Структура державного бюджету України

     Будь-яка  держава може виконувати притаманні їй функції лише за наявності відповідних коштів. При цьому існує прямий зв'язок між обсягом функцій, які виконує держава, і обсягом кошxтів: розширення функцій потребує збільшення доходів, і навпаки, для того щоб істотно зменшити потребу держави в коштах, необхідно переглянути функції, які вона виконує.

     Кошти, які централізує держава, акумулюються переважно в бюджеті. Бюджет як економічна категорія з'явився набагато пізніше, ніж такі поняття, як податки або доходи держави. Основною причиною його появи була необхідність планування і контролю за загальнодержавними доходами і видатками.

     Формування  бюджету може здійснюватись на різних засадах, залежно від чого розрізняють  доходи бюджету та джерела його фінансування. Доходами бюджету є ті кошти, що надходять державі у постійне користування на безповоротній основі. Вони забезпечують стабільність формування бюджету і фінансування його видатків. Джерелами фінансування бюджету, а точніше бюджетного дефіциту, є кошти, що надходять лише у тимчасове використання на поворотній основі — державні запозичення. Сюди також належить використання грошової емісії, яка, по суті, є фіктивним доходом.

     Мобілізація доходів бюджету може проводитись на податковій і неподатковій основі. Податковий метод характеризує перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб на користь держави, який регламентується податковим законодавством. Неподаткові доходи формуються від продуктивної діяльності держави та від реалізації її майнових прав. Доходи від продуктивної діяльності надходять від підприємницької діяльності держави (державний сектор економіки) та від надання певних послуг, а доходи від майнових прав — у вигляді доходів від використання державного майна та угідь. У такий спосіб виділяються три методи формування доходів держави:

• від підприємницької діяльності;
• від державного майна, угідь і послуг;
• податковий.

     Доходом держави від підприємницької діяльності є прибуток державних підприємств і організацій, який належить їй на правах власника засобів виробництва. Водночас не весь цей прибуток спрямовується в бюджет, адже певна його частина залишається на потреби соціально-економічного розвитку підприємства. У сучасних умовах доходи від підприємницької діяльності держави не мають відчутного бюджетного значення, оскільки державний сектор має обмежені рамки, а державні підприємства переважно є або малоприбутковими, або функціонують на засадах неприбутковості чи взагалі збиткові, що пов'язано насамперед із соціальним спрямуванням їхньої діяльності [17].

        Отримання доходів у вигляді  платежів за використання державного майна та угідь і від надання послуг теж не має відчутного фіскального значення, хоча зараз на неї покладають велику надію. Доходи від державного майна можуть надходити на постійній основі — орендна плата, чи разово — доходи від приватизації державного майна (так, зокрема, на 2005 рік планується отримати надходжень від приватизації на суму 6 млрд. 748 млн. 994,6 тис. грн. [ 1; 4 ]). Доходи від державних послуг надходять у формі державного мита за вчинення нотаріальних дій, видачу різноманітних документів, патентів, ліцензій тощо.

     Окрім розглянутих вище доходів від  підприємницької діяльності держави та від державних майна, угідь і послуг, є особлива група надходжень, які можна визначити як супутні доходи бюджету. Це різноманітні штрафні санкції та адміністративні стягнення. Вони створюються не як доходи бюджету, а як засоби фінансового впливу на порушників чинного, у тому числі і фінансового, законодавства. Надходження їх до бюджету пов'язане з тим, що при встановленні відповідних санкцій держава визначає їх спрямування в бюджет (слід зазначити, що окремі види штрафних платежів можуть надходити в інші фонди чи окремим суб'єктам).

     Основою формування доходів бюджету є  податки. Податковий метод формування доходів бюджету, на відміну від неподаткового, має такі характерні риси, як примусовість, безеквівалентіність, законодавчо регламентований порядок стягнення податків, однаковий підхід до всіх платників.

     Податки з'явилися у процесі історичного  розвитку одночасно з виникненням держави. У міру розвитку товарно-грошових відносин розвивалися форми податку. Цікаво простежити в цьому зв'язку, як змінювалися погляди платників податків на необхідність утримувати державу. Спочатку у відносинах між державою і населенням превалювала ідея подарунка, потім уряд просив народ про підтримку, далі виникла ідея допомоги державі, потім — жертовності особи в інтересах держави, ще пізніше у платника податку розвивається почуття обов'язку і, нарешті, перемагає ідея примусу з боку держави, без будь-якої залежності від волі платника. Одночасно змінювались і назви відповідних доходів держави: приношення, дар, дань, подать, повинність, податок [14].

     Фінансування  бюджету може здійснюватись за рахунок грошової емісії та державного внутрішнього і зовнішнього запозичення. Ці методи суттєво відрізняються як за економічним змістом, так і за ставленням до них. Так, використання грошової емісії як джерела покриття бюджетного дефіциту у більшості країн світу, у тому числі й в Україні, офіційно заборонено. Використання ж державних позик вимагає надійної системи управління державним боргом і певного його обмеження.

     Запозичення коштів державою у фізичних і юридичних осіб, урядів інших країн чи міжнародних фінансових організацій відбувається у формі випуску державних позик чи отримання кредитів. Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок запозичених коштів не має таких інфляційних наслідків, як грошова емісія, оскільки при цьому не відбувається зростання грошової маси: на державні потреби витрачаються тимчасово вільні кошти. Але при досягненні державними позиками значного обсягу вони також можуть впливати на інфляційний процес.

     У цілому, розглядаючи формування дохідної бази бюджету з позицій його збалансованості, важко визначити, у який спосіб — збільшення податків (зменшення видатків) чи випуск державних цінних паперів — краще цього досягти, оскільки зловживання і першим, і другим викликає негативні наслідки й суперечності. Так, подальше збільшення податкового тягаря не стимулює розширення виробництва і може навіть призвести до зменшення доходів бюджету. Зростання державного боргу відтягує приватні заощадження і накопичення корпорацій від фінансування капітальних вкладень, сприяє підвищенню реальної процентної ставки за кредитами, оскільки пропозиція позичкового капіталу не змінюється, а попит на гроші держава збільшує.

     Формування  доходів бюджету може відбуватись  за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. До внутрішніх відносять ВВП і національне багатство, які вироблені на території даної країни, до зовнішніх — ВВП (а іноді й національне багатство) інших країн, який надходить у вигляді державних позик або репараційних платежів, тощо [9]. 

3. Взаємозв’язок бюджету і соціально-економічних  процесів

      Бюджетна політика — сукупність заходів держави з організації та використання бюджетних ресурсів для забезпечення її економічного і соціального розвитку. Розробляється бюджетна політика органами влади — законодавчою, виконавчою відповідного рівня із залученням фахівців — науковців, практиків як вітчизняних, так і зарубіжних.

      Бюджетна  політика має реалізовуватися за допомогою двох органічних складових  — бюджетної стратегії та бюджетної тактики. Бюджетна стратегія — це довгостроковий курс бюджетної політики, а бюджетна тактика — методи реалізації бюджетної політики на коротший термін.

      Для практичної реалізації бюджетної політики в державі створюється бюджетний механізм, який відображає конкретну спрямованість бюджетних відносин у складній соціально-економічній системі держави. Потрібно зазначити, що бюджетна політика — це органічна складова фінансової політики держави і відповідно бюджетний механізм є складовою фінансового механізму.

      Бюджетний механізм — сукупність засобів, які застосовує держава з метою організації бюджетних відносин та забезпечення належних умов для економічного і соціального розвитку. Характеристика бюджетного механізму подана в таблиці 1.1. 
 

      Табл. 1.1

      Характеристика  бюджетного механізму 

      Отже, бюджет може на основі виробленої бюджетної  політики, використовуючи бюджетний механізм, впливати на соціально-економічні процеси. Умовно це можна зобразити у вигляді схеми.

      До  прямих методів можна віднести законодавчі  та інші нормативні акти, які безпосередньо  регулюють "правила гри" всіх учасників  економічних відносин — держави, суб'єктів господарювання, населення. Саме цими методами визначаються ставки податків, інших зборів, механізм їх стягнення, відповідальність за порушення "правил гри". Такі акти є основою здійснення господарської діяльності.

      До  непрямих методів належать дії державних  органів щодо перерозподілу бюджетних  ресурсів, визначення складових бюджетних ресурсів, основні напрями їх використання. Вагомим є значення бюджету і в соціальному напрямі. Це досягається відповідно до законодавчо закріпленого механізму в кожній конкретній державі. Залежно від особливостей державного устрою, національних традицій, правлячої коаліції партійних об'єднань, рівня економічного розвитку держави та інших факторів через бюджет фінансуються складові соціальної сфери — наука, культура, спорт, охорона здоров'я, освіта, забезпечується утримання інвалідів, пенсіонерів тощо.

      Досягти оптимального співвідношення між економічним  та соціальним напрямами — значить задовольнити інтереси всіх соціальних груп населення. Як правило, повною мірою це питання не вирішено в жодній країні світу, можна лише говорити про задоволення потреб більшої частини суспільства.

      Бюджет  також впливає на ефективність господарювання підприємств і організацій. Використовуючи такі бюджетні важелі, як ставки податків, процентні ставки, бюджетний контроль та штрафні санкції, держава має вагомий вплив на цих суб'єктів економічних відносин.

      Зв'язок бюджету із зовнішнім середовищем взаємний — не лише він має вплив на соціально-економічні процеси, а й  сам зазнає впливу конкретних факторів. Ці фактори розглядають з позицій  об'єктивності й суб'єктивності та за напрямами — економічні, соціальні, політичні [3].

РОЗДІЛ  ІІ. АНАЛІЗ СТРУКТУРИ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ 

1. Аналіз  дохідної частини  Державного бюджету  України

      Склад і структура доходів бюджету характеризують фінансову політику та фінансовий стан держави. Дані про бюджет України (за вирахуванням фондів цільового призначення) наведені в таблиці ( див. Додаток 1 ). Як видно з них, структура доходів бюджету досить швидко змінюється, що пояснюється постійними перетвореннями і змінами в податковій системі України і неподаткових надходженнях до бюджету. Починаючи з 2000 р. бюджет формується головним чином за рахунок податкових надходжень ( рис. 2.1). 

        Рис. 2.1. Структура доходів зведеного бюджету України 

      Основним  джерелом податкових надходжень є прямі  і непрямі податки. Роль прямих і непрямих податків у формуванні доходів бюджету постійно змінюється (рис. 2). Так, до 2000 р. у надходженнях до бюджету переважали прямі податки. У 2000 р. з уведенням нових податків — податку на дохід замість податку на прибуток, податку на додану вартість і акцизного збору замість податку з обороту і податку з продажу — співвідношення між прямими і непрямими податками змінилось. Питома вага непрямих податків зросла до 50,2 %, прямих — зменшилась до 40,4 %. У 2001 р. переважали непрямі податки. З 2002 р. прямі податки знову переважають у надходженнях до бюджету — 44,8 %, частка непрямих знижується до 38,5 %. Це пояснюється підвищенням ставки податку на доходи з 18 % до 22 %. Надалі прямі податки продовжують відігравати провідну роль у доходах бюджету.