Напрямки підвищення ефективності роботи виробництва

      Для аналізу економічних даних підприємства потрібно розрахувати економічні показники, які свідчать про стан підприємства за певний період.

     Основні економічні показники діяльності Корпорації «Богдан»  
за 2009 – 2010 рр. представлені в табл. 2.1.

 

     Таким чином, за 2010 рік випущено валової продукції на 1504036 тис. грн., що на 192572 тис. грн. менше обсягу 2009 року - 11,4% Реалізовано продукції на 1965825,1 тис. грн., що на 37% більше реалізації попереднього періоду.

     Собівартість  реалізованої продукції збільшилась  на на 2%  в порівнянні з минулим роком.

     Таким чином, результати аналізу основних показників діяльності підприємства свідчать про непогане становище підприємства, окрім великих витрат на собівартість продукції.

     Наступним одним із найважливіших якісних  показників економічної ефективності, є показник рентабельності .У ньому узагальнюється діяльність підприємства, що виражається в співвідношенні використовуваних ресурсів виробництва (засобів виробництва) і отриманого ефекту, і розраховується за формулою:

     

де Р  - рентабельність;

П – валовий дохід;

Вв –  виробничі  витрати (собівартість продукції)

     Отже  рентабельність продажу дорівнюватиме:

Р 2009р.= (1696608/17202713 )*100 = 10%

Р 2010р.= (1504036/7131581) *100% = 21%

     Отже  з розрахунків видно, що показники  рентабельності 2010 року підвищилися в порівнянні з 2009 роком, це свідчить про досить ефективну роботу підприємства.  
 

Розділ ІІІ. Напрямки підвищення ефективності Корпорації «Богдан». 

     Розвиток  сучасного автомобільного виробництва  та створення високотехнологічних  продуктів під брендом «Богдан», користуючись якими споживачі зможуть досягти нової якості життя, динамічності, успіху та процвітання.

     Головна мета – довіра та лояльність бренду, ототожнення з високим рівнем якості та максимальною доступністю  всіх супутніх послуг, інтеграція виробництва  та науково-технічного потенціалу Корпорації в економіку держави та вихід  на світові ринки.

     Підприємство, що аналізується, виготовляє транспортні засоби: легкові автомобілі і автобуси. На думку фахівців, продукція підприємства відрізняється досить високою якістю. Проблема в дуже високій собівартості. Це пов'язано з значним рівнем фондоємкості виготовляємої продукції та високими цінами на ресурси, що закуповуються для виробництва даної продукції. Тому найголовніша задача для даного підприємства – зниження собівартості.

     Основними шляхами зниження витрат є економія всіх видів ресурсів, що споживаються у виробництві: трудових та матеріальних. Так, значну долю в структурі витрат виробництва займає оплата праці. Тому актуальною є задача зниження трудоємкості продукції, що виготовляється, зростання  продуктивності праці, скорочення чисельності  персоналу.

     Зниження  трудоємкості продукції, збільшення продуктивності праці можна досягнути різними  шляхами. Найбільш важливі з них  – механізація та автоматизація  виробництва, розробка та застосування прогресивних, високопродуктивних технологій, заміна та модернізація застарілого  обладнання. На даному підприємстві дуже багато застарілого обладнання, яке  можна продати, як вторинну сировину без будь-якої шкоди для виробництва. Отримані кошти можна вкласти  в нове, ресурсозберігаюче обладнання, яке підвищить фондовіддачу.

     Важливим  є підвищення вимог та застосування вхідного контролю за якістю сировини та матеріалів, які надходять від  постачальників.

     Скорочення  витрат по амортизації основних виробничих фондів можна досягнути шляхом кращого  використання цих фондів, максимізації їх завантаження, а також списання з балансу непрацюючого, морально застарілого обладнання.

     Доцільно  продати деяку кількість виробничих запасів та незавершеного виробництва.

     Як  і в інших підприємств, в умовах кризи неплатежів у даного підприємства є нестача грошових коштів, проблеми зі збутом (великий обсяг готової  продукції на складі) та з погашенням дебіторської заборгованості.

     Щодо  джерел отримання грошових коштів, то до них відносяться:

     – Реалізація продукції з негайною оплатою.

     – Отримання дебіторської заборгованості.

     – Продаж резервних грошових активів.

     – Продаж матеріальних і нематеріальних активів (зайвих запасів).

     – Отримання банківських кредитів.

     – Залучення інвестицій, приватного капіталу та інших внесків.

     Перші чотири шляхи більш доцільні, тому що не приводять до збільшення валюти балансу. В цих випадках грошові  кошти формуються шляхом реструктуризації активів. Два останніх – можуть використовуватись  для підтримки поточної платоспроможності  в крайніх випадках, тому що вони приводять до відволікання залучених  фінансових ресурсів від цільового  використання.

     Щодо  управління дебіторською заборгованістю, то найбільш ефективними будуть такі шляхи:

– визначення термінів прострочених залишків на рахунках дебіторів і порівняння цих термінів із середніми показниками в галузі, показниками конкурентів і даними минулих років;

– періодичний  перегляд граничної суми кредиту, виходячи з реального фінансового становища  клієнтів;

– якщо виникають проблеми з одержанням грошей, то необхідно вимагати заставу  на суму, не меншу, ніж сума на рахунку  дебітора;

– використання арбітражних судів для стягнення  боргів при наявності порук чи гарантій;

– продаж рахунків дебіторів факторинговій  компанії чи банку, що надає факторингові послуги, якщо це вигідно;

– при  продажу великої товарної партії негайне виставлення рахунку  покупцю;

– використання циклічної виписки рахунків для  підтримання одноманітності операцій;

– відправлення поштою рахунків покупцям за декілька днів до настання терміну платежу;

– страхування  кредитів для захисту від значних  збитків за безнадійними боргами;

– обминання  дебіторів з високим ризиком, наприклад, якщо покупці належать до країни чи галузі, що переживають істотні  фінансові труднощі.

     Слід  приділити значну увагу збуту  продукції за готівку. Цьому має  сприяти правильна маркетингова політика (пошук нових, більш платоспроможних  споживачів продукції, нових ринків, розширення збутової мережі тощо). Треба  розробити гнучку систему знижок та кредитування для оптових покупців, вивчити ефективність організації  та проведення сезонних розпродаж зі знижками в ціні. Ці всі заходи будуть закладом підвищення виручки, а також  прибутку, що, в свою чергу, дозволить  підвищити рентабельність капіталу.

     Для поповнення власного капіталу треба, перш за все, оцінити вартість його залучення  з різних джерел. До того, як звертатись до зовнішніх джерел формування власного капіталу, повинні бути реалізовані  всі можливості його формування за рахунок внутрішніх джерел. А основні  внутрішні джерела – прибуток та спеціальні фонди.

     Але якщо сума власного капіталу із внутрішніх джерел є недостатньою, треба звертатись до зовнішніх джерел залучення. Це вимагає  необхідність розробки емісійної політики підприємства. Основною метою цієї політики є залучення на фондовому  ринку необхідного обсягу фінансових коштів в мінімально можливі строки і за мінімальну плату.

     Процес  управління вартістю залученого капіталу за рахунок зовнішніх джерел характеризуються високим рівнем складності і потребує відповідної кваліфікації виконавців.

     Не  слід також нехтувати позиковим  капіталом. В розвинутих країнах  за питомою вагою у складі залучених  джерел фінансування значне місце займають саме банківські кредити та кредиторська заборгованість, в тому числі комерційний  і товарний кредити. Необхідність кредиту  як джерела поповнення фінансових ресурсів підприємства визначається характером кругообігу основних і оборотних  активів. Як джерело фінансування, позиковий  капітал теж має свої особливості:

      – відносна простота формування базових  показників оцінки вартості. Це вартість обслуговування боргу в формі  процентів за кредит;

      – виплати по обслуговуванню боргу  відносяться на собівартість, що зменшує  розмір оподатковуваної бази підприємства, тобто розмір вартості позикового капіталу зменшується на ставку податку на прибуток;

      – вартість залучення позикового капіталу має високу ступінь зв'язку з рівнем кредитоздатності підприємства, оціненого  кредитором. Чим віще кредитоздатність підприємства по оцінці кредитора, тим  нижче вартість залученого позикового капіталу;

      – залучення позикового капіталу пов'язано  із зворотним грошовим потоком по обслуговуванню боргу та по погашенню  зобов'язань по основній сумі боргу.

      Вартість  внутрішньої кредиторської заборгованості при визначенні вартості капіталу враховується по нульовій ставці, тому що це, фактично, безплатне фінансування підприємства. Але не можна збільшувати суму капіталу за рахунок цього джерела, бо якщо кошти затримуються на тривалий час в обігу і своєчасно  не повертаються, це може стати причиною простроченої кредиторської заборгованості, що в кінці призведе до сплати штрафів та санкцій.

     Щодо  позикового капіталу, то у підприємства при існуючій структурі коштів і  низькій рентабельності активів  у порівнянні з процентними ставками за кредит є дуже незначні можливості по його залученню. Треба в першу  чергу вирішувати збутові проблеми і підвищувати кредитоспроможність  підприємства.

     Незважаючи  на те, що підприємство має добрі  результати по деяких показниках, воно знаходиться в нестійкому фінансовому  стані через нестачу грошових коштів. Великі обсяги готової продукції  на складі свідчать про те, що дана продукція  не дуже користується попитом через  високу ціну, яка, в свою чергу, обумовлена великою собівартістю. Якщо знизити  ціну на ці товари та продати, зробивши  акцію (наприклад "8 років підприємству"), але без фінансової шкоди підприємству, то можна досягнути ефективного  збуту продукції зі складу.