Методи оцінки стратегічних альтернатив та вибору стратегій вітчизняних організацій

В умовах уже сформованої  системи стратегічного управління підрозділ стратегічного розвитку виконує всі ключові функції, що вказані в табл. 3.1. Крім того, воно може виконувати і ряд інших, що задаються колись всією специфікою бізнесу конкретної організації.

У сучасній підприємницькій  організації підрозділ стратегічного  розвитку є своєрідним вінцем підсистеми стратегічного управління, а значить у певній мірі і всієї системи менеджменту в цілому.

Формування стратегії  розвитку підприємства дає змогу  визначити напрямок поведінки підприємства на ринку з врахуванням умов зовнішнього  середовища та вірогідного характеру  їх зміни; оцінити конкурентоспроможність та стратегічні конкурентні переваги підприємства; сформулювати глобальну мету його діяльності та цілі нею визначені; визначити ресурси, які необхідно залучити для досягнення поставлених цілей та забезпечити їх найбільш ефективне використання.

ВИСНОВКИ

Економічна система  ринкового господарства базується  на автономії господарюючих суб’єктів, механізмі ринку і конкуренції.

Цільовою функцією діяльності підприємства на ринку є отримання  прибутку. Розмір цільового прибутку залежить від стадії життєвого цикла підприємства і обраної стратегії його діяльності на споживчому ринку.

Стратегія уявляє собою  генеральну програму діяльності підприємства, в основі якої лежить визначення основних довгострогових цілей і задач, направлень діяльності, оприділення необхідних ресурсів для досягнення поставлених цілей ті їх використання. Відмінним рисами стратегічного планування є розробка альтернативних варіантів підприємства і оцінка економічних наслідків реалізації кожного з них.

Необхідність забеспечення умов для досягнення цілей функціі діяльності підприємства викликає необхідність змінення приорітетів при розробці та обгрунтуванні економічної стратегії розвитку підприємства, що в свою чергу обумовлює зміну технології обгрунтування прогнозуємих показників його фінансово-господарської діяльності від прибутку до об’єму діяльності підприємства (товарообігу) і його асортиментної структури. Це відповідає вимогам маркетингового підходу до проблеми регулювання роздрібного товарообігу і дозволяє розробити конкретну стратегію, яка базується на оцінці реальної ситуації на ринку, ресурсних можливостей торгового підприємства. Першочергову увагу при цьому повинно бути приділено збалансуванню товарних ресурсів, роздрібного товарообігу і попиту населення, з одного боку, роздрібного товарообігу і прибутку – з другої.

Складні процеси  становлення ринкових відносин в  Україні мають свої особливості  на рівні підприємств, становище  якого у ринковій економіці докорінно  змінюється. Будучи економічно самостійним  і повністю відповідаючи за результати своєї діяльності, підприємство повинно сформувати таку систему менеджменту,  яка забезпечила б йому високу ефективність роботи, конкурентоздатність і стійке становище на ринку.

Останніми роками вже  досить багато написано про стратегії, стратегічне планування та управління. У західній та східній теорії управління стратегічна діяльність визнана, як окремий, перспективний предмет дослідження. В умовах України теорія і практика стратегічної діяльності та управління нею ще не зайняли належного місця. Потреби освоєння та застосування стратегічного управління в умовах діяльності вітчизняних підприємств коливаються від ствердження  про неможливість використання досвіду зарубіжних корпорацій на українських підприємствах, до дуже обередного погодження з тим, що окремі елементи стратегічного управління, певно, будуть корисними в недалекому майбутньому. Усе це  відбиває крайній песимізм щодо цього питання.

Ідеї стратегічного  управління поступово поширюються  через різні джерела інформації та опановуються деякими організаціями. Однак знання щодо стратегічного управління ще не набули практичного застосування в повному обсязі. І головне тут – відсутність здібностей думати та керувати стратегічно. Натомість безліч часу витрачається на пошуки панацеї від скрутного становища підприємства.

На мій погляд, треба  проаналізувати умови виникнення та поширеня стратегічного планування, а згодом і стратегічного управління  в різних країнах і порівняти  ці процеси з поточною ситуацією, що склалася в Україні  і знайти цільові орієнтири, що є вирішальними для успіху підприємства, ідентифікувати їх, виробити критерії та вжити заходів щодо їхнього досягнення – саме в цьому й полягає стратегічне управління.