Стан банківської системи України та перспективи її розвитку

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………….3

1. Суть, будова  та функції банківської системи  України……………………5

      1.1 Суть банківської системи України…………………………………5

      1.2 Функції банківської системи  України……………………………...8

      1.3 Основні риси банківської системи  України……………………….11

2. Стан та  тенденції розвитку банківської  системи України………………..19

      2.1 Формування ресурсів банківської  системи………………………..19

      2.2 Розміщення ресурсів банків України………………………………22

      2.3 Фінансові результати діяльності банківської системи……………25

3. Економічна  криза……………………………………………………………28

      3.1 Прояви економічної кризи в банківській системі України……….28

      3.2 Вплив економічної кризи на  банківську систему України……….29

4. Поведінка банківської системи України в кризі…………………………..31

Висновок………………………………………………………………………..33

Список використаної літератури……………………………………………...34

Додатки…………………………………………………………………………35 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     На  сучасному етапі економічного розвитку, в умовах трансформації національної економіки серед проблем, пов’язаних з виходом України з кризового стану, важливе місце посідає завдання формування ефективної банківської системи. Як найважливіший елемент відтворювальної структури економіки банківські установи організують рух і перерозподіл ресурсів суспільства в їх грошовому виразі. Через банківську систему проходять грошові розрахунки і платежі господарюючих суб’єктів та населення в цілому. Саме комерційні банки виконують важливу функцію мобілізації тимчасово вільних грошових ресурсів і перетворення їх у реальний капітал, здійснюючи різноманітні кредитні, інвестиційні та інші операції і забезпечуючи, таким чином, потреби економіки в додаткових ресурсах. Банківські установи не лише акумулюють вільні економічні ресурси, але і створюють умови для їх найбільш ефективного використання. Також через банківську систему проходять грошові розрахунки і платежі господарюючих суб’єктів та населення вцілому.

     Банк  в економічному розумінні — це фінансовий посередник, що виконує  комплекс базових операцій, які в сукупності становлять закінчений процес посередництва:

• акумуляцію грошових коштів економічних суб'єктів з правом вільного розпорядження ними;
• вільне розміщення їх у дохідні активи від свого імені і під свою відповідальність;
• безумовне виконання розпоряджень власників акумульованих коштів щодо їх використання — повернути власникові готівкою, перерахувати на рахунки третіх осіб чи на власні рахунки інших видів у цьому чи іншому банках.

     Серед суб’єктів фінансово-господарської  діяльності комерційні банки – це саме та галузь, яка повинна бути спроможна своєчасно прогнозувати динаміку економічної кон’юнктури, а також якнайшвидше та досить гнучко реагувати на будь-які зміни, що відбуваються на фінансовому ринку.

     Метою даної курсової роботи є визначення сучасного стану та тенденції розвитку банківської системи України.

     Досягнення  мети передбачає вирішення наступних  завдань:

1. розробка загальної характеристики банківської системи;
2. аналіз процесу формування ресурсів банківської системи;
3. здійснення аналізу фінансових результатів діяльності банків України.

     Цілі  даної курсової роботи будуть досягатись завдяки вивченню загальної структури, стану та основних тенденцій розвитку сучасної банківської системи України, організаційної структури та функцій Національного банку України й особливостей функціонування Ощадного банку. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

СУТЬ, БУДОВА ТА ФУНКЦІЇ  БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ  УКРАЇНИ

1. Суть банківської системи України

     Банки і банківська система – не звичайні економічні структури, їхній вплив на економічні процеси (позитивний чи негативний) надто великий і потрібна жорстка регламентація та контроль їх діяльності, щоб цей вплив мав виключно позитивний характер. Це робить надзвичайно актуальним правильне визначення ключових понять – банківська діяльність, банк, банківська система. Науково обгрунтовані визначення вказаних понять потрібно закріпити законодавчо, щоб кожний суб’єкт грошового ринку міг легко з’ясувати займається він банківською чи небанківською діяльністю і які наслідки (правові та економічні) це матиме для нього. У законі України ”Про банки та банківську діяльність” банком названо будь-яку установу, яка виконує функції кредитування, касового й розрахункового обслуговування народного господарства та здійснює інші банківські операції, передбачені цим законом.

     Конкретним  результатом банківської діяльності є банківський продукт – особливі послуги, що надаються банком клієнтові, а також готівкові і безготівкові платіжні засоби, що емітуються ним у процесі надання вищезгаданих послуг. Специфікою банківського продукту є його обмеженість сферою грошового обігу та нематеріальний зміст.

     Логічно, що вся сукупність банківських установ  країни має бути належним чином організаційно  оформлена. Під банківською системою розуміють історично складену і законодавче закріплену систему організації банківської справи в країні. Законодавство встановлює структуру банківської системи, визначає сферу діяльності, підпорядкованість та відповідальність для різних інститутів, що входять до неї.

     Банківську  систему в літературі часто трактують як просту сукупність банків, що функціонують в економіці країни. При такому підході до визначення сутності банківської системи вона являє собою механічне об’єднання банків, що не має заздалегідь окреслених цілей, своїх специфічних рис і не виконує самостійних функцій.

     Насправді це не так. Банківська система має  своє особливе призначення, свої специфічні риси і функції в економіці, які  не просто повторюють призначення і  функції окремих банків. Виникає  банківська система не внаслідок  механічного поєднання окремих банків у випадкову сукупність, а будується за заздалегідь виробленою концепцією, у межах якої відводиться певне місце кожному виду банків і кожному окремому банку.

     Так, прийнятий у 1991 р. Закон України  “Про банки і банківську діяльність” перш ніж визначити, які банки можуть бути в Україні і як вони повинні функціонувати, зафіксував концептуальне положення, що банківська система України має бути дворівневою, установив, які банки належать до кожного з рівнів і яким буде механізм зв’язків між ними. Вона повинна функціонувати заради безперебійного задоволення потреб економіки країни, забезпечення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності з метою стабілізації грошей. В дворівневій банківській системі верхній (вищий) рівень посідає Національний Банк України, емісійний центр, який є банком банків і обслуговує лише банківські заклади й урядові структури.

     Тому  більш правомірним видається  формулювання банківської системи  як законодавчо визначеної, чітко структурованої та субординованої сукупності фінансових посередників, які здійснюють банківську діяльність на постійній професійній основі і функціонально взаємопов’язані в самостійну економічну структуру.

     Самостійність банківської системи як економічної  структури має подвійне спрямування:

• відносно окремих банків як її структурних елементів;
• відносно інших подібних великих систем, які функціонують;
• в економіці паралельно з банківською.

     Відносно  окремих банків самостійність системи  проявляється у специфічних цілях  та функціях її порівняно з цілями та функціями банків.

     Головною  ціллю діяльності окремих банків є одержання прибутку. Стосовно банківської  системи ця ціль не просто не збільшується пропорційно кількості банків, що входять до системи, а взагалі  переміщується на другий план, залишаючись  лише ціллю окремих банків. На перше місце в системі виходять цілі:

• забезпечення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності з метою узгодження інтересів окремих банків із загальносуспільними інтересами – забезпеченням сталості грошей і стабільної роботи всіх банків. Ця ціль вступає в певну суперечність із забезпеченням прибутковості як ключовою ціллю комерційних банків;
• забезпечення надійності і стабільності функціонування окремих банків та банківської системи в цілому з метою стабілізації грошей та безперебійного обслуговування економіки. Для цього набір банківських інститутів та інструментів, які надаються ними, повинен бути досить широким та мобільним, щоб можна було заповнити будь-який сектор ринку, яким би вузьким чи невигідним він не був. Для цього банки повинні керуватися в своїй діяльності не тільки своїми комерційними інтересами, а й вимогами системи, в яку вони включені.

     Жодна з цих цілей не під силу окремому банку, яким би економічно могутнім він  не був. Тільки скоординоване об’єднання їх у систему, зорієнтовану на зазначені цілі, робить досягнення їх реальним.

     Мережа  комерційних банків покликана задовольняти потреби підприємств, фірм і сімейних господарств щодо банківських послуг і складає нижчий рівень банківської  системи України. Комерційні банки розвиваються як багатофункціональні заклади, що здійснюють всі види кредитних і фінансових операцій. Оскільки банківська система України діє в умовах ринкової конкуренції, то провідними принципами її організації є:

     - недопустимість втручання в банківську справу третіх осіб;

     - конкуренція в банківській діяльності;

     - можливість вибору обслуговуючого  банку клієнтом;

     - доступність інформації про банки;

     - налагодження зовнішньоекономічних  зв’язків;

     - рівноправність, свобода в раціональній  діяльності.

     Отже, банківська система – це не механічна сукупність багатьох окремих банків, але це і не єдиний банк, що керується з одного офісу (центрального банку), а специфічна економічна та організаційно-правова структура, що забезпечує своїми особливими методами та інструментами функціонування грошового ринку та економіки в цілому. 

     1.2 Функції банківської  системи України

     Не  менш виразно проявляється відмінність  функцій банківської системи  як самостійної структури від  функцій окремих банків.

     Банківська  система спроможна виконувати три такі функції:

     • трансформаційну;

     • створення платіжних засобів та регулювання грошового обороту (емісійну);

     •  забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна).

     Трансформаційна функція банківської системи базується на аналогічній функції окремих банків. Проте вона не є сумою механічного складання подібної функції всіх банків, що входять у систему. У масштабах системи виникає якісно нова функція трансформації — більш масштабна, більш глибока, більш завершена й ефективна, ніж сума трансформаційних потенціалів окремих банків. Це зумовлюється двома обставинами:

     - по-перше, в трансформаційний процес активно включається центральний банк. Як банк банків він активно здійснює всі види трансформаційних процесів на міжбанківському рівні. Через механізми рефінансування (кредитні аукціони, кредитування через “облікове вікно”, пряме кредитування окремих банків тощо) центральний банк трансформує ресурси грошового ринку і за строками, і за розмірами, і за ризиками, і в регіональному аспекті, та ще й у більших масштабах, ніж окремі комерційні банки. Він завершує трансформаційні процеси в межах усього грошового ринку, розпочаті безпосередньо комерційними банками;

     - по-друге, система істотно підвищує трансформаційний потенціал вузькоспеціалізованих банків. Умонтовані в систему, вони дістають можливість виконувати цю функцію в кооперації з універсальними банками. Якщо банк, як, наприклад, Ощадбанк України, спеціалізується на депозитних операціях, то в складі системи він може запропонувати мобілізовані кошти банкам, що виконують кредитні операції. Спільно, як складові системи ці банки можуть забезпечити весь комплекс трансформації грошового капіталу на ринку.