Організація та шляхи підвищення економічної ефективності виробництва яєць

         В цеху вирощування молодняку корми завантажують у нагромаджувальний бункер, звідки вони надходять на кормороздавальні пристрої. Приміщення обладнують водопроводом, каналізацією, припливно-витяжною вентиляцією з підігріванням для регулювання мікроклімату. У віці 60 днів курочок передають у цех вирощування ремонтного молодняку.

       Цех вирощування ремонтного молодняку. Тут молодняк утримують до 150–денного віку в 3–4-ярусних кліткових батареях, іноді на підлозі з глибокою підстилкою. Переваги кліткового утримання полягають у тому, що птиця звикає до таких самих умов, як і в цеху промислового стада. Тому у птиці не виникає стресовий стан, завдяки чому підвищуються несучість і життєздатність несучок. У  здвоєних клітках 16 голів. У батареях механізовані подача корму в годівниці, води в напувалки, прибирання посліду. При підлоговому утриманні розміщують по 9 молодок на 1  м2 підлоги.

       У кінці вирощування важливим є стримування раннього статевого дозрівання птиці на 25–30 днів. Цього досягають зменшенням світлового дня і обмежененням годівлі, що дає змогу подовжити на 1–2 міс. строк експлуатації курок-несучок.

         Широко практикують безпересадочний спосіб вирощування ремонтного молодняку віком від 1 до 150 днів, що підвищує збереженість його і продуктивність праці. З цеху вирощування ремонтного молодняку переводять у промислове стадо несучок або частково в батьківське стадо.

        Цех промислового стада курок-несучок є основним на підприємстві з виробництва яєць, де одержують кінцевий продукт. Потужність його визначається розміром як підприємства в цілому, так і всіх інших цехів. Її визначають за поголів'ям курок-несучок. Птицю утримують у клітках, хоча у спеціалізованих сільськогосподарських підприємствах (приватних, акціонерних товариствах та ін.) і на окремих фермах зустрічається і підлогове утримання. Промислове стадо комплектують з молодок, вирощених у цеху ремонтного молодняку або куплених в господарствах-репродукторах.

       Молодих курей у віці І40–І50 днів, що надходять у цей цех, розподіляють по 5–6 голів в одну клітку. Їх  дорощують тут до 180 днів і переводять у доросле стадо у тих самих клітках. Стадо комплектують багаторазово відповідно до графіка. Це забезпечує цілорічне потокове виробництво яєць. Попередньо вибраковують старе поголів'я і готують приміщення для молодих курей, тобто очищають його, дезинфікують, білять. Приміщення або окрему залу заповнюють птицею протягом 1–2 днів.

       У пташниках є дві зали, які розділяються побутовим та допоміжним приміщеннями. Птицю утримують у клітках, які з'єднують в одно- або багатоярусні батареї. При утриманні птиці в одноярусних батареях автоматизовано всі виробничі процеси, навіть збирання яєць і регулювання мікроклімату, полегшується також ветеринарний нагляд за поголів'ям. Проте більш економічними є багатоярусні кліткові батареї, які забезпечують високу щільність посадки птиці (до 26–28 голів на 1 м2 підлоги, або в 2,5 раза більше, ніж в одноярусних батареях).

          Підвезений до пташника корм завантажується у бункер-нагромаджувач, звідки горизонтальним транспортером подається у бункери-роздавачі, які рухаються, а з них вертикальним транспортером — у кормороздавач, який рухається між рядами батарей кліток і одночасно збирає з жолобів кліток яйця в лотки. З лотків пташниця перекладає яйця в ящики.

           Кліткові батареї обладнані проточними напувалками і транспортерами для прибирання посліду. На птахофабриках, крім одноповерхових, будують пташники з двома і більшою кількістю поверхів. Наприклад, в акціонерному товаристві "Київська птахофабрика" птицю утримують у шестиповерховому пташнику. Це дає змогу зменшити земельну площу під забудову, що має велике значення в умовах великого міста. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.3.Організація праці та оплата праці

           Основною формою організації праці на птахофабриках,великих механізованих птахівницьких фермах є бригада.За нею закріплюють певне поголів’я,пташник,й розміщене у ньому обладнання.

           Склад і розмір бригади залежить від виробничого призначення цеху(ферми),системи утримання птиці,рівня механізації й автоматизації процесів.Так,при клітковому утриманні промислового стада курок-несучок вона складається з 10-12 основних працівників.

         Норми закріплення поголів’я за пташницею-оператором встановлюють з урахуванням марки кліткових батарей і типу годівлі.Наприклад, у приміщеннях,оснащених клітковими батареями КБН-4,при годівлі сухими кормами основна пташниця-оператор обслуговує 9000,а пташниця-механізатор-18000 несучок.Технологічний процес утримання курей у механізованих приміщеннях дозволяє здійснювати всі роботи бригади в одну зміну.

         При підлоговому утриманні курей-несучок у механізованих широкогабаритних пташниках з глибокою підстилкою бригада складається з 6-7 пташниць-операторів та слюсаря електрика.

        В цеху кліткового вирощування  птиці до 60-денного віку створюють  бригаду з 10-15 основних пташниць,у віці 60-150 днів бригада складається з 10-15 основних пташниць.

          У деяких птахівницьких цехах і на фермах є внутрішньо-бригадний поділ праці.У цьому випадку бригада складається з кількох ланок по 4-6 чол.Ланки всередині бригади,як правело,створюють для виконання однорідних операцій виробничого процесу.Ланка може складатися також і з робітників різних професій(пташниць,слюсарів,електриків,допоміжних робітників і т.д).

           Обов’язки працівників з обслуговування птиці розробляються зоотехніком і затверджуються керівником господарства .

        Залежно від поголів’я птиці,наявності  приміщень,рівня механізації,способу  утримання й годівлі,щільності  посадки птиці різних видів  і віку,кваліфікації виконавців  норма обслуговування дорослих курей при клітковому утриманні становить 4-28 тис.голів і більше,курчат від 1 до 30-денного віку-3.5-10 тис,від 31 до 60-денного віку-7-10 тис.,від 61 до 140 днів-12-15 тис.гол.Норми обслуговування качок коливаються від 1000 до 3000 голів,гусей-від 500 до 1000,індичок-від 750 до 1000 голів.

         Форми оплати праці у птахівництві аналогічно існуючим в інших галузях тваринництва.Працю основних пташниць оплачують відрядно-преміально за 4-5 розрядами.Крім цього застосовують преміювання з метою матеріальної зацікавленісті працівників у збільшенні виробництва продукції та зниження її собівартості: за економію витрат у розмірі 70% від суми отриманої економії; за перевиконання виробничої програми –у розмірі до 30% від вартості понадпланової продукції,оціненої,за цінами реалізації; за результатами роботи за квартал.

         Додаткова оплата встановлена за підвищення яйценосності курей ,середньодобових приростів бройлерів порівняно з отриманим за попередні 2-3 роки-в розмірі 4-6% від середньомісячного заробітку за кожен процент перевищення вказаного рівня .Застосовуються й різні види заохочення.

           Останніми роками різко скоротилось поголів’я птиці,знизилась продуктивність курей-несучок,зросла собівартість продукції,знизилася рентабельність галузі.

       На економічні показники розвитку птахівництва впливає багато факторів.Серед них найбільш важливе місце посідають природно-економічні умови,рівень концентрації та спеціалізації виробництва,тип господарства,а також рівень механізації,системи утримання птиці,вартість і витрати кормів,породи і продуктивність птиці тощо.  
 
 

2.4 Економічна ефективність  виробництва яєць

     Найважливішим якісним показником суспільного  виробництва є його ефективність. У найзагальнішому плані ефективність означає ефективний розвиток кожної зі сфер суспільного відтворення (безпосереднього  виробництва, обміну, розподілу і споживання), або народногосподарську ефективність, нерозривно пов'язану з рухом сукупного суспільного продукту, тобто ефективність виробництва цього продукту, ефективність його обміну тощо.

     Економічна  ефективність — це досягнення найвищих результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці. Економічна ефективність - конкретна форма вияву дії закону економії часу. За капіталістичного способу виробництва узагальнюючим показником економічної ефективності є норма прибутку. Для народних підприємств у розвинутих країнах Заходу головна мета — не максимізація прибутку, а максимізація чистого прибутку на одного зайнятого, що не виключає необхідності використання показника норми прибутку.

     Показниками економічної ефективності є продуктивність праці, матеріаловіддача і матеріаломісткість продукції, економічна ефективність капітальних вкладень, нової техніки, енергомісткість продукції та ін.

     Основні напрями зростання економічної  ефективності в Україні — істотне  зниження енергомісткості (витрати енергії на одиницю продукції в Україні майже в 3,5—5 разів перевищують аналогічні витрати у розвинутих державах світу, нафти — у 8—10 разів), матеріаломісткості (витрати матеріалів та ресурсів в Україні на одиницю продукції у 2—3,5 раза вищі, ніж аналогічні показники в країнах Заходу), зростання фондовіддачі тощо. 
 
 
 
 
 

.

                                                                                                      Таблиця 2.2

                Показники економічної ефективності виробництва яєць

          Проаналізувавши таблицю 2.2 можна зробити висновок: кількість реалізованої продукції у 2010році порівняно з 2008 роком зменшився аж на 32%,і відповідно зменшився і дохід від реалізації (виручка) на 35%.Зменшилась повна собівартість проданої продукції на 33.3%.Зменшився збиток на 28.7%,зросла ціна реалізації 1ц на 107.7%.Тому можна стверджувати,що підприємство в 2010 зазнало значно менше збитків в порівнянні з 2008 роком. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  III Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва яєць 

     Проблеми  розвитку птахівництва в Україні  набули загальнонаціонального значення. Довгий час внутрішній український ринок заповнювався імпортними продуктами птахівництва. Іншого і не можна було очікувати, оскільки з 35 держав світу (без країн СНД) лише одна Україна у 1998 р. виробила найменше пташиного м'яса (а саме -100 тис. т, що становило 35,5% рівня 1980 р.), тоді як усі інші країни забезпечили зростання виробництва цього продукту.

     Серед галузей тваринництва птахівництво в Україні є найрозвинутішим  щодо науково-технічних і технологічних  досягнень. Проте входження вітчизняної  економіки до світової системи вимагає, по-перше, вивчити новітні світові організаційно-технологічні досягнення і, по-друге, ознайомитися з світовою практикою ведення птахівництва з метою обґрунтованого визначення завдань подальшого розвитку цієї галузі в нашій країні.

     З початком будівництва птахофабрик яєчного напряму і переведенням виробництва в галузі на промислову основу вона почала розвиватися прискореними темпами, і навіть проявлялися деякі тенденції до надвиробництва яєць. У цей період на ряді птахофабрик було налагоджено глибоку переробку яєць з виробництвом різноманітних продуктів (включаючи яєчний порошок). Створена мережа птахофабрик більш-менш рівномірно розміщувалася у регіонах України.

     Виробництво м'яса птиці здійснювалося в  основному за рахунок використання яєчної птиці, тобто в результаті вибраковки поголів'я на яєчних фермах. Щодо спеціалізованого м'ясного птахівництва - бройлерного виробництва, то воно почало розвиватися лише у 70-х роках, але формувалося повільно і не змогло реалізувати свої потенціальні можливості.

     У період переходу до ринкової економіки стався значний спад виробництва птахівницької продукції.