Бюджетная политика Украины

          Видатки на охорону здоров'я в цілому за 2009 рік зросли на 2,3% порівняно з 2008 роком.

          Видатки на духовний та фізичний розвиток за 2009 рік зросли на 10,3% порівняно з 2008 роком.

          Видатки на освіту за 2009 рік зросли на 2,3 млрд. грн., або на 11,0% порівняно з 2008 роком.

          Видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення за 2009 рік порівняно з 2008 роком зросли на 1,4% до 51,5 млрд. гривень.

          У 2009 році видатки державного бюджету на економічну діяльність становили 33,2 млрд. гривень. Порівняно із 2008 роком вони знизились на 14,1%. Разом з цим, відбулося зростання видатків на дорожнє господарство (на 29%, або на 2,5 млрд. грн.); на електроенергетичну галузь (у 2,1 рази, або на 455,2 млн. грн.); на обробну галузь (майже вдвічі, або на 97,3 млн. гривень). При цьому скоротились видатки на вугільну галузь (на 13,3%, або на 1 млрд. грн.), на нафтогазову галузь (на 44,1%, або на 3,3 млрд. грн.) та на повітряний транспорт (на 80%, або на 1,3 млрд. гривень). 

    За 2009 рік видатки розвитку були здійснені у розмірі 46,6 млрд. грн., що на 32,2% менше ніж у 2008 році.

          Видатки державного бюджету  на розвиток житлово-комунального господарства у 2009 році порівняно з попереднім роком зменшилися на 39,0%, або на 173,3 млн. грн. до 270,6 млн. гривень.

          З метою подолання  негативних наслідків світової економічної  кризи у державному бюджеті 2009 року було передбачено створення Стабілізаційного фонду у сумі 20 млрд. грн., джерела надходження цих коштів і напрями їх використання. Однак, в результаті провалу плану надходжень від приватизації державного майна, як головного джерела надходжень (річний план було виконано лише на 9,5%), повністю “наповнити” Стібілізаційний фонд не вдалося.

    Та  попри це, у 2009 році Урядом були прийняті рішення щодо розподілу 12,0 млрд. грн., які були спрямовані на:

    - здешевлення кредитів, фінансування інвестиційних проектів та підтримку окремих проектів в агропромисловому комплексі – 707,7 млн. грн.;

    - фінансування інвестиційних проектів на підприємствах авіабудування, оборонно-промислового комплексу, машинобудування тощо – 408,3 млн. грн.;

    - здешевлення кредитів, фінансування інвестиційних проектів з будівництва та технічного переоснащення вугледобувних підприємств, торфодобувних підприємств, проектів, пов’язаних з підвищенням техніки безпеки шахт – 3,6 млрд. грн.;

    - реалізацію інвестиційних та інноваційних проектів з енергозбереження в житлово-комунальному господарстві – 99,7 млн. грн.;

    - виконання Державної цільової програми з підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу – 2,1 млрд. грн.;

    - реалізацію інвестиційних проектів соціально-економічного розвитку регіонів – 901,8 млн. грн.;

    - створення, закупівлю і модернізацію озброєння, військової та спеціальної техніки за державним оборонним замовленням у національних виробників – 959,9 млн. грн.;

     - придбання пожежної техніки та обладнання вітчизняного виробництва – 100,0 млн. грн.;

    - виконання функцій столиці відповідно до Закону України «Про столицю України – місто-герой Київ» – 300,0 млн. гривень.

          У 2009 році порівняно з 2008 роком, обсяг перерахованих трансфертів з державного бюджету до місцевих бюджетів збільшився на 3,1 млрд. грн. (на 5,2 відсотка). Субвенції соціального значення профінансовані стовідсотково до фактично зареєстрованих зобов’язань місцевих бюджетів у сумі 22,8 млрд. грн., що на 4,5 млрд. грн. (на 24,8 відсотка) більше ніж у 2008 році.

          Державний бюджет України у 2009 році виконано з дефіцитом у сумі 19,9 млрд. грн., або 2,2% ВВП при річному плані у сумі 33,0 млрд. грн. (3,6% ВВП). Загальний фонд державного бюджету виконано з дефіцитом у сумі 16,0 млрд. грн., або 1,8% ВВП.

          При плані 33 млрд. грн. на 2009 рік, фактично реальний дефіцит державного бюджету України становив 103,8 млрд. грн., до якого крім фактичного дефіциту бюджету у сумі 19,9 млрд. грн., відносяться також суми рекапіталізації банків (19,6 млрд.грн.), капіталізації НАК "Нафтогаз України“ (24,4 млрд. грн.), суми спеціальних прав запозичень (15,7 млрд. грн.) та обсяг невідшкодованих сум ПДВ (24,2 млрд. гривень).

          Якщо станом на 01.01.2007 року залишки готівкових коштів на рахунках казначейства за загальним фондом державного бюджету становили 10,6 млрд. грн. (з урахуванням інших розрахунків), то станом на 01.01.2010  вони скоротились в 2,8 рази.

          Загальний обсяг Державного боргу України на 31.12.2009 становив 211,6 млрд. грн., або 23,2% ВВП.

    За  умови включення до обсягу державного боргу всіх гарантійних зобов’язань  Уряду показник рівня відношення державного та гарантованого державою боргу на кінець 2009 року становить 33,0% ВВП, проти максимального граничного значення у 60%, встановленого Бюджетним кодексом України.

          Державний борг України за 2009 рік зріс на 80,9 млрд. грн. до 211,6 млрд. грн. за рахунок:

    а) зростання державного зовнішнього боргу на 34,5 млрд. грн.:

    -    отримання до бюджету частини позики Міжнародного валютного фонду на суму 36,9 млрд. грн.;

    -    зростання курсів іноземних валют до гривні на суму 3,0 млрд. гривень.

    б) зростання державного внутрішнього боргу на 46,4 млрд. грн.:

    -    випуску ОВДП для збільшення статутних капіталів банків на суму 19,6 млрд. грн.;

    -    випуску ОВДП для збільшення статутного капіталу НАК «Нафтогаз України» на суму 24,4 млрд. гривень.

    Гарантований  державою борг України станом на 31.12.2009 становив 89,9 млрд. грн. та збільшився на 31,2 млрд. грн. за рахунок:

    -    зміни курсів валют (на суму 2,8 млрд. грн.);

    -    отримання Національним банком України частини позики Міжнародного валютного фонду на суму 10,1 млрд. грн.;

    -    випуску облігацій НАК «Нафтогаз України» під державні гарантії на суму 12,8 млрд. грн.;

    -    отримання позик іншими підприємствами під державні гарантії у сумі 5,5 млрд. гривень.  
 
 
 

Бюджетна  політика як важлива  сфера діяльності держави

Бюджетна політика — сукупність заходів держави щодо організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального розвитку. Вона знаходить своє вираження у формах і методах мобілізації бюджетних ресурсів й використання їх на різні потреби держави, у розвитку економіки і соціального захисту населення, у бюджетному законодавстві, практичних діях у галузі бюджету різних державних структур. 
Зміст бюджетної політики багатогранний. Вона включає такі найважливіші ланки: 
— розроблення науково обґрунтованої концепції розвитку бюджету як важливого інструменту регулювання соціально-економічних процесів. Вона формується на основі вивчення потреб сучасного стану суспільного розвитку, всебічного аналізу стану розвитку економіки і соціальної сфери, глобальних тенденцій соціально-економічного розвитку та стратегічних пріоритетів держави; 
— визначення основних напрямів мобілізації й використання бюджетних ресурсів на перспективу і поточний період; при цьому виходять із шляхів досягнення поставлених цілей, передбачених економічною політикою, враховуються зовнішні і внутрішні чинники, можливості зростання бюджетних ресурсів; 
— здійснення практичних дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей. 
Єдність і взаємозв'язок трьох основних ланок визначають зміст бюджетної політики. 
Залежно від тривалості періоду і характеру завдань, що вирішуються, бюджетна політика поділяється на бюджетну стратегію і бюджетну тактику. 
Бюджетна стратегія — довготривалий курс бюджетної політики, розрахований на перспективу, що передбачає вирішення глобальних завдань, визначених економічною стратегією. 
У процесі її розроблення прогнозуються основні тенденції розвитку бюджетного механізму, формуються концепції створення і використання бюджетних ресурсів, окреслюються принципи організації бюджетних взаємовідносин. Вибір довготривалих цілей і складання загальнодержавних цільових програм у бюджетній політиці необхідні для концентрації бюджетних ресурсів на стратегічних напрямах економічного й соціального розвитку. 
Бюджетна тактика спрямована на вирішення завдань конкретного етапу розвитку суспільства шляхом своєчасної зміни способів організації бюджетних взаємовідносин, переорієнтації бюджетного механізму, перерозподілу фінансових ресурсів. 
Бюджетна стратегія повинна бути відносно стабільною, тоді як бюджетна тактика має бути гнучкою, що визначається зміною повсякденних економічних і соціальних умов. 
Правову основу і конкретні напрями реалізації бюджетної політики становить бюджетне законодавство. У ньому повинна бути точно визначена компетенція всіх суб'єктів економічної системи щодо повноважень і відповідальності у бюджетній сфері. На основі чинного законодавства органи виконавчої влади видають нормативні акти для успішного втілення бюджетної політики. Ці акти покликані конкретизувати механізм її виконання. Виконавча влада постійно здійснює заходи щодо вдосконалення механізму реалізації бюджетної політики. 
Основною метою бюджетної політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями економіки, соціальними групами населення, територіями. На цій основі має забезпечуватися стійке зростання економіки, удосконалення її структури, створення умов для розвитку господарських одиниць різних форм власності, спільних з іноземним капіталом, акціонерних товариств, орендних і комерціалізованих підприємств. За таких умов важливе значення має також створення надійних соціальних гарантій населенню. 
Бюджетна політика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх чинників. До зовнішніх слід віднести залежність держави від економічних взаємовідносин з іншими державами в частині поставок сировини, матеріалів, інших видів ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей самої держави, її інтеграції зі світовими економічними системами тощо. 
Внутрішні чинники, які суттєво впливають на бюджетну політику, — це форма власності на основні засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту народу, інтелектуальний рівень населення, стан розвитку економіки та організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, стан розвитку форм кредитування тощо. На бюджетну політику держави впливають також інші чинники, що диктуються тими економічними умовами, які склалися на даному етапі суспільного розвитку. У зв'язку з цим бюджетна політика — це динамічний процес, що змінюється, коригується з урахуванням практичної необхідності. 
Науковий підхід до розроблення бюджетної політики, знання і вивчення всіх чинників, що визначають бюджетну політику, передбачають її відповідність закономірностям суспільного розвитку, постійне врахування теоретичних положень і висновків бюджетної теорії. Порушення цієї важливої вимоги призводить до великих втрат в економіці. 
Політичні рішення повинні прийматися за законами економічного розвитку, на основі чітких розрахунків і передбачення наслідків здійснення намічених бюджетних заходів, що дасть змогу уникнути частих, нерідко непередбачуваних змін у бюджетній політиці і створить сприятливі умови для розвитку економіки.

Завдання  бюджетної політики

 

Бюджетна політика — форма свідомої діяльності владних  структур, але її основні засади формуються відповідно до того, яка модель економічної системи прийнята в даній державі і яку визначено кінцеву мету економічної діяльності.

Водночас є загальні засади бюджетної політики для держав із ринковою економікою, розвиненими  демократичними засадами суспільного життя. За таких обставин бюджетна політика має спрямовуватися на створення сприятливих фінансових умов для розвитку виробництва тих галузей економіки, які мають вирішальне значення для задоволення потреб населення. Цього можна досягти шляхом як вишукування додаткових інвестицій у ці галузі, стимулюючи залучення додаткових коштів самих підприємницьких структур, так і створення сприятливих фінансових можливостей для іноземних інвесторів.

Сприятливі умови  для іноземних інвесторів — це певні податкові пільги, можливість вільного вивезення одержаного прибутку, гарантії збереження й захисту іноземних інвесторів.

Стимулювання інвестицій у розширення виробництва за рахунок  коштів підприємницьких структур має  здійснюватися з урахуванням  форми власності, галузі виробництва, природних умов, територіального розміщення, інших чинників. Тут потрібен диференційований підхід, оскільки лозунг про створення однакових можливостей для всіх є не чим іншим, як спрощенням проблеми до такого рівня, що вона втрачає зміст і практичне значення. Звичайно, тут також мають використовуватися податкові пільги, гарантії вільного ціноутворення, сприятливі форми кредитування.

Перше завдання бюджетної  політики можна сформулювати як постійне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності, підвищення рівня зайнятості населення.

Звичайно, в умовах ринкової економіки діють саморегулювальні чинники, які забезпечують приплив і перерозподіл капіталу у сфері виробництва. Механізм ринку робить усіх учасників виробничого процесу зацікавленими у збільшенні виробництва й одержанні доходу на капітал. Це головна рушійна сила ринку. Ринок не всесильний, але він дає можливість успішніше розв'язувати головні проблеми економіки порівняно з іншими господарськими системами і насамперед з тими, що засновані на централізованому плануванні. Проте в умовах змішаної економіки або економіки перехідного періоду недооцінювати роль держави в проведенні бюджетної політики було б великою помилкою.

Іншим важливим завданням бюджетної політики держави с мобілізація і використання бюджетних ресурсів на забезпечення соціальних гарантій. Як уже зазначалося, можливості ринкової економіки все ж обмежені. Ці обмеження особливо чітко виявляються при розв'язанні соціальних проблем суспільства. Більшість соціальних гарантій має загальнодержавне значення, їх неспроможні вирішити підприємницькі структури і навіть цілі компанії. Але потребу в них відчувають усі. Такими соціальними гарантіями є освіта, оборона, охорона здоров'я, культура, державне управління, єдині енергетичні й комунікаційні системи то що. Не менш важливе значення мають соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомоги.

Сьогодні надання  цих гарантій населенню є однією з найважливіших функцій держави в економіці вільної конкуренції, а фінансування їх здійснюється з державного і місцевих бюджетів. Величина соціальних гарантій значною мірою визначає розміри перерозподілу валового внутрішнього продукту через бюджет. У зв'язку з цим у бюджетній політиці держави питання фінансового забезпечення соціальних гарантій посідає одне з центральних місць. Це завдання можна сформулювати як пошук і постійне вдосконалення форм і методів мобілізації й використання фінансових ресурсів на цілі соціальних гарантій та інших видів загальних потреб громадян.

Третє завдання бюджетної  політики — вплив за допомогою  бюджетного механізму на раціональне  використання природних ресурсів, заборону технологій, що несуть загрозу здоров'ю людини. З одного боку, держава домагається від підприємницьких структур відшкодування витрат на відновлення природного середовища, а з другого, використовуючи фінансові важелі, — закриття шкідливих виробництв і впровадження передових ресурсозбереження цих технологій. Цими інструментами є податки, штрафи та інші санкції.

Іншими словами, бюджетна політика держави має спрямовуватися на забезпечення права людини на життя в умовах здорового навколишнього середовища, яке постійно порушується в умовах планової і ринкової економіки.

Завдання бюджетної політики держави в кожному конкретному випадку, в кожній окремо взятій державі в певний період можуть змінюватися. Так, для України тепер важливими є проведення і фінансування заходів шодо соціального захисту громадян, які потерпіли від аварії на Чорнобильській АЕС, завдання щодо конверсії військової промисловості, прискореного розвитку агропромислового комплексу тощо.

У кінцевому підсумку бюджетна політика повинна мати головну мету — підвищення добробуту народу. Цього можна досягти шляхом стабілізації фінансового становища в державі, прийняття бездефіцитного бюджету, скорочення зовнішнього і внутрішнього боргу, розмежування повноважень і фінансових ресурсів між приватним сектором і державою, між центральними та місцевими органами виконавчої влади і на цій основі зниження рівня інфляції.

Необхідно виходити з  того, що бюджет — це форма обслуговування громадян за їхнім власним вибором. Тому підвищення бюджетними методами добробуту одних людей має здійснюватися без погіршення добробуту інших. У цьому зв'язку всі заходи у сфері бюджету, які не супроводжуються поліпшенням умов життя населення, є безперспективними й економічно недоцільними. Будь-які спроби окремих політичних сил ігнорувати спрямованість бюджетної політики на зростання матеріального добробуту рівнозначні їх політичному самогубству.