Суть, причини та основні види інфляції

    Проте така узгодженість не є свідченням коректності самих оцінок оптимальної  інфляції. Характерним в цьому  контексті виявляється сучасний досвід окремих країн – зони євро, чиї економіки демонструють мінімальне зростання, хоча інфляція в них не перевищує у середньому 2-3 % на рік та узгоджується з оцінками його оптимального рівня.

    Але не у всіх індустріальних економіках визначення інфляційних орієнтирів має такий обмежувальний характер. Так, Федеральна резервна система (ФРС) США не скута жорсткими зобов’язаннями щодо утримання стабільних цін і допускає вищі темпи їх щорічного зростання, ніж ЄЦБ: у 2001-2007 рр. вони становили в середньому 3,6 %[16].

    Як  відомо, поступове зростання цін  мало місце протягом усієї історії  розвитку товарного виробництва  і ринку. В епоху функціонування повноцінних грошей воно зумовлювалося  псуванням монети або зниження вартості золота, чи першим і другим одночасно. В усіх цих випадках зменшувалась вартість саме монети, що зумовлювало згідно з вимогами закону вартості зростання товарних цін. Проте відбувалося воно надзвичайно повільно і поступово, було майже непомітним протягом одного людського життя. Більше того, періоди підвищення цін змінювалися періодами їх спаду. Тому таке знецінення грошей не викликало істотних економічних та соціальних потрясінь.

    Головною  формою прояву інфляції стало знецінення грошових знаків відносно вартості звичайних  товарів, серед яких опинилося й золото, тобто падіння купівельної спроможності грошової одиниці. Якщо цей процес набуває затяжного характеру, то поглиблюється розрив між рівнями цін на внутрішньому ринку країни і на ринках інших країн та світовому ринку в цілому. Виникає знецінення національних грошей щодо іноземної валюти. Це призводить до зниження валютного курсу національних грошей, що теж є проявом інфляції[24].

    Сучасній  інфляції притаманний ряд відмінних  рис: якщо раніше інфляція мала локальний  характер, то зараз – повсюдний; якщо раніше вона охоплювала певних період часу, тобто мала періодичних характер, то зараз стала хронічною; сучасна інфляція існує під впливом не тільки грошових, а й не грошових чинників. Отже сучасна інфляція відчуває вплив багатьох чинників[19].

    Отже, інфляція – це знецінення грошей, спричинене диспропорціями в суспільному виробництві й порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари та послуги. Інфляція характеризується зниженням купівельної сили грошей і підвищенням грошових цін на блага, переповнюванням каналів обігу надлишковими паперовими грошима, не забезпеченими відповідним збільшенням товарної маси. 

       

2. Причини інфляції

 

    До 2006 р. центральні банки розвинутих країн успішно утримували інфляцію на рівні, нижчу 2% за рік. Але за останні декілька років ситуація різко змінилася. Темпи зростання індексу споживчих цін у країнах Організації Економічного Співробітництва і Розвитку у березні 2008 р. (3,5% у річному вимірі) були максимальними з 2001 р. Інфляція в Єврозоні зросла до рекордного за останні 16 років рівня у березні (3,6% у річному вимірі). В економічно розвинутих країнах виникли ознаки тиску високого рівня інфляції на споживчий попит (через зниження реальних зарплат), що є основною рушійною силою економіки в цих країнах. Незважаючи на перевищення цільових орієнтирів інфляції в країнах ОЕСР, запровадження антиінфляційних заходів ускладнювалося в умовах триваючої світової фінансової кризи та через існуючі ризики уповільнення економічного зростання[30].

    Щоб зрозуміти причини нинішнього зростання світової інфляції, потрібно розглянути кілька причин. Перша – ключова роль у цьому Сполучених Штатів як фінансової держави-гегемона. Монетарна політика США транслюється в інші країни за допомогою режимів валютного курсу, коли курси погоджені або прив’язані до долара, а також за рахунок ролі долара як валюти останнього «безпечного притулку» і розрахункової одиниці для найбільших світових ринків.

    Переоцінка ризиків, що почалася після розпаду системи субстандартної іпотеки, сильно вплинула на вартість активів у момент, коли Сполучені Штати вступили в передвиборний період, а післявоєнне покоління з недостатніми заощадженнями почало виходити на пенсію. Це призвело до стрімкого пом’якшення монетарної політики ФРС, а гроші, що вивільнилися, почали надходити на світовий ринок. Що, у свою чергу, стало причиною глобального товарного буму, якому сприяють також такі додаткові фактори, як субсидії на вирощування зерна для виробництва етанолу (спотворюючи нормальний конкурентний ринок) і обмежена пропозиція.

     Тим часом - заради збереження прив’язки до долара – іноземним центробанкам довелося друкувати власну валюту, щоб скуповувати долари, накопичені експортерами. Усюди це призвело до підвищення споживчих цін, і їхнє щорічне зростання досягло страхаючих темпів[8,5].

     Друга причина - це загальносвітова тенденція зростання цін на енергоносії, що викликало підвищення цін на всі промислові та продовольчі товари. Експерти Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН та Організації економічного співробітництва й розвитку проаналізували ситуацію в 19 регіонах і 39 країнах, серед яких крім членів ОЕСР є також Росія, Китай, Індія, Бразилія й Аргентина. У першому кварталі 2008 р. номінальні світові ціни на більшість продовольчих товарів у світі досягли найвищого рівня за 50 років, а реальні ціни (з урахуванням інфляції) - рекордного рівня за останні 30 років. При цьому середній рівень цін на продовольство з січня по березень більше, ніж на 50% перевищив показник минулого року. Разом із тим, аналітики ОЕСР зазначають, що тенденція по подорожчанню продовольства намітилася ще в 2006-2007 рр. Частково вони пояснили це несприятливими погодними умовами в основних регіонах планети, де вирощується зерно, а також збільшенням витрат на виробництво через високі ціни на паливо.

     У найближче десятиліття продовольство продовжить дорожчати, хоча й не так стрімко, як за останній рік. Зокрема, ціни на яловичину й свинину підвищаться приблизно на 20%, на цукор – на 30%, пшеницю, кукурудзу й сухе молоко – на 40-60%. У той же час у деяких галузях ціни зростуть досить відчутно: масло й олійні культури подорожчають як мінімум на 60%, а рослинні масла - понад 80%[11].

     Разом із тим, аналітики ОЕСР визнають, що продовольчі ціни в 2008-2017рр. можуть зазнавати навіть більш значних коливань, тому що дослідження, наприклад, не враховує ситуацію на ринку продовольчих ф’ючерсів, на яку часто впливає спекулятивна гра різних інвестфондів. На ціни також може вплинути зміна клімату в цілому. Зміцнення курсу долара щодо провідних світових валют підтримало б внутрішні ціни й сприяло б нарощуванню виробництва сільгосппродукції.

     Однак, на думку деяких економістів, прискорення зростання цін – це більше, ніж просто тимчасовий сплеск, і нині відбувається перехід до періоду більш високої інфляції у світі. Провину за це експерти покладають на розвинуті країни, і насамперед США. Американці в спробі уникнути рецесії, в умовах кредитної кризи, різко послабили грошово-кредитну політику й стоять на грані стагфляції, коли і виробництво буде падати, і інфляція збережеться високою. Що ж стосується цін на енергоносії й продукти харчування, то вони не викликали інфляцію, а просто першими відреагували на різке ослаблення грошово-кредитної політики. Відповідно, це означає, що будуть дорожчати й інші товари та послуги[12].

     Кожній окремій країні в умовах глобалізації важко протистояти загальному тренду. Стримування інфляції можливо лише у випадку, якщо її Центробанк буде готовим різко підняти ставку рефінансування, а місцева валюта подорожчає досить для того, щоб компенсувати зростаючі імпортні ціни. Але це може призвести до негативних наслідків: погіршенню зовнішньоторговельного сальдо й уповільненню зростання ВВП. Проблему можна було б вирішити спробою регулювання інфляції на глобальному рівні при особистій участі центральних банків. Таке регулювання може сформувати певні рамки, за межі яких інфляція в країнах світу або регіонах не повинна виходити. Якщо інфляція перевищує максимальний поріг, то процентна ставка може бути піднята декількома центробанками узгоджено. Даний механізм досить складний і вимагає координації дій центральних банків по всьому світі[9].

     Взагалі, інфляція може бути зумовлена комплексом внутрішніх та зовнішніх причин. Найважливіші із внутрішніх причин інфляції є:

• Порушення пропорцій відтворення між виробництвом і споживанням, нагромадженням і споживанням, попитом і пропозицією, грошовою масою в обігу та сумою товарних цін;
• Значне зростання дефіциту бюджету і державного боргу, зумовлених непродуктивними витратами;
• Надмірна емісія паперових грошей, яка порушує закони грошового обігу;
• Мілітаризація економіки, що відволікає значну частину ресурсів в оборонну промисловість, призводить до недовиробництва товарів народного споживання, створює їх дефіцит;
• Збільшення податкового тягаря на виробників;
• Випередження темпів зростання заробітної плати порівняно з темпами зростання продуктивності праці[29].

    Зовнішні  фактори інфляції пов’язані з  посиленням інтернаціоналізації господарських  зв’язків між державами, що супроводжуються  загостренням конкуренції на світових ринках капіталів, товарів та послуг, робочої сили, загостренням міжнародних валютно-кредитних відносин, зі структурними світовими кризами (енергетичною, продовольчою, фінансовою та ін.)

    Також інфляція може бути спричинена тим, що економіка намагається витрачати більше, ніж вона здатна виробляти, тобто з часом досягає такої точки, яка знаходиться поза кривою виробничих можливостей. Виробничий сектор не в змозі відповісти на цей надлишковий попит збільшенням реального обсягу продукції, бо всі наявні ресурси вже повністю використані. Тому цей надлишковий попит, який веде до завищених цін на постійний реальний обсяг продукції, і називається інфляцією попиту. Це означає, що надто багато грошей «полює» за надто малою кількістю товарів[19].

    Інфляція також може виникнути в результаті змін витрат і пропозиції на ринку. Тобто, це пояснюється такими чинниками, які призводять до збільшення витрат на одиницю продукції. Витрати на одиницю продукції – це середні витрати за певного обсягу виробництва. Зростання витрат на одиницю продукції в економіці скорочує прибутки й обсяг продукції, який підприємства можуть пропонувати за існуючого рівня цін. У результаті зменшується пропозиція товарів та послуг у масштабі всієї економіки. Це зменшення пропозиції, у свою чергу, підвищує рівень цін. До найважливіших джерел інфляції, обумовлених зростанням витрат належать збільшення номінальної заробітної плати і підвищення цін на сировину та енергію. Якщо підвищення зарплати в масштабі всієї країни не супроводжується зростанням продуктивності суспільної праці, то збільшуються витрати на одиницю продукції. Виробники відповідають на це скороченням виробництва товарів та послуг, які поступають на ринок. За незмінного попиту це зменшення пропозиції призведе до підвищення рівня цін[25].

     Отже, інфляція може бути зумовлена рядом причин, такими як надлишковим сукупним попитом; зростанням витрат виробництва або зменшення сукупної пропозиції; підвищенням зарплати; порушенням механізму пропозиції тощо. Причини, перш за все необхідно шукати в деформації грошового обігу. Інфляція виникає, коли центральний банк країни проводить невірну грошову політику, випускаючи в обіг незабезпечену товаром масу грошей. 
 
 

        

2. Види інфляції та їх характеристика

 

     Під інфляцією розуміється загальне підвищення рівня цін. Інфляція означає, що виникає такий тиск на підвищення загального рівня цін, що гроші знецінюються. Низька і порівняно стабільна інфляція, яку можна передбачити і врахувати, ще не  створює серйозних проблем. Труднощі виникають, коли інфляція висока і одночасно мінлива. Тобто це означає, що швидко міняються відносні ціни, а також співвідношення цін на різні товари[25].

     Класифікувати інфляцію можна за різними ознаками(додаток Б):

1. Залежно від темпу приросту цін виділяють:

• Помірна (повзуча). Річний приріст такого виду інфляції становить не більше 10%. Вона характеризується прискореним нагромадженням грошей в обігу без помітного підвищення чи з незначними зростанням товарних цін, що спостерігається на початку розвитку інфляційного процесу. Певний час ціни можуть зростати повільними темпами, що не має негативних наслідків і не є відчутним для економічних суб’єктів, але з часом темпи зростання цін збільшуються;

• Галопуюча (висока), річний приріст якої вимірюється десятками-сотнями процентів. На цій стадії значно посилюються економічні суперечності та соціальне напруження в суспільстві. Зростання цін набуває стрибкоподібного характеру, стає важко передбачуваним та не піддається регулюванню;
• Гіперінфляція (дуже висока). Річний приріст цін вимірюється тисячами процентів. На цій стадії гроші починають втрачати здатність виконувати свої функції, відіграють дедалі меншу роль в економіці, оскільки відбувається натуралізація господарських зв’язків, поширюються бартерні операції, порушується фінансово-кредитний механізм. Формальний критерій гіперінфляції був введений американським економістом Філіпом Кеганом у 1956 р., який запропонував вважати початком гіперінфляції місяць, в якому зростання цін вперше перевищує 50%, а кінець – місяць, в якому зростання цін падає нижче 50% і не досягає знову цього рівня принаймні протягом року[26,28];