Стан банківської системи України та перспективи її розвитку

     Об’єднання всіх банків у систему як самостійну структуру має певне оранізаційно-правове оформлення. Усі комерційні банки зобов’язані зберігати свої вільні резерви на рахунках у центральних банках, а останні мають право контролювати і регулювати рух коштів за цими рахунками. При появі у комерційних банків надмірних резервів, які загрожують надмірним зростанням пропозиції грошей і порушенням кон’юнктури ринків, центральний банк має право частину їх заблокувати, підвищити норму обов’язкових резервів і, звузивши цим можливості комерційних банків, надавати кредити та створювати нові депозити. Якщо ж потрібно збільшити обсяги банківських резервів і розширити кредитні можливості комерційних банків, центральний банк знижує цю норму і навіть може надавати останнім у позичку додаткові резерви. У такому випадку в комерційних банків збільшується кредитний потенціал, можливості створювати нові депозитні гроші, що зумовлює збільшення пропозиції грошей. Створення єдиного для всіх банків замкнутого на центральний банк і регульованого ним механізму руху банківських резервів є визначальною організаційно-правовою ознакою банківської системи як особливої структури. Організаційно-правовою ознакою банківської системи є також чітке законодавче розмежування прав і обов’язків кожної ланки системи щодо одна одної, а також відносно небанківських фінансових інститутів.

     У багатьох країнах центральному банку  надане право ліцензіювання банківської  діяльності, право встановлювати  економічні нормативи щодо діяльності комерційних банків, здійснювати в тій чи іншій мірі нагляд і контроль за банками. З другого боку - закони обмежують права центральних банків займатися комерційною діяльністю, забороняють, зокрема, їм обслуговувати господарську клієнтуру. Завдяки цьому комерційні банки захищаються від конкуренції з боку більш сильного – центрального - банку, забезпечуються їх права як банків другого рівня.

     Для ефективної роботи банківської системи  недостатньо самих лише банків, їм потрібна належна інфраструктура, що включає:

     - міжбанківські розрахункові центри;

     - системи міжбанківського зв’язку;

     - центри технічного та технологічного обслуговування банків;

     - інформаційні та навчальні центри для кадрів банківської системи;

     - створення міжбанківських фондів страхування депозитних вкладів;

     - банківські об’єднання, асоціації, союзи тощо.

     Наявність загальносистемної інфраструктури, яка має міжбанківське призначення, забезпечує координацію та об'єднання зусиль банків як суб'єктів-посередників грошового ринку.

     Мова  йде про створення мережі міжбанківських розрахункових центрів (розрахункових палат, клірингових центрів), системи міжбанківського валютного ринку, ринку міжбанківського кредиту, міжбанківського зв’язку, центрів технічного і технологічного обслуговування, інформаційних та навчальних центрів, створення міжбанківських фондів страхування депозитів, загальних банків даних щодо кредитоспроможності позичальників тощо. Важливим елементом такої системоутворюючої інфраструктури є банківські асоціації, спілки та інші об’єднання. Самі не будучи банками і не обмежуючи прав банків-членів, вони виконують різноманітні функції в інтересах усіх банків: представляють і захищають спільні інтереси комерційних банків перед центральним банком, урядом, парламентом; організовують інформаційне, консультаційне, правове обслуговування банків - членів тощо. Звичайно, кожна інша система, що функціонує в економіці, теж має свою певну інфраструктуру, і в цьому розумінні банківська система не є винятком. Проте тільки в банківській системі інфраструктура є надзвичайно складною, багатопрофільною, життєво необхідною для функціонування окремих банків. Без деяких її елементів виконання банками окремих операцій буде вкрай неефективним, а то й просто неможливим. Так, у перші роки формування банківської системи в Україні не було єдиного механізму міжбанківських розрахунків, унаслідок чого розрахунки між підприємствами - клієнтами банків неймовірно затягувалися, а нерідко просто зривалися, внаслідок чого вони зазнавали значних збитків. Зараз у банківській системі створений і діє механізм централізованих міжбанківських розрахунків на базі електронних технологій, що дає можливість усі міжгосподарські розрахунки здійснювати негайно, в режимі реального часу. Гнучке поєднання високого рівня централізованої керованості системи з децентралізацією економічної самостійності та відповідальності банків як її окремих елементів — ще одна відмітна риса банківської системи. Звичайно, проблеми подібного поєднання централізованого управління з децентралізацією відповідальності мають місце і в інших системах. Проте ніде вони не проявляються так гостро і масштабно, як у банківській системі, де вся відповідальність перед інвесторами і вкладниками повністю покладається на банк, а можливості прийняття адекватних управлінських рішень його керівництвом істотно обмежуються нормами системного управління. Ця суперечливість постійно проявляється в реальній дійсності.

     Особливо  яскраво вона проявилася в США, які  мають високо-розвинуту банківську систему. Банківське право тут виявилося  однією з найбільш складних та суперечливих сфер господарського права, а банківська діяльність контролюється і регулюється більш ретельно, ніж будь-яка інша галузь економічної діяльності. У 80-ті роки в США почався рух за дерегулювання (послаблення регулювання і контролю) банківської діяльності, було прийнято кілька законів, які послабили банківські обмеження, спростили управління нею на рівні банківської системи.

     Отже, склад сучасної банківської системи  охоплює два рівні: центральний (національний) банк - емісійний центр, з його організаційною структурою, як вищий рівень; і базовий нижчий рівень: ділові (комерційні) банки зі своєю організаційною структурою (філіями, відділеннями). Структура національної банківської системи у кожній країні визначається рівнем розвитку продуктивних сил, потребами задоволення розширеного відтворювального процесу в національній економіці, законодавством даної країни. Тому банківські системи в кожній країні істотно різняться. 
 
 
 

СТАН  ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ  УКРАЇНИ

2.1 Формування ресурсів банківської системи

     Складовою частиною банківських ресурсів є  власні кошти або капітал, що відіграє неабияку роль у зміцненні довіри клієнтів як до окремого банку, так  і до банківської системи в  цілому. Залучені ресурси можуть формуватися банком шляхом залучення, позичення або проведення рефінансування. Джерела формування ресурсів банківської системи поділяються на депозитні та не депозитні. До депозитних джерел відносять: залишки на поточних рахунках, кошти на вкладних рахунках. До не депозитних: кошти кредиторів (кредити від фінансових організацій та банків), кошти від реалізації цінних паперів власного боргу, кошти від проведення операцій з наявними активами (сек’ютеризація активів, продаж позик або кредитів).

     Зобов`язання банку розподіляються на:

• кредити, отримані від НБУ;
• кошти інших банків;
• кошти клієнтів;
• кошти бюджету, позабюджетних фондів та інші кошти клієнтів, що утримуються з бюджету;
• боргові цінні папери, емітовані банком;
• чисті нереалізовані витрати від похідних фінансових інструментів;
• нараховані витрати до сплати;
• субординована заборгованість та інші зобов`язання.

     У ринковій економіці джерелами поповнення фінансового капіталу комерційного банку є: прибутки, отримані за минулі періоди; кошти, залучені шляхом випуску  простих і привілейованих акцій; позики, отримані за рахунок кредитів і випуску облігацій.

           Однією з необхідних умов для функціонування банків та їх фінансової стійкості є стабільність та достатність ресурсної бази банків.

Зобов’язання  – це акумульовані банком кошти, які посідають важливе місце у структурі банківських ресурсів. У світовій банківській практиці всі зобов’язання за способом акумуляції поділяють на залучені (депозити) і позикові кошти (кредити). Збільшення частки термінових депозитів поліпшує ліквідність банку, але не сприяє підвищенню його прибутковості. Збільшення частки депозитів до запитання призводить до зворотних результатів. Депозити до запитання є найбільш дешевим ресурсом, але їх надмірна частка в загальній масі банківських ресурсів призводить до зниження ліквідності банку. Частка депозитів визначає стабільність ресурсної бази, оскільки вплив дострокового вилучення депозиту на ресурсну базу зростає зі збільшенням його розмірів. Підвищення частки великих депозитів знижує стабільність ресурсної бази банку. Основними видами зобов’язань банків України є депозити юридичних і фізичних осіб, а також міжбанківські кредити. 

Структура забов’язань банків України за період 2008-2010 років (тис. грн.)

     У структурі зобов’язань комерційних банків найбільша питома вага припадає на кошти клієнтів, які за даними таблиці потроху зростають, після деякого спаду в 2009 році. Це пояснюється тим, що головним чином, увесь безготівковий обіг в народному господарстві концентрується на рахунках підприємств та організацій. Юридичні особи, згідно із законодавством України, повинні зберігати свої кошти на банківських рахунках. 

Динаміка  коштів клієнтів, у тому числі фізичних

та юридичних  осіб (млрд. грн.)

За цією динамікою можна чітко побачити, що на даний період кошти фізичних осіб значно переважають кошти юридичних осіб. Якщо порівнювати із динамікою 2009 року, то кошти фізичних осіб майже не змінились, а от кошти юридичних осіб значно зменшились.

      Якщо  ж розглядати окремо вклади клієнтів банків, то згідно з даними звітності (форма № 410 “Звіт про кількість клієнтів банків та кількість відкритих клієнтами рахунків”) за станом на 01.01.2010 року установи 180 банків обслуговують понад 127,2 млн. клієнтів-юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які відкрили поточні та вкладні (депозитні) рахунки), з них:

     - 125,2 млн. – фізичні особи;

     - 2 млн. – суб’єкти господарювання.

     Упродовж 2008 – 2009 років кількість клієнтів, які обслуговуються в банках, зростає  переважно за рахунок клієнтів-фізичних осіб.

     Загальна  кількість відкритих рахунків клієнтів на звітну дату склала 159,5 млн., у тому числі:

     - поточних – 98,4 млн. (61,7% від загальної кількості рахунків, відкритих у банках),

     - вкладних (депозитних) – 61,1 млн. (38,3%). 

Частка  рахунків фізичних осіб складає майже 97,7% від усіх відкритих рахунків клієнтів (95,1 млн. поточних рахунків і 60,8 млн. вкладних (депозитних) рахунків). 

2.2 Розміщення ресурсів  банків України

     Прогресивні структурні зрушення та раціональна  структура активів є важливою передумовою забезпечення ліквідності  та платоспроможності банків, прибутковості  їх діяльності. В таблиці відображено тенденція зміни в активах банківського сектору України.