Суть, причини та основні види інфляції

    Ступінь достовірності досягнення обраного цільового орієнтира підвищується, якщо він встановлюється в певному діапазоні. Однак це означає, що монетарний контроль недосконалий. І це може бути показником того, що монетарна політика пристосовуватиме тимчасові потрясіння до рівня цін і таким чином сприятиме певній стабілізації випуску продукції.

    Недолік цього методу полягає в тому, що існує ризик хибного зосередження на значеннях інфляції, близьких до меж діапазону. Коли встановлений діапазон інфляції коливається від 4 до 6%, то рівень інфляції у 5,9% вважається досягненням цільового орієнтира, а 6,1% – невиконанням цільового орієнтира. Тут на вибір ширини діапазону, крім інших чинників, може впливати альтернатива між гнучкістю і ступенем достовірності.

    Специфікація цільового орієнтира може бути досить складною. Слід враховувати відносну важливість інфляційного тренду й відхилень значень інфляції від цього тренду. На практиці центральні банки приймають найрізноманітніші цільові орієнтири. Оптимальний горизонт прогнозування є неоднаковим для різних країн і в різні періоди. Він також залежатиме від того, чи використовується інфляційне таргетування як дефляційна стратегія. У такому випадку бажано визначити один чи кілька короткострокових, поряд з середньостроковими, цільових орієнтирів[15].

    Для кожної окремої країни оптимальний горизонт прогнозування залежатиме від:

    - періоду відставання інфляції від монетарної політики, а також реагування інфляції на монетарну політику;

      - вибору між мінливістю випуску продукції або інфляції;

    - природи інфляційного таргетування та ступеня відповідальності центрального банку за втрати;

      - взаємозв'язку між обмінним курсом та рівнем інфляції[18].

    Інфляція має інституційний характер, зростання цін часто викликане причинами, безпосередньо не пов'язаними з грошово-кредитною політикою. Серед них: монопольне ціноутворення, масові неплатежі за комунальні послуги та електроенергію, низька капіталізація фінансового ринку і недоступність банківських кредитів. Боротися з немонетарною інфляцією шляхом обмеження грошової пропозиції не тільки мало ефективно, а й небезпечно. Такі заходи не дозволять стримати зростання цін, оскільки вони не усувають причин виникнення проблеми, а зловживання ними призведе до падіння ВВП та зростання безробіття. Серед інструментів монетарної політики головним є грошова база, тоді як за умов таргетування інфляції вирішальна роль має належати обліковій ставці. Перевагами її використання є вища швидкість і передбачуваність впливу на інфляцію та економічну активність[17]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки та пропозиції 

     На  сьогоднішній день інфляція – один із самих хворобливих і небезпечних процесів, що негативно впливають на фінанси, грошову й економічну систему в цілому. Інфляція означає не тільки зниження купівельної спроможності грошей, вона підриває можливості господарського регулювання, зводить нанівець зусилля по проведенню структурних перетворень, відновленню порушених пропорцій.

     За  своїм характером, інтенсивності, проявам  інфляція буває дуже різної, хоча і позначається одним терміном. Інфляційні процеси не можуть розглядатися як прямий результат тільки визначеної політики, політики розширення грошової емісії чи дефіцитного регулювання виробництва, тому що ріст цін виявляється неминучим результатом глибинних процесів в економіці, об’єктивним наслідком наростання диспропорцій між попитом та пропозицією, виробництвом предметів споживання і засобів виробництва, нагромадженням і споживанням тощо. У підсумку процес інфляції – у різних його проявах носить не випадковий характер, а дуже стійкий.

     До  негативних наслідків інфляційних  процесів відносяться зниження реальних доходів населення, знецінення заощаджень населення, втрата у виробників зацікавленості в створенні якісних товарів, обмеження продажу сільськогосподарських продуктів у місті сільськими виробниками в силу падіння зацікавленості, у чеканні підвищення цін на продовольство, погіршення умов життя переважно в представників соціальних груп із твердими доходами (пенсіонерів, службовців, студентів, доходи яких формуються за рахунок держбюджету).

     У країнах з розвитою ринковою економікою інфляція може розглядатися як невід’ємний елемент господарського механізму. Однак вона не представляє серйозної погрози, оскільки там відпрацьовані і достатньо широко використовуються методи обмеження і регулювання інфляційних процесів. В останні роки в США, Японії, країнах Західної Європи переважає тенденція уповільнення темпів інфляції.

     На  відміну від Заходу в Україні  й інших країнах, що здійснюють перетворення господарського механізму, інфляційний процес розгортається, як правило, у зростаючих темпах. Це дуже незвичайний, специфічний тип інфляції, що погано піддається стримуванню і регулюванню. Інфляцію підтримують інфляційні чекання, порушення народногосподарської збалансованості (дефіцит держбюджету, негативне сальдо зовнішньоторговельного балансу, що росте зовнішня заборгованість, зайва грошова маса в звертанні).

     Керування інфляцією представляє найважливішу проблему грошово-кредитної й у  цілому економічної політики. Необхідно враховувати при цьому багатоскладовий, багатофакторний характер інфляції. Нормалізація грошового обігу і протидія інфляції вимагають вивірених, гнучких рішень, наполегливо і цілеспрямовано проведених у життя.

     Основними заходами, що має вживати уряд країни для зниження рівня та боротьби з інфляцією є антиінфляційна політика держави. Варіанти антиінфляційної політики вибираються залежно від пріоритетів. Якщо ставиться мета стимулювати економічне зростання, то проводиться дефляційна політика, якщо ціллю є приборкання інфляції за будь-яку ціну, то використовується паралельно дефляційна політика та політика доходів. До заходів антиінфляційної політики відноситься зниження дефіциту державного бюджету, зміна його структури через припинення фінансування збиткових підприємств, зменшення непродуктивних витрат, зміна соціальної політики, фінансування бюджетного дефіциту шляхом емісії державних цінних паперів, контроль за зростанням заробітної плати, дотримання жорсткої кредитної політики. Також не завадило б для пом’якшення економічного спаду застосувати такі засоби, як зменшення податкового тиску на мале та середнє підприємництво, розвантаження бюджету країни за рахунок більш забезпечених верств населення.

     Список  використаних джерел: 

   

1. Безкровний А.Розвиток інфляційного процесу в Україні//Економіка АКП. – 2009. – №1. – С.77-79.
2. Бреславська О.Ревальвація гривні: вплив на інфляційні процеси в Україні та рівень доларизації економіки//Вісник НБУ. – 2007. – №5. – С.12-22.
3. Булавіна О.А. Модель регулювання інфляції в умовах сталого економічного розвитку // Інформаційні технології в економіці, менеджменті і бізнесі: проблеми науки, практики і освіти : зб. наук. праць. – К. : Вид-во "Європейського університету", 2002. – С. 165-172.
4. Булавіна О.А. Монетарні (грошові) фактори інфляції в процесі прогнозування інфляційних процесів в Україні // Вісник Тернопільської академії народного господарства. – Тернопіль : Вид-во "Економічна думка". – 2000. – № 1. – С. 123-129.
5. Гайдуцький П.Інфляція: зовнішні та внутрішні виклики//Урядовий кур’єр. – 2007. – 27груд. – С.8.
6. Геєць В.М. Нестабільність та економічне зростання. – Х.: Форт, 2005. – С.210.
7. Гриценко А., Кричевська Т. Монетарна стратегія: шлях до ефективної грошово-кредитної політики//Вісник НБУ. – 2006. – №7. – С.8-22.
8. Дорошенко І. Розвиток інфляційних процесів та їх глобалізацій на складова//Зовнішня торгівля: право та економіка. – 2008. – №6. – С.10-16.
9. Илларионов А. Закономерности мировой инфляции// Вопросы экономики. – 2007. – №2. – С.52.
10. Козюк В.В. Координація фіскальної та монетарної політики в умовах глобалізації: інтеграція старих і нових ідей//Економічна теорія. – 2007. – №4. – С.59-70.
11. Кораблін С. Інфляційні орієнтири//Дзеркало тижня. – 2006. – 18-24 берез. (№10).
12. Литвицький В. ”Інфляційний вірус”:правильний діагноз допоможе лікуванню//Урядовий кур’єр. – 2008. – 11верес. – С.6.
13. Литвицький В. Інфляція:кроки на шляху протидії//Урядовий кур’єр. – 2008. – 11квіт. – С.7.
14. Лібанова Е. Соціальні чинники та соціальні наслідки інфляції//Економіст. – 2008. – №5. – С.16-25.
15. Міщенко В. Методологічні та методичні проблеми запровадження таргетування інфляції//Вісник НБУ. – 2006. –№5. – С.40-45.
16. Никитин С. Инфляция и антиинфляционная политика:зарубежный  и отечественный опыт//Мировая экономика и международные отношения. – 2008. – №4. – С.16-20.
17. Пищик В. Антиинфляционная политика в Евросоюзе: особенности, проблемы и перспективы / В.Пищик // Вопросы экономики. – 2002.- №12.- С. 52-67.
18. Пльшевський Б. Инфляция:причины и механизм//Экономист. – 2008. – №7. – С.25-33.
19. Фельдгольц М. Інфляція і фіскальна політика в Україні//Ринок цінних паперів. – 2006. – №1-2. – С.11-18. 
20. Черничко С. Аналіз чинників розвитку інфляційних процесів в Україні//Вісник КНТЕУ. – 2008. – №2. – С.60-65.
21. Базілінська О. Я. Макроекономіка: Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 442 с. 
22. Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. – К.: Знання, КОО, 2008. – 305 с. 
23. Геращенко В.С. Про шляхи подолання інфляції. Мн., 2002 - 173 с.
24. Давидов А.Ю. Інфляція в економіці: світовий досвід та наші проблеми. М.: 1991. - 214 с.
25. Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. – Київ: Основи, 2008. – 336 с.
26. Мельник А.Ф. Макроекономіка та макроекономічна політика. – К.: Знання, 2008. – 699 с.
27. Отрошко О. В. Основи економічної теорії. Макроекономічний аспект. – К.: Знання, 2006. – 222 с.
28. Предборський В. А. Економічна теорія. – К.: Кондор, 2007. – 492 с. 
29. Самуельсон П. Економіка. М.: 2000. - 537 с. 
30. Шашвілі Д.Ф., Віхляєв А.А. Інфляція: Поняття, причини, інтенсивність, наслідки. М.: Суспільство та економіка, 2001 р. - 124с.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ДОДАТКИ