Міжнародна підприємницька діяльність

Досить  перспективними є економічні зв'язки України з країнами СНД і Східної  Європи. Адже в свій час саме з  цими країнами наша держава мала найтісніші економічні взаємозв'язки. Відновити  і зміцнити їх сьогодні найлегше, оскільки кожна із сторін відчуває потребу  в цьому. З огляду на це, керівництво  країни вживає заходів щодо їх відновлення  на основі ефективного ринкового  механізму економічної взаємодії.

Одним із важливих факторів розвитку економіки  є створення та функціонування вільних  економічних зон. На Україні існують  вільні (ВЕЗ) чи спеціальні (СЕЗ) економічні зони та території пріоритетного  розвитку (ТПР) і являють собою  частину території України, на якій встановлюються i діють спеціальний  правовий режим економічної діяльності та порядок застосування i дії законодавства  України. Основною відмінністю ВЕЗ  від ТПР є те, що ВЕЗ створюється  з конкретною, чіткою ціллю і на відносно невеликій території, а  ТПР створюється на територіях в  адміністративних межах районів, міст (ТПР в м. Харкові) або областей (ТПР в Закарпатській області).

За даними Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції на Україні, (станом на 1.11. 2001 року) зареєстровано: 11 СЕЗ  і 9 ТПР. Загальна територія, на яку поширюється режим СЕЗ та ТПР - 6360 тис. га, або 10,5 % території України. Кількість областей України, на які поширюються режим СЕЗ та ТПР - 12. Кількість районів України, на які поширюються режими СЕЗ та ТПР - 41. Кількість міст України, на які поширюються режими СЕЗ та ТПР - 58.

За даними Державної податкової адміністрації  України (ДПА), станом на 01.01.2001 р. на території  України фактично діють сім СЕЗ i сім ТПР. Затверджено 412 інвестиційних  проектів, кошторисною вартістю 1, 659 мільярдів доларів США; залучено інвестицій на суму 543,5 млн. дол. США та створено і збережено 62,4 тисячі робочих місць.

Вільні  економічні зони підприємництва, або  спеціальні економічні зони (скорочено  ВЕЗ або СЕЗ), які створюються  та діють на Україні, регулюються  Законом України "Про загальні засади створення i функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" (від 13.10.92 р. № 2673-ХІІ).

Крім  того, по кожні ВЕЗ чи ТПР Верховною  Радою України приймається окремий  закон, в якому визначається статус, територія, пільги тощо. В цілому, законодавчо – нормативна база по СЕЗ та ТПП відповідає цілям кожної зони та міжнародним вимогам і стандартам.

Згідно  з чинним законодавством, в Автономній Республіці Крим та 12 областях України  утворено 11 спеціальних економічних  зон (СЕЗ) та 72 території пріоритетного  розвитку (ТПР) зі спеціальним режимом  інвестиційної діяльності.

Станом  на 1 січня 2004 р., за даними статистичного  обстеження, у дев’ятьох СЕЗ та на 57 ТПР фактично реалізуються 554 проекти, якими передбачено загальне надходження  інвестицій в обсязі $2 671,4 млн., із них 1 826,4 від вітчизняних інвесторів та $845,0 млн. від іноземних. У СЕЗ  має бути внесено $475,0 млн. (17,8% загального обсягу надходження), у ТПР – $2 196,4 млн. (82,2%).

З початку  реалізації проектів залучено $1 394,4 млн. інвестицій, що становить 52,2% передбачених обсягів надходження, з них $171,0 млн. – у СЕЗ, $1 223,4 млн. – у ТПР. Резидентами  України вкладено $935,1 млн. інвестицій (67,1% загального обсягу), іноземними інвесторами  – $459,3 млн. (32,9%), із них у 2003 р. – відповідно $378,5 млн. та $118,6 млн.

Переважно інвестиції залучались у вигляді  грошових внесків – $780,4 млн. (56,0% загального обсягу надходження) та у формі рухомого і нерухомого майна – $430,4 млн. (30,9%). Джерелами українських інвестицій в основному виступають власні кошти  підприємств (72,4% їх загального обсягу) та кредити комерційних банків (13,5%).

СЕЗ потрібні для залучення іноземних інвестицій. Мовляв, інвестора, який обирає країну, аби привезти свої гроші, легше спокусити пільгами. У СЕЗ якраз їх і пропонують. Найсвіжіший приклад – Детлеф Вітіг, член правління німецького концерну Volkswagen AG, та Олег Боярин, гендиректор ЗАТ «Єврокар», що працює на території СЕЗ «Закарпаття», підписали меморандум про наміри щодо складання автомобілів VW в Україні. В таких випадках наводять різноманітну статистику: на скільки відсотків, мільйонів тощо збільшився «вміст жирів у маслі» (тобто інвестицій) завдяки пільговим зонам (торік ПІІ вклали в «зони» $76,4 млн. – 10% залучених по країні). У народного депутата Віктора Пинзеника на це є прямий контраргумент: «А хто рахував, скільки ми не доотримали інвестицій?». За словами Пинзеника, інвестору передусім потрібні рівні умови та стабільність: «Коли хтось хоче побудувати завод у Києві, він задумується, чи не відкриють конкуренти аналогічне підприємство в СЕЗ, де податки набагато менші». Також Пинзеник зауважує, що за нинішніх умов іноземцям вигідніше імпортувати свої товари в Україну через СЕЗ, ніж створювати тут виробництво.

Зацікавлені в СЕЗ структури переконують, що через «зони» ввозять тільки ту імпортну продукцію, якої катастрофічно  бракує в Україні і на яку встановлено  занадто високе мито. Віктор Письмак, секретар Ради з питань СЕЗ та інвестицій Донецької обладміністрації: «Візьмімо, наприклад, імпортну курятину. Статистика свідчить, що власної продукції не вистачає і немає коштів для створення  сучасного виробництва. Так, ми її імпортуємо в Донецьк, користуючись пільгами, але  за виручені кошти в нас збудовано  найсучасніші в Європі заводи з перероблення птиці, почалася робота зі створення  власних високотехнологічних птахофабрик. Противники ж переконані, що наведений  приклад – виняток із правила, а головні офіси більшості зареєстрованих у «зонах» підприємств розташовані далеко за межами СЕЗ.

Україна саме зараз може отримати економічний  зиск від «зон». Ален Панов, представник України в Карпатському Єврорегіоні: «Зони» донедавна діяли і в наших країн-сусідів, які з 1 травня 2004 року вступають в ЄС. Але ЄС не підтримує жодних форм заохочення інвестицій, пов’язаних з наданням пільг і переваг, тому з 2004 до 2007 року такі преференції в новоприйнятих країнах мають зійти нанівець. Отож є всі підстави очікувати інвестиційного пожвавлення в українських «зонах», і це вже відбувається – багато підприємців з потужних компаній роблять «пристрільні» візити в Закарпаття, вивчають матеріально-технічні, комунікаційні, транспортні можливості, правове поле, наявність трудових ресурсів».

Аргументи «проти»

СЕЗ і  ТПР займають 10% території України. Проте обсяг виробництва продукції  підприємств, розташованих у СЕЗ, 2002 року становив лише 4% від загального обсягу продукції, виробленої на підприємствах  України. На територіях, де діють спеціальні режими інвестиційної діяльності, - 7,7%.

«Спеціальні економічні режими можуть руйнувати  конкурентний порядок у державі, спотворюючи цим самим роботу цінового механізму», - вважають в Інституті реформ. Цю думку підтверджують недавні події в м’ясопереробній промисловості. Уряд рекомендував м’ясокомбінатам, які працюють поза «зонами», ініціювати антидемпінгове розслідування стосовно їхніх конкурентів, які працюють через СЕЗ і ТПР. Останні отримують імпортну сировину, яка на 20% дешевша, ніж українська. Василь Волга, голова Всеукраїнської громадської організації «Громадський контроль»: «Прикладом внутрішнього демпінгу, який породили «зони», також може слугувати вироблення металевого профілю для покриття дахів. Підприємства, що виробляють таку продукцію, зазнають глибокої кризи, бо не можуть витримати конкуренції з розташованими в СЕЗ «Славутич»».

За даними Мінекономіки, сума наданих «зонам»  пільг за підсумками 2002 року вперше перевищила надходження від них  у бюджет: за 6 місяців 2002 року «мінус» 156,4 млн. грн. Водночас хронічно збільшується частка імпортного мита в загальній сумі недоотриманих коштів. «Спеціальний інвестиційний режим перетворюється на своєрідний коридор безмитного ввезення імпортних товарів. Особливо гостро це питання стоїть щодо продовольчих товарів (м’ясо, молочна продукція, цукор)», - роблять висновок фахівці Інституту реформ. Пинзеник взагалі вважає, що всі СЕЗ і ТПР створювали виключно для того, щоб без мита імпортувати на територію України різноманітні товари.

Ніде  у світовій практиці, крім Росії, за словами Павла Вдовича, експерта з інвестиційної політики Інституту  реформ, СЕЗ для розвитку депресивних  територій не створювалися, оскільки інвестори не згорають від бажання  вкладати кошти в інфраструктуру, а воліють приходити на все  готове. За даними Інституту реформ, світова практика свідчить, що для  створення привабливої «зони» держава  має вкласти від $20 млн. до 70 млн. на квадратний кілометр СЕЗ.

В таблиці 3.1 зображено ВЕЗ і ТПР на території  України.

Таблиця 3.1. – Перелік спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ) та територій пріоритетного розвитку із спеціальним режимом інвестиційної діяльності (ТПР)

Висновки

Отже, висвітливши головні питання курсової роботи, можна зробити кілька висновків, а саме:

1) міжнародна  підприємницька діяльність становить  собою діяльність, що здійснюється  через науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу взаємокорисну співпрацю суб'єктів господарювання двох чи більше країн (міжнародних партнерів);

2) суб'єктами  міжнародної підприємницької діяльності  є фізичні особи, фірми, спілки  підприємців, представники держав, міжнародні організації, спільні  підприємства та транснаціональні  компанії;

3) основними  формами сучасного міжнародного  бізнесу є експорт та імпорт  товарів та послуг, господарська  діяльність за кордоном (банківські операції, оренда, прокат, лізинг, страхування та менеджмент), інвестиційна діяльність, спільне підприємництво, а також кооперація в галузі науково-технічної, виробничої, збутової та сервісної діяльності.

4) найбільш  поширеною серед форм міжнародного  бізнесу є спільне підприємництво. Міжнародне спільне підприємство становить собою форму співробітництва партнерів різних країн стосовно інвестування, управління, виробництва продукції, реалізації товарів та послуг, розподілу прибутків та ризиків.

5) розвиток  міжнародного бізнесу обумовлює  необхідність існування ефективного  регулювання його на державному, національному на наднаціональному  рівнях.

Метою такого регулювання є:

• забезпечення збалансованості сфер та галузей країни в умовах максимальної свободи міжнародного руху товарів та факторів їх виробництва; стимулювання розвитку зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів підприємницької діяльності;
• створення передумов для широкої інтеграції національної економіки у світове господарство; захист національних економічних інтересів в цілому і окремих суб'єктів міжнародного бізнесу зокрема; створення рівних можливостей усім суб'єктам міжнародного бізнесу.

На державному рівні регулювання міжнародного бізнесу здійснюють законодавчі та виконавчі органи влади. В нашій країні це Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний Банк та інші органи. На міжнародному рівні регулювання бізнесу здійснюється міжнародними організаціями, передусім такими як Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Міжнародна організація праці, Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Рада ООН з промислового розвитку (ЮНІДО), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). На міжнародному рівні регулюються умови експортуімпорту товарів і факторів їх виробництва, здійснення спільної підприємницької діяльності, правила переведення платежів (коштів) у країну базування, порядок розв'язання суперечок господарського і фінансового характеру, норми поведінки іноземних партнерів тощо. Регулювання міжнародного бізнесу на наднаціональному рівні здійснюється в межах інтеграційних об'єднань.

 Країни-учасниці заключають відповідні угоди щодо здійснення спільного підприємництва і утворюють відповідні наднаціональні інститути по регулюванню спільної підприємницької діяльності. Головною метою регулювання спільної підприємницької діяльності на міждержавному рівні, що здійснюється здебільшого через укладені дво- та багатосторонні угоди, є, з одного боку, забезпечення країною базування правового захисту своїх інвестицій від можливих некомерційних ризиків, а з іншого – підтримка стабільності і надійності економічних взаємин між країнами – партнерами.