Економічна ефективність використання виробничих ресурсів тваринництва та фінансове забезпечення господарської діяльності підприємства

      В умовах свободи  підприємницької діяльності і  ринкових відносин зростає роль вартісних показників, які повніше враховують розвиток товарно-грошових відносин і сприяють зміцненню товарної форми економічних зв'язків.

      Для  визначення економічної ефективності  сільськогосподарського виробництва необхідно не тільки розраховувати одержаний результат (ефект), а й зіставити його з витратами засобів виробництва і живої праці. У процесі сільськогосподарського виробництва як витрати (ресурси) функціонують: сільськогосподарські угіддя; затрати живої праці працівників матеріального виробництва; основні й оборотні виробничі фонди; витрати спожитих засобів і предметів праці (матеріальні витрати); річні витрати виробництва. При цьому категорія витрат набуває ряд функціональних форм[12]

      Для визначення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва в цілому по колективних, державних і міжгосподарських підприємствах використовують систему показників, які доцільно розраховувати в такій послідовності:

      вартість валової  продукції (грн..) на 1 га сільськогосподарських угідь, на одного середньорічного працівника, на 1 люд/год, на 100грн. виробничих витрат, на 100грн. основних виробничих фондів;

      розмір  валового і чистого доходу, прибутку  на 1 га сільськогосподарських угідь, на одного середньорічного працівника, на 1 люд/год;

      рівень  рентабельності та норма прибутку  сільськогосподарського  виробництва[2].

      Рівень економічної  ефективності виробництва тваринницької  продукції можна визначити лише  з використанням системи взаємопов'язаних показників. Економічна ефективність галузі зростає насамперед у результаті економії живої та уречевленої праці. Це означає зниження собівартості продукції і збільшення суми чистого доходу.

      Основою об'єктивної  оцінки господарської діяльності  сільськогосподарських підприємств є рівень рентабельності, який визначають як процентне відношення прибутку до собівартості товарної продукції. Він залежить від собівартості одиниці продукції та реалізаційних цін[1].

      Рівень рентабельності  здебільшого обчислюють лише для товарної продукції, використовуючи інформацію про обсяг реалізованої продукції, грошові надходження від її реалізації та про собівартість товарної продукції. У господарствах, де є збиткові галузі, крім рівня рентабельності, доцільно обчислювати показник відношення виручки від реалізації продукції (в процентах) до її собівартості. Коли виробництво продукції рентабельне, цей показник буде на 100 % більшим від рівня рентабельності, а якщо збиткове, то він буде менший від 100 % на рівень збитковості.

      Для розрахунку  окупності витрат необхідно валову  продукцію тваринництва визначити  у фактичних цінах реалізації. Фактичну суму прибутку також  обчислюють як різницю між  виручкою від реалізації продукції  тваринництва та її повною  собівартістю.

      Нетоварну продукцію тваринництва (наприклад, молоко для випоювання телят і поросят, молодняк тварин для оновлення або розширення основного стада) для визначення розрахункового рівня її економічної ефективності доцільно обчислювати у державних закупівельних цінах, встановлених для даної цінової зони. Слід враховувати, що чистий доход у тваринницьких галузях створюється в процесі виробництва продукції, а не її реалізації. Певна частина чистого доходу „зафіксована” в кожній одиниці тваринницької продукції незалежно від того, буде вона продана чи залишиться в господарстві. Отже, вихід валової продукції на 1 грн. витрат є одним з підсумкових показників ефективності виробництва у тваринництві.

      У тваринництві  всі показники продуктивності  праці є одночасно і показниками його економічної ефективності. До таких показників належать: вихід валової продукції на середньорічного працівника; на 1 люд/год; затрати праці на виробництво одиниці тваринницької продукції.

      Специфічними  показниками економічної ефективності виробництва тваринницької продукції є вихід валової продукції з розрахунку на 100 к.од., на 1 грн. витрат на корми та витрати кормів (у кормових одиницях) на виробництво одиниці тваринницької продукції.

 

 

Розділ 2. Сучасний   стан   та  економічна   ефективність

виробництва продукції  тваринництва

 

2.1. Виробничі ресурси  господарства та їх використання

 

 

Черкаська область розташована на Східноєвропейській рівнині, у басейні середньої течії Дніпра. Площа Черкаської області становить  
20,9 тис. км² (3,5% від загальної площі України). Сільськогосподарські угіддя складають 1452,2 тис. га (69,4 % загальної площі), з них ріллі – 1271,9 тис. га (87,6% площі сільськогосподарських угідь).

Клімат регіону помірно континентальний. Зима м’яка, з частими відлигами. Літо тепле, в окремі роки спекотне, західні вітри приносять опади. Середня температура найхолоднішого місяця січня – 5,9⁰С. Середня температура влітку складає + 19 ⁰С.

За сприятливих кліматичних  умов область багата на рослинність, славиться цінними мальовничими лісами, різноманітним тваринним світом. Так, в області розташований найбільший у лісостеповій зоні України Канівський біогеографічний заповідник, всесвітньо відомий Уманський дендропарк "Софіївка" - перлина садово-паркового мистецтва.

По території області протікає 1037 річок, найбільша з них р. Дніпро  
(в межах області - 150 км), 7 середніх річок - Рось, Тясмин, Гнилий Тікич, Гірський Тікич, Супій, Ятрань, Велика Вись, а також малі річки, струмки.

Ліси ростуть здебільшого на узбережжях річок, степова рослинність поширена на вододілах. У районі Канева й на південний схід від нього переважають дубово-грабові ліси (дуб, граб, клен, липа, ясен), у південно-західній, південній і центральній частині – дубово-ясеневі та грабові ліси. Черкаський бір (сосна, дуб, клен, береза) – найпівденніша межа природного поширення наддніпрянських хвойних лісів на Україні. Ліси та лісовкриті площі займають 338,0 тис. га. (16,1% території області).

Область лежить в лісостеповій зоні, досягаючи на півдні степової зони. Територія області простягнулась з південного заходу на північний схід на 245 км, з півночі на південь - на 150 км. Крайня північна точка лежить на північ від с. Кононівка, Драбівського району (50°14¢пн. ш., 32°07¢сх. д.), південна - на південь  від с. Колодисте, Уманського району (48°27¢пн. ш., 30°07¢сх. д.), західна - на північний захід від с. Жовтневе, Монастирищенського району (49°03¢пн. ш., 29°36¢сх. д.), східна – на південний схід від с. Стецівка, Чигиринськогорайону (49°00¢пн.ш., 32°52¢сх. д.).

Черкащина межує на півночі з Київською (межа 340 км), на сході - з Полтавською (212 км), на  півдні-з Кіровоградською (388 км), на заході - з Вінницькою (124 км) областями.

Область розташована в центрі України  і займає вигідне географічне  положення. Область перетинає головна водна артерія України - річка Дніпро. У формуванні економіки придніпровське положення Черкащини відіграє важливу роль. Більшість великих промислових підприємств області, а також ряд міст (Черкаси, Сміла, Канів, Золотоноша) знаходяться недалеко від Дніпра.

      Клімат області помірно теплий і вологий. Тут м'яка зима, тепле літо і достатня кількість опадів. За даними багаторічних спостережень середня річна температура повітря по області становить близько 7°.

      Проте  бувають роки, коли температура повітря значно відхиляється від середніх показників. Так, наприклад, у Дубно в 1999 році середня річна температура повітря дорівнювала 6°, а в 2004 році –  8°.

       Максимальна температура повітря влітку досягає 36 – 37°, а мінімальна – в найхолодніші зими – 36°. Середній із абсолютних мінімумів температури повітря становить – 23 – 25°.

      Середня  багаторічна температура повітря  найтеплішого місяця (липня)  –  18°, а найхолоднішого (січня)   –  5°. Річна сума опадів  на території області в середньому дорівнює 570 – 690мм.

       Найбільша кількість опадів припадає на теплу пору року, коли переважають вітри західного напрямку, а найменша  –  на зимовий період. Посухи та суховії бувають рідко.

      Під лісами  і  чагарниками  зайнято понад 30%   території області.

      Великі площі зайняті лучною і болотною рослинністю,  що є  природною кормовою базою тваринництва.

      В порівнянні  з  іншими областями України  сільськогосподарські угіддя мають значно меншу питому вагу в земельному фонді, на них припадає лише 55% території, з них орної землі разом з городами і садами 34%, під сіножатями, вигонами і пасовищами 21%, під лісами, чагарниками та вирубками знаходиться понад 30% території.

      В економіці області провідне місце належить сільському господарству, зокрема тваринництву. Найбільші площі орної землі (60%) використовуються для вирощування зернових культур (озиме жито, пшениця, ячмінь, овес, гречка, просо, кукурудза та ін.).

      

      Кліматичні  умови  області сприятливі  для сільськогосподарського    І виробництва.

У сільському господарстві, як і в тваринництві, виробничі ресурси поділяють на трудові, матеріальні, фінансові і земельні. Рівень забезпеченості виробничими ресурсами характеризує потенціальні можливості сільськогосподарського виробництва, а раціональний склад і рівень використання їх забезпечують оптимальний результат виробництва при мінімумі затрат живої і уречевленої праці.

Підприємство СВК «Розсішки» розміщене у селі Розсішки Христинівського  району Черкаської області. Віддаленість від районного центру становить 5 км, від обласного – 205км. 

До загального земельного фонду досліджуваного підприємства входять: площа сільськогосподарських  угідь, в тому числі: рілля, сінокоси, пасовища, багаторічні насадження.

 З даних табл. 1 видно,  що у  2007 році площа сільськогосподарських угідь становить 2185га,  рілля – 2185га.

 

 

Таблиця 2.1

Сільськогосподарські  угіддя та їх структура СВК «Розсішки»

Угіддя	2007 р.		2008 р.		2009 р.		2009 р. у % до 2007 р.
	га	%	га	%	га	%
Усього с/г угідь, га, у т.ч.	2185	100	2189	100	2146	100	98
рілля	2185	100	2189	100	2146	100	98
сінокоси	-	-	-	-	-	-	-
пасовища	-	-	-	-	-	-	-
багаторічні насадження	-	-	-	-	-	-	-

 

З даних таблиці видно, що за досліджуваний період площа  сільськогосподарських  угідь СВК «Розсішки» впродовж аналізованого періоду зменшилась. Так, у 2007 та 2008 рр. вона залишалася на майже одному рівні і лише у 2009 р. склала 2146 га, тобто зменшилася на 39 га або на 2%. У структурі сільськогосподарських угідь визначальне місце займає рілля площа якої протягом досліджуваних років зменшилася з 2185 га у 2007 році до 2146га – у 2009 році, тобто на 39 га або на 2%. ,  Це свідчить про високу розораність земель господарства.

Усі землі поділяються  на угіддя, тому що окремі ділянки неоднорідні  за природними якостями і господарським  використанням, до того ж не всі землі залучаються у сільськогосподарське використання.

У кожному сільськогосподарському підприємстві виділяють сільськогосподарські угіддя – ділянки землі, які мають  конкретне сільськогосподарське призначення  і систематично використовуються для  виробництва сільськогосподарської продукції. До них належать рілля, багаторічні плодово-ягідні насадження, природні сіножаті й пасовища. Інші угіддя є несільськогосподарськими (ліси, чагарники, болота, землі, зайняті водою, дорогами, будівлями та ін.)[4].

Тому завдання підприємств – забезпечити переведення менш продуктивних угідь у більш продуктивні, наприклад, заліснення ярів, балок, залуження деградованих земель, переведення природних пасовищ у сіножаті тощо.

Важливим народногосподарським показником є землезабезпеченість. Зі зростанням населення показник землезабезпеченості знижується. Тому необхідно постійно поліпшувати земельні ресурси, бережливо використовувати  їх, не допускаючи невиправданого вилучення сільськогосподарських угідь для потреб інших галузей народного господарства[2].

Використання земельних  угідь значною мірою обумовлюється  наявність робочої сили. Зусиллями свого трудового комплексу господарство здійснює виробництво продукції і її реалізацію, надає різноманітні послуги, виконує інші економічні і соціальні функції. Господарства, які добре забезпечені трудовими ресурсами, мають можливість запроваджувати інтенсивні технології.

 Основою збільшення  виробництва продукції, поліпшення  добробуту населення є раціональне  використання трудових ресурсів.

Трудові ресурси – це працездатне населення, яке за своїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає певній сфері діяльності. Трудові ресурси сільського господарства – працездатне населення, що зайняте в сільськогосподарському виробництві. В Україні працездатний вік для чоловіків від 16 до 60 років, для жінок – від 16 до 55 років[11].