Економічна думка

4) спад світового  революційного руху 

5) Обсяг сільськогосподарського виробництва скоротився на 40% у зв'язку із знеціненням грошей і дефіцитом промислових товарів.

6)Суспільство деградувало, його інтелектуальний потенціал значно ослаб. Велика частина інтелігенції була знищена або покинула країну. 

Суть  непу

• зміцненні союзу робітників і селян, оскільки внаслідок такої консолідації можна було розв'язати проблеми економічної відсталості країни
• Неп — це комплекс заходів перехідного періоду, який передбачав заміну продрозкладки продподатком; використання товарно-грошових відносин, формування ринку; кооперування трудящих; запровадження госпрозрахунку, посилення особистої зацікавленості у результатах праці; тимчасовий допуск капіталістичних елементів у економіку.
• Протягом 1921—1922 рр. формується непівська мо¬дель організації суспільства, яка фактично реалізовувалася на практиці.
• Ця модель базувалася на концепції шляху до соціалізму через державний капіталізм, її складовими були в політико-ідеологічній сфері — жорсткий однопар¬тійний режим;
• в економіці — адміністративно-ринкова система господарювання.
• Принциповими чинниками еко¬номічного розвитку країни ставали: державна монополія (мінімальний зв'язок із світовою економікою) у зовнішній торгівлі;
• державна власність на крупну та значну частину середньої промисловості, торгівлі, транспорту; госпрозрахунок у промисловості, діючий в обмеженому вигляді лише на рівні трестів (об'єднань підприємств), що перебували у власності держави; нееквівалентний обмін з селом на основі продподатку
• гальмування розвитку великого інди¬відуального господарства на селі.

НЕП у сільському господарстві

• розкладка відміняється, і замість неї вводиться податок на продукти сільського господарства.
• Податок повинен стягуватися без кругової поруки
• Після сплати податку надлишки, що залишилися у селянина, поступають в його повне розпорядження.
• Він має право обміняти їх на продукти і інвентар, які доставлятиме в село держава з-за кордону і зі своїх фабрик і заводів;

НЕП у промисловості

• Главки були скасовані, а замість них створені трести 
• Трести самі вирішували, що виробляти і де реалізовувати продукцію.
• з'явився господарський розрахунок, при якому підприємство має право само розпоряджатися доходами від продажу продукції, само відповідає за результати своєї господарської діяльності, самостійно використовує прибутки і покриває збитки.
• Не менше 20% прибутку трести повинні були направляти на формування резервного
• Від розмірів прибутку залежали премії, отримувані членами правління і робітниками тресту.
• Реалізація готової продукції, закупівля сировини, матеріалів, устаткування здійснювалася на повноцінному ринку, каналами оптової торгівлі.
• Виникла широка мережа товарних бірж, ярмарків, торгівельних підприємств.
• відновлена грошова оплата праці, введені тарифи, зарплати, що виключають зрівнялівку, і зняті обмеження для збільшення заробітків при зростанні вироблення.
• Були ліквідовані трудові армії, скасовані обов'язкова трудова повинність і основні обмеження на зміну роботи.
• Організація праці будувалася на принципах матеріального стимулювання, що прийшли на зміну позаекономічному примусу «військового комунізму».
• деякі державні підприємства були денаціоналізовані, інші — здані в оренду;
• Бурхливо розвивалася кооперація всіх форм і видів.
• був початий випуск нової грошової одиниці — червінців, що мали золотий вміст і курс в золоті
• Відродилася кредитна система.
• були створені цілий ряд спеціалізованих банків: акціонерні, в яких пайовиками були Держбанк, синдикати, кооперативи, приватні і навіть у свій час іноземні, для кредитування окремих галузей господарства і районів країни; кооперативні ; ощадні каси — для мобілізації грошових накопичень населення.

Позитивні підсумки Непу:  
1. Удалося відновити народне господарство і навіть перевершити довоєнний рівень за рахунок внутрішніх резервів.  
2. Відродити сільське господарство, що дозволило нагодувати населення країни.  
3. Національний доход збільшився на 18% у рік і до 1928р. – на 10% у перерахуванні на душу населення, що перевищило рівень 1913р.  
4. Ріст промислової продукції становив 30% щорічно, що свідчило про швидкий ріст продуктивності праці.  
5. Національна валюта країни стала міцною і стабільною.  
6. Швидко ріс матеріальний добробут населення.  
 
Негативні підсумки Непу:  
1. Мало місце непропорційний розвиток основних галузей народного господарства.  
2. Відставання темпів відродження промисловості від сільськогосподарського виробництва вело неп через смугу економічних криз.  
3. У селі йшла соціальна і майнова диференціація селянства, що призвело до росту напруженості між різними полюсами.  
4. У місті протягом усіх 20-х років збільшувалася чисельність безробітних, котра до кінця непу склала більш 2 млн. чоловік.  
Фінансова система зміцніла лише на якийсь час. В другій половині 20-х років у зв'язку з активним фінансуванням важкої індустрії була порушена ринкова рівновага, почалася інфляція, що підірвало фінансово-кредитну систему. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

4. Індустріалізація та її наслідки

• Скасувавши НЕП, керівництво країни взяло курс на індустріалізацію і колективізацію сільського господарства, що в кінцевому підсумку повинно було привести до "побудови матеріально-технічної бази соціалізму".
• курс на індустріалізацію,-- це фінансування розвитку промисловості, особливо важкої.
• У результаті сталінського стрибка в індустріалізації України,поглибилися диспропорції в розвитку господарства, зріс дефіцит товарів широкого вжитку, посилилась інфляція.
• Загострив проблему постачання населення міст продовольством неврожай 1928p. в Україні.
• В другій пол. 1928p. була запроваджена карткова система розподілу продуктів.
• Населення невеликих міст, які не забезпечувалися продуктовими картками, голодувало.
• Лише в січні 1935p. карткову систему було скасовано й встановлено єдині ціни на хліб, а з жовтня -- на всі інші продовольчі товари
• У харчовій промисловості виникли нові галузі -- маргаринова, молочна, маслоробна, комбікормова, хлібопекарська.
• Приступивши до здійснення індустріалізації країни швидкими темпами, Сталін і його оточення вирішили взяти курс на колективізацію сільського господарства, щоб заходами позаекономічного примусу змусити хліборобів сплачувати ще і своєрідну данину на розвиток промисловості. Досягти цього можна було тільки за умови насильного об'єднання селян в колективні господарства та встановлення в сільському господарстві командно-бюрократичної системи управління, як це було в промисловості.
• У січні--лютому 1928 p. було закрито ринки вільної торгівлі зерном, у селянських дворах проводили обшуки, як в часи продрозгортки, власників лишків зерна притягували до суду. Все це викликало незадоволення селян.
• Для того щоб зламати опір заможних селян, з другої половини січня 1930p. в Україні проводилася політика "ліквідації куркульства як класу", в результаті якої без суду та слідства сотні тисяч селянських сімей і господарств було зруйновано.
• Після завершення колективізації на селі остаточно було знищено стимули до праці та утверджено командну економіку при повному підпорядкуванні колгоспів державній владі.
• Знову фактично відновлювалася продрозгортка
• Праця в колгоспах грунтувалася на примітивних знаряддях та реманенті, експропрійованих у селян.
• Найжахливішим наслідком "перетворень" на селі був голод 1932--1933pp.
• Селяни, як за часів кріпосного права, були прикріплені до місць свого проживання паспортною системою, запровадженою в 1932р.
• Без дозволу влади вони не мали права залишати колгоспи. Насправді селян перетворили на людей "другого сорту", заляканих репресивними заходами.
• Навесні 1932 р. селяни, дуже ослаблені напівголодною зимою, не зуміли успішно провести весняну сівбу. Урожай зернових був невисоким, але не набагато нижчим, ніж середні врожаї багатьох попередніх років, а тому голоду не повинно було б бути.
• Біда прийшла після того, коли Україна не змогла в 1932 р. виконати план хлібозаготівель. В Україну було послано надзвичайну комісію на чолі з Молотовим. За допомогою репресій з колгоспів і господарств селян-одноосібників, які ще залишалися, було вивезено все зерно, в тому числі те, яке призначалося для насіннєвого, страхового і фуражного фондів.
• Після таких адміністративних дій, коли з колгоспних і селянських комор вимели все до зернини, взимку 1932-- 1933р. в селах України розпочався масовий голод.
• Колективізація призвела до відчуження селянина від землі, до запустіння українських сіл, їх соціального і духовного занепаду.
• Вона знищила в селянина заінтересованість до праці і, що найстрашніше, сприяла розоренню селянства корінної основи української нації.

6. Екон. становище зх.-Укр. Земель

• До 1939 р. не перебували під владою Росії і Радянського Союзу.
• У результаті післявоєнного врегулювання кордонів до неї відійшла частина земель колишньої Російської імперії: Волинь, Полісся і Холмщина увійшли до складу відновленої польської держави, а Бессарабія підпала під владу Румунії.
• Західноукраїнські землі в період з 1919 по 1939 рр. розділили між собою три держави – Польща, Румунії і Чехо - Словаччина.
• Тяжке економічне становище
• Конституційний лад австрійської частини габсбурзької монархії дав змогу викристалізуватися українській національній свідомості й розвинутися організованим формам громадського життя.
• Міжвоєнні Закарпаття і Пряшівщина були тереном взаємного поборювання трьох національних орієнтацій: москвофільської, русинофільської й української.
• У Польщі найбільших репресій зазнала православна церква на північно-західних землях.
• уряд підтримував реґіональні тенденції серед менших етнічних груп – лемків, гуцулів і бойків, а також русофільський рух у Галичині.
• Офіційні документи свідомо уникали окреслення "український", замінюючи його старими термінами "русинський" або "руський".
• Українська мова вважалася "винаходом більшовиків українців і білорусів на територіальну автономію.
• Чехо-Словаччина, як і Польща, теж обіцяла впровадження автономії для українських земель; виконання цього рішення було відкладено аж до 1938 р.
• На момент входження Закарпаття і Пряшівщини у склад Чехо-Словаччини тут майже не було шкіл з рідною мовою навчання.
• Чехо-Словаччина дала притулок і фінансову підтримку зразу декільком українським вищим навчальним закладам – Українському вільному університету (1921), Високому педагогічному інститутові ім. Драгоманова у Празі (1923-1933), Українській господарській академії у Подєбрадах (1922-1935).