Планувати- означає думати про майбутнє

 

,                                                   (8)

 

 - обсяг роботи в умовних вимірниках;

l - номенклатура обладнання, що використовує i - ї вид матеріалу.

Заготівельний план або баланс матеріально-технічного забезпечення містить розрахунок потреби в матеріалах за видами і нормам, що підлягають заготівлі в планованому періоді, джерела їх надходження і розраховується за формулою:

 

,                                      (9)

 

 - кількість заготовлюється матеріалу  певного виду;

,   - запас матеріалів на складі проектованого на кінець планового періоду і початок цього ж періоду.

На підставі плану матеріально-технічного забезпечення складають матеріальні заявки, які розглядаються технічними та фінансовими підрозділами підприємства для виділення відповідних фондів.

Використання матеріалів за видами в цілому по підприємству знаходять відображення в складеному щоквартально балансі матеріалів.

Оперативні звіти про використання всіх видів матеріалів дозволяють виявляти наднормативні витрати і вживати заходів до попередження невиробничих втрат.

План збуту продукції – це обсяг продукції і послуг, який визначається попитом у процесі дослідження ринку й буде реалізований у плановому році.

У будь-якому плані збуту, як правило, вказується кількість продукції кожного виду, а також робіт і послуг, які будуть реалізовані в запланованому періоді.

При рівномірних поставках обсяг продажу на плановий період можна визначити як добуток середньодобового випуску продукції на період часу за наступною формулою:

 

,                                           (10)

 

де   - запланований обсяг збуту продукції, грн.;

 - середньодобовий випуск (обсяг) продаж, грн.;

 - запланований період збуту (днів, місяць, квартал, рік).

План обсягу продажів може мати наступну структуру:

1)Розділ 1. Дослідження кон’юнктури ринку.

• аналіз продаж за попередній період;
• сегментація ринку;
• вибір цільового ринку;
• прогноз розвитку ринку.

2)Розділ 2. Планування асортименту.

• формування структури асортименту;
• планування освоєння нових виробів.

3)Розділ 3. Оцінка конкурентноздатності.

4)Розділ 4. Планування ціни.

5)Розділ 5. Прогнозування великими групами.

В процесі аналізу продаж розраховуються і аналізуються наступні показники:

• абсолютний приріст обсягу продаж в натуральному і вартісному виразі;
• зміна номенклатури (асортименту) продукції;
• індивідуальний індекс фізичного обсягу реалізованої продукції, як відношення кількості даного виду продукції, реалізованої в звітному році до кількості продукції, реалізованої в базовому періоді;
• коефіцієнт відповідності асортименту продукції структурі потреб в ній;
• загальний вартісний індекс продажів;
• залишок нереалізованої продукції;
• відмова покупців від раніше укладених договорів;
• повернення продукції споживачами в зв’язку з низькою якістю;
• рентабельність продажу;
• рентабельність обороту, як питома вага прибутку в доході підприємства від реалізації продукції, на товарному ринку по відпускних цінах підприємства.

При плануванні ціни на продукцію в процесі обґрунтування обсягу продажу можуть застосовуватись наступні альтернативні основні методи ціноутворення:

• на основі витрат;
• з орієнтацією на рівень конкуренції;
• параметричні (ті, що залежать від характеристики товару та його якості).

План збуту продукції визначається, виходячи з обсягу товарної продукції з урахуванням зміни нереалізованих залишків на початок і кінець розрахункового періоду.

До залишку нереалізованої продукції включають:

• запаси готової продукції на складі постачальника;
• товари, відвантажені споживачам, але не оплачені ним.

Залишок готової продукції на складі на початок планового періоду визначається за даними на кінець звітного року (перепланованого), на кінець планового – за нормативом власних обігових коштів на плановий період. Але оскільки у складі обігових коштів продукція рахується за плановою виробничою собівартістю, то для включення в розрахунок залишків її необхідно перевести у вартість за гуртовими цінами за допомогою коефіцієнта, який визначається відношенням товарної продукції в планових цінах до її виробничої собівартості. Якщо ж норматив готової продукції на складі встановлюється у днях, то відношення добового випуску у вартісному виразі на норматив продукції на складі у днях.

Залишки відвантаженої, але не сплаченої на початок планового періоду продукції визначаються за даними на кінець звітного періоду, на кінець планового періоду – розраховуються на основі встановленого за фактичними даними минулих періодів співвідношення між залишками відвантаженої продукції, але не сплаченої, і залишками готової продукції на складі.

Після розрахунку всіх показників, з яких складається обсяг збуту, визначається план реалізації (збуту) продукції підприємства за такою формулою:

 

,                                  (11)

 

де   – плановий обсяг реалізації (збуту), грн.

 – плановий обсяг товарної продукції, грн.;

 – залишки нереалізованої продукції на початок планового періоду, грн.;

 – залишки нереалізованої продукції на кінець планового періоду, грн.

План обсягу збуту продукції визначається у діючих цінах на час складання плану. Фактичний обсяг реалізованої продукції визначається:

за фактично діючими цінами протягом звітного періоду, це необхідно для розрахунку валового прибутку від реалізації продукції;

за плановими цінами – для оцінки виконання плану збуту продукції.

Умовно етапи розробки плану збуту можна відобразити алгоритмом розробки плану (рис. 2.2).

Рисунок 2.2 - Алгоритм планування збуту продукції

 

На першому етапі на основі планових показників виробництва визначаються обсяги потреб в ресурсах і їх основні постачальники. При недостатності тих чи інших ресурсів необхідно узгодити план виробництва і збуту продукції з урахуванням фінансово-економічних і матеріально-технічних пріоритетів.

Другий етап розробки плану збуту передбачає розробку програми руху потоків виробів по всьому розподільчому ланцюгу: від виробничих підрозділів підприємства до торгових центрів кінцевого продажу чи навіть до окремих споживачів продукції. Ця стадія пов’язана з плануванням потреби у складських приміщеннях і транспортних засобах. При дефіциті останніх, при необхідності переглядаються вже намічені програми товарорухів.

На заключному етапі розробки плану збуту складається програма масових переміщень товарів, оптимізується схема розміщення складських приміщень і транспортних потоків, складаються календарні плани-графіки підготовки товарів для відвантаження і поставок.

Важливою характеристикою ефективності розроблених планів збуту можуть служити витрати збуту, які коливаються у зарубіжних фірмах в залежності від виду продукції і умов поставок в межах від 2 до 20% загального обсягу продажу товарів.

На вітчизняних підприємствах витрати, пов’язані зі збутом продукції, плануються і визначаються фактично за звітний період у статті “витрати на збут”. Вони розраховуються на плановий період і включаються у кошторис витрат.

На конкретну продукцію витрати на збут відносяться по-різному, залежно від того, які це витрати: прямі чи непрямі. Прямі витрати можна віднести безпосередньо на окремі вироби (витрати на тару, рекламу, транспортування у зазначений район ринку). Непрямі витрати (комісійні виплати організаціям збуту, дослідження ринку та виявлення потреби у продукції, проведення ярмарків, презентація товару та інші маркетингові витрати) при калькулюванні собівартості окремих виробів розподіляються між виробами пропорційно виробничій собівартості.

Значну частину у непрямих витратах на збут займають комісійні виплати організаціям збуту, їхня величина залежить від каналів збуту продукції.

Із метою зниження цін на товари підприємства скорочують канали збуту, реалізують свою продукцію у фірмових магазинах підприємства.

Політика стимулювання збуту проводиться стосовно тих товарів, на які можна підвищити попит, є надія збільшити обсяг збуту і прибуток підприємства.

Для більш точного аналізу витрат можна порівняти структуру операційних витрат підприємства ДП «Івченко Прогрес» за 2011 – 2012 роки.

Таблиця 2.4 - Структура елементів операційних витрат ДП «Івченко Прогрес» за 2011-2012 рр.

Показник	2011 р.	Структура витрат, %	2012 р.	Структура витрат, %
Матеріальні затрати	6544878	23,24	6544878	22,47
Витрати на оплату праці	9265131	32,90	10236985	32,14
Відрахування на соціальні заходи	1236987	4,39	3236987	11,11
Амортизація	9875669	35,08	9875669	30,04
Інші операційни витрати	1236589	4,39	1236559	4,24
Разом	28159254	100	29130652	100

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3 Організація виробництва  на підприємстві

3.1 Організація виробничого  процесу

 

Сфера діяльності: проектування, виготовлення, випробування, доведення, сертифікація, постановка на серійне виробництво і ремонт газотурбінних двигунів авіаційного і промислового застосування. Понад 60 сертифікатів Бюро Верітас, Європейського агентства з авіаційної безпеки (EASA), Головного управління цивільної авіації Китаю, АР МАК і Державіаслужби України підтверджують ють відповідність типової конструкції, якість, надійність і право на проектування вання, виробництво, ремонт і модер нізацій двигунів підприємства.

З 1994 р. Підприємство носить ім'я свого першого керівника — академіка О. Г. Івченка, а з 2004 р. — ДП «Івченко-Прогрес». Для задоволення прогнозованого ро ста попиту на авіатехніку підприємство раз розробляє ряд нових авіаційних двигуна вачів цивільного і військового призначення. Зокрема, це перший у світі гвинтовентиляторний двигун Д-27 з максимальною потужністю 14000 е.к.с, який в наш час[Коли?] проходить льотні випробування на середньому військово-транспортному літаку Ан-70. Сьогодні активно ведуться підготовчі роботи до запуску в серійне виробництво літаків і двигунів. Також проводяться роботи з розробки нових модифікації — ТВГТД АІ-127 потужністю 14500 к.с. для важких вертольотів, сімейство турбореактивних двигунів з надвисокою ступенем двоконтурні (близько 13) АІ-727 тягою 9000 … 11000 кгс з редукторним приводом малошумного широкохордного вентилятора нового покоління для транспортних літаків типу Ан-148Т.

Для нового регіонального літака Ан-140 розроблені турбогвинтовий двигун ТВЗ-117ВМА-СБМ1 і допоміжний АІ9-ЗБ. Проводяться роботи з подальшого збільшення ресурсу та надійності цих двигунів.

Нові пасажирські літаки Ту-334, Ан-148, а також літак-амфібію Бе-200 піднімаючи ють у небо двигуни нового покоління сімейства Д-436 тягою від 6400 до 8200 кгс. Серійне виробництво здійснюється в кооперації підприємств: ВАТ «Мотор Січ» (Україна) і російських — ФДУП «ММПП«Салют» і ВАТ «УМПО». У листопаді 2008 року ТРДД Д-436ТП першим з авіаційних двигунів на пострадянському просторі отримав схвалення Європейського Агенства з авіаційної безпеки (EASA) на відповідність західним нормам льотної придатності, забезпечивши тим самим вихід гідролітака Бе-200ЧС на Європейський ринок.

Розробляється сімейство турбореактивних двигунів АІ-222 тягою від 2200 до 4500 кгс (форсажние моди фікації) для сучасних навчально-бойових літаків. У 2009 році завершена програма і підписаний Акт суміщених державних випробувань російського літака Як-130 з двигунами АІ-222-25 тягою 2500 кгс. Серійне виготовлення двигунів АІ-222-25 ведеться в кооперації з ВАТ «Мотор Січ» і ФДУП "ММПП"Салют". Завершується розробка ТРДДФ АІ-222-25Ф з тягою 4200 кгс на форсажному режимі. Перші двигуни поставлені для китайського надзвукового навчально-тренувального літака L-15. На основі базової газогенератора ведуться роботи з розробки ТРДД АІ-222-40 з тягою 3500-4150 кгс для комерційних літаків. Для нових літаків та вертольотів ведеться створення турбогвинтових і турбовальних модифікацій АІ-8000 потужністю 7000 — 8000 к.с.