Структура державного бюджету України

      Рис. 2.2.Роль прямих і непрямих податків у формуванні доходів зведеного бюджету (2000-2010 рр.) 

      Серед окремих податків у формуванні доходів  бюджету особлива роль належить податку на додану вартість і податку на прибуток (доходи) підприємств, які разом забезпечують значну суму надходжень до бюджету (2000 р. — 69,4 %, 2010 р. — 37,2 %). У 2001 р. порівняно з 2000 р. у доходах бюджету знизилась частка прибуткового податку з громадян (2000 р. — 13,6 %, 2001 р. — 6,1 %), що зумовлено зменшенням фонду заробітної плати, але зараз ситуація стабілізується й очікується подальше поступове зростання надходжень. Так, у 2001 р. частка прибуткового податку з громадян становила 16,3 % і вперше перевищила відповідний показник податку на прибуток (15,4 %).

      Неподаткові надходження становлять значний  відсоток у доходах бюджету (20—30 %). Така роль неподаткових надходжень пояснюється спробою держави вирішити фіскальні проблеми в умовах фінансової кризи не за рахунок збільшення податків, а введенням нових неподаткових зборів і платежів. В умовах стабільної економіки неподаткові надходження не мають великого значення і становлять не більше 5 % доходів бюджету [8].

      Склад неподаткових доходів бюджету, на відміну  від податкових, є досить широким. При цьому існують надходження, які мають постійний характер і які з'являються час від часу і зникають. Уведення останніх було спричинено необхідністю термінового збільшення доходів бюджету.

        Неподаткові надходження можна  поділити на кілька груп. Зокрема:

1. Доходи від власності та підприємницької діяльності (надходження від перевищення валових доходів над видатками Національного банку України, надходження від грошово-речових лотерей; дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, рентна плата та ін.);
2. Адміністративні збори і платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу (плата за надання послуг службою дозвільної системи органів внутр. справ; плата за оренду цілісних майнових комплексів та іншого майна; плата за утримання дітей у школах-інтернатах; державне мито; митні збори.);
3. Надходження штрафів та фінансових санкцій (адміністративних штрафів та санкцій; сум, стягнених з винних осіб, за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації; надходження від штрафних санкцій за порушення правил пожежної безпеки та ін.);
4. Інші неподаткові надходження (надходження коштів від реалізації конфіскованого митними,   правоохоронними  та   іншими  уповноваженими  органами майна і валюти; власні надходження бюджетних установ; надходження коштів від продажу військового майна; надходження до страхового фонду безпеки авіації; надходження сум різниці в ціні за газ; відрахування від сум перевищення розрахункової величини фонду оплати праці та ін.).

      У 2000 р. різко змінилось співвідношення між податковими і неподатковими доходами зведеного бюджету. Значне збільшення неподаткових доходів до (33,0 % у 2001 р.) виникло за рахунок включення до дохідної частини зведеного бюджету власних надходжень бюджетних установ і організацій, які до цього не обліковувалися в доходах бюджетів (у 2001 р. ці суми становили 10,3 % доходів зведеного бюджету), а також досить значних надходжень від приватизації майна (4,7 % у 2001 р.).

      Проблема  покриття дефіциту бюджету з'явилася  в 1991 р. Починаючи з цього року сума доходів бюджету в порівнянних цінах почала зменшуватись, що було спричинено початком економічної кризи. В умовах відсутності цивілізованих методів фінансування дефіциту бюджету за рахунок випуску державних цінних паперів, перевищення видатків над доходами покривалося за рахунок емісійних кредитів Національного банку України. Наслідком цього стали величезні темпи інфляції. Тільки в 1994 р. фінансування дефіциту бюджету було частково здійснено за рахунок іноземних кредитів, а з 1995 р. — і за рахунок розміщення державних цінних паперів (рис. 3). Найвищим дефіцит бюджету був у 1992 р. — 13,8 % ВВП. Надалі бюджетна політика спрямовувалася на поступове зменшення дефіциту. Так, у 1999 р. дефіцит становив 1,5 % ВВП, в 2000 р. бюджет був зведений з профіцитом у розмірі 0,6 % ВВП, а в 2001 р. — з дефіцитом у розмірі 0,3 %, у 2002 р. — з профіцитом у розмірі 0,7 %.

      Рис. 2.3. Джерела фінансування дефіциту зведеного  бюджету України (1992 – 2002рр.)  

      Які можна зробити висновки щодо системи  доходів бюджету України? Склад  і структура доходів бюджету  постійно змінюються, що зумовлюється як постійними перетвореннями в податковій системі України, так і намаганням держави вирішити фіскальні проблеми за рахунок неподаткових доходів. З цієї ж причини питома вага податкових доходів є не дуже високою. Фінансування бюджетного дефіциту в умовах нерозвинутого фінансового ринку України відбувалося за допомогою емісійних кредитів Національного банку України, внаслідок чого інфляція досягла дуже високих темпів. Лише з 1995 р. на ринку з'явились державні цінні папери, що свідчить про поступове наближення до прийнятих у світі механізмів фінансування бюджетного дефіциту [10].

      Таким чином, становлення і розвиток системи  доходів бюджету, яка б відповідала розвитку ринкових відносин, відбувається досить повільно. Але все ж таки з кожним роком прогресивних перетворень у бюджетній системі стає дедалі більше. 

2. Система видатків Державного бюджету України

     Видатки бюджету обумовлюються насамперед їхнім суспільним призначенням, адже саме такий їх розріз найповніше відбиває сутність і призначення бюджету. Економічну функцію держави забезпечують видатки на економічну діяльність та науку, соціальну — видатки на соціальний захист населення, соціальне забезпечення та соціальну сферу, оборонну — на оборону, управлінську — на утримання управлінських структур (органи державної влади й управління, судові структури і прокуратура, правоохоронні органи і служба безпеки, митна і податкова служби) та на міжнародну діяльність. Окремо в бюджеті виділяються видатки, пов'язані з системою державного кредиту, — на обслуговування внутрішнього і зовнішнього державного боргу.

     Видатки бюджету на економічну діяльність в Україні охоплюють державні капітальні вкладення, бюджетні кредити підприємствам, державні субсидії й дотації, операційні витрати (на виробничу інфраструктуру — геологорозвідувальні роботи, роботи щодо землевпорядкування тощо). Вони спрямовуються в галузі економічного комплексу. При цьому видаткам бюджету відводиться допоміжна і регулятивна роль у системі фінансового забезпечення економіки, основними формами якого є самофінансування і кредитування.

     Видатки бюджету на соціальний захист — це державні субсидії і допомоги окремим громадянам, які внаслідок об'єктивних, незалежних від них причин не можуть самостійно повною мірою забезпечити себе. Видатки на соціальну сферу структуруються за галузевими ознаками: на освіту, охорону здоров'я, духовне і фізичне виховання. Нині відповідно до прийнятої в Україні фінансової моделі бюджетні асигнування є головними у системі фінансового забезпечення соціальної сфери. Однак постійно розвивається сфера платних послуг, яка засновується на самофінансуванні і кредитуванні, а також спонсорство і меценатство, розглядаються напрями переходу до страхової медицини. Видатки на соціальне забезпечення пов'язані із державним забезпеченням тих громадян, які не можуть утримувати себе самостійно, наприклад інваліди від народження, самотні особи похилого віку тощо.

     Видатки бюджету на науку відбивають фінансування державних і міждержавних науково-технічних програм, фундаментальних досліджень. Нині бюджетні видатки на науку значно скоротились, однак альтернативні джерела фінансування (комерційна наукова діяльність, спеціальні фонди і відрахування) не набули належного поширення. Видатки бюджету на оборону охоплюють витрати на закупівлю озброєнь і військової техніки та на утримання військових частин, а також до них належать витрати на наукові дослідження у цій сфері і на виплату пенсій військовослужбовцям. Видатки у сфері міжнародної діяльності — це сплата внесків до міжнародних організацій, членом яких є Україна, утримання дипломатичних представництв за кордоном, відрядження за кордон представників органів державної влади. Видатки на обслуговування державного боргу — це витрати на погашення заборгованості та виплату процентів за державними позиками [5].

     Структура видатків бюджету України наведена в таблиці (див. Додаток 2).

     З наведених даних видно, що найбільшу  питому вагу у зведеному бюджеті України займають соціальні видатки (на соціальний захист населення, соціальне забезпечення та соціальну сферу): у 2000 р. — 45,6 %, у 2001 р. — 57,6, у 2002 р. — 39,1, у 2003 р. — 49,6, у 2004 р. — 49,0, у 2005 р. – 49,6, у 2006 р. – 45,0, у 2007 р. — 49,6, у 2008 р. — 45,7, у 2009 р. — 49,6, у 2010 р. — 55,7 %.

     Лише  в 1994 р. видатки на економічну діяльність переважали 40.6%. У складі видатків Державного бюджету, навпаки, головну роль до 2007 р. (крім 2001 р.) відігравали видатки на економічну діяльність. Починаючи з 2007 р. переважають соціальні видатки (відповідно 33,3 % проти 23,2 %).

     У цілому видатки, пов'язані з економічною (народне господарство і наука) та соціальною (соціальний захист і соціальна сфера) функціями держави, є домінуючими. У 2000 р. у зведеному бюджеті вони досягали 87,9%, а в Державному — 82,4%, у 2001 р. відповідно—85,1 і 80,0%, у 2002 р.— 80,8 і 74,3%, у 2003 р.— 70,0 і 47,6%, у 2004 р. — 72,1 і 51,6%, у 2005 р. — 68,1 і 47,9%, у 2006. — 71,3 і 49,9%, у 2007 р. — 73,8 і 58,1%, у 2008 р. — 67,0 і 53,6%, у 2009 р. — 67,9 і 51,3%, у 2010 р. — 70.7 і 56,6 %. Водночас характерною ознакою динаміки структури видатків на економічну діяльність є зниження їх питомої ваги як у зведеному, так і в Державному бюджеті.

     Таким чином, як свідчать наведені вище дані, нині бюджету України притаманна досить чітко виражена соціальна спрямованість. Однак це не забезпечує достатнього рівня соціальних послуг. Реальна фінансова забезпеченість соціального захисту і соціально-культурних установ та закладів в останні роки суттєво знизилась. Причина відома — тривалий процес зниження обсягу виробництва призвів до такого низького обсягу ВВП, що його просто не вистачає, і ніякий перерозподіл у бюджеті між напрямами видатків не в змозі вирішити окремі проблеми.

     При виборі об'єктів бюджетного інвестування враховується здатність виробників випускати експортоспроможну та імпортозамінну продукцію, а також вироби особ-ливої соціальної значущості(лікувальні препарати, продукти харчування, інші товари  першої необхідності), знаходити і розширювати ринки збуту своєї продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках і відповідно нарощувати обсяги її реалізації. Враховуються також можливості для пожвавлення виробництва в суміжних галузях і вирішення питань енергозбереження та використання альтернативних джерел енерго постачання. В умовах обмеженості фінансових ресурсів держава не має можли-вості виділяти бюджетні кошти на підтримку неефективних підприємств, які, власне, є банкрутами. Тому особливої ваги набуває питання перепрофілювання,  а в окремих випадках і закриття неефективних виробничих структур [7].

     У цілому система видатків бюджету  повинна забезпечувати надійне функціонування держави і сприяти економічному зростанню, що досягається за рахунок раціональної структури видатків. 

3. Субвенції з Державного бюджету України на виконання інвестиційних проектів

     Надання субвенцій на виконання інвестиційних програм (проектів) ґрунтується на таких основних принципах:

     1)    принцип об'єктивності та відкритості — отримувач субвенції визначається за прозорими процедурами;

     2)    принцип єдності — розподіл коштів має забезпечити реалізацію системи національних цінностей і завдань інноваційного розвитку та сприяти зменшенню відмінностей в рівні життя населення різних регіонів країни;

     3)    принцип збалансованого розвитку — надання державної підтримки територіям з урахуванням їх потенціалу;

     4)   принцип цільового використання коштів — субвенція використовується виключно на мету, визначену її надавачем, з урахуванням прогнозних та програмних документів економічного та соціального розвитку країни і відповідної території, державних цільових програм, прогнозу бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди.

     Субвенції на виконання інвестиційних програм (проектів) надаються з державного бюджету місцевим бюджетам з урахуванням таких основних засад:

     1)    економічної ефективності досягнення цілей інвестиційної програми (проекту) із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів на виконання інвестиційних програм (проектів);

     2)    направленості субвенції виключно на створення, приріст чи оновлення основних фондів комунальної форми власності;

     3)   фінансової забезпеченості інвестиційних програм (проектів), строк впровадження яких довший, ніж бюджетний період, необхідними фінансовими ресурсами місцевих бюджетів, кредитами (позиками), залученими під державні та/або місцеві гарантії, та коштами субвенції на їх виконання впродовж усього строку впровадження;

     4)  рівня забезпеченості закладами (установами) соціально-культурної сфери;

     5)  рівня розвитку дорожнього та комунального господарства;

     6)  участі бюджету отримувача субвенції;

     7)   обґрунтування спроможності подальшого утримання за рахунок коштів місцевих бюджетів об'єктів комунальної власності.