. Досвід роботи комерційних банків показує, що банки одержують більше прибутку, коли функціонують на грані мінімально допустимих значень нормативів ліквідності, тобто цілком використовують надані їм права по залученню коштів у якості кредитних ресурсів.

У той же час особливості його роботи як установи, що засновує свою діяльність на використанні коштів клієнтів, диктує необхідність застосування показників ліквідності. Максимальна ліквідність досягається при максимізації залишків у касах і на кореспондентських рахунках стосовно інших активів. Але саме в цьому випадку прибуток банку мінімальний. Максимізація прибутку потребує не збереження коштів, а їх використання для видачі позичок і здійснення інвестицій. Оскільки для цього необхідно звести касову готівку і залишки на кореспондентських рахунках до мінімуму, то максимізація прибутку ставить під загрозу безперебійність виконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами.

Отже, суть банківського управління ліквідністю складається в гнучкому сполученні протилежних вимог ліквідності і прибутковості.  Цільова функція управління ліквідністю комерційним банком полягає в максимізації прибутку при обов'язковому дотриманні встановлюваних і обумовлених самим банком економічних нормативів.

По-третє, банк повинний визначати потребу в ліквідних коштах хоча б на короткострокову перспективу. Як уже відзначалося, прогнозування цієї потреби може здійснюватися двома методами. Один із них припускає аналіз потреб у кредиті й очікуваному рівні внесків кожного з головних клієнтів, а інший - прогнозування обсягу позичок і внесків. Обидва розглянутих методи мають недолік: вони спираються на середній, а не граничний рівень ліквідності. Це може бути достатнім для оцінки ліквідності банківської системи в цілому, але воно не підкаже керівництву окремого банку, яка повинна бути його касова готівка на наступному тижні, щоб покрити вилучення внесків і заявки на кредит.  Тільки аналіз рахунків окремих клієнтів банку дозволяє йому визначити потреби в готівці на даний момент.

У вирішенні цього завдання допоможе також попереднє вивчення господарських і фінансових умов на місцевому ринку, специфіки клієнтури, можливостей виходу на нові ринки, а також перспективи розвитку банківських послуг, у тому числі, відкриття нових видів рахунків, проведення операцій по трасту, лізингу, факторингу і т.д.  Причому, крім місцевих чинників, необхідно враховувати також і загальнонаціональні.  Наприклад, зміни в грошово-кредитній політиці, у законодавстві і т.д.

Вивчення всього цього, а також прогнозування допоможе банку більш точно визначити необхідну частку ліквідних коштів в активі банку.  При цьому банк повинний спиратися на свій досвід.

Виходячи зі спрогнозованого розміру необхідних ліквідних коштів банку потрібно сформувати ліквідний резерв для виконання непередбачених зобов'язань, поява яких може бути викликано зміною стану грошового ринку, фінансового положення клієнта або банку партнера.

По-четверте, підтримка ліквідності на необхідному рівні здійснюється за допомогою проведення визначеної політики банку в області пасивних і активних операцій, вироблюваної з урахуванням конкретних умов грошового ринку й особливостей виконуваних операцій. Тобто банк повинний розробити грамотну політику управління активними і пасивними операціями.

При цьому в управлінні активами банку варто звернути увагу на наступні моменти:

Управління готівкою повинно бути більш ефективним, тобто необхідно планувати притоки і відтоки готівки і розробити графіки платежів.