Шпаргалка по "Економична теория"

П. система — сукуп. п. і зборів, механізмів і способів розрахунку та сплати, а також суб'єктів податкової роботи, які забезпечують адміністр-ня і надход-ня податків і зборів до бюдж. та ін.. держ. цільових фондів.  Система оподат-ня — система форм і методів стягнення різних форм податків з юридич. та фізич. осіб. Існують такі види оподат-ня:регресивний, пропорційний і прогресивний.

П. поділяють на наступні види: непрямі — п. на товари й послуги, установлювані центр-ми й місц-ми органами влади у вигляді надбавок до ціни товарів або тарифу на послуги й не залежні від доходів платників податків. Виробники й продавці виступають у ролі збирачів непрямих п., уповнов-них на те держ., а покупець стає платником непрямого п. Найпоширен. непрямі п.у вигляді акцизів, п. із продажів, мит, митних зборів. прямі — п., що стягується безпосередньо з доходів і майна платника п. До прямих п. належать прибутковий п. з фізик. осіб, податок на п., податок на майно. місцеві податки та збори.

За  формою оподаткування: прямі,непрямі. За об'єктом:на доходи,на спож-ня,на майно. За рівнем державних структур, що встановл. п.:загальнодержавні,місцеві. Залежно від напрямку використання:загальні,цільові.  
 
 

102.Державний  бюджет

Держ. бюджет – це фінанс. план утвор. і використ-ня грош. фондів держ протягом року, інакше кажучи – це баланс доходів і витрат держави, який складає міністерство фінансів. 
Д. б. завжди склад-ся з двох частин: доходної і витратної. Доход. частина показує обсяги і джерела доходів бюджету, а витратна – бюджетні видатки та їх обсяги. Джерелами доходів д. б. є податки на прибуток підприємств, об'єднань і організацій; податок на додану вартість; акцизні збори, митні збори; доходи від зовнішньоекономічної діяльності; процентні платежі держави; позика держави; прибутковий податок з громадян та ін.. Державні видатки — це сукупність грош. відносин, які склад-ся в процесі розподілу і викорис-ня централізованих і децентраліз. грош ресурсів для фінан-ня основних витрат сусп. Держ витрачає гроші на:соц. програми, оборону, утримання апарату управління, державні інвестиції, проценти по держ боргу. Дефіцит д. б.-це ситуація, коли видатки д. б. перевищують доходи. Профіцит д. б.-це ситуація, коли доходи д. б. перевищують видатки.  
 
 

103.Інфляція

Інфляція – це процес зменшення купівельної спроможності грошової одиниці. Причиною і. є порушення грошового обігу, який являє собою процес руху грошей, що обслуговують реалізацію сусп. продукту, внаслідок чого к-ть наявних неповноцінних грошей перевищує потребу в них. Це й викликає зростання цін. Провідним чинником і. є зростання грошової маси. Але саме по собі зростання грошової маси не спричиняє і. І. з’являється, коли темпи зростання грошей в обігу перевищують темпи зростання сусп. продукту. Виділяють 3 види інфляції: -повзуча(коли ціни зростають темпом до 10% на рік); галопуюча(від 10% до 100%); гіперінфляція(перевищують 100%). Існують такі 2 форми інфляції:-відкрита(коли порушення закону грош обігу призводить до явного підвищення цін);-прихована(коли порушення закону грош обігу призводить до появи дефіциту, а не до підвищення цін). 
 

104.Соціальна  політика.

В умовах ринк. ек капіталістичного типу існує безробіття, несправедливий розподіл доходів та майна тощо, що вимагає проведення активної соц. політики на рівні держ, регіону, підприємства. Соціальна політика в сучасних умовах – це комплекс соц.–ек заходів держ, підприємств, організац, громадських об’єднань спрямованих на послаблення нерівності в розподілі доходів і майна, на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень, зростання доходів насел, розширеного відтвор люд ресур. країни тощо. Основн. напрямки соц. політики наступні: захист рівня життя насел. від підвищення цін через використ. різних форм компенсації і проведення індексації; надання допомоги найбільше малозабезпеч. сім’ям; надання допомоги на випадок безробіття; здійснення політики соц. страхув., введення мінім. з/ п для працюючих; забезпечення переважно за рахунок держ. розвиток освіти, охорони здоров’я, захисту навколиш. середов., надання допомоги в одержанні громадянами кваліфікац; надання у відповідності з чинним законодавств. гарантій процесу труд. діяльн (створення профспілок, дотримання тривалості робочого дня, надання оплачуваних відпусток і т.д.). Відповідно до Конституції країни основними принципами соц. політики в Україні є оптимальне поєднання соціальної справедливості, врахування життєвого необхідних соціальних стандартів (освіта, охорона здоров’я та інші)  при формуванні бюджетів різних рівнів (держави, регіону, підприємства, організації тощо), чітке розмежування відповідальності за їх виконання між різними гілками влади  та ін.  
 

105. Відтворення людського ресурсу-л.р

Люд ресурси  як джерело сукуп. пропозиції праці  потребують постійного відтвор. Відтвор ресурсів для праці — це процес постійного і безперерв поновлення їх кількіс і якісн характ-ик. Цей процес хар-ся наступними показниками:

1. Природний рух населення — це результ процесів народж та смерті людей. Залежно від того, які процеси переважають,відбув-ся природн приріст або природне зменш населен.

2. Міграційний рух  — зміна чисельності і складу населен в результ міграційних процесів.

3. Соціальний рух виявл-ся у зміні освітньої, профес-ої,  нац-ої та ін. структур населен.

4. Ек. рух насел.— зміна к-ті та якості л. р. праці. Розрізняють такі типи відтворення людських ресурсів: традиційний (екстенсивн)тип відтворення- хар-ся високою нерегульованою народжуван і високою смертністю (з причин нерозвиненості медицини, низького рівня життя, війн, епідемій) та сучасний (інтенсивн)-обумовлений соц-ек розвитком, зростан. рівня життя, досягненнями медицини, емансипацією і залученням в ек. діяльн. жінок та ін. причинами, в результаті яких різко зменшився рівень народжув, значно збільшилася середня тривал. життя, знизився рівень смертності, зросла частка людей старшого віку в структурі населення. Розрізняється три режими відтвор л. р.:

-розширене  відтвор- харак-ся переважанням народжуван. над смертн та, відповідно, природним приростом насел;

-просте - означає постійну к-ть насел  в результ. приблизно однакової  народжуван і смертн.; -звужене,  або депопуляція, харак-е для  країн, в яких показники смертн. перевищ-ть показники народжуван.і, в результаті чого відбув-ся абсолютне зменш. к-ті населен. Природний, міграційний, соціальний та ек рухи насел у сукупності визначають кільк-ні та якісні зміни л. р. праці.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

106. Держава в системі  суспільного відтворення.

Зараз немає держави, яка б не втручалась в економіку – різниця лише у ступені такого втручання, його формах та методах. Держава може втручатися в економіку прямо(через фінансування розвитку держ сектору, науки, культури, освіти, соц. захисту населення) чи опосередковано(через систему правових та економічних регуляторів). Активне втручання держави в сусп. відтворення викликане:

1-необхідністю  підтримання умов саморегулювання  економіки, забезпечення ефективності  функціонування ринку(держава захищає ринок від монополізації, від знищення конкуренції, тому що при послабленні конкуренції ефективність суб’єктів господарювання знижується);

2-тим,  що певна ек діяльність є  невигідною для суб’єктів господарюв (будівницто шляхів, електростанцій, комунальне обслуговув будинків, санітарний контроль тощо);

3-необхідністю  певного перерозподілу доходів,  підвищенням доступу населення  до деяких товарів і послуг (виплата пенсій, стипендій, дотацій,  різних допомог)

Існує пряма залежність між ек діяльн держави  і рівнем розвитку ринку: чим вищий цей рівень, тим сильніше і багатосторонніше держава впливає на ринк механізми і регулятори. Держава перетворюється в єдиний і головний координуючий, регулюючий центр господарсько-фінансової системи. 
 

107. Інтернаціоналізація(інт) і глобалізація(гл) ек процесів

Інт. ек процесів – це об’єктивний ек процес виник-ня і розвит. зв’язків між нац.  госп-вами різних країн, що охоплює всі сфери сусп відтвор, все господ. життя країн. Найбільш значущою організац. за глибиною  інт. процесів  є ЄС. Глобаліз. – це нова категорія, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капітал. та роб. силою, що виходить за межі держ. кордонів із 60–х років ХХст. Набуває форм постійн. і неухильн. міжнарод. переплетіння  нац. економік. Відбувається надзвичайно складн. процес девальвації ек. ролі нац. держ, нац. економік загалом. Світ. господ. поступово перетвор-ся на функціонально–цілісну та структурну інтегровану систему. Характер міжнарод. ек відносин набуває рис  транснаціональних глобал. ек відносин, що мало або зовсім не піддаються держ регулюванню і впливу. У інт-ії ек проц-ів велику роль відіграють транснаціональні корпорації (ТНК). Спочатку це були просто великі монополії, згодом  - міжнарод монополії, і нарешті ТНК як носії глобал ек відносин. Вони є важлив. інструмент. поглиблення, інт-ії. всіх сфер ек відносин, концентрац. капіталу, на освоєнні та поширенні в світов. масштабах новітніх технолог, сучасного менеджм, соц. новацій, комунікаційних зв’язків. У процесі глобалізац посилюється роль інституцій світової ек, що спрямовують ек діяльн у певне річище, форм-ть сприятливе середов. для інт-ії ек  зв’язків, регулюють міжнарод ек діяльн в інтересах забезпечення соц–ек прогресу, сталого розвитку світ-ої ек, подолання глибокої ек диференціації між окремими країнами. Особливе місце в мережі міжнарод організацій, які сприяють поглибленню інтернаціоналізаційних процесів та глобалізації ек відносин займають Міжнародний валютний фонд(МВФ); Міжнародна торгівельна організація (СОТ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. .Сутність економічного мислення.
2. Середовище формування економічного мислення: економічне політико правове, соціально-культурне.
3. Типи економічного мислення: стандартний і творчий.
4. Розвиток економічного мислення.
5. Економічне мислення і економічна практика.
6. Роль економічної науки у формуванні професійних компетенцій.
7. Економіка як об’єкт наукового дослідження.
8. Предмет економічної науки.
9. Функції економічної науки: теоретична, практична, світоглядна, ідеологічна.
10. Етапи розвитку економічної науки.
11. Сучасна структуризація економічної науки та диверсифікації її предмету.
12. Принципи ,категорії і закони економічної науки.
13. Методи економічного аналізу та їх класифікація.
14. Критерії і показники розвитку економіки та їх інтернаціональний характер.
15. Економічні потреби.
16. Ієрархія потреб.
17. Економічні інтереси.
18. Взаємозв'язок потреб та інтересів.
19. Мотиви та стимули.
20. Економічна поведінка.
21. Реалізація економічних інтересів і суспільне виробництво.
22. Національні та глобальні економічні інтереси.
23. Сутність та структура  економічної системи.
24. Відносини власності.
25. Домогосподарства,підприємства(фірми) та сектори економіки.
26. Кластери ,внутрішні регіони ,регулятивні інститути.
27. Типи і моделі економічних систем та їх еволюція.
28. Національні та міжнародна економічна систем.
29. Формування глобальної економічної системи.
30. Сутність і види економічної діяльності.
31. Суспільний поділ праці.
32. Виробнича діяльність.
33. Науково дослідна і проектна конструкторська діяльність.
34. Інвестиційна діяльність
35. Інноваційна діяльність.
36. Торгівельно маркетингова діяльність.
37. Міжнародний поділ праці та міжнародна економічна діяльність.
38. Сутність підприємництва та його організаційно економічної форми.
39. Витрати та результати підприємницької діяльності.
40. Продуктивність праці.
41. Прибуток і рентабельність.
42. Економічна рента та її види.
43. Регулювання підприємницької діяльності.
44. Міжнародна підприємницька діяльність.
45. Економічний розвиток, його сутність, цілі та принципи.
46. Динаміка економічного розвитку та його фактори.
47. Економічне зростання , його критерії та показники.
48. Ресурси економічного зростання та їх обмеженість.
49. Типи та моделі економічного розвитку.
50. Сталий економічний розвиток.
51. Циклічний характер економічного розвитку.
52. Економічна криза.
53. Цивілізаційний вимір економічного розвитку.
54. Еволюція та сучасний зміст категорії капітал.
55. Функції капіталу.
56. Капітал і наймана праця.
57. Людський капітал.
58. Інтелектуальний капітал.
59. Інформаційний капітал.
60. Виробничий капітал.
61. Підприємницький капітал.
62. Фінансовий капітал.
63. Кругообіг капіталу та його стадії.
64. Ефективність кругообігу капіталу.
65. Міжнародний рух капіталу.
66. Праця і людський ресурс.
67. Вартість і оплата праці.
68. Заробітна плата.
69. Інвестиції в людський ресурс.
70. Освіта   та професійні компетенції працівника
71. Інтелектуалізація праці.
72. Трудові відносини, зайнятість, безробіття.
73. Дискримінація праці.
74. Нерівність в доходах та проблема бідності.
75. Соціалізація економіки
76. Міжнародна міграція людського ресурсу.
77. Економічні блага.
78. Товар та його характеристика.
79. Гроші.
80. Грошовий вимір вартості товару.
81. Сутність і функції ринку.
82. Суб’єкти і об’єкти ринкових відносин.
83. Попит і пропозиція
84. Ринкове ціноутворення
85. Конкуренція ,монополія ,олігополія.
86. Ринок і держава.
87. Сегментація ринку.
88. Ринок землі та нерухомості.
89. Ринок товарів та послуг.
90. Ринок капіталу.
91. Ринок людського ресурсу.
92. Ринок інновацій.
93. Міжнародні ринки.
94. Становлення глобального ринку.
95. Суспільне відтворення, його типи та показники.
96. Національне дохід.
97. Воловий внутрішній продукт.
98. Споживання та заощадження.
99. Національне багатство.
100. .Доходи населення.
101. .Податки.
102.   Державний бюджет.
103.   Інфляція
104. Соціальна  політика.
105. Відтворення людського ресурсу.
106. .Держава в системі суспільного відтворення.
107. Інтернаціоналізація та глобалізація економічних  процесів.