Міжнародна підприємницька діяльність

Найчастіше  виділяють транснаціональні корпорації (ТНК) і багатонаціональні корпорації. Транснаціональні корпорації – це національні монополії з закордонними активами. їх виробнича і торговельна  діяльність виходить за межі однієї держави.

Правовий  режим ТНК передбачає ділову активність, що здійснюється в різних країнах  через створення в них філіалів і дочірніх компаній. Ці компанії мають  відносно самостійні служби виробництва  і збуту готової продукції, науково  дослідних розробок та ін. В цілому вони складають великий виробничий комплекс з правом власності над  акціонерним капіталом лише представників  країни-засновника.

Багатонаціональні корпорації – це міжнародні корпорації, що об’єднують національні компанії ряду держав на виробничій і науково-технічній  основі. Найбільш яскравим прикладом  є англо-голландський концерн «Роял/Датч/Шелл». Сучасний капітал цієї компанії ділиться в пропорції 60:40.

Відмінними  ознаками ТНК є: 1)наявність багатонаціонального акціонерного капіталу; 2)існування багатонаціонального керівного центру. ТНК – це компанії, які мають філії в інших країнах.

Більшість сучасних ТНК виникли в результатах  міжнародної експансії американських  компаній, звідси і американська назва – корпорації. Існують сьогодні міжнародні компанії, що виникли і в інших країнах, прикладом може бути англійська «Юнілевер» – виникла ще в кінці минулого століття. Вона контролює біля 500 компаній в 47 країнах і виробляє масу продуктів: від мила і мінеральної води до полімерів і будівельних матеріалів.

ТНК –  це гігантські організації, на яких працюють десятки і сотні тисяч людей. Наприклад на підприємствах американської  компанії ІВМ зайнято біля 300 тис. осіб. Обсяг річного продажу такої компанії, як «Дженерал моторс» у 80-ті роки був більший, ніж ВНП малої латиноамериканської країни. ТНК складається з головної компанії і філій, чи дочірніх компаній в різних країнах. Головна компанія може мати до 100% фінансового контролю над філіями.

Принципова  відмінність транснаціональної  компанії від монополістичної, навіть тієї. що продає значну частину своєї  продукції за кордоном, полягає в  тому, що ТНК створює свої виробничі, торгові чи фінансові підприємства в декількох країнах, а не в одній. У ТНК нема батьківщини. Вони створюють виробництво там, де їм найбільш вигідно.

Так, ТНК  розміщують окремі стадії виробництва  в тих країнах, де для цього  існують оптимальні виробничі умови. В країнах з ємним ринком, створюють  підприємства по виробництву готового продукту з комплектуючих, які виготовлені  в різних країнах.

Найскладніше  питання, пов’язане з ТНК – це перерозподіл прибутку між головною компанією і її філіями. Справа в тому, що ціни в розрахунках між підприємствами, що входять в одну компанію, не обов’язково відображають реальні витрати. Вони є розрахунковими або внутрішніми. Дякуючи цьому, ТНК мають можливість розраховувати свій прибуток таким чином, що основна його частина приходить на підприємства в країнах, з пільговим оподаткуванням. Економія на податках – це одна з визначених переваг ТНК порівнюючи з монопольними компаніями.

Віднесення  компанії до ТНК визначається такими критеріями: річний оборот вище 199 мли  дол.; філіали більше ніж у шести  країнах; розмір відсотку продаж за межами країни походження компанії; більше 25% активів за кордоном; число зайнятих за кордоном у загальній кількості  персоналу та ін.

У 1970 р. в  світі було зареєстровано лише 7 тис. ТНК. За 25 років їх кількість  збільшилась в 8,5 рази і склала 60 тис., які контролювали за межами своїх  країн 250 тис. дочірніх підприємств. Разом  з тим світове значення має  невелика кількість міжнародних  компаній.

У середині 90 років 500 найбільших міжнародних компаній контролювали 70% всіх іноземних інвестицій. Зараз налічується 400 найбільших ТНК. Ці компанії реалізують 80% світової продукції  електроніки і хімії, 95% фармацевтики, 76% продукції машинобудування. В  принципі 75% світового ВНП створюється 300 ТНК. Основна частина міжнародних корпорацій розміщена в США, Японії і ЄС.

ТНК мають  максимальну вигоду з переваг  міжнародної спеціалізації і  успішно обходить бар’єри, що виникають  на її шляху. Але те, що вигідно дія  ТНК, не завжди вигідно для економіки  країни, де створюються філії. Держави, на території якої знаходяться іноземні підприємства, зацікавлені в тому, щоб прибуток йшов на розширення виробництва, а не за кордон. ТНК ж навпаки, вкладають гроші туди, де очікується прибуток, за рахунок маніпулювання  внутрішніми цінами.

Вільні  економічні зони, як і спільні підприємства, є однією з найхарактерніших ознак сучасної світової економіки, важливою формою міжнародного підприємництва.

Вільна  економічна зона являє собою частину  національної території країни, на - якій встановлюється спеціальний  правовий режим економічної діяльності та порядок застосування законодавства  країни, орієнтований на посилення  зовнішньоекономічних зв’язків, насамперед за рахунок залучення іноземного капіталу. Такого типу територіальні  утворення не є характерними для  якогось одного континенту, а стали  важливим елементом структурних  перетворень у світовій економіці.

ВЕЗ мають  свою передісторію, їхнім прообразом були центри вільної торгівлі з часів  Римської імперії, вільні міста середньовіччя, а також вільні порти (Генуя, Мальта, Аден і ін.), де практикувалося безмитне складування товарів. В Україні  перший вільний порт було створено в Одесі (1817 р.). Згодом такі порти  переростали у вільні економічні зони. Особливо інтенсивно ВЕЗ почали створюватися у країнах Європи та Америки в 50-х роках нинішнього ХХ століття, а у 70-ті роки вони вже  набули значного поширення.

Сьогодні  термін «вільна економічна зона» (ВЕЗ) широко використовується у всьому світі. Вперше його офіційне тлумачення було надано в Кіотській конвенції від 18 травня 1973 р., де зазначалося, що вільна економічна зона є частиною території однієї держави, на якій ввезені товари зазвичай розглядаються як товари, що знаходяться за межами митної території по відношенню до права імпорту і відповідних податків і що не підлягають звичайному митному контролю. Товари, ввезені на територію зони, не декларуються, а існуючий порядок лише полегшується, але не скасовується.

ВЕЗ є  формою прискореного розвитку окремих  економічних регіонів та організації  господарської діяльності на певній частині території країни, в межах  якої встановлюються особливі правила  економічної діяльності.

Зона  є не адміністративно-політичним, а  господарським утворенням, тому її межі і конфігурація визначаються виходячи з економічної доцільності. Розміри  можуть складати від декількох квадратних кілометрів до території всієї країни. Якщо межі зони співпадають з адміністративною територією, то керівництво її діяльністю покладається на місцеву владу. Інакше за рахунок засобів підприємств, місцевих і центральних органів  управління створюється спеціальна адміністрація, що діє на комерційних  принципах під керівництвом запрошеного  за контрактом фахівця, яка вирішує  всі основні проблеми, зокрема  іноземних інвесторів.

У межах  ВЕЗ використовуються різноманітні стимули:

1. Зовнішньоторговельні пільги. Вони передбачають запровадження особливого митно-тарифного режиму (зменшення або відміни мита) та спрощеного порядку здійснення зовнішньоторговельних операцій.
2. Податкові пільги мають норми, пов’язані з податковим стимулюванням конкретних видів діяльності чи поведінки підприємців. Ці пільги можуть стосуватись податкової бази (прибуток, вартість майна і т.д.), окремих її складових (амортизаційні відрахування, витрати на заробітну плату, НІОКР), рівня податкових ставок, питання постійного чи тимчасового звільнення від оподаткування.
3. Фінансові пільги, які включають різні форми субсидій. Вони надаються у вигляді більш низьких цін за комунальні послуги, зниження орендної плати за користування земельними ділянками і виробничими приміщеннями, пільгових кредитів тощо.
4. Адміністративні пільги надаються адміністрацією зони з метою спрощення процедур реєстрації підприємств і режиму в’їзду-виїзду іноземних громадян.

Створення сприятливих економічних умов має  зацікавити іноземний капітал і  національних підприємців в активній підприємницькій діяльності в межах  зони, що потім позитивно вплине на економіку всієї країни.

Конкретні завдання, що вирішуються ВЕЗ, полягають в наступному:

• забезпечення умов для активного включення країни до світогосподарських зв'язків;

• підйом депресивних територій, вирівнювання територіальних розбіжностей;

• стимулювання припливу іноземних інвестицій;

• збільшення випуску конкурентоспроможної продукції, насичення внутрішнього ринку і стимулювання її експорту;

• стимулювання технічного розвитку і впровадження новітніх розробок;

• підготовка фахівців і кваліфікованих робітників;

• поглиблене включення країн в процес міжнародного розподілу праці;

• залучення туристів, відпочиваючих;

• проведення економічних експериментів;

• створення додаткових робочих місць і сприяння зростанню зайнятості населення тощо.

ВЕЗ –  це важлива ланка в здійсненні принципів відкритої економіки, лібералізації і активізації зовнішньоекономічної діяльності. Вільні економічні зони сприяють піднесенню економіки окремих регіонів і країни в цілому, встановленню тісних економічних і торговельних міжнародних зв'язків. Завдяки створенню ВЕЗ у національній економіці поширюються передові технології, досвід управління, збільшуються валютні надходження тощо.

Для створення  вільної економічної зони потрібен ряд чинників, а саме:

• зручне географічне положення;

• транспортний і телекомунікаційний зв'язок із зовнішнім ринком;

• розвинена економічну інфраструктуру (банки, біржі, страхові компанії);

• певний рівень розвитку виробництва в регіоні і наявність висококваліфікованого персоналу, зокрема для здійснення зовнішньоекономічної діяльності;

• наявність розвиненої соціальної сфери.

Існує дві концепції створення ВЕЗ:

 Перша – територіальна, коли умови вільної економічної зони поширюються тільки на певну конкретну територію, де діють пільгове митне та податкове законодавство, пільговий режим для іноземних інвесторів тощо.

Друга концепція  ВЕЗ – функціональна (режимна), за якої підприємства та організації зони не відділяються кордоном від решти території країни (тобто не концентруються на чітко визначеній території), а діють на всій території країни. Проте вони мають свій локальний пільговий режим оподаткування, фінансування, оплати праці, матеріально-технічного забезпечення.

У міжнародній  практиці налічується понад 20 видів  ВЕЗ. Вони можуть бути як комплексними, так і певного функціонального  типу.

Залежно від мети, об'єктивних можливостей, місця країни у світовому господарстві розрізняють різноманітні типи (моделі) ВЕЗ:

• Вільні торговельні зони забезпечують перевезення, обробку та зберігання вантажів. У них створюється пільговий експортно-імпортний режим (скасування або пом'якшення мита, експортно-імпортного контролю і т.п.). Сюди входять і вільні порти, безмитні склади, транзитні зони, митні зони на окремих підприємствах.
• Експортні промислові зони передбачають, крім пільгового експортно-імпортного режиму, також пільгове фінансування та оподаткування для іноземного і національного капіталу. Мета їх створення – виробництво експортної продукції.
• Імпортні промислові зони на основі пільгового економічного режиму розв'язують проблеми насичення ринків країн, де вони розміщені, сучасними товарами.
• Банківські та страхові зони створюють особливий (пільговий) режим банківській і страховій справі.
• Технологічні зони, технополіси, технологічні парки забезпечують реалізацію розробки і впровадження сучасних технологій, іноземного менеджментського, комерційного та маркетингового досвіду.
• Комплексні зони мають широке коло завдань і використовують елементи різних видів зон.

Ефективність  ВЕЗ залежить від багатьох факторів. Насамперед – від ефективності виробництва всієї країни, де розташована зона. Крім того, суттєвим є врахування і поєднання інтересів своєї країни й іноземних інвесторів. У країнах з різним рівнем розвитку економіки ВЕЗ створюють з різною метою. У розвинутих країнах – передусім для сприяння національним компаніям у виході на зовнішні ринки збуту та розширенні їх. У слаборозвинутих – з метою залучення іноземних інвестицій і водночас передових технологій тощо. Завдяки створенню ВЕЗ пільгові умови їх діяльності в деяких країнах поширюються на розташовані поблизу регіони та окремі підприємства, а певні типи та різновиди таких зон починають частково виконувати функції більш розвинутих.