Структура державного бюджету України

- зміна напрямків інвестування бюджетних засобів у галузі народного господарства з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної гривни;

- зниження воєнних витрат;

- зберігання фінансування лише найважливіших інноваційних проектів; мораторій на прийняття нових соціальних програм, що потребують значного бюджетного фінансування;

- заборона Центральному банку країни надавати кредити урядовим структурам будь-якого рівня без належного оформлення заборгованості державними цінними паперами.

     Крім  цього, варто враховувати, що у світовій практиці для зниження бюджетного дефіциту широко використовується така форма, як залучення в країну іноземного капіталу. З його допомогою вирішується відразу декілька задач, причому не тільки фіскального, але й економічного характеру; скорочуються бюджетні витрати, призначені на фінансування капітальних вкладень (а виходить, зменшується розрив між прибутками і витратами), розширюється база для виробництва товарів і послуг, з' являється новий платник податків (отже, збільшуються дохідні надходження в бюджет), поліпшується стан платіжного балансу.

      Джерелами покриття бюджетного дефіциту можуть бути:

• державні позики;
• емісія грошей.

      Державні  позики відбивають взаємовідносини між державою як позичальником і юридичними та фізичними особами, урядами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями як кредиторами. Державні позики класифікуються за різними ознаками.

      Залежно від територіального розміщення вони поділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішні характеризують залучення коштів від юридичних та фізичних осіб на внутрішньому фінансовому ринку даної країни. Зовнішні пов'язані з надходженням ззовні — від кредиторів інших країн, якими можуть бути як іноземні юридичні та фізичні особи, так і уряди чи урядові організації інших країн. Особливе місце займають кредити, які надаються міжнародними організаціями та міжнародними фінансовими інституціями.

      За  способом мобілізації розрізняють державні позики, які пов'язані з випуском в обіг державних цінних паперів, і такі, що оформляються відповідними угодами. За допомогою випуску цінних паперів здійснюється мобілізація вільних коштів юридичних та фізичних осіб. На підставі угод можуть надаватись міжурядові кредити та кредити від міжнародних фінансових інституцій.

      За  термінами надання державні позики поділяються на коротко-, середньо- та довгострокові. Короткострокові надаються на термін до одного року. Основним інструментом розміщення короткострокових державних зобов'язань є казначейські векселі. Середньострокові (1—5 років) і довгострокові (5—20 років) позики базуються на випуску в обіг облігацій.

      В Україні нині для покриття бюджетного дефіциту випускаються на коротко- і середньостроковій основі облігації внутрішньої державної позики. Значну роль у джерелах покриття бюджетного дефіциту відіграють зовнішні позики.

      Емісія  грошей, на відміну від державних позик, є незабезпеченим джерелом покриття бюджетного дефіциту. Саме тому вона спричиняє інфляцію — знецінення грошей. Фактично емісія на цілі дефіцитного фінансування не вирішує проблеми браку коштів: грошей стає більше, однак вартість грошової одиниці знижується, тобто сукупна вартість грошей в обігу залишається незмінною і знову-таки недостатньою. Але, оскільки це виявиться тільки після випуску в обіг зайвих грошей, то на період складання і виконання бюджету грошову емісію можна використати для збалансування бюджету. Надалі все залежить від спрямування коштів дефіцитного фінансування. Інвестування в економіку дає можливість створити передумови для повернення грошей, а відтак і відновлення їхньої вартості. Фінансування соціальних видатків означає, що за рахунок зниження вартості грошей у поточному періоді, їх знову не вистачить у наступному, тобто потрібна буде нова емісія. Такий спосіб покриття бюджетного дефіциту веде до того, що інфляція переростає в гіперінфляцію, а остання — в галопуючу інфляцію, адже процес емісії набирає характеру геометричної прогресії. З цих причин використання грошової емісії для фінансування бюджету офіційно, як правило, у тому числі й в Україні, забороняється.

      Таким чином, із двох джерел покриття бюджетного дефіциту реальним і повноцінним  є державні позики. Водночас для  їх використання необхідні певні передумови:

1. наявність кредиторів, які мають тимчасово вільні фінансові ресурси;
2. довіра з боку кредиторів до держави;
3. наявність стимулів до надання позик державі;
4. спроможність держави своєчасно повернути борги та виплатити проценти.

      Наявність тимчасово вільних коштів є головною передумовою для державних позик. Якщо таких ресурсів немає, то не може бути й мови про випуск державних цінних паперів. Однак у дійсності такі вільні ресурси, як правило, завжди є й у фізичних, і в юридичних осіб. Це пов'язано з тим, що завжди існує необхідність накопичення грошей для певних витрат. На період накопичення ці гроші являють собою тимчасово вільні кошти і можуть використовуватись як кредитні ресурси. На ці ресурси можуть претендувати різні суб'єкти, у тому числі й держава. Отже, тимчасово вільні кошти є завжди, навіть в умовах фінансової кризи. Проблема полягає не в наявності ресурсів, а в спроможності держави мобілізувати їх.

      Спроможність  мобілізації тимчасово вільних  коштів залежить насамперед від наявності довіри до держави з боку її кредиторів. Якщо кредитор не довіряє позичальникові, то не може бути й мови про нормальні засади надання кредитів чи взагалі про їх виділення. Але проблема полягає в тому, що кредитні взаємовідносини мають ризикований характер. Кожний кредитор, продаючи свої тимчасово вільні ресурси, вибирає між ризиком втрати цих ресурсів і бажанням отримати дохід від їх продажу. Тобто не може бути ні абсолютної довіри, ні абсолютного небажання надавати кредити.

      Важливою  передумовою випуску позик є  наявність стимулів до надання державі кредиту. Якщо довіра до держави відбиває кредитний ризик, то стимули характеризують доцільність вкладання коштів у державні цінні папери. Доцільність, у свою чергу, визначається їх дохідністю, надійністю і ліквідністю. Між дохідністю та надійністю існує обернено пропорційна залежність: чим вища надійність, тим менша дохідність. Оскільки державні цінні папери вважаються найнадійнішими, то для них установлюється найменший рівень дохідності. На фінансовому ринку державні цінні папери відіграють роль стандарту дохідності, свого роду відправної точки. Інші емітенти змушені встановлювати рівень дохідності своїх цінних паперів на більш високому рівні, інакше їх ніхто не буде купувати. Таким чином, державні цінні папери стабілізують і регулюють фінансовий ринок. Нормальне його функціонування неможливе без випуску державних позик.

      Отже, основним стимулом до надання позик  державі є досить висока надійність державних цінних паперів. Водночас держава прагне встановити і високу їх ліквідність. Як правило, державні цінні папери вільно продаються і вільно купуються. Держава може брати на себе зобов'язання викупити їх з першого пред'явлення свого кредитора. Нині забезпечення ліквідності має надзвичайно важливе значення. Недаремно на фінансових ринках світу значного поширення набули так звані комерційні папери, що мають дуже високу ліквідність. Саме висока ліквідність знімає перепони на шляху розвитку ринку цінних паперів, адже інвестори можуть спокійно вкладати гроші в подібні цінні папери, знаючи, що можуть їх повернути в будь-який час. Важливою передумовою випуску державних позик є спроможність держави своєчасно повернути борги та виплатити проценти. Якщо наявність бюджетного дефіциту потребує встановлення джерел його покриття, то використання державного кредиту вимагає визначення джерел погашення боргу. Такими джерелами можуть бути: дохід, отриманий від інвестування коштів у державний сектор; додаткові доходи бюджету за рахунок зростання ВВП і податкової бази від інвестування коштів в економіку; надходження від спеціально введених податків чи підвищення ставок оподаткування для погашення державного боргу; скорочення видатків; залучення нових кредитів для покриття попередніх боргів.

         Доходи від інвестування коштів, залучених з допомогою державних позик, відбивають результативність діяльності держави у сфері економіки. Проблеми з боргом за таких умов можуть виникати внаслідок непродуктивності інвестиційної діяльності держави. Якщо ж політика інвестицій має обґрунтований і цілеспрямований характер, то погашення боргів теж здійснюється планомірно і гарантовано [16].

 

ВИСНОВКИ

 

      Сутність  бюджету розкривається при вивченні його як економічної категорії та як основного фінансового плану. Бюджет як економічна категорія – є основною ланкою державних фінансів і важливою складовою фінансової системи в цілому. Бюджет держави являє собою сукупність законодавчо регламентованих відносин між державою і юридичними та фізичними особами з приводу розподілу й перерозподілу ВВП, а за певних умов — і національного багатства з метою формування і використання централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій. Бюджет як основний фінансовий план відображає розпис доходів і видатків основного централізованого фонду грошових коштів держави.

      Доходами  бюджету є ті кошти, що надходять державі у постійне користування на безповоротній основі. Вони забезпечують стабільність формування бюджету і фінансування його видатків. Виділяють три методи формування доходів держави: 1) від підприємницької діяльності; 2) від державного майна, угідь і послуг; 3) податковий.

      Наукова класифікація видатків бюджету здійснюється за такими ознаками:

1. роллю у відтворенні виробництва ( поточні; капітальні;);
2. суспільним призначенням;
3. галузями економіки і соціальної сфери;
4. цільовим призначенням;
5. рівнями бюджетної системи (Державний бюджет України; місцеві бюджети); 

      Фінансування  видатків бюджету може здійснюватись  у таких формах:

• кошторисне фінансування;
• фінансування інвестиційних проектів (бюджетні інвестиції);
• державні субсидії, субвенції, дотації (державні трансферти);
• бюджетні кредити.

      Склад і структура доходів бюджету характеризують фінансову політику та фінансовий стан держави. Основним джерелом податкових надходжень є прямі і непрямі податки, роль яких у формуванні доходів бюджету постійно змінюється. Серед окремих податків у формуванні доходів бюджету особлива роль належить податку на додану вартість і податку на прибуток (доходи) підприємств, які разом забезпечують значну суму надходжень до бюджету. Склад неподаткових доходів бюджету, на відміну від податкових, є досить широким.

      Видатки бюджету обумовлюються насамперед їхнім суспільним призначенням, адже саме такий їх розріз найповніше відбиває сутність і призначення бюджету. Економічну функцію держави забезпечують видатки на економічну діяльність та науку, соціальну — видатки на соціальний захист населення, соціальне забезпечення та соціальну сферу, оборонну — на оборону, управлінську — на утримання управлінських структур та на міжнародну діяльність. Окремо в бюджеті виділяються видатки, пов'язані з системою державного кредиту, — на обслуговування внутрішнього і зовнішнього державного боргу. У цілому видатки, пов'язані з економічною (народне господарство і наука) та соціальною (соціальний захист і соціальна сфера) функціями держави, є доміную-чими.

      Стан  бюджету як фінансового плану держави може визначатися трьома показниками:

• рівновагою доходів і видатків бюджету;
• бюджетним профіцитом — перевищенням доходів над видатками бюджету;
• бюджетним   дефіцитом — перевищенням видатків над постійними доходами.

      Дефіцит класифікують за такими ознаками:

• формою прояву ( відкритий; прихований );
• причинами виникнення ( вимушений; свідомий );
• спрямуванням коштів ( дефіцитне фінансування на розвиток і на поточні витрати )

      Джерелами покриття бюджетного дефіциту можуть бути:

• державні позики;
• емісія грошей.

 

 

Додаток А

Дані  про державний  бюджет України

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Додаток Б

     СТРУКТУРА ВИДАТКІВ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ за 2000 – 2010 рр. 

 
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

1. Алісов Є. О.  Фінансове право / Є. О. Алісов. – X.: Фірма "Консум", 2009. – 496 с.
2. Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії / Ш. Бланкарт. – К.: Либідь, 2000.
3. Будаговська С. Мікроекономіка і макроекономіка / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін. За ред С. Будаговської. – К.: Основи, 2010.
4. Бюджетний кодекс України. – Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 37-38. – ст. 189.
5. Василик О.Д. Державні фінанси України / О.Д. Василик. – К.: Вища школа, 2002.
6. Василик О.Д. Теорія фінансів / О.Д. Василик. – К.: НІОС, 2000.
7. Василик О.Д. Шляхи зміцнення фінансового становища держави / О.Д. Василик, К.В. Павлюк // Фінанси України. – 2008. – №7.
8. Луніна І. Державні фінанси в перехідний період / І. Луніна. – X.: Форт, 2010.
9. Невінчаний І. С. Основні шляхи подолання бюджетного дефіциту в Україні / І. С. Невінчаний // Формування ринкових відносин в Україні. – 2009. – № 6. – С. 98-101.
10. Орлюк О.П. Фінансове право / О.П. Орлюк. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 528 с.
11. Павлюк К.В. Організація виконання державного бюджету / К.В. Павлюк // Фінанси України. – 2008. – №3.
12. Павлюк К.В. Фінансові ресурси держави / К.В. Павлюк. – К.: НІОС, 2008.
13. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України та зарубіжних країн / Ю.В. Пасічник. – К.: Знання-Прес, 2002. – 495 с.
14. Постанова Верховної Ради України Про основні напрями бюджетної політики на 1997 рік (Бюджетна резолюція). – Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 38. – ст. 178.
15. Рєдіна Н. І. Дефіцит бюджету й основні шляхи його подолання в Україні / Н.І. Рєдіна // Фінанси України. - 2009. - №5. - С. 93.
16. Сафонова Л. Д. Бюджетний менеджмент / Л.Д. Сафонова. – К.: КНЕУ. – 2001. – 186 с.
17. Симоненко В. Удосконалення фінансово-економічної бази бюджетів України / В. Симоненко // Економіка України. – 2000. – № 3. – С. 28-34.
18. Сова О.Ю. Проблема дефіцитності державного бюджету і шляхи її розв язання / О.Ю. Сова //Фінанси України. – 2004. – № 5. – С.83-87
19. Федосов В.М. Податкова система України / В.М. Федосов. – К.: Либідь, 2004.
20. Юрій С.І. Бюджетна система України / С.І. Юрій. – К.: НІОС, 2000.