Оценка ликвидности банка

3

ПЛАН

Вступ..................................................................................................................3

Розділ 1. Поняття ліквідності

     1.1 Ліквідність комерційного банку………………………………….…..5

     1.2 Методи управління ліквідністю банку …............................................6

Розділ 2. Аналіз ліквідності комерційного банку

2.1 Мета, завдання та джерела аналізу ліквідності комерційних банків………...............................................................................................................11

     2.2 Вимоги НБУ щодо нормативів ліквідності комерційного банку….15

     2.3 Коефіцієнти ліквідності ……………………………………………...21

Розділ 3. Рекомендації по підвищенню ліквідності банку………………...25

Висновок............................................................................................................33

Список використаної літератури…………………………………………….35

ВСТУП

Комерційний банк - це, як всім відомо, фінансове установа, що у своїй діяльності оперує коштами більшою мірою, чим які-небудь інші суб'єкти господарської діяльності й повинен приділяти максимальну увагу їхньої достатності. У зв'язку із цим саме для банків найбільш актуальні такі поняття як „ліквідність”, які характеризують можливість банку погашати свої зобов'язання. 

Комерційний банк уважається ліквідним, якщо суми наявних у нього коштів і інших ліквідних активів, а також можливості швидко витягти кошти з інших джерел достатні для своєчасного погашення боргових і фінансових зобов'язань. Крім того, ліквідний резерв необхідний для задоволення практично яких-небудь непередбачених фінансових потреб: висновок вигідних угод по кредиту або інвестуванні; на компенсацію сезонних і непередбачених коливань попиту на кредит, поповнення коштів при несподіваному вилученні внесків і т.д. 

У вітчизняній економічній літературі, на відміну від постійної міжнародної банківської термінології, часом плутаються два поняття - ліквідність балансу банку й платоспроможність останнього, що надалі приводить до ототожнення методів і коштів підтримки ліквідності й платоспроможності кредитних інститутів. Якщо перше більшою мірою справа самого банку й він самостійно вибирає в конкретних умовах ті або інші кошти підтримки своєї ліквідності на рівні встановлених норм, то друге, як правило, ставиться до функцій держави в особі Центрального (в Україні Національного) банку. 

Важливим фактором, що впливає на попит на той або інший банківський актив є його ліквідність, "тобто наскільки швидко цей актив можна перетворити в готівку без значних втрат його вартості". Тому однієї з головних завдань, що коштує перед будь-яким банком, є забезпечення достатньої кількості готівки, необхідної для виплати вкладникам у випадку вилучення внесків, тобто коли депозити губляться, тому що вкладники вилучають свої гроші й вимагають одержання готівки. "Щоб мати під рукою достатню суму готівки, банк повинен управляти ліквідністю. Йому потрібно для покриття зобов'язань вкладникам мати відповідна кількість ліквідних активів".

Повсякденна робота комерційного банку по управлінню ліквідністю спрямована на самозбереження банку, умовою якого виступає невпинне виконання зобов'язань перед клієнтами. 

На основі аналізу існуючих теорій управління ліквідністю й реальною банківською практикою можна визначити різні підходи до підтримки платоспроможності банку: його менеджери повинні або мати завжди в запасі необхідний обсяг платіжних коштів (ліквідних активів), або можливість залучити їх у будь-який момент, коли це буде потрібно, на фінансових ринках. Дані альтернативи визначають утримування основних стратегій управління ліквідністю: стратегії управління активами, стратегії управління пасивами, стратегії управління активами й пасивами. 

З огляду на, що стан ліквідності банку визначається з однієї сторони структурою й стабільністю ресурсної бази, а з іншого боку - структурою і якістю портфеля активів, політика ліквідності банка повинна бути спрямована на стратегію збалансованого (одночасного) управління й активами, і пасивами. 

Ключовим моментом такого управління є розгляд пасивів і активів банку як єдиного цілого, що визначає роль сукупного портфеля банку в досягненні основної мети - одержання максимального прибутку за підтримкою ліквідності на достатньому рівні. 

Таким чином, метою написання даної курсової роботи є обґрунтування політики управління ліквідністю аналізованого банку. 

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання: 

• охарактеризувати сутність управління ліквідністю комерційного банку; 

• методи управління ліквідностю;

• законодавче регулювання ліквідності й платоспроможності банків в Україні 

• розрахувати коефіцієнти ліквідності

• сформулювати висновки за результатами проведеного аналізу 

Об'єктом аналізу в даній курсовій роботі виступає «Укрексімбанк», що є одним з державних банків України. 

Розділ 1 Поняття ліквідності

1.1  Ліквідність комерційного банку

Термін «ліквідність» (від лат. Liquidus - рідкий, текучий) у буквальному значенні слова означає легкість реалізації, продажі, перетворення матеріальних цінностей у кошти.

Ліквідність банку — це його здатність своєчасно та в повному обсязі задовольняти невідкладні потреби у грошових коштах. Банківська ліквідність залежить від багатьох чинників, які поділяються на дві групи: внутрішні та зовнішні. До внутрішніх чинників належать: дисбаланс грошових потоків, викликаний невідповідністю структури вимог та зобов’язань банку; структура та стабільність депозитної бази банку; достатність капіталу; якість активів; фінансовий стан позичальників; репутація банку, яка впливає на здатність швидкого запозичення коштів на ринку; неправильна стратегія управління ліквідністю (наприклад, пріоритетність прибутковості над ліквідністю). До комплексу зовнішніх належать чинники загальноекономічного характеру: грошово-кредитна політика; стан грошового ринку; низька ліквідність окремих сегментів фінансового ринку для конкретних видів активів, що ускладнює їх продаж за прийнятною ціною в короткі строки; можливості запозичення коштів у центральному банку; регулятивні обмеження в країні; загальні кризові явища в економіці, які унеможливлюють безперебійне залучення коштів.

Ліквідність банку тісно пов’язана з поняттям ліквідності балансу. Цей показник визначається співвідношенням вимог (статей активу) та зобов’язань (статей пасиву) на певний момент часу. Отже, ліквідність банківського балансу є складовою загальної ліквідності банку, а відтак процедура визначення ліквідності балансу є необхідним етапом аналізу рівня ліквідності банку.

Проте ліквідність балансу є лише необхідною, але не достатньою умовою для висновків про те, що банк ліквідний. Насправді може виникнути ситуація, коли банк повністю чи частково неліквідний (тобто не має можливості постійно підтримувати свою лік­відність), і разом з тим його баланс достатньо ліквідний. Виникнення такої ситуації пов’язане із невідповідністю між строками розміщення активів та строками виконання зобов’язань банку.

1.2 Методи управління ліквідністю банку

Банківська ліквідність відіграє життєво важливу роль як у діяльності самих банків, так і у фінансовій системі країни. Щоденна робота з підтримки достатнього рівня ліквідності є неодмінною умовою самозбереження та виживання банку. Без ліквідності банк не може виконувати свої функції і проводити операції з обслуговування клієнтів, тому вирішення проблем ліквідності повинно мати найвищий пріоритет у роботі керівництва банку. Фактично банківська діяльність заснована на довірі, і якщо підривається довіра до банку, то все інше руйнується дуже швидко.

У міжнародній банківській практиці під ліквідністю банку розуміють його здатність швидко і в повному обсязі задовольняти невідкладні потреби у грошових коштах. Найбільший попит на ліквідні засоби виникає у банків з двох основних причин: через зняття клієнтами коштів зі своїх рахунків та у зв’язку з надходженням кредитних заявок, які банк вирішує задовольнити. Потреба у грошових коштах підвищується також у разі настання строків погашення заборгованості за позиками банку, термінів платежів до бюджету або виплати дивідендів акціонерам. [4, c. 142].

Отже, проблеми ліквідності можуть виникнути як при здійсненні пасивних операцій банку (зняття коштів з клієнтських рахунків, погашення заборгованості банку тощо), так і внаслідок проведення активних операцій (видача чи пролонгація кредитів), якщо рішення про розміщення коштів приймається раніше, ніж знайдено відповідні джерела фінансування.

Ліквідність тісно пов’язана (а іноді і змішується) з поняттям платоспроможності, яке тлумачиться як здатність банку своєчасно і в повному обсязі відповідати за своїми зобов’язаннями. Ліквідність банку значною мірою визначає його платоспроможність, яка залежить і від ряду інших чинників, таких як розмір капіталу, спеціалізація та диверсифікація банківських послуг, загальний рівень ризиковості діяльності, співвідношення власних і залучених коштів.

Сутність проблеми ліквідності полягає в тому, що попит на ліквідні засоби рідко дорівнює їх пропозиції в будь-який момент часу, тому банк постійно має справу або з дефіцитом ліквідних коштів, або з їх надлишком. Дефіцит ліквідних засобів призводить до порушення нормативних вимог центральних банків, штрафних санкцій і - що найнебезпечніше для банку - до втрати депозитів.

Надмірна ліквідність породжує дилему «ліквідність - прибутковість», адже найбільш ліквідні активи не генерують доходів. Якщо фактична ліквідність значно перевищує необхідний рівень або встановлені нормативи, то діяльність банку негативно оцінюється акціонерами з погляду не повністю використаних можливостей для отримання прибутку.

Імовірність настання ситуації невідповідності між попитом і пропозицією ліквідних коштів називають ризиком незбалансованої ліквідності. Очевидно, що ризик ліквідності майже завжди супроводжує банківську діяльність. [4, c. 143].

Дослідження показали, що недостатній рівень ліквідності часто стає першою ознакою наявності у банку серйозних фінансових труднощів. У такій ситуації, як правило, починається відплив клієнтів і закриття рахунків, що, у свою чергу, призводить до підвищення потреби в ліквідних засобах і поглиблення кризи ліквідності. Банки змушені шукати джерела поповнення грошових коштів через продаж найбільш ліквідних активів та запозичення на ринку. За таких обставин проведення подібних операцій ускладнюється, адже кредитори дуже неохоче надають позики банку, котрий перебуває на межі банкрутства, вимагаючи додаткового забезпечення і підвищення відсоткових ставок, а продаж активів може здійснюватися за несприятливих ринкових умов. Це призводить до скорочення доходів, додаткових витрат і швидкого наростання фінансових труднощів.

З огляду на винятково важливу роль ліквідності в життєдіяльності банку та підтримці рівноваги банківської системи в цілому в багатьох країнах органами банківського нагляду та законодавством передбачено встановлення норм ліквідності. Банки зобов’язані підтримувати показники ліквідності не нижчими від певного рівня (норми), що визначається з урахуванням нагромадженого досвіду та конкретних економічних умов у країні.

Такий метод спрямований насамперед на здійснення контролюючої функції за станом ліквідності комерційних банків, але іноді спонукає керівництво банків до послаблення уваги до даної проблеми і сприйняття її не як власної, а такої, що може бути вирішена через втручання центрального банку і надання стабілізаційних кредитів. Як показує зарубіжний і вітчизняний досвід, така позиція є глибоко помилковою і призводить здебільшого до трагічних наслідків, коли банк перестає існувати. Після втрати ліквідності відновити репутацію банку та довіру до нього з боку клієнтів майже неможливо. [13, c. 98].

Централізований підхід до регулювання банківської ліквідності використовується і Національним банком України через встановлення обов’язкових нормативів НБУ обрав шлях поступової децентралізації процесу управління ліквідністю банків. Якщо на етапі формування банківської системи регулювання здійснювалось через встановлення ряду економічних нормативів ліквідності, якими визначались як суми, так і строки залучення та розміщення коштів (до одного місяця, до трьох місяців), то в даний час відповідність строків регулюється банками самостійно, а кількість обов’язкових нормативів ліквідності скоротилась до трьох.

У деяких країнах, наприклад у США, не існує обов’язкових нормативів ліквідності, і банки самостійно вирішують дану проблему. Але органи банківського нагляду постійно здійснюють контроль за станом ліквідності і оцінюють якість управління нею в ході перевірок на місцях за рейтинговою системою «CAMEL», де ліквідність розглядається як один з найважливіших показників діяльності.

З банківською ліквідністю пов’язане широке коло питань, які не можуть бути вирішені лише встановленням мінімальних вимог до рівня ліквідних коштів. Додержання нормативів є необхідною, але не достатньою умовою ефективності процесу управління ліквідністю. Ефективна система управління має постійно забезпечувати достатній рівень ліквідності при мінімальних витратах, тому важливе значення мають методи управління ліквідністю, методи оцінювання потреби в ліквідних коштах та доступність джерел їх поповнення для кожного банку. Вибір найприйнятніших підходів до управління ліквідністю залишається прерогативою керівництва банку і залежить від ряду внутрішніх та зовнішніх чинників. [13, c. 101];

У процесі управління перед менеджментом кожного конкретного банку постають завдання глибокого розуміння сутності проблем ліквідності, пошуку оптимальних методів управління, організації адекватних систем контролю та оцінювання потреб у ліквідних засобах, забезпечення доступних джерел їх поповнення, створення власних систем управління ліквідністю.

Вирішуючи зазначені завдання, необхідно враховувати не лише можливості банку та потреби клієнтури, а й такі чинники, як політична та економічна ситуація в країні, стан грошового ринку, наявність та досконалість законодавства, надійність клієнтів та партнерів, рівень ризиковості банківських операцій, розвиток ринку цінних паперів, компетентність фахівців тощо. Для вітчизняних банків процес створення ефективних систем управління ліквідністю ускладнюється кризовими явищами в економіці, недостатнім рівнем кваліфікації та досвіду банківських кадрів.

Щоб запобігти надмірному підвищенню ризику ліквідності, менеджмент банку має керуватися у своїй діяльності такими принципами: