Економічна думка

 
 
 
 
 
 
 
 

  Директорія.

• У грудні 1918р. Гетьманат був повалений Директорією на чолі з С.Петлюрою.
• У ряді галузей промисловості України, посилився процес роздроблення.
• Зросла частка середніх і невеликих підприємств.
• Загострювався паливний голод.
• Різко скоротила виробництво машинобудівна промисловість України.
• Істотно зменшилося виробництво цукру
• Українське селянство, яке на початку боротьби гетьманщини підтримало Директорію, почало виявляти політичне невдоволення її економічною політикою.

Закон Директорії декларував:

• ліквідацію приватної власності на землю.
• Верховна власність землі визвалася за державою
• Всі дотогочасні трудові господарства, не більше 15 десятин, залишились непорушними в користуванні своїх дотеперішніх господарів.
• Для земель піскуватих, солонців ця максимальна трудова норма (15 дес.) могла бути збільшена постановами повітових земельних управ після затвердження міністерства земельних справ.
• Земельна власність іноземних землевласників була оголошена недоторканою.
• Реалізацію земельного закону Директорії земельні управи могли здійснювати лише на дуже обмеженій території України,
• В кінці 1918р. на початку 1919р. більшовики захопили значну територію України.
• Більшовики почали відбирати в селян розділену з поміщецьких маєтків землю, стали заводити «совхози» і сільськогосподарські «комуни».
• У добу «воєнного комунізму» все селянство більшовики обтяжили «продразверствою» - податком, що під гострими карами зобов’язував здавати державі всю сільськогосподарську продукцію, за винятком дуже обмеженої норми, залишеної для особистого споживання. Більшовицька земельна політика відбирання хліба або примусового продажу худоби й інших продуктів за бувартісні банкноти спричинило повстання проти більшовиків, які вибухали по всій Україні й тривали довший час по невдачі збройної боротьби Директорії УНР.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Політика  воєнного комунізму  та її наслідки

 

Воєнний комунізм — здійснювані більшовиками з середини 1918 (в Україні з 1919 року) по березень 1921 соціально-економічні перетворення на підконтрольній їм території колишньої Російської імперії.

• ідея відмови від капіталізму та швидкого революційного переходу до комуністичного ладу шляхом одержавлення власності, згортання товарно-грошових відносин, тотального підпорядкування суспільних, групових, індивідуальних інтересів державним.
• В економіці — це обвальна націоналізація промислових підприємств, поміщицьких маєтків, торговельних закладів.
• передбачав примусовий державний перерозподіл ресурсів, у тому числі предметів і товарів широкого вжитку та продовольства, державну монополію на хліб та інші продукти харчування.
• продрозкладка за допомогою спеціальних продовольчих загонів.
• перетворення Рад із широких представницьких органів на органи диктатури з обмеженням виборчих прав, масова заміна Рад ревкомами, комбідами, переслідування опозиційних партій, створення привілейованих умов для РКП(б).
• пропаганда комунізму, запереченні старих культурних надбань, у формалістичних пошуках нового в літературі й мистецтві.

Одержавлення  промисловості

• Одержавлення промисловості провадилося в формі націоналізації.
• Соціалізація землі і націоналізація банків, залізниць, морського і річкового транспорту ліквідувала господаря-власника.

Централізація

• Над одержавленими підприємствами почав стрімко розгалужуватися управлінський апарат у вигляді главків (головних управлінь) Вищої ради народного господарства (ВРНГ), центрів, трестів тощо
• Головні комітети стали основою управління найважливішими галузями економіки.
• В них зосереджувався увесь розподіл сировини і напівфабрикатів та виробленої продукції. Усі проміжні ланки в управлінні скасовувалися: гол. комітети безпосередньо керували підприємствами і прямо підпорядковувалися Президії ВРНГ

Позаекономічний примус

• Відбувалося закріплення робітників і службовців за підприємствами та установами. Спочатку вона охоплювала військову промисловість, з листопада 1918 — залізниці, а згодом — усі інші галузі.
• Робітники багатьох підприємств переводилися на становище військовослужбовців. Встановлювались обов'язкові середні норми виробництва.
• Самовільне залишення підприємства прирівнювалося до дезертирства і каралося за законами воєн. часу.
• До праці в цивільних установах у примусовому порядку залучалися червоноармійці або все працездатне доросле населення у порядку трудової повинності.
• не можна було обійтися без трудової повинності.
• Робітники за роботу отримували натуральний пайок і фактично перетворилися на підневільну робочу силу.
• Примусовість праці випливала з самої ідеї цілком позбавленого ринкових важелів планового господарства.
• Небажання робітника працювати там і тоді, де й коли це було необхідно, викликало з боку держави гостру реакцію. Влада сприймала його як контрреволюційний виступ.

Система розподілу та продовольча  програма

• декрет «Про організацію постачання населення всіма продуктами та предметами особистого споживання та домашнього господарства» від 21 листопада 1918 року.
• Декрет покладав на наркомат продовольства обов'язки щодо заготівлі й розподілу серед населення всього того, що воно набувало раніше через торгівлю.
• заготівельники почали накладати на селян обов'язкові завдання, розкладаючи їх по дворах, селах, волостях і повітах.
• За цих умов стала неминучою поява продрозкладки (в українській мові побутує й російський замінник: продрозверстка).
• сфера торгівлі звужувалася
• Спочатку карткова система поширилася на хліб, цукор, сіль, сірники, мило, гас, згодом — на молоко та молокопродукти, тютюн, взуття тощо.
• Приватна торгівля заборонялася, було націоналізовано приватні торгові заклади, оптови складів, торг фірм
• Проголошувалося, що всі установи, підприємства та організації, які потребують будь-яких виробів, матеріалів або продуктів, зобов'язані для одержання їх звертатися у відповідні розподільчі радянські установи.
• Купівля на вільному ринкові заборонялася.
• Розрахунки між установами та підприємствами могли здійснюватися лише в безготівковій формі

Земельне  питання

• Десятки мільйонів власників (селян, кустарів, ремісників, дрібних торговців) більшовики називали «дрібною буржуазією».
• під час перерозподілу землі влада прагнула як найбільше земель поміщицьких маєтків перетворити в радгоспи, комуни, артілі тощо, а не дати землю селянам.
• Відмовляючись від негайного запровадження радгоспів і комун, держава тепер бажала доповнити розкладку селянської продукції розкладкою засіву землі.

В Україні

• В Україні політика мала свою специфіку,
• по-перше. вона почалася значно пізніше ніж в Росії (з 1919, а не 1918 року).
• По-друге, вона в одних питаннях була жорсткішою, наприклад державно монополія одразу поширювалася не лише на хліб, а й на цукор, сіль, чай, а в інших вільнішою — робилися спроби демократизувати управління економікою (платформа «децистів»).
• В Україні зберігалося чимало ненаціоналізованих середніх і дрібних підприємств, залишились у приватній власності невеликі вугільні шахти (з річним видобутком до 5 млн. пудів вугілля), значно більшим виявився грошовий обіг, діяла споживча кооперація тощо.
• В цілому з одного боку Україна виявилася менш збільшевизованою, а місцеві кадри проявляли хоч якусь опозиційність, а з іншого більшовики прагли від України те, що їй треба було для самого існування режиму — хліба.

Елементи  воєнного комунізму  в Україні

• червоний терор
• російський шувенізм(українська мова оголошувалась котрреволюціоною - незаконною)
• радянське адміністрування(управління)

Економічна  політика 

• націоналізація  охопила всю велику промисловість  відразу.
• На початок 1921 року з 10773 підприємств на державному обліку працюючими вважалися лише 4060. Сотні тисяч робітників залишалися без роботи, змушені були виїхати у село.
• У 1920 році в Україні було створено органи примусових робіт, обладнано 18 концтаборів, через які пройшло 25-30 тисяч осіб.
• До 1 березня 1918 року щоденно з України в Росію вирушало до 140 вагонів з продовольством, з 1 березня — до 300, а з 1 квітня — до 400 вагонів. Вивіз хліба супроводжувався реквізиціями, насильством над селянством, здійснювався терор над українським селом.
• 12 квітня 1919 р. декретом ВУЦВК в Україні встановлювалася продовольча диктатура, а саме: була оголошена монополія держави на найважливіші продовольчі товари, якими розпоряджалися лише державні органи, розподіляючи їх у вигляді пайків та ін.
• Отримували ці продовольчі товари через продовольчу розкладку, за якою все зерно та ін., крім певного мінімуму, селяни повинні були здавати державі за встановленими нею же цінами.
• На практиці ж забирали скільки треба було, без будь-якого відшкодування. Приватна торгівля продуктами харчування заборонялася.
• Тобто продовольча диктатура безпосередньо зачіпляла інтереси селян як дрібних товаровиробників, підриваючи економічну основу їх існування.
• декретом ВУЦВК «Про загальнодержавний облік та розподіл продуктів і предметів домашнього господарства» від 12 квітня 1919 року.
• Продрозкладка встановлювалася в обсязі 140 мільйонів пудів хліба. Однак до білогвардійської окупації заготівельникам вдалося зібрати тільки 8^[5] мільйонів пудів.
• Селяни ігнорували вимоги Наркомпроду й чинили збройний опір його працівникам.

Після поразки денікінських військ 26 лютого 1920 року новий закон  про хлібну розкладку 

Наслідки

• різке скорочення виробництва зерна.
• Водночас із загостренням дефіциту продуктів харчування великі райони Південної Росії та України охопила посуха, наслідком чого став голод 1921—1922 років, що забрав життя сотень тисяч людей на Україні й ще більше у Поволжі.
• Але — на відміну від своєї майбутньої поведінки — радянський уряд не приховував наявності голоду й організував у країні та за кордоном масову кампанію допомоги голодуючим.
• Катастрофічне становище в економіці призвело до різкого зростання невдоволення більшовиками, що вилилося у військові заколоти, великі робітничі страйки та селянські повстання, які у 1921 році охопили Росію та Україну
• «Така політика була б дурістю й самогубством тієї партії, яка спробувала б її. Дурістю, бо ця політика економічно неможлива, самогубством, бо партії, які пробують подібну політику, зазнають неминучого краху». Ленін

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. НЕП та його значення для  України

Нова́ економі́чна полі́тика (неп) — економічна політика, яка проводилася в Радянських республіках починаючи з 1921 року. Була прийнята весною 1921 року X з'їздом РКП(б), змінивши політику «воєнного комунізму», що проводилася в ході Громадянської війни. Нова економічна політика мала на меті відновлення народного господарства і подальший перехід до соціалізму. Головний зміст НЕП — заміна продрозкладки продподатком в селі, використання ринку і різних форм власності, залучення іноземного капіталу у формі концесій, проведення грошової реформи (1922—1924), в результаті якої рубль став конвертованою валютою.

Причини:

1) закінчення бойових  дій, перехід до мирного будівництва,  початок відбудови господарства  вимагали зміни акцентів у  економіці;  
2) кризовий стан економіки, що мав тенденцію до поси¬лення негативних явищ, стимулював відхід від воєнно-ко¬муністичної доктрини;  
3) невдоволення селянства продрозкладкою, що періо¬дично виливалось у збройні виступи проти існуючої влади