Міжнародна підприємницька діяльність

Найбільш  розвинутим типом ВЕЗ є технополіси.

 Технополіс – найвища форма інтеграції продуктивних сил (зокрема, людини, науки, техніки, інформації), венчурного капіталу, фінансово-кредитних інститутів і держави в процесі виробництва з метою прискореного розвитку відсталих регіонів, поглиблення НТР і створення досконалішого суспільства.

Основними структурними елементами технополісів є науково-дослідні інститути, крупні компанії, інвестиційні банки, венчурні підприємства, консультаційні фірми  з проблем управління, обчислювальні  центри, державні органи. Ці елементи розташовують у промислових зонах, наукових містечках  і житлових квартирах. У вузькому значенні технополіси є центрами новітньої технології.

Найвідомішим  технополісом є «Силіконова долина»  в Каліфорнії, на території якої розташовані підприємства 17 найбільших фірм електронної промисловості  США. Він виник без прямого  державного планування і виробництва. В Японії з метою запозичення  досвіду США і реалізації власних  ідей було сформовано концепцію технополісів, у якій під керівництвом держави  поєднано три стратегічні цілі: 1) проведення досліджень у сфері науковомісткої технології; 2) реалізація японських програм регіонального розвитку; 3) запозичення передового досвіду процесу нововведень «Силіконової долини». Стрижнем цієї концепції є національна стратегія науково-дослідних робіт, мета якої – розвиток найновіших технологій та зміцнення позицій Японії в міжнародній конкуренції.

Компанії, які вкладають кошти в будівництво  технополісів, отримують податкові  пільги, стимулюючі субсидії та фінансові  стимули. Держава, зокрема, здійснює політику прискореної амортизації (30% для  устаткування протягом першого року його експлуатації та 15% для будівель і споруд у зоні технополісів), яка  супроводжується отриманням податкових пільг, вкладає до 30% всіх капіталовкладень у споруди та устаткування для  спільних проектів науково-дослідних  робіт з місцевими промисловими дослідницькими лабораторіями. Крім того, надаються пільги режим при проведенні амортизації, знижку за економію електроенергії та контроль за забрудненням довкілля, пільги на основний капітал, придбання  нерухомості. Спеціальні дотації надають  на створення робочих місць.

Розвиток  технополісів має багато позитивних наслідків. З метою реалізації поставлених  цілей створюються нові інститути  і фонди для залучення і  виховання талановитої молоді, венчурним  компаніям надають кредити під  низькі відсотки (у разі невдачі  кредити не повертаються).

Важливою  рисою технополісів є створення  атмосфери творчості, ініціативи, підприємництва, ризику тощо, яка разом із методами підбору талановитих кадрів, нових  форм навчання сприяє розвитку всіх сутнісних  сил людини, її здібностей. За реалізації такої мети розвитку технополісів, як перерозподіл національного доходу і багатства на користь бідних районів, в людині розвиватимуться повніше риси власника. Крім того, позитивними сторонами технополісів є інтеграція капіталів різних суб'єктів підприємницької діяльності, в тому числі держави; створення єдиної матеріально-технічної бази.

Водночас  багатьом технополісам, зокрема «Силіконовій долині», властиві деякі негативні  риси: висока вартість житла; транспортні  затори; забруднення повітря й  води; прагнення досягти короткотермінових  цілей за рахунок довготермінових; переважаюче зростання чисельності  малокваліфікованих спеціалістів порівняно  зі спеціалістами високої кваліфікації (при скороченні кількості некваліфікованих) та ін.

У світі  налічується понад 300 технополісів, у т.ч. понад 50 – у Франції, 30 –  в Німеччині, по 20 – у США та Японії. У країнах СНД їх найдоцільніше  створювати у ВЕЗ.

Загальний висновок відповіді має включати порівняльний аналіз переваг і недоліків  ВЕЗ. Для з’ясування такого аспекту  доцільно використати рис. 2.1.

 

ПЕРЕВАГИ

Низькі ставки податків. Оподаткуванню підлягає тільки прибуток або застосовують річний збір за право діяльності у ВЕЗ

Мінімальна звітність . Підприємства , зареєстровані у ВЕЗ, звільнені  від подання бухгалтерського  обліку

Офшорні підприємства можуть мати рахунки  у будь-яких країнах світу, управління рахунками здійснюється факсом або електронною поштою

Конфіденційність інформації про  володільців підприємств

НЕДОЛІКИ

Ускладнення одержання банківських  кредитів через підвищений ризик  для підприємств вільної економічної  зони

Зайва увага з боку податкових та інших державних органів інших  країн

Невідпрацьованість українського законодавства з питань оподаткування договорів, укладених з підприємствами офшорної зони

 

Рис. 2.1. Переваги і недоліки вільних економічних зон

 

Таким чином, вільні економічні зони значною мірою  вирішують проблеми зовнішньоекономічної діяльності підприємців, але одночасно  потребують ретельного дотримання певних правил та процедур.

Розвиток  міжнародного бізнесу обумовлює  необхідність існування ефективного механізму регулювання його на державному, міжнародному та наднаціональному рівнях. Цілі такого регулювання зображено на рисунку 2.2.

 

Цілі  державного регулювання

забезпечення збалансованості  сфер та галузей країни в умовах максимальної свободи міжнародного руху товарів та факторів їх виробництва

стимулювання розвитку зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів підприємницької  діяльності

створення передумов для широкої  інтеграції національної економіки  у світове господарство

захист національних економічних  інтересів в цілому і окремих  суб'єктів міжнародного бізнесу  зокрема

створення рівних можливостей усім суб'єктам міжнародного бізнесу

 

Рисунок 2.2 - Цілі державного регулювання

 

На державному рівні регулювання міжнародного бізнесу здійснюють законодавчі  та виконавчі органи влади. В нашій  країні це Верховна рада, Кабінет міністрів, Національний банк, Міністерство економіки, Державне управління митного контролю.

Звичайно, кожен з названих органів державної  влади наділений відповідною  компетенцією, в межах якої він  і здійснює регулювання міжнародного бізнесу. Так, законодавчий орган приймає  і скасовує закони щодо зовнішньоекономічної діяльності, визначає основні напрями  зовнішньоекономічної політики, визначає структуру органів державного регулювання  зовнішньоекономічної діяльності, ратифікує  міжнародні договори країни, встановлює порядок та умови оподаткування  зовнішньоекономічної діяльності тощо. Виконавчі органи влади здійснюють конкретні заходи в галузі зовнішньоекономічної діяльності, приймають підзаконні акти з питань зовнішньоекономічної діяльності, заключають відповідні угоди з іноземними представниками влади, забезпечують реєстрацію міжнародних спільних підприємств і таке інше.

До державного регулювання міжнародного бізнесу  причетний і центральний банк країни. Він забезпечує зберігання та ефективне використання золотовалютного  резерву та інших цінностей, задіяних у міжнародному бізнесі, а також  представляє інтереси країни у відносинах з центральними банками та іншими фінансово-кредитними установами зарубіжжя, регулює курс національної валюти стосовно грошових одиниць інших держав тощо.

В структурі  органів виконавчої влади є спеціальні відомства (міністерства), які забезпечують єдину зовнішньоекономічну політику у процесі виходу суб'єктів міжнародного бізнесу на зовнішній ринок та безпосередню координацію і контроль їх діяльності.

На міжнародному рівні регулювання бізнесу здійснюється міжнародними організаціями, передусім  такими як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Міжнародна організація  праці, Міжнародна фінансова корпорація, Рада ООН з промислового розвитку (ЮНІДО), Європейський банк реконструкції  та розвитку.

На міжнародному рівні регулюються умови експорту-імпорту  товарів і факторів їх виробництва, здійснення спільної підприємницької  діяльності, правила переведення  платежів (коштів) у країну базування, порядок розв'язання суперечок господарського і фінансового характеру, норми  поведінки іноземних партнерів  тощо.

Регулювання бізнесу на міжнародному рівні здійснюється головним чином для того, щоб забезпечити  країні базування правовий захист її інвестицій від можливих некомерційних  ризиків і сприяти зміцненню  стабільності й надійності зовнішньоекономічних зв'язків між партнерами.

Регулювання міжнародного бізнесу на наднаціональному рівні здійснюється в межах інтеграційних  об'єднань. Країни-учасниці заключають відповідні угоди щодо здійснення спільного  підприємництва і утворюють відповідні наднаціональні інститути по регулюванню  спільної підприємницької діяльності.

При здійсненні регулювання міжнародного бізнесу  використовуються адміністративно-правові, економічні та соціально-психологічні методи. Адміністративно-правові методи регламентують господарську діяльність, форму власності на засоби виробництва  та результати діяльності, механізм розв'язування конфліктних ситуацій в судовому порядку тощо. Економічні методи проявляються в результаті реалізації підприємницької  діяльності шляхом надання кредитів і дотацій, здійснення відповідної  податкової та митної політики. Соціально-психологічні методи регулювання міжнародного бізнесу  становлять собою формування певної ідеології, громадської думки щодо місця та ролі міжнародного бізнесу  в суспільному відтворенні.

Названі методи регулювання міжнародного бізнесу  в тій чи іншій країні, в той  чи інший період можуть використовуватися  в різному співвідношенні. Проте  незалежно від того, якому із них  тимчасово надається перевага, всі  вони покликані сприяти суб'єктам  міжнародного бізнесу у піднесенні його ефективності. Тільки завдяки комплексному застосуванню адміністративно-правових, економічних та соціально-психологічних методів регулювання суб'єкти міжнародного бізнесу мають можливість реалізувати закони та нормативно-правові акти щодо міжнародного підприємництва, на належному рівні здійснювати прогнозування, планування, фінансування, ціноутворення та аудит, сповна використовувати соціально-економічні чинники активізації основної продуктивної сили суспільства - працівника.

 

3. Міжнародна  підприємницька діяльність в  Україні: особливості, проблеми  та перспективи

 

Інтернаціоналізація економіки України породила необхідність подальшого вдосконалення взаємин між вітчизняними господарюючими суб'єктами та їх зарубіжними партнерами. Одним із напрямів такого вдосконалення є розвиток міжнародного бізнесу в Україні. Адже в сучасних умовах він охоплює науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу співпрацю фірм, підприємств, корпорацій та інших господарюючих суб'єктів двох або більше країн.

Для більш  активного розвитку міжнародного бізнесу  в Україні необхідні політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні передумови.

До політико-правових передумов розвитку міжнародного бізнесу  в Україні належать: існуючий політичний та правовий режим в країні; модель управління економікою в цілому та її міжнародним сектором; рівень політичної стабільності і політичного ризику. З початком ринкових перетворень  в економіці України названі  передумови значно поліпшились. Це сталося  передусім в результаті прийняття  законів та інших нормативно-правових актів, спрямованих на демонополізацію  сфери зовнішньоекономічних зв'язків, лібералізацію загальноекономічних  умов функціонування господарюючих  суб'єктів і процедури їх виходу на зовнішні ринки.

Завдяки прийняттю законів "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про іноземні інвестиції", "Про власність", "Про підприємництво", "Про єдиний митний тариф", "Про захист іноземних інвестицій" та деяких інших, а також завдяки прийняттю відповідних указів Президента України і постанов Кабінету Міністрів України створено передумови для включення у зовнішньоекономічну діяльність дрібних та середніх підприємств. При цьому відбулась заміна дозвольно-директивного порядку отримання статусу суб'єкта міжнародного бізнесу на повідомний, запроваджено більш розгалужену систему зовнішньоекономічного інформування, надано право кожному суб'єкту самостійно визначати конкретний спосіб своєї участі у міжнародному бізнесі.

Чинним законодавством та підзаконними актами визначаються й основні принципи, яких мають дотримуватись суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності. До цих принципів належать: дотримання суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності; забезпечення свободи зовнішньоекономічного  підприємництва; створення рівних умов для всіх суб'єктів міжнародного бізнесу і недопущення дискримінації; верховенство законів України над  законами інших держав; захист інтересів  суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; забезпечення еквівалентності обміну та недопущення демпінгу в процесі  експорту-імпорту товарів.