Проектування ферми по виробництву яловичини на 700 голів надремонтного молодняку та обробка на м’ясопереробних підприємствах

2. Технічна характеристика автонапувалки АП-1А

Показники	АП–1А
Ємкість чаші, дм3	1,85
Робочий тиск, кПа	39-196
Пропускна здатність клапанного механізму  при робочому тиску, дм3/с	0,08
Зусилля натискування на важіль при  робочому тиску води, Н	2,5
Габаритні розміри, мм: Довжина	265
Ширина	262
Висота	170
вага, кг	0,75

 

Утримання безприв’язне групами по 5 голів у клітці на глибокій підстилці  – змінно-групове.

Технологія передбачає відпочинок худоби у приміщенні на глибокій підстилці, годівлю на вигульно-кормових майданчиках – у літку, а взимку біля годівниць дерев’яної конструкції – 500 мм шириною та 200-300 мм вниз глибиною. Приміщення для відпочинку розділяють на секції, де розміщують групи тварин різного фізіологічного стану

 

 

3.8. Основи технології  виробництва сільськогосподарської  продукції (сировини для промислових  підприємств)

 

Значну роль у виробництві  яловичини сьогодні відводять не тільки розведенню м’ясних порід  великої рогатої худоби, але й  використанню над ремонтного молодняку, в першу чергу бугайців молочних порід. Такий підхід до використання молодняку великої рогатої худоби на молочних фермах у більшості сільськогосподарських підприємств сприяє покращенню ефективності роботи галузі молочного скотарства і є перспективним шляхом збільшення виробництва яловичини в державі. Головними факторами, які повинні обов’язково враховуватись при вирощуванні молодняка одержаного від корів молочних порід є забезпечення тварин комфортних умов утримання, годівлі, напування та дотримання відповідних ветеринарно-санітарних вимог до експлуатації приміщень, збереження здоров’я тварин.

Весь цикл вирощування надремонтного  молодняку ділиться на три основні  періоди.

Перший (молочний) – від завозу телят до 6-місячного віку. Годівля тварин два рази на добу. Літом грубі корми замінюються прив’яленою зеленою масою. Система кормової сівозміни забезпечує тварин зеленими кормами на все літо і дозволяє заготовити сінне борошно, сінаж, сіно на зиму.

Другий період вирощування –  з 6 до 12 місяців. Молодняк утримується в групових клітках (по 15-25 голів).

Третій період – після 12-місячного  віку. Переводять молодняк на відгодівлю після його розподілу за категоріями  вгодованості в залежності від живої  маси і стану здоров’я.

Молодняк  молочних і молочно-м’ясних порід росте більш інтенсивно від народження до 15 місяців. В період від 15 до18-місячного віку у тварин при інтенсивному рівні годівлі значно знижуються середньодобові прирости, а затрати кормів підвищуються.

Вибір оптимального способу утримання молодняку великої рогатої худоби у значній мірі визначається станом кормової бази, наявністю сільськогосподарських угідь, в тому числі природних та штучних пасовищ, а також економічною доцільністю виробництва молока та яловичини. В сучасних умовах ведення скотарства виробництво молока та яловичини більшість сільськогосподарських підприємств здійснюють в одному технологічному режимі із широким залученням до цього пасовищ у літній період. Вдосконалюються також способи і режими годівлі молодняку і в стійловий період. Збільшення виробництва кормів за рахунок подальшої інтенсифікації польового і лукопасовищного кормо виробництва, підвищення урожайності та поліпшення структури посівних площ поряд із розширенням посівів проміжних культур – важливі прийоми підвищення ефективності виробництва продукції скотарства.

 

 

3.9. Підготовка продукції  (сировини) до реалізації, транспортування,  способи обробки та оформлення  супровідних документів

 

Транспортування здійснюється транспортом на великі відстані а  при розташуванні комбінатів до 2 км доставляють гоном. Перед відправленням групи відбирають та роблять ін’єкції проти стресів. Потім переважують групами і записують документи: товарно-транспортну накладну, гуртову відомість та ветеринарне свідоцтво.

Переробку забитих тварин здійснюють на підприємствах м’ясної промисловості різного виробничого навантаження і технічного рівня: м’ясокомбінатах, холодобойнях, бойнях, скотозабійних пунктах тощо. Чим вищий технічний рівень підприємства, тим краща якість і санітарний стан продукції, яку вони виробляють.

Приймання і здавання худоби здійснюється двома способами: за живою  масою й визначеною зажиттєвою вгодованістю та за кількістю й якістю одержаного після забою тварин м’яса.

У виробничих умовах худобу для забою приймають за державним стандартом. Перед відправленням худоби на м’ясопереробні підприємства її зважують через три години після останньої годівлі і напування, визначають вгодованість, оформляють товарно-транспортну накладну і ветеринарне свідоцтво (Клименко М.М. та ін., 2006).

Тварин доставляють  автомобільним, залізничним і водним транспортом, а також гоном. Після  надходження худоби до м’ясопереробного підприємства її повинні прийняти протягом двох годин (Віннікова Л.Г., 2000).

Прийняті тварини повинні  бути перероблені не пізніше наступного дня.

 

3.10. Приймання відгодівельного  молодняку, характеристика зон  виробництва та обґрунтування  потужності переробного підприємства

 

Переробка худоби на промислових підприємствах  дозволяє виготовляти продукти забою  у певних умовах з дотриманням необхідних санітарно-ветеринарних вимог, з найбільш повним використанням продуктів забою, високої якості і з меншими витратами енергоносіїв на одиницю продукції.

Переробні підприємства поділені на чотири основних зон:

- передзаводська (адміністративно-побутова) зона (прохідна, стоянки для особистого транспорту, столова);

- виробнича зона (виробничі будівлі  із зблокованими з ними спорудами  інженерного забезпечення);

- підсобно-складська зона (градирні, насосні станції, складські приміщення, майданчики для матеріалів, гаражі, майстерні та ін.);

- зона активного та спокійного  відпочинку (спортмайданчики, приміщення  для відпочинку).

Після ветеринарного огляду і перевірки  правильності оформлення товарно-транспортної накладної тварин зважують. На вміст травного каналу роблять знижку з їх фізичної живої маси 3 % за умови, що господарство розміщене від м’ясопереробного підприємства на відстані 50 км, 1,5 % — на відстані 50 - 100 км і понад 100 км — зараховують фактичну живу масу. Якщо приймання худоби триває більше ніж дві години, знижку зменшують на 0,5 % за кожну повну і неповну годину. Неповною годиною вважають затримку більше ніж на 30 хв.

Кількість голів і живу масу тварин записують у товарно-транспортну  накладну в розділ «Прийнято» і виписують  накладну у трьох примірниках, з яких перший видають постачальнику, другий — передають у забійний цех, а потім у бухгалтерію м’ясопереробного підприємства, третій — залишають на базі приймання. Після надходження її в бухгалтерію підприємства на кожну перероблену партію свиней оформлюють приймальну квитанція (ф. ПК-1), яка для постачальника є розрахунковим документом за здану кількість тварин.

Тварин, що надійшли на м’ясопереробне підприємство, розміщують у загонах  на 10 годин для утримання перед  забоєм, їх не годують, але не обмежують доступ до води. Голодне витримування сприяє очищенню травного каналу, що полегшує первинну обробку, запобігає забрудненню туш та органів, дає можливість тваринам відпочити після транспортування, забезпечує видалення з організму продуктів обміну, які негативно впливають на якість м’яса.

Первинна обробка. До первинної обробки належать такі технологічні операції: оглушення, знекровлення, білування, знімання шкури, видалення внутрішніх органів, розпилювання туші, туалет, оцінювання якості та визначення маси туші.

Тварин оглушують за допомогою  електричного струму. Для знекровлення оглушених тварин за задні кінцівки підвішують на підвісний шлях путовим  ланцюгом, потім ножем  перерізають  місце сплетення яремної та сонної артерій – знекровлення та відбір крові на харчові цілі. Потім розріз розширюють у напрямку до голови на 10-15 см. Знекровлення триває 6-8 хв., протягом якого витікає 50-60 % загальної кількості крові.

Знімання шкури починають із білування туші вручну. Для цього  шкуру підрізають за вухами через потиличну кістку і далі до нижньої щелепи. Потім знімають її із задніх кінцівок від скакального суглоба до лобкового зрощення, обрізають пряму кишку і розрізають шкуру вздовж білої лінії черева. Під кінець білують гомілки, пахвину, черево, частково груди й боки. Площа білування  туш становить 35-40 %.

Для остаточного знімання шкури  тушу фіксують за передні кінцівки, а частину шкури, зняту з передніх кінцівок та шиї, захоплюють петлею ланцюга, другий кінець якого приєднують до гака лебідки. Після дранкування туші використовують для реалізації або виробництва ковбас, консервів та ін.

Після завершення обробки туші розпилюють грудну кістку, розрубують лобкове  зрощення, окільцьовують анальний отвір, перев’язують сечовий міхур. Потім  видаляють внутрішні органи (нутрування). Цю технологічну операцію проводять обережно, щоб не пошкодити травний канал, лівер і внутрішню поверхню туші. Далі тушу розпилюють уздовж хребта, трохи відступивши у бік від лінії верхніх остистих відростків, щоб не пошкодити спинного мозку.

Подальші операції об’єднані під  загальною назвою — туалет. Із туші видаляють нирки, хвіст, залишки  діафрагми, спинний мозок, жир із внутрішньої частини туші, а також  видаляють травмовані ділянки тканин та різні забруднення. Потім напівтуші миють теплою водою (40-50 °С) за умови, що є можливість їх підсушити за температури 0 - 4°С.

Оброблені напівтуші оцінюють за категоріями, таврують, зважують і подають на охолодження до температури +4...-1 °С. Зберігають за температури 0-2 °С, відносної  вологості повітря 85 - 90 %, швидкості руху повітря 0,2 - 0,3 м/с протягом 7-14 діб. Втрати маси через три доби 0,21 і 0,5 %. Для тривалішого зберігання м’ясо підморожують (до -2 °С) або заморожують і зберігають за температури не вище від -12 °С та відносної вологості 95-100 %. У разі зниження температури від -12 °С до -25 °С строк зберігання збільшується  від 2 до 12 місяців (Бусенко О.Т. та ін., 2005, Клименко М.М. та ін., 2006).

 

 

3.11. Первинна переробка,  технологічна схема та схема  напрямку виробництва

 

Наведена технологічна схема послідовності  операцій  консервування шкур  худоби  (рис. 3).

Шкуро-хутрова сировина відповідає ГОСТу 28425-90.

Технологія консервування шкур включає в себе різноманітні способи  посолу шкур: мокрим (тузлукування) та сухим (прісно-солений, сухо-солений, кислотно-солений) способи.

При посолі використовують сіль та різноманітні антисептики (силіцієфторид натрію), консерванти. Співвідношення яких визначає ступінь засолу та тривалість операції консервування (ВНТП-АПК-23.06).

Різні способи вимагають специфічних підходів до методів посолу та відрізняються як технологією посолу так і обладнанням, яке використовується при консервуванні.

Шкура рахується законсервованою, якщо вміст в ній солі складає  не менше 12 %, а вологи – не більше 48 %.

Згідно передбаченого завдання на курсовий проект свинячі шкури  консервують у залізобетонних чанах  використовуючи розчин – тузлук. Шкури  солять на рамах площадках. Тельфером  загружають у чан, куди заливають  тузлук (коефіцієнт 1:3). Тривалість тузлукування шкур ВРХ, свиней 18 годин, а овчин – 6 годин (табл. 3, 4, 5).

 

Зняття шкур

¯

Подача шкур на стіл доочистки, вирізають  залишки м’яса та жиру

¯

Сортування шкур на навальні і ненавальні

¯

Зволоження шкур у спеціальних  ваннах чи прохідних барабанах не довше 1 години

¯

Очищення шкур від навалу на навалознімальних машинах ММ-4 із тупими ножами

¯

Промивання і стікання шкур

¯

Міздрування шкур, вилучення прирізі  м’язової і жирової тканини, а  також підшкіряної клітчатки  на міздрувальних машинах ММ-4 з  гострими ножами

¯

Контурування (обріз країв)

¯

Сортування шкур на спеціальних  столах використовуючи лампи з денним освітленням  (визначається маса шкур за допомогою зважування, а у дрібних  тварин якість вовни, площу шкури  визначають на дециметражній досці)

¯

Консервування шкур та штабелювання при закладанні на тривале зберігання і подальша реалізація

 

Рис. 3. Технологічна схема консервування шкур

 

Після тузлукування рами-площадки тельфером  виймають з чана і шкури видержують в штабелях дві доби (Клименко М.М. та ін., 2006)