Облік витрат та розрахунків собівартості продукції на підприємстві

1.3. Облік витрат та собівартості продукції за МСБО

Основна функція бухгалтерського обліку полягає у забезпеченні інформацією про результати діяльності господарюючого суб'єкта за будь-який даний період часу. Така інформація зазвичай виражається величиною прибутку або збитку, відображеною у відповідному звіті. Австралійський фонд науково-дослідних робіт з питань бухгалтерського обліку (далі – Австралійський фонд) визначає в п. 93 Положення про концепції бухгалтерського обліку (ПКБО) результати діяльності як економічні успіхи суб'єкта, що подає звітність, у придбанні ресурсів, ефективності їх використання для досягнення поставлених цілей. Основні фінансові показники результатів діяльності господарюючого суб'єкта відображаються у звіті про прибутки та збитки, елементами якого є доходи та витрати.

Визначення прибутку – невід'ємна складова частина облікового процесу. Бухгалтерський прибуток часто використовується як база для розрахунку податку на прибуток, як показник результатів господарської діяльності фірми, як критерій визначення дивідендних виплат, як визначальний фактор при встановленні рівня заробітної плати та винагороди адміністрації тощо [2, 414].

Ключовими елементами у процесі визначення прибутку є доходи та витрати. У традиційному бухгалтерському обліку існують деякі правила та принципи визначення і оцінки (виміру) доходів, витрат і прибутку. Проте доцільність або адекватність цих правил і принципів у багатьох випадках ставиться під сумнів, оскільки більшість їх увійшло до бухгалтерського обліку в різний час для вирішення різних практичних завдань.

У Британському проекті концептуальної основи формально визнається важливість застосування широкого підходу до прибутку в бухгалтерському обліку. Рада зі стандартів фінансового обліку США (РСФО) у 1980 р., а потім в 1985 р. зробила спробу розширити межі оцінки (виміру) господарських операцій комерційних підприємств за допомогою застосування підходу активи/кредиторська заборгованість замість традиційного доходи/витрати. Повний прибуток Рада визначає наступним чином: повний прибуток – це зміна власного капіталу (чистих активів) господарюючого суб'єкта за звітний період, що є результатом господарських операцій та подій, не пов'язаних з особистим капіталом власників фірми. Вона включає всі зміни власного капіталу, що відбулися за період, за виключенням тих, що є наслідком внесків власників та виплат власникам.

Товариство бухгалтерів Нової Зеландії (ТБНЗ) та Австралійський фонд дотримуються аналогічної думки.

У рамках будь-якої концепції прибутку ключовими елементами при визначенні його величини в бухгалтерському обліку є доходи і витрати. Тому важливо розібратися, що означають ці терміни з точки зору обліку.

Американський інститут бухгалтерів (АІБ) у своєму визначенні зазначає, що "дохід виникає в результаті реалізації товарів та надання послуг і вимірюється платою, що стягується з покупця або одержувачів наданих товарів і послуг". Тут з'являється поняття прибутку як поточного прибутку від господарської діяльності. Аналогічне визначення, засноване на загальноприйнятих принципах бухгалтерського обліку, дає Американський інститут присяжних бухгалтерів (АІПБ). Він припускає величину доходів рівною "валовому приросту активів та валовому зменшенню кредиторської заборгованості, які виникли в результаті прибуткове орієнтованої господарської діяльності та вимірюваними відповідно до загальноприйнятих принципів бухгалтерського обліку" [2, 415].

За кордоном поняття "облік витрат" трактується ширше, ніж у вітчизняній літературі та практиці. Воно охоплює не тільки документування, відображення на рахунках фактично понесених витрат та калькулювання собівартості продукції, але й все інформаційне забезпечення стратегії та тактики з внутрішнього управління. Іноді він виступає як виробничий облік.

РСФО США пропонує визначення доходів, що ґрунтується на найбільш широкому розумінні прибутку. Він заявляє: доходи – це приплив або інше збільшення активів господарюючого суб'єкта і погашення кредиторської заборгованості, що мала місце протягом звітного періоду як результат відвантаження або виробництва товарів, надання послуг або здійснення інших операцій, які є основою діяльності суб'єкта.

Подібне визначення пропонує Австралійський фонд, з тією лише різницею, що в п. 95 ПКБО 4 не підкреслюється думка про "операції, що складають основу діяльності суб'єкта" у ролі джерел доходів. Те ж саме пише про доходи і ТБНЗ.

Що стосується витрат, то хоча в літературі слова "витрати" (expense) і "затрати" (cost) нерідко використовуються як синоніми, з точки зору бухгалтерського обліку їх значення різні. Термін "затрати" стосується всякого використання ресурсів, в тому числі щодо придбання активів, у той час як термін "витрати" стосується використання лише тих ресурсів, які при визначенні прибутку господарюючого суб'єкта за даний період часу ставляться у відповідність до доходів. ІПБ США, наприклад, проводить вказане розмежування наступним чином: затрати – величина, що приписується товарам, які отримані або будуть отримані. Затрати можна розділити на нездійснені, які застосовуються до створення майбутніх доходів, та здійснені, тобто які не застосовуються до створення майбутніх доходів і тому вираховуються з доходів (виручки) або нерозподіленого прибутку поточного періоду [2, 416].

Визначення, дане ІПБ США: "витрати у самому широкому розумінні слова включають всі здійснені витрати, що вираховуються з доходів", – відображає традиційну орієнтацію на доходи/витрати. АІПБ називає витратами "валове зменшення активів або валовий приріст кредиторської заборгованості, які виникли у результаті прибуткове орієнтованої діяльності підприємства та які визнаються і оцінюються відповідно до загальноприйнятих принципів бухгалтерського обліку".

РСФО США дає визначення витрат, виходячи в основному з розрізу активи/кредиторська заборгованість: витрати у його трактуванні – це відтік або інше використання активів і/або виникнення кредиторської заборгованості у результаті відвантаження або виробництва товарів, надання послуг або здійснення інших операцій, які є основою діяльності господарюючого суб'єкта.

РСФО США розрізняє витрати і втрати (збитки): втрати (збитки) – це зменшення власного капіталу (чистих активів) у результаті побічних або випадкових угод господарюючого суб'єкта і всіх інших операцій, подій та обставин, що здійснюють на нього вплив протягом періоду, за виключенням виплат власникам. Але у розрахунок прибутку включаються як витрати, так і втрати.

Цікаво відзначити, що Австралійський фонд у своєму визначенні витрат іде ще далі. Під витратами розуміється споживання або втрати потенційного при­бу­тку або майбутніх економічних вигод у формі зменшення активів або збільшення кредиторської заборгованості господарюючого суб'єкта, не пов'язані з виплатами власникам і які призводять до зменшення власного капіталу у звітному періоді.

ТБНЗ пропонує точно таке ж визначення витрат. Австралійський фонд і ТБНЗ притримуються широкого підходу до розуміння прибутку і не вважають втрати окремим елементом фінансової звітності, а отже, не розмежовують витрати та втрати.

Витрати нараховуються після визнання доходів згідно принципу відповідності, який говорить, що витрати повинні нараховуватися за той же період, що й доходи, в якому вони отримані. Їх нарахування є складовою частиною розрахунку чистого прибутку.

Порівняльний аналіз елементів витрат в Росії, Угорщині, ЄС та Канаді дозволяє встановити наступні відмінності:

–        майже у всіх країнах, у складі елементів витрат виділяються фінансові витрати (відсотки за кредит, банківські платежі тощо), які пов'язані з функціонуванням підприємства в умовах ринкової економіки;

–        у країнах ЄС та Канаді до витрат на виробництво включаються податки і такси (податок на додану вартість, патентні платежі тощо), що в умовах ринку також формує суспільне необхідні витрати [2, 417].

Класифікацію елементів витрат на виробництво, що застосовується в обліку різних країн наведено нижче (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Класифікація елементів витрат на виробництво, що застосовується в обліку різних країн

2. Економічна політика підприємства в сфері формування витрат на виробництво продукції

2.1. Характеристика підприємства та структура його виробництва

Підприємство – спадкоємець Луцького заводу виробів з пластмас. Будівництво заводу розпочалося у 1966 році. Першу продукцію завод випустив у 1972 році.

Підприємство ВАТ "Луцькпластмас" належить до хімічної галузі промисловості і спеціалізується на переробці пластмас.

Підприємство має розвинуту інфраструктуру інженерних комунікацій, надійне забезпечення електроенергією, теплом, водою, під'їзними залізничними шляхами та автодорогами. Територія підприємства – 34 га, виробничі площі 107,3 тис. кв. м.

В даний час підприємство випускає як продукцію промислового призначення, так і товари народного споживання:

–        стрічку пакувальну;

–        нитки полістирольні для ізоляції кабелів;

–        плівку поліетиленову;

–        труби з термопластів;

–        листи з термопластів;

–        вироби з пластмас (пресові, литтєві, вакуум- і термоформовочні, видувні).

Окрім основної діяльності з переробки пластмас підприємство також надає послуги з виготовлення оснастки, ремонту обладнання та виготовлення запчастин до нього, енергозабезпечення сусідніх підприємств, транспортних перевезень вантажів та пасажирів, проведення будівельних та ремонтних робіт, виготовлення тари, працює у сфері громадського харчування.

Підприємство ВАТ "Луцькпластмас" розташоване на території міста Луцьк. Юридична адреса підприємства: 43020, Волинська область, м. Луцьк, вул. Рівненська, 76-а.

Метою діяльності Відкритого акціонерного товариства є об'єднання матеріальних, трудових та фінансових Учасників (акціонерів) для здійснення господарської діяльності та одержання прибутку.

Предметом діяльності Товариства є:

–        виробництво продукції та товарів;

–        надання послуг промислового та побутового характеру;

–        торгівельна діяльність;

–        оренда основних засобів;

–        заготівельно-торгівельна діяльність;

–        посередницька діяльність;

–        закордонна торгівельна діяльність та посередництво;

–        надання транспортних та інших видів послуг;

–        та інша діяльність, яка не суперечить чинному законодавству України;

–        організація виставок, торгів та ярмарок на території України та інших держав.

Товариство виконує визначені раніше мобілізаційні завдання та заходи з мобілізаційної підготовки.

Товариство є юридичною особою з дня його державної реєстрації.

Товариство є правонаступником всіх майнових і немайнових прав та обов'язків Луцького заводу виробів з пластмас.

ВАТ "Луцькпластмас" має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в банках, печатку зі своєю назвою.

Статутний фонд ВАТ "Луцькпластмас" становить 357160,65 грн. Статутний фонд поділено на 7143213 штук простих іменних акцій номінальною вартістю по 0,05 грн. кожна.

Прибуток ВАТ "Луцькпластмас" утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку Товариства сплачуються відсотки по кредитах банків та облігацій, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету.

Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається в повному розпорядженні ВАТ "Луцькпластмас".

За рішенням Загальних зборів можуть бути створені інші фонди.

При ВАТ "Луцькпластмас" створено три спільних українсько-словацьких підприємства:

СП ЗАТ "Луцькхім";

СП ЗАТ "Теріхем-Луцьк";

СП ТзОВ "Лігумпласт".

Основні власники – АТ "Хемосвіт" Словаччина, які володіють 5881617 простих іменних акцій, що складає 82,34% від Статутного фонду.

Аналітичний облік по рахунку 23 "Виробництво" на ВАТ "Луцькпластмас" ведеться за статтями витрат і видами або групами продукції, що виробляється. Основними виробничими підрозділами на ВАТ "Луцькпластмас" ведеться є цехи.

Цехом називається відокремлена в адміністративно-господарському розумінні виробнича частина підприємства, яка складається з декількох ділянок, що спеціалізуються на випуску певної продукції, або на виконанні однорідних технологічних процесів.

Розглянемо наступні види цехів:

–        основні, де здійснюється основний виробничий процес з випуску продукції, що поділяється на три стадії: заготівельну, обробну та збирально-оздоблювальну. До основних цехів відносяться цехи, що виготовляють продукцію, яка за своїм призначенням не відрізняється від тієї, на якій спеціалізується підприємство, але з такого ж основного матеріалу (не з його відходів), та цехи, які випускають напівфабрикати;