Облік надходження та наявності основних засобів на підприємстві

Інші основні  засоби

До них належать засоби, що не обліковуються на субрахунках 101—108 рахунка 10 «Основні засоби».

Підприємство має право  самостійно вирішувати, які основні засоби віднести до цієї групи. Це може бути облік меблів, офісного обладнання, інформаційних систем, а також побутових електромеханічних приладів (холодильники, вентилятори та ін.).

У Сокирянського районного  споживчого товариства в наявності  велика кількість основних засобів, що відносять на різних груп, а саме холодильний шкаф, холодильна камера, холодильна вітрина, цистерна, обігрівач. Короткий перелік основних засобів міститься в додатку №

Як і будь-який актив, основні засоби відображають у балансі  Сокирянського споживчого товариства за таких умов:

1)  існує вірогідність отримання економічних вигод від використання основного засобу;

2)  його оцінка може бути достовірно визначена.

Щодо вірогідності отримання  економічних вигод підприємство має визначити цілі використання такого основного засобу. З визначення основних засобів за П(С)БО 7, такими цілями є:

—  використання 03 у процесі виробництва;

—  використання 03 у процесі поставки товарів, виконання робіт і надання послуг;

—  використання 03 для надання його в оренду іншим особам;

— використання 03 для здійснення адміністративних

і соціально-культурних функцій.

Щодо можливості достовірної  оцінки, виходячи з положень П(С)БО 7 та Інструкції про застосування Плану рахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від ЗО. 11. 1999 р. № 291, підприємство повинно використовувати дві оцінки вартості основного засобу:

—  історичну собівартість;

—  справедливу собівартість.

Історична собівартість основного засобу — його первісна вартість.

Згідно з додатком до П(С)БО 19 «Об'єднання підприємств» справедливу собівартість основних засобів визначають таким чином:

—  земля й будівлі — ринкова вартість;

— машини та обладнання — ринкова вартість. За відсутності даних про ринкову вартість — відбудовна вартість (сучасна собівартість придбання) за вирахуванням суми зносу на дату оцінки.

Основний засіб, який придбано за грошові кошти або  споруджено підрядним способом, зараховують  на баланс за його первісною вартістю (історичною собівартістю), а справедлива  оцінка застосовується під час переоцінки такого основного засобу власними силами, при отриманні основного засобу безоплатно або як внеску до статутного фонду, а також при здійсненні бартерних операцій з основними засобами.

Оцінка основного засобу, споруджуваного власними силами (господарським  способом), здійснюється із застосуванням історичної собівартості. При цьому первісна вартість охоплює прямі й накладні витрати, пов'язані з таким спорудженням. До первісної вартості такого об'єкта не включають понаднормативні відходи, понаднормативні витрати на оплату праці та відсотки за кредит, залучений для такого спорудження. При цьому історична собівартість цього основного засобу не повинна перевищувати його справедливої оцінки. Додатну різницю між історичною та справедливою вартістю відносять до витрат підприємства і відображають у Звіті про фінансові результати.

Згідно з П(С)БО 7 існує різновид основних засобів, які потребують тривалого часу для підготовки їх до використання за призначенням або реалізації. Такі об'єкти належать до кваліфікованих активів. Кваліфікованими активами є будівлі та споруди, що зводяться на замовлення спеціалізованими підприємствами. При формуванні собівартості кваліфікованих активів витрати на сплату відсотків за кредит, залучений для виготовлення кваліфікованих активів, включають до їхньої первісної вартості.

Під впливом часу, сил  природи та в процесі експлуатації основні засоби поступово зношуються. Вони втрачають свої первинні фізичні  якості, знижують їх техніко – експлуатаційні можливості, в результаті зменшується реальна балансова вартість основних засобів.

Амортизація – це систематичний  розподіл вартості, яка амортизується, протягом строку корисного використання активу. Вона відображає процес поступового  списання  (погашення) вартості об’єкта  протягом часу його корисного функціонування та забезпечує дотримання принципу співставлення витрат з доходами.

Знос основних засобів  – сума амортизації об’єкта основних засобів, накопичена з початку строку їх корисного використання.

Земля та інші основні засоби, які мають необмежений строк корисного використання , не є об’єктом амортизації.

Строк корисної експлуатації основних засобів – це період часу, протягом якого основні засоби будуть використовуватись підприємством, або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством  обсяг продукції.

Строк корисної експлуатації визначається самим підприємством з врахуванням таких чинників:

• очікування потужності або фізичної продуктивності об’єкта;
• очікування фізичного зносу
• морального зносу (внаслідок технічного прогресу або зміни попиту на продукцію);
• правових або аналогічних обмежень щодо використання об’єкта (наприклад, строк оренди, передбачений угодою, або законодавство, що визначає строк безпечної експлуатації певних об’єктів, тощо).

Строк корисного використання ОЗ може змінюватись:

• у разі зміни технології виробництва або попиту на ринку продукції, що виробляється за допомогою цього основного засобу;
• у разі капіталізації наступних витрат, пов’язаних з використанням ОЗ, що покращують його стан.

Результати зміни терміну  корисного використання об’єкта  будуть впливати на величину амортизації цього об’єкта в поточному та майбутньому періодах, проте накопичена амортизація за попередні періоди не коригується.

Метод амортизації основних засобів обирається підприємством  самостійно з використанням активу та фіксується в наказі про облікову політику.

Амортизація основних засобів  нараховується із застосуванням  таких методів:

1. За прямолінійним методом вартість об'єкта, що амортизується, рівномірно списується (розподіляється) протягом строку його служби. При цьому річна норма та річна сума амортизації залишаються постійними на весь строк корисної служби об'єкта, накопичена амортизація збільшується, а балансова вартість об'єкта зменшується.

Вартість об’єкта, що амортизується = Первісна вартість-Ліквідаційна вартість/строк корисної експлуатації.

2. Метод зменшення залишкової вартості полягає у визначенні річної суми амортизації об'єкта основних засобів, виходячи із залишкової вартості такого об'єкта на початок звітного року. Сума амортизаційних відрахувань визначається шляхом множення залишкової вартості об'єкта основних засобів на річну норму амортизації:

А=ЗВ* На,

де А - сума амортизаційних відрахувань;

3В - залишкова  вартість об'єкта основних засобів;

На - річна  норма амортизації.

Річну норму амортизації  підприємство визначає самостійно за такою

формулою:

На = 1 –  (ЛВ/ПВ)

де На - річна  норма амортизації;

н - термін корисного  використання об'єкта основних засобів, років; ЛВ - ліквідаційна вартість об'єкта основних засобів; ПВ - первісна вартість об'єкта основних засобів. Цю формулу можна перетворити до такого вигляду: На = 1 - (ЛВ : ПВ)'".

У   перший   рік   експлуатації   об'єкта   основних   засобів   базою   для нарахування амортизації такого об'єкта буде його первісна вартість.

3. Метод прискореного зменшення залишкової вартості виходить з того, що корисність і продуктивність основних засобів в перші періоди використання є значно вищими, ніж в наступні. Норма амортизації застосовується не до вартості, що амортизується, а до балансової (залишкової) вартості об'єкта на кінець попереднього періоду. Фіксована норма амортизації приймається рівною річній нормі амортизації за прямолінійним методом, помноженою на коефіцієнт прискорення, який дорівнює двом.

4. Кумулятивний метод визначається сумою років строку служби відповідного об'єкта за допомогою коефіцієнтів, в чисельнику яких зазначаються роки, що залишаються до кінця строку служби об'єкта (в зворотному порядку), а в знаменнику - загальна сума років експлуатації. Перемноживши кожний дріб на вартість об'єкту, що амортизується, визначають суму амортизації.

5. Виробничий метод заснований на припущенні, що функціональна корисність об'єкта залежить не від часу, а від результатів його використання. При цьому строк корисної служби визначається кількістю продукції та обсягом послуг, які підприємство планує виготовити або надати з використанням об'єкта. При застосуванні цього методу амортизація розраховується шляхом розподілу вартості об'єкта, що амортизується, прямо пропорційно кількості продукції (обсягу послуг), яку підприємство очікує виготовити за відповідні періоди протягом строку його корисної служби. Наведені методи нарахування амортизації можна умовно поділити на два види:

1. методи амортизації, що базуються на часі використання основних засобів. До них відносяться прямолінійний метод, метод зменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний метод;

2. метод амортизації, який базується на кількості одиниць, отриманих від використання об'єкта основних засобів, - виробничий метод нарахування амортизації основних засобів.

Якщо компоненти основних засобів мають різні  строки корисного використання, відмінні від терміну корисного використання активу в цілому, то можуть застосовуватись різні норми та методи амортизації цих компонентів. Наприклад, літак та його двигуни повинні розглядатись як окремі об'єкти, які амортизуються, якщо вони мають різні строки корисного використання.

Метод амортизації основного  засобу переглядається, якщо відбулися  суттєві зміни в очікуваному  способі надходження економічних  вигод від використання цих активів. Необхідність зміни методу амортизації може бути пов'язана, наприклад, з прискоренням морального старіння обладнання через появу на ринку нового виду обладнання, яке здатне ефективніше виконувати ті ж функції.

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ VI. Податковий облік основних засобів

Особлива  увага в податковому обліку приділяється необоротним активам, оскільки найчастіше немає можливості комерційної і використати інформацію їхнього фінансового обліку через істотні відмінності двох видів обліку (бухгалтерського обліку і податкового) стосовно даних об'єктів.

 У бухгалтерському обліку до основних засобів належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою їхнього використання в процесі виробництва чи поставки товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання (експлуатації) яких більше року (або операційного циклу, якщо він , більше року). У податковому обліку основні фонди включають матеріальні цінності, призначені платником податків для використання в господарській діяльності протягом періоду що перевищує 365 календарних днів з дати введення їх в експлуатацію, і вартість яких понад 1000 гри. і поступово зменшується у зв'язку з фізичним і моральним зношенням.

Початкова вартість необоротних активів у податковому обліку допускається тільки її дооцінка в результаті індексації. При цьому проіндексована вартість становить собою залишкову вартість, скориговану на коефіцієнт індексації (Кі): Кі = [І(а-1)- 10]: 100,

де І(а -1) - індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація. На Кі коригується й сума нарахованої амортизації.

Якщо Кі не перевищує  одиниці, то індексація не здійснюється. До безкоштовно отриманих об'єктів, до основних невиробничих фондів Кі не застосовується.

З 01.01.2003 р. капітальний  прибуток по індексації не встановлюється й не включається у валові прибутки.

У податковому обліку обліковою вартістю основних засобів є початкова або відбудовна вартість із витратами на поліпшення об'єктів власних та орендованих основних фондів (і на ремонт, і на капітальні роботи) понад 10% сукупної залишкової вартості всіх груп основних фондів на початок звітного періоду (для діючих підприємств - 1 січня, для нещодавно створених підприємств - дата реєстрації).

На відміну  від податкового обліку, у бухгалтерському обліку під обліковою вартістю необоротного активу (вартість, по якій актив ураховується на рахунках 10 "Основні засоби", 11 "Інші матеріальні необоротні активи", 12 "Нематеріальні активи") розуміється його початкова або переоцінена початкова вартість із витратами на поліпшення активу, що приносять додаткові економічні вигоди (витрати, що мають капітальний характер: модернізація, реконструкція, переустаткування, переозброєння тощо).

У податковому обліку витрати на поліпшення необоротних активів класифікуються на витрати в межах і понад 10% сукупної залишкової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду. Перші включаються у валові витрати, другі - у збільшення залишкової вартості основних фондів груп 2, 3, 4 або окремих об'єктів групи 1

Визначення амортизації в податковому обліку (поступове віднесення витрат, пов'язаних із придбанням, виготовленням або поліпшенням основних фондів, на зменшення скоригованого прибутку в межах встановлених норм амортизаційних відрахувань) визначає підхід до розрахунку суми амортизації:

- амортизується залишкова вартість кожного об'єкта 1-ої групи, всіх об'єктів 2-ї, 3-ї та 4-ої груп основних засобів або початкова вартість нематеріальних активів;

- амортизуються витрати на придбання, виготовлення й поліпшення основних фондів. Наприклад, витрати на будівництво виробничого будинку.    Проте ДПАУ дотримується тієї думки, що нараховувати амортизацію можна тільки після введення об'єкта в експлуатацію. На мою думку, це веде до порушення права платника податків обчислювати податкове зобов'язання виходячи з реальних прибутків і витрат господарської діяльності в конкретному податковому періоді;