Міжнародна підприємницька діяльність

Створення СП на паритетних засадах  може також бути наслідком правового  регулювання, по якому участь закордонного партнера не повинне перевищувати частку місцевого партнера. У зв’язку  з цим можна відзначити, що місцеві  уряди усе більше і більше прагнуть до націоналізації економіки, тому існує  тенденція до встановлення більшої  частки капіталу місцевого партнера.

Порушується рівний розподіл капіталу між партнерами, якщо для розвитку СП необхідні додаткові капіталовкладення, а один з партнерів (звичайно місцевий) не в змозі збільшити частку своїх  капіталовкладень з метою збереження паритету. Така ситуація може привести і до конфлікту, якщо більша участь іноземного капіталу заборонено в законодавчому порядку;

2. Більша участь іноземного капіталу. Ця форма має місце, коли іноземний партнер прагне забезпечити максимальний контроль за діяльністю СП. Більша участь іноземного капіталу необхідно також у тому випадку, коли місцевий партнер не має у своєму розпорядженні фінансові засоби, щоб збільшити свою частку в підприємстві.

Для таких СП негативним моментом є те, що місцеві влади розглядають  подібне СП не як національне, а як іноземні підприємство; і можуть відмовити  йому в наданні визначених пільг. Іноді для усунення цього недоліку іноземні підприємці намагаються перекласти на плечі місцевого партнера поточне  керування СП, свою власну діяльність обмежуючи контролем. У цьому  випадку в оперативні відносини  з державними органами вступає тільки місцевий партнер;

3. Менша частка участі іноземного партнера. Такого роду участь у СП, на думку деяких бізнесменів, є несприятливою формою, з огляду на прагнення західних фірм до контролю над діяльністю СП. При цьому іноземні інвестори встановлюють строгий взаємозв’язок між долею капіталу і правом контролю, щоправда, без обліку спеціальних застережень в угоді. Так, наприклад, К. Зайберт у книзі «Спільні підприємства як стратегічний інструмент у міжнародному маркетингу», пише, що «право на керування може бути встановлено договором про порядок діяльності спільних підприємств поза залежністю від частки капіталу, чи навіть шляхом висновку угоди в області «ноу-хау», чи ліцензійної угоди». Додаткові угоди такого роду легше укласти в тому випадку, якщо місцевий партнер має потребу в технології і «ноу-хау» іноземного учасника.

Закордонні інвестори були змушені  часом упокорюватися з меншою часткою свого в капіталі СП, особливо в країнах, де починаються значні заходи для націоналізації економіки. У противному випадку вони могли  понести збитки внаслідок дискримінації, офіційних регламентацій, що обмежують  діяльність СП.

СП, у капіталі якого іноземний  партнер має меншу частку участі, за своїм характером є більш близьким до національних підприємств і внаслідок  цього користується різними пільгами, наданими державою, місцевими владою, повніше використовує місцеву робочу силу, сировину, а також можливості збуту продукції на місцевому ринку. В даний час ці обмеження усунуті.

4. Вид  діяльності. У залежності від  цільових настанов партнерів  розглядаються наступні типи  СП:

1. СП науково-дослідного характеру, створювані з метою об’єднання досвіду і результатів наукових, проектних розробок для створення нових продуктів, «ноу-хау», устаткування і т.п.;
2. СП виробничого характеру, при створенні яких закордонний інвестор має на меті зниження витрат у процесі виробництва і збуту продукції. Можуть застосовуватися різні форми корпоративних зв’язків, наприклад, об’єднання окремих комплектуючих вузлів інвестора і місцевого партнера, технології, досвіду організації виробництва, наданих інвестором, і сировини, робочої сили місцевого походження і т.д.;
3. закупівельні СП, створювані з метою закупівель на місцевому ринку більш дешевої сировини, напівфабрикатів, необхідних для виробництва кінцевого продукту на підприємствах закордонного партнера;
4. збутові СП, створювані з метою освоєння нових ринків збуту як у країні місцезнаходження СП, так і в третіх країнах;
5. комплексні СП, при яких сполучаються різні види діяльності.

Окремі  види СП відбивають розходження інтересів  партнерів, а також формуються в  рамках дуже складних і різноманітних  законодавчих і нормативних регламентацій  у країнах місцезнаходження СП.

СП можуть приймати різні організаційні форми, що залежить від різних факторів, у  тому числі і від мети партнерів. Для багатьох західних корпорацій міжнародна господарська кооперація стала однієї з провідних стратегій розвитку і вирішення проблем виходу на нові ринки, подолання протекціоністських бар’єрів, прискорення науково-технічного прогресу, зменшення ступеня ризику капіталомістких проектів виробництва  нових продуктів, полегшення доступу  до джерел сировини і матеріалів. У  практиці світогосподарських зв’язків використовують чотири головні організаційні форми спільних підприємств: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, командитні товариства та холдинги.

Незалежно від мотивів, спільне підприємство представляє собою засіб досягнення ділових і економічних цілей, що виходять за рамки можливостей  кожного учасника окремо. Це є головною відмінною рисою й основною перевагою  такої форми співробітництва.

При організації  спільного підприємства партнери надають  внесок у вигляді матеріальних і  нематеріальних цінностей у власність  такого підприємства в обмін на право  участі в ньому. Звичайно цей внесок обкладається податком. Кожен партнер  воліє зробити свій внесок у виді чи технології інших матеріальних і  нематеріальних цінностей, що мають  більш низький рівень їх податкового  обкладення.

СП є  формою співробітництва, що повинна  дотримувати довірою і чесним поводженням партнерів між собою. Поряд з юридичними виробничо-економічними і технічними аспектами не можна  також недооцінювати цей соціальний аспект. Навіть найкращий договір не зможе замінити цей фактор.

Від інших  форм міжнародного співробітництва (міжнародних  об'єднань та організацій, кооперацій) СП відрізняється наявністю спільного  майна. Крім того, особливостями спільних підприємств є:

• спільне управління виробництвом;
• розділення партнерами виробничого та комерційного ризику;
• узгоджуваний розподіл прибутку підприємства.

За такої  взаємодії всі учасники зацікавлені  у зростанні ефективності виробництва  і реалізації продукції, у розширенні масштабів виробництва та у послідовній  модернізації виробничого апарату, у поєднанні зусиль та ресурсів не тільки у сфері безпосереднього  виробництва, але й на стадії досліджень, проектно-конструкторської та маркетингової  діяльності, а також у збутових операціях.

Ця форма  співробітництва характеризується особливою складністю, котра пов’язана  з тим, що при створенні СП його учасники вкладають власний капітал, а тому виникає необхідність певних гарантій, які б забезпечили охорону  вкладеного капіталу та його повернення при порушенні угод або закінчення терміну його дії. Крім того СП має, як правило, єдиний виробничий апарат, єдиний колектив та власну систему  управління.

Така  форма міжнародного підприємництва гарантує міцні та тривалі зв'язки в міжнародному співробітництві  і приносить вагомі результати. Такі підприємства створюють з метою  привласнення більших прибутків  на основі кооперації їх виробничої, збутової, наукової діяльності при виготовленні товарів і послуг. Додатковими  мотивами їх створення є:

• розширення діючих виробничих потужностей і зниження на цій основі витрат виробництва, а отже посилення конкурентоспроможності продукції;
• досягнення тієї самої мети на основі поглиблення спеціалізації та кооперації виробництва, прискореного оновлення асортименту товарів і послуг;
• економія капіталовкладень усього комплексу ресурсів (природних, матеріальних, трудових, інформаційних) при створенні нових потужностей;
• покращення організаційно-економічних відносин за рахунок обміну управлінським досвідом і удосконалення маркетингових досліджень;
• послаблення ризиків (виробничих, збутових, інвестиційних тощо) в період погіршення економічної кон'юнктури;
• проникнення на нові ринки збуту, доступ до нових джерел сировини, енергії та ін.

Організаційно-правовою формою СП є акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та інші господарські товариства, а також підприємства, засновані на власності фізичних осіб двох або декількох країн. Водночас підприємства-партнери зберігають свою юридичну самостійність.

У світі  щорічно реєструються понад 5000 СП. У  країнах Східної Європи створення  їх розпочалося наприкінці 60-х років, в Україні – у 80-х роках. Проте в нашій країні цей процес спочатку відбувався повільно, що було зумовлено існуванням адміністративно-командної системи. Розширення мережі СП було зумовлено, насамперед, лібералізацією нормативно-правових актів, що регулюють їх діяльність. Для поліпшення роботи СП необхідно проводити раціональну економічну політику, прийняти ефективні й стабільні закони, істотно підвищити рентабельність виробництва і капіталовкладень, активізувати внутрішні інвестиції та ін.

Важливою  формою спільного підприємництва є  також офшорні компанії.

Офшорний  бізнес (англ. off-shore – за берегом) – бізнес компаній в центрах спільного підприємництва за межами країни, в якій він зареєстрований, але не підпадає під дію національного законодавства, отримує пільговий режим для фінансово-кредитних операцій з іноземними резидентами в іноземній валюті.

Офшорний  бізнес отримав поширення в середині 70-х років. Основними причинами  його виникнення й інтенсивного поширення  є:

• значна ліберальність податкового законодавства в офшорних регіонах;
• можливість реєстрації нерезидентських компаній;
• високий ступінь розвитку міжнародних телекомунікацій, транспортної мережі, банківських послуг;
• мінімальні обмеження на певні види ділової активності;
• економічна (стабільність курсу національної валюти, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності та ін.) та політична стабільність.

Найадекватнішою формою підприємств для здійснення офшорного бізнесу є корпорації. Це зумовлено тим, що створення корпорації та надання їй права отримання прибутку дає змогу зменшити величину індивідуального подохідного податку (оскільки податок на прибутки корпорацій нижчий) і розширити способи його законного зниження. Крім того, таке зниження можливе шляхом реєстрації в країнах з пільговим режимом оподаткування

Надзвичайно поширеними видами офшорних корпорацій є інвестиційні та холдингові компанії. Отримані ними кошти можна вкладати в акції інших компаній або  в банки різних країн світу. З  метою зменшення оподаткування  компаній в країнах з високими податками вони (компанії) набувають  статусу дочірніх підприємств холдингової  офшорної корпорації, розташованої в  офшорному регіоні. В такому разі податки зменшуються на величину дивідендів, виплачуваних холдинговій  компанії. Інвестиційні та холдингові офшорні компанії дають змогу  уникнути податків на передання спадщини і збільшення капіталу, знизити податки  на прибуток від надання транспортних та професіональних послуг (консультаційних, володіння патентами, ліцензіями та ін.).

Широко  практикується заснування офшорних банків, особливо філіалів транснаціональних  банків. Це дає змогу здійснювати  депозитні операції в країнах, де вони не оподатковуються, надавати банківські кредити за умов звільнення від сплати податків на відсотки, одержувані за їх надання, та ін. Значні пільги в офшорних регіонах отримують страхові, трастові компанії.

Головна вимога до компанії, що зареєстрована  в офшорній зоні і претендує на одержання податкових і інших  пільг – не бути резидентом країни, де знаходиться офшорний центр і  не одержувати на його території прибуток. Сьогодні налічується біля 300 офшорних центрів.

Країни, де функціонують офшорні зони –  Ліхтенштейн, Панама, Гонконг, Ліберія, Ірландія, Швейцарія, Мальта, Ізраїль  та ін.

Існує класифікація офшорних зон: по-перше, це так званий «безподатковий рай» – Багами, Бермуди, Кайманові острови; по-друге, «рай для  доходів із зарубіжних джерел» –  Панама, Кіпр, Мальта, острів Мен, Джерсі; по-третє, «рай без подвійного оподаткування» – Нідерланди, Австрія, Люксембург, Швейцарія.

Офшорний  бізнес концентрується як правило, в  банківській, страховій справі, морському  судноплавстві, операціях з нерухомістю  та інші. Капітал, задіяний в сфері  офшорного бізнесу досягає 500 млрд. дол.

Діяльність  офшорних зон оцінюється неоднозначно. З одного боку визнається їх важлива  роль в міжнародному рухові капіталу. А з іншого – офшорна зона є  часто місцем відмивання «брудних грошей»  і різного роду банківських афер.

Незалежно від місця реєстрації, офшорні  компанії мають чітко визначену  законом структуру і представлені акціонерним товариством закритого  типу з обмеженою відповідальністю. Статутний фонд коливається у  межах від 5 до 50 тис. дол. США, законними  власниками є володільці акцій (як правило, іменних), директорів призначають акціонери, а самі директори складають контракти  і управляють банківськими розрахунками компанії.

На українському ринку найбільш популярною фірмою-резидентом, що здійснює реєстрацію офшорних компаній, є АЕЕ American Business Consultants. Крім того, фірма пропонує вже готові офшорні компанії, співробітництво зі світовою банківською системою – послуги з реєстрації рахунку, представницькі послуги у банках та підключення до системи банк клієнт.

В зарубіжній та вітчизняній економічній літературі можна зустріти безліч визначень  міжнародних монополій: 1) багатонаціональні  корпорації, 2) транснаціональні компанії, 3) інтернаціональні корпорації. 4) глобальні  компанії та ін.