Виборче законодавство Франції

У Франції  вибори вважаються основною подією  у політичному житті країни. Охарактеризуємо  спочатку загальні положення про  вибори, що поширюються на всіх виборців та кандидатів.

      Вибори у Франції відбуваються  прямим всенародним голосуванням (за винятком виборів в Сенат).

    Громадянин  Франції має право обирати, якщо він досягнув повноліття (18 років), має  французьку національність (за винятком муніципальних виборів та виборів  у Європейський Парламент), зареєстрований як виборець у своїй комуні проживання та володіє всіма громадянськими правами (звинувачення у деяких серйозних карних правопорушеннях може призводити до втрати громадянських прав на визначені періоди часу). Умови, які повинні виконувати кандидати, однакові для всіх виборів, окрім того, що стосується мінімального віку, який змінюється в залежності від мандату, на який претендує кандидат (він повинен досягти 18 років, щоб балотуватися до муніципальної ради, 21 року - щоб обиратися до регіональної ради, 23 роки – щоб претендувати на посаду депутата Національних або пост Президента Республіки, і не менше 35 років – щоб стати сенатором) [3, с. 12].

    Базовими  принципами французької виборчої системи  є:

1. Загальне виборче право (обмежене попередньо зазначеними положеннями);
2. Право голосу реалізується виключно особисто;
3. Вільне голосування;
4. Таємне голосування (ніхто не повинен знати про хід голосування чи контролювати процес голосування). Це забезпечується процедурою голосування: виборець голосує в кабінці, де кладе бюллетень зі своїм вибором у конверт, опускає його в прозору урну та ставить підпис у виборчому списку.

Отож, проаналізуємо  вибори різних рівнів. 
 

    Вибори  Президента

    Президент Франції очолює ієрархію державних органів влади. Не дивлячись на його обов’язок взаємодіяти з урядом, він має достатні повноваження, щоб розпустити Національні Збори, повністю формувати виконавчу владу, а під час надзвичайних ситуацій – запровадити диктатуру (оскільки всі його рішення будуть диктуватись обставинами); декретом від 14 січня 1964 р. врегульовано право Президента вводити в дію стратегічні ядерні сили; Президент є Головою Ради Міністрів. Це неповний перелік повноважень Президента, проте він дає змогу зрозуміти, наскільки велику роль відіграє Президент у Франції відповідно до букви закону. Ще більшу роль Він відіграє на практиці. Тому вибори Президента є дуже важливою подією, яка визначає майбутнє країни.

    Відповідно  до Конституції, Президент Франції  обирається на п’ятирічний термін (до референдуму 24 вересня строк був семирічним; референдум замінив його на п’ятирічний). Вибори проходять за мажоритарною системою абсолютної більшості. Якщо абсолютна кількість голосів не набирається протягом першого туру, два кандидати з найбільшою кількістю голосів проходять до другого туру [1, с.6]. Слід зазначити, що уряд Франції заздалегідь призначає дві дати виборів (за Конституцією часовий проміжок між двома турами повинен становити 14 днів): наступні вибори Президента у Франції відбуватимуться 22 квітня та 5 травня 2012 року (відповідно до повідомлення офіційного представника французького Кабінету Міністрів Франсуа Баруана). Час голосування призначається рішенням Уряду.

    Вибори  нового Президента повинні відбутись  не менше, ніж через 20 днів та не більше, ніж 35 днів перед закінчення строку перебування на посаді чинного Президента [1, с.6].

    Відповідно  до Конституції, у випадку смерті чи неможливості з інших причин брати  участь у виборах за сім днів перед  початком виборів кандидатом, який не менше, ніж за 30  днів до кінцевого  строку виборів публічно оголосив про  свій намір брати участь у виборах, Конституційна Рада Франції може прийняти рішення про відкладення виборів. Якщо перед першим туром голосування хтось з кандидатів помирає чи втрачає можливість брати участь у виборах, Конституційна Рада повинна задекларувати відкладення виборів. [1, с.6].

    У випадку, якщо помирає чи втрачає  можливість брати участь виборах  один з двох кандидатів перед другим туром виборів, Конституційна Рада приймає рішення про повторні вибори. [1, с.6]. Усі рішення Конституційної Ради повинні узгоджуватись з Інституційним Актом [2].

    Кандидат  має право брати участь у виборах, якщо його підтримує щонайменше 500 національних та/або місцевих виборних представників.

    Відповідно до Інституційного Акту від 11 березня 1988 року, що стосується фінансової прозорості політичного життя, кандидати повинні надати до Контитуційної Ради звіт про доходи та забов'язатись надати такий же звіт про доходи в кінці терміну повноважень у випадку обрання. Після перевірки всіх вимог, Конституційна Рада складає список кандидатів.

      Інші особливості виборів Президента визначається Конституцією Франції, Інституційним Актом та іншими нормативними актами.

    В якості висновку можна відзначити, що:

1. Вимога до системи абсолютної більшості голосів у першому турі свідчить про великий авторитет лідерів у передвиборчих змаганнях, яких вже традиційно визначають у Франції за рік-півтора перед виборами. Фактично, задовго до виборів відомі учасники другого туру. Так відбувається і цього року. ЗМІ Франції вже гооврять про майбутніх переможців на президентських виборах наступного року.
2. Крім того, слід відмітити, що вибори Президента у Франції набагато детальніше, ніж в Україні, врегульовуються Конституцією.
3. Порівнюючи з Україною, помітне більш серйозне (якщо можна вжити такий прикметник) ставлення до кандидатів на пост Президента, що врегульовується Конституцією, зокрема положеннями про відкладення виборів та повторні вибори.

    Вибори  до французького Парламенту

    Національні Збори (у попередніх Республіках  відомі як Палата депутатів), які засідають  у Бурбонському палаці, та Сенат, який збирається в Люксембургзькому палаці, разом складають Парламент.

    Конституція 1958 року відводить велику роль Парламентові у його подвійній функції законодавчого  органу та контролера уряду [1, c. 18].

    Національні Збори утворюються 577 депутатами, обраними прямим всезагальним голосуванням. Кандидати мають різні розміри виборчих округів, причому кожен кандидат представляє приблизно 100 тисяч населення [3, с.4]. Межі виборчих округів переглядаються після кожного другого перепису населення.

    Кожен Парламент обирається на період п'яти років, який може бути зменшений, якщо Президент Республіки прийме рішення розпустити Національні Збори, як це сталось 21 квітня 1997 року – вп'яте з моменту проголошення П'ятої Республіки. З моменту прийняття доповнення до Конституції у серпні 1995 року, Національні Збори мають одну сесію на рік, яка розпочинається у перший робочий день жовтня і закінчується останнім робочим днем червня [3, с.4].

    Депутати  Національних Зборів обираються за мажоритарною системою в два тури (від округу обирається один депутат).

    Не  пізніше, ніж за 21 день до голосування, особи, що мають намір висувати свої кандидатури, подають відповідні заяви  із зазначенням  прізвища, імені, дати і місця народження, місця проживання та професії. Кандидат повинен надати також кандидатуру свого замісника, вказуючи про нього ті ж дані, з його письмової згоди. У випадку, якщо депутат стане міністром, при відході його у відставку, замісник повертає йому мандат. Особа може бути замісником лише одного кандидата і сама не може бути кандидатом по даному округу. Не можуть бути замісниками депутати і сенатори [1, с.13].

    Депататом Національних Зборів може бути  громадянин Франції віком не менше, ніж 23 роки. Не можуть висуватись кандидатами особи, на яких поширюється неможливість обрання (засуджені, у яких призупинені виборчі права, особи, позбавлені пасивного виборчого права або які знаходяться під опікою, префекти і деякі посадові особи адміністрації на території, де виконують свої функції чи виконували їх в останні три роки чи шість місяців до виборів) [1, с.13].

    Кандидат  робить внесок в розмірі 1000 франків, який повертається у випадку, якщо за кандидата буде подано на виборах  не менш, ніж 5% голосів.

    Контроль  за законністю висування кандидатів здійснює префект департаменту. При виявленні порушення законодавства, префект протягом 24 годин звертається до адміністративного суду, який виносить рішення протягом трьох днів. Це рішення може бути оскаржене в Конституційній Раді [1, с. 13].

    В першому турі для обрання необхідно  отримати абсолютну більшість голосів. Якщо жоден кандидат такої більшості не отримав, через тиждень проводиться другий тур, в я кому можуть брати участь кандидати, що отримали в першому турі не менше 12,5% голосів від загального числа зареєстрованих виборців [1, с.14]. Якщо така кількість голосів набрана лише одним не набрана жодним із кандидатів, у другому турі беруть участь два кандидати із найбільшим числом отриманих в першому турі голосів. Для перемоги достатньо набрати відносну більшість голосів. У випадку рівності голосів перемагає старший кандидат.

    Основна боротьба зазвичай розгортається в  другому турі. Велику роль у другому  турі відіграють блоки партій. Високий  «прохідний бал» відсіює маленькі партії.

    Зрозуміло, що така виборча система є досить складною, що забезпечує зокрема мажоритарна двотурова виборча система. Така система знову ж таки орієнтована на кандидатів з високим рівнем підтримки і майже автоматично відсіює таких без неї. Це забезпечує стабільність політичної системи і водночас робить перешкоди на шляху малих і маловідомих партій.

    Про порівняння з Україною тут не може бути й мови, оскільки виборча система, система виборів та структура  парламентів суттєво різняться.

Вибори  до Сенату

    Хто такі сенатори? Як і депутати, сенатори перш за все, і найголовніше, є законодавцями  [3, с.4]. Однак, їхня законодавча влада в основному втілюється у праві вносити поправки. В Сенаті законопроекти дебатуються так само, як і у Національних Зборах, тобто в одному з шести постійних комітетів (Культурних Справ; Економічних Справ та Планування; Закордонних Справ; Фінансів, бюджетного нагляду та національних економічних рахунків; Конституційних прав, законодавства, загального виборчого права та процедури і загального управління), а потім на публічній сесії [3, с.4]. За винятком можливості відправити у відставку уряд, прийнявши рішення про вето, сенатори мають таку ж саму владу, як і депутати, коли доходить до оцінки роботи уряду.

    Конституція 1958 року відводить Сенатові роль представника місцевої влади у Франції, тобто комун, департаментів, регіонів та закордонних територій. Крім того, у Сенаті представлені також французькі громадяни, які проживають закордоном. Саме тому так важливо забезпечити стабільну роботу Сенату, в тому числі з допомогою виборів.

    Сенат утворює 321 сенатор. Він обирається непрямим голосуванням загальними виборчими  колегіями виборців, утвореними кожним департаментом з депутатів, регіональних радників, генеральних радників та представників муніципальних рад. Сенат більшою частиною складається з виборних місцевих представників.

    На  думку засновників П'ятої республіки, особливі умови формування Сенату мають  створювати йому інше політичне "обличчя , ніж у Національних зборів. Ця палата створюється в основному триступеневими виборами. Сенатори обираються на 9 років у колегіях у кожному з департаментів. Палата оновлюється на 1/3 щороку, що приводить до зменшення впливу виборчого корпусу на склад Сенату і не дає йому можливості різко змінювати політичний курс [5, с. 38].

    Вибори  сенаторів проходять у головному  місті департаменту і проводяться  за двома системами. Пропорційна  застосовується в департаментах, що обирають 5 і більше членів палати. Таких  департаментів 13, а кількість сенаторів  від них – 69. У решті департаментів застосовується двотурова мажоритарна система. Встановлення різних систем має політичну мету. Пропорційне представництво від великих індустріальних департаментів дає змогу населенню, не пов'язаному з робітничим класом, бути представленим у колегії вибірників і потім претендувати на місця в Сенаті. Мажоритарна система в інших департаментах не забезпечує належного представництва міського населення, що залишається там у меншості [5, с.39].

    Таким чином, виборча система, що забезпечує обрання Сенату як представника місцевої влади у Франції, є також достатньо складною. Довгий термін перебування при владі сенаторів, а також той факт, що Сенат не може бути розпущений, - покликані забезпечити велику стабільність вищій палаті французького Парламенту.

    Тому  Конституція довіряє Президентові Сенату завдання тимчасового заступництва Президента Республіки, якщо посада залишається  незайнятою або якщо обраний Президент  непрацеспроможний. Так було двічі: у 1969 році після відставки генерала де Голля, та у 1974 році, коли Президент Помпіду помер, знаходячись на посту Президента Республіки. Таким чином, Сенат розглядається як інституція, що забезпечує безперервність функціонування уряду та держави в цілому [3, с.5].