Виборче законодавство Франції

    Як  бачимо, роль Сенату без перебільшення  більш, ніж важлива. Тому, на мою думку, складна виборча система в даному випадку виправдана.  

    Вибори  до Європейського  Парламенту

    Особливу  роль у житті Франції відіграють вибори до Європейського Парламенту. Європейський Парламент складається  з представників народів членів Європейського Союзу і обирається на п’ятирічний термін. Дату проведення виборів визначає Рада міністрів Європейського Союзу; разом з тим кожен член ЄС встановлює власну дату виборів, які повинні відбутись в період із четверга до неділі встановленого періоду.

    Починаючи з 1979 року Європейський Парламент обирають прямим загальним голосуванням; місця  в ньому (Відповідно до Лісабонської угоди кількість депутатів ЄП має зменшитись з 785 до 750, починаючи  з 2009 року, тобто після виборів  до Європарламенту) розподілені між країнами-членами відповідно до чисельності населення. Франція має 84 місця. На національному рівні вибори проводяться в один тур за пропорційною системою із закритими списками.

    Дані  вибори більш детально описані в документах, що стосуються безпосередньо Європейського Парламенту. Тут важливо наголосити лише на ролі Франції у ЄС, що підтверджується кількістю голосів та статусом країни.

    Місцеві вибори

    Не  можна не загадати про систему  місцевих виборів у Франції. Вона є досить цікавою. Відповідно, викликають інтерес і виборчі системи, що застосовуються на кожному з рівнів.

    З 2001 року французькі громадяни та мешканці, які громадянами країн Європейського  Союзу, у своїй комуні вибирають  муніципальних радників на шестирічний  термін прямим всенародним голосуванням. Радники потім вибирають мера. Кількість муніципальних радників залежить від кількості населення, як і деякі аспекти виборчої системи, які в обох випадках є двоетапними виборчими системами з простою більшістю зі списку [3, с13]. Проте:

• У комунах із менше, ніж 3500 мешканцями голосування за кандидатів із різних списків (розподіл голосів) та ви креслення імен (голосування за уподобанням) дозволені, і голоси підраховуються по кожному кандидату;
• У комунах із населенням більше 3500, список для голосування не повинен змінюватися виборцем, і голосування за список, в якому викреслені імена вважається недійсним, голоси підраховуються по списках, і деякі пости розподіляються на пропорційній основі [3, с13].

    На  департаментському рівні французькі громадяни голосують на так званих «кантональних виборах» за членів Генеральної Ради, вибираючи їх на шестирічний термін. Це двоетапні всезагальні мажоритарні вибори , при чому від кожного штату обирається по одному раднику. Щотрироки половина кандидатів переобирається [3, с.14].

    У 1982 році законодавство про децентралізацію  зробило регіон окремим рівнем місцевого уряду у Франції. Члени регіональної ради обираються на шість років. Виборці голосують за департаментський список кандидатів, з пропорційним представництвом та розподілом залишкових посад за допомогою системи найбільшого усередненого, - метод голосування, який дозволяє меншинам та малим партіям отримати представництво [3, с.13].

    Як  бачимо, виборчі системи на кожному  з рівнів є дуже цікавими і складними водночас. Вони намагаються врахувати інтереси як великих політичних сил, так і маленьких партій. Взагалі описані нами виборчі системи стосуються трьох рівнів: муніципального, регіонального та кантонального (це невеликі адміністративні рійони у Франції). Кожен з цих рівнів контролюється владою, в тому числі з допомогою виборів як основного фільтра політичних сил, що беруть участь у політичному житті країні. 
 

    Загалом, варто відмітити «любов» французького законодавця до двотурових систем виборів. Адже такі застосовуються мало не кожному рівні системи виборів у Франції. У порівнянні з Україною та іншими країнами із схожими виборчими системами та системами виборів, слід зауважити складність виборчого процесу у Франції. Ми проаналізували лише основні аспекти виборчих систем, натомість дрібніші аспекти виборчого законодавства Франції потребують детального і довготривалого розгляду. 

    Щоло  напрямків розвитку вибочого права  у Франції, то тут також доцільно відмітити три основні з них (за Жаном-Мішелем Бріко):

1. Паритет – забезпечує рівність чоловіків та жінок на виборах усіх рівнів;
2. Сумісництво повноважень - забезпечує концентрацію виборним предстаникам лише на виконанні власних функцій;
3. Статус депутатів органів місцевого самоврядування – приймаються закони з метою покращення статусу місцевих депутатів.

    Дані  особливості свідчать до спроби удосконалювати виборчу систему відповідно до вимог  часу.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Список  використаних джерел та літератури:

1. Constitution of October 4, 1958: http://www.senat.fr/lng/ru/references.html
2. The Istitutional Act: www.conseil-constitutionnel.fr/conseil-constitutionnel/.../a98400dc.pdf
3. Франція: державне і політичне життя. Інституції: www.icps.com.ua/files/articles/34/2/institutions_in_france_ukr.pdf
4. Конституційне (державне) право зарубіжних країн -                 Бесчастний В.М: науковий посібник: http://pidruchniki.com.ua/15840720/pravo/konstitutsiyne_derzhavne_pravo_zarubizhnih_krayin_-_beschastniy_vm
5. Избирательная система Франции – основные тенденции развития,    Жан-Мишель Брико: www.bali.ostu.ru/umc/arhiv/2004/1/Briko.pdf
6. Elections in France: http://www.diplomatie.gouv.fr/en/france_159/institutions-and-politics_6814/elections-in-france_5454/index.html