Організація та шляхи вдосконалення обліку виробничих запасів

Рух вартості запасів  у ході їх обороту може співпадати або не співпадати з фізичним рухом  придбаних і витрачених підприємством  матеріалів, напівфабрикатів, готових  виробів і інших запасів на склад та зі складу. На більшості  підприємствах зі складу вибувають ті товари, які першими туди потрапили, тобто які довше, ніж інші товари, там знаходилися. Це пояснюється фізичним та моральним їх старінням, можливістю закінчення їх строку зберігання і т.д. Рух вартості товарно-матеріальних запасів може також визначатися хронологією зміни ціни на різні види запасів.

При стабільному зовнішньому  середовищі співвідношенню доходів  та витрат відповідав би метод, який складався  б з руху вартості запасів та з  їх фізичного руху.

При незмінній вартості одиниці товару необхідності вибору одного із альтернативних методів визначення вартості виробничих запасів не виникає. Якщо ж на протязі облікового періоду вартість одиниці товару змінюється, то варто визначити вартість товарів, які залишились на кінець облікового періоду і які були продані протягом цього періоду. Тому помилка, допущена у визначенні вартості матеріальних запасів на кінець звітного періоду, веде до помилки у визначенні валового і чистого доходу у фінансовому звіті і до неправильного відображення в балансі активів і власного капіталу.

Для визначення оцінки залишків запасів товарно-матеріальних цінностей  і вартості реалізованих запасів, згідно з П(С)БО 9 «Запаси», можна використовувати  один із прийнятих методів:

· ідентифікованої собівартості;

· середньозваженої собівартості;

· ФІФО;

· ЛІФО;

· нормативних витрат;

· ціни продажу.

Використання методу ідентифікованої собівартості передбачає особливе маркування кожної одиниці  товарно-матеріальних запасів, що дозволяє визначити її вартість, а також  встановити дату продажу одиниці визначеного виду запасу, собівартість проданого запасу і вартість запасів, які залишилися на підприємстві.

Раціональним, систематичним  і простим у застосуванні являється  метод середньозваженої собівартості, який забезпечує відносно вартості запасів достовірні дані для всього періоду, а не дані, правильні лише для початку, кінця облікового періоду або якого-небудь визначеного моменту в обліковому періоді.

Вартість матеріальних запасів на кінець періоду, визначена  методом середньозваженої собівартості, враховує всі ціни, по яким були придбані товари протягом звітного періоду, і цим самим вирівнюються ріст і зниження цін. Недоліком можна вважати те, що необхідно приділяти більше уваги останнім по часу цінам, оскільки саме вони найбільш придатні для застосування в оцінці доходу і при прийнятті управлінських рішень.

В основу методу ФІФО закладений принцип, згідно якому при використанні або продажі запасів із їх загальної  вартості слід вирахувати вартість тих  запасів, які потрапили на підприємство першими, раніше інших. Це означає, що витрачені або продані одиниці запасів оцінюють по вартості тих товарів, які раніше придбані і довше інших знаходилися на складі.

У період росту цін  метод ФІФО у порівнянні з методом  ЛІФО веде до отримання більшої величини облікового доходу. Якщо ціни на протязі облікового періоду знижуються, то застосування цих методів має обернений ефект.

Зміст методу ЛІФО заключається в тому, що матеріальні запаси оцінюються за цінами раніше придбаних, а собівартість реалізованої продукції включає в себе вартість останніх.

У період інфляції метод  ЛІФО дає в результаті менший прибуток, ніж метод ФІФО або середньозваженої собівартості, і, отже, менший податок  на прибуток. Якщо фізичний розмір запасу залишається постійним або зростає, то ЛІФО необмежено зменшує обкладений податком дохід.

Для нормативного методу обліку витрат характерні такі особливості: узагальнене відображення в обліку витрат по встановленим нормам і відхилення від норм; собівартість продукції  може бути обчислена по діючим нормам на попередній стадії, а виявлені на наступній стадії відхилення від діючих норм дозволять визначити вплив окремих факторів на рівень собівартості.

Метод оцінки по цінам  продажу базується на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього відсотка торгової націнки на товар. Цей метод застосовують підприємства зі значною номенклатурою товарів, яка часто змінюється, з приблизно однаковим рівнем торгової націнки.

Можна зробити висновок, що саму високу собівартість реалізованих товарів отримуємо при застосуванні методів ідентифікованої собівартості та ЛІФО. Найбільш низьку собівартість та високий дохід отримуємо при використанні методу ФІФО в результаті низьких цін придбання у майбутньому періоді. Дохід, визначений методом середньозваженої собівартості, дає приблизно середній результат визначеного доходу методами ЛІФО та ФІФО. Якщо розглядати оцінку запасів з точки зору чистої реалізаційної вартості запасів, відображених в балансі за станом на визначену дату, то залишки запасів, які оцінені методом середньозваженої собівартості, будуть найбільш вірогідними.

Якщо перевага віддається фінансовому звіті, то слід застосовувати  метод ЛІФО, оскільки він дає можливість співставляти поточну собівартість реалізованої продукції з поточною величиною виторгу. Коли пріоритет належить бухгалтерському балансу, то краще застосовувати метод ФІФО, так як він відображає величину запасів на кінець облікового періоду по їх поточній вартості.

Враховуючи, що одним  із принципів бухгалтерського обліку являється принцип обачності, то запропоновані зміни в оцінці вартості запасів, виходячи із самої оцінки їх вартості, з однієї сторони, повинні попереджувати завищення оцінки активів і доходів підприємства. Тобто у фінансовій звітності та балансі повинен відображатися його дійсний фінансовий стан. З іншої сторони, враховуючи позицію забезпечення результативною управлінською діяльністю, можна виділити три основні вимоги, яким повинна відповідати бухгалтерська звітність. У свою чергу, бухгалтерська звітність повинна містити дані, необхідні для:

а) прийняття управлінських  рішень в області інвестиційної  політики;

б) оцінка динаміки та перспектив зміни прибутку (доходу) підприємства;

в) оцінка на підприємстві ресурсів, у тому числі і запасів, а також змін, які відбуваються в них, і ефективності їх використання.

У зв'язку з цим розуміння  і значення впливу оцінки вартості та обліку запасів у бухгалтерському  обліку мають велике значення в управлінні та прийнятті рішень у господарській  діяльності підприємства, оскільки така концепція дає відносно об'єктивну основу для реальної оцінки вартості запасів і активів підприємства, відображених у бухгалтерському балансі та фінансовій звітності.

Можна зробити висновок, що при впровадженні запропонованих змін в обліку оприбуткування придбаних  запасів, виходячи з їх реальної оцінки вартості, без обліку побічних витрат, пов'язаних із самим процесом придбання, і виборі ефективного методу оцінки вибуття цих запасів підприємство зможе отримати додатковий дохід та вивільнити оборотні засоби.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Під виробничими запасами розуміють активи, які використовуються для подальшого продажу, споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

Відповідно до П(С)БО 9 «Запаси» запаси - активи, які:

- утримуються для подальшого  продажу за умов звичайної  господарської діяльності;

- перебувають у процесі  виробництва з метою подальшого  продажу продукту виробництва;

- утримуються для споживання  при виробництві продукції, виконання  робіт і наданні послуг, а також при керуванні підприємством.

Запаси визнаються активами, якщо:

1) існує імовірність  того, що підприємство отримає  в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням;

2) та їх вартість  може бути достовірно визначена.

Придбані, отримані або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю (П (С)БО 9 «Запаси»). Визначення первісної вартості запасів залежить від способу їх надходження на підприємство. П(С)БО 9 розглядає такі способи надходження запасів на підприємство:

- придбані за плату;

- виготовлені на підприємстві;

- внесені до статутного  фонду;

- одержані безоплатно;

- придбані в результаті  обміну.

Враховуючи специфіку  визнання класифікації та оцінки запасів  основним завданням організації  обліку виробничих запасів на підприємстві є:

1) контроль за повним  і своєчасним оприбуткуванням  запасів та їх збереження за  місцями зберігання і на всіх  стадіях обробки;

2) відповідність складських  запасів нормативам;

3) раціональна оцінка  виробничих запасів;

4) розрахунок фактичної собівартості витрачених виробничих запасів та їх залишків за місяцями зберігання і статтями балансу;

5) контроль за повним  і своєчасним оприбуткуванням  запасів та їх збереження за  місцями зберігання і на всіх  стадіях обробки;

6) відповідність складських запасів нормативам;

7) раціональна оцінка  виробничих запасів;

8) розрахунок фактичної  собівартості витрачених виробничих  запасів та їх залишків за  місяцями зберігання і статтями  балансу;

9) виявлення усіх витрат, пов'язаних з придбанням або  виготовленням запасів, та визначення первісної вартості запасів;

10) забезпечення своєчасного  документального оформлення руху  запасів;

11) відображення операцій  з оприбуткування та витрачання  запасів в системі бухгалтерського  обліку тощо.

Згідно з П (С)БО 9 оцінка виробничих запасів при їх відпуску у виробництво, продаж та іншому вибутті здійснюється за одним з таких методів:

1) ідентифікованої собівартості  відповідної одиниці запасів;

2) середньозваженої собівартості;

3) собівартість перших  за часом надходження запасів (ФІФО).

Вибір методу оцінки запасів  має значний вплив на суму оподатковуваного прибутку. Використання різних методів  приводить до різного розміру  балансового прибутку. Не можливо  сказати, що один з методів є кращим. На вибір методу впливають наслідки, до яких приводить використання того чи іншого методу, з точки зору оподаткування. Кращий метод - це той метод, який відповідає політиці ціноутворення підприємства.

В умовах широкого використання комп'ютерних систем з'являється  можливість формувати велику кількість додаткових звітів про наявність і рух виробничих запасів, які сприятимуть виконанню трьох основних функцій бухгалтерського обліку: забезпечення збереження майна власника, формування інформації для управління діяльністю підприємства та отриманню достовірної інформації про суму фінансових результатів, отриманих підприємством протягом певного звітного періоду.

Застосування бухгалтерських комп'ютерних програм дозволяє ефективно  вирішити проблему аналітичного обліку виробничих запасів, завдяки широкій номенклатурі аналітичних об'єктів. При застосуванні комп'ютерної форми обліку автоматично вирішується проблема оперативності отриманих даних про наявність і рух запасів на будь-яку звітну дату.

 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон України №996 від 16 липня 1999р., із змінами і доповненнями.

2. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України №283 від 22.05.1997, із змінами та доповненнями.

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» затверджено наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 №246, із змінами і доповненнями.

4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість» затверджено наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999 №237, із змінами і доповненнями.

5. Наказ Міністерства статистики України «Про затвердження типових первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів» №193 від 21.06.1996р.

6. Інструкція «Про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій» від 21.12.1999р.

7. Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський словник - Ж.: Рута - 2001 р.

8. Бухгалтерський фінансовий облік: Підручник для студентів спеціальності «Облік і аудит» вищих навчальних закладів./За редакцією проф. Ф.Ф. Бутинця. -5-е вид., доп. і перероб. - Житомир: ПП «Рута»,2003. -726 с.

9. Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський облік - 3-є вид., перероблене і доповнене - Житомир: ПП Рута, 2001 - 672с.

10. Гарасим П.М., Журавель Г.П., Бруханський Р.Ф., Хомин П.Я. Первинний та аналітичний облік на підприємстві. - Тернопіль: Астон, 2005 - 464с.

11. Грачова Р. Запасні частини // Дебет-Кредит (укр.) - 2004 - №21 - с.9-14

12. Завгородній В.П. Бухгалтерський облік в Україні з використанням Національних стандартів - Київ: А.С.К., 2003 - 847с.

13. Кім Г., Сопко В.В., Кім С.Г. Бухгалтерський облік: первинні документи та порядок їх заповнення. - Київ: ЦНЛ, 2004 - 440с.