Вирощування озимої пшениці на СТОВ «Промінь»

Підвищення продуктивності праці являється актуальною проблемою від рішення якої залежить темп розширеного відтворення.

РОЗДІЛ ІІІ  ВИРОЩУВАННЯ ОЗИМЇ ПШЕНИЦІ НА СТОВ «ПРОМІНЬ»

3.1 Технологія  вирощування озимої пшениці

Багаторічний досвід землеробства свідчить про те, що у виробництві зерна гострою проблемою є місце озимої пшениці у сівозміні. У районі з посушливим кліматом найкращим попередником озимої пшениці можуть бути: чисті пари, зайняті пари, зернобобові культури та багаторічні трави. Після цих попередників у грунті залишається найбільш високі запаси поживних речовин та вологи. Від правильного вибору попередника залежить врожай, стійкість сівозміни у часі, підвищення ефективності системи агротехнічних прийомів по вирощуванню культури.[5, 18c]

Озима пшениця вимоглива до родючості ґрунту. Найкраще вона росте народючих чорноземах, темно-сірих опідзолених та сірих лісових ґрунтах. Малопридатні длянеї кислі та перезволожені ґрунти. Реакція ґрунтового розчину повинна бути близькою до нейтральної (рН 6,0-7,5). Ґрунти які мають рН нижче 5,5 потребують вапнування. Коренева система пшениці найкраще розвивається на пухких ґрунтах, щільність яких становить 1,1-1,25 г/см3 . При щільності 1,35-1,4 г/см3 ріст коріння пригнічується. Надмірна пухкість ґрунту (щільність менше 1,1 г/см3) теж несприятлива для формування коріння, бо при осіданні ґрунту можливе обривання коріння (що буває, наприклад, при запізнілій оранці).[15, 183-210c]

Підготовка ґрунту залежить від попередника і включає в себе такі операції:

• лущення;
• внесення мінеральних добрив;
• основний те передпосівний обробіток.

Сучасні високопродуктивні сорти озимої пшениці відзначаються підвищеними вимогами до вмісту вологи в ґрунті, його чистоти від бур'янів. В зв’язку з цим зростає роль попередника при вирощуванні таких сортів. Добрими попередниками для озимої пшениці є культури, які рано звільняють поле та дозволяють вчасно провести обробіток ґрунту і сівбу. За даними наукових досліджень та виробничої практики кращими попередниками в Лісостепу, в районах нестійкого зволоження (лівобережна частина) є чисті та зайняті пари, озимі та кукурудза на зелений корм, трави на один укіс, злакові суміші на з/к, зернобобові (горох, вика) культури. Приріст врожаю зерна пшениці, розміщеної після кращих попередників, досягає 7-10 ц/га і більше порівняно з розміщенням після стерньових попередників. Цілком задовільним попередником з достатньої зволоженості ґрунту для озимої пшениці є кукурудза на силос, ріпак, гречка.[25, 591c]

Добрива є одним з найефективнішим та швидкодіючих факторів підвищення врожайності пшениці та поліпшення якості зерна. Особливо добре реагують на внесення добрив короткостеблові сорти пшениці, у яких прирости урожаю за рахунок добрив можуть сягати 10-16 ц/га. Найвищі врожаї озимої пшениці одержують при сумісному застосуванні в сівозміні органічних і мінеральних добрив. Гній в умовах достатньої зволоженості переважно вносять під просапні культури, а озима пшениця використовує його післядію.

Безпосередньо під озиму пшеницю гній використовують при її вирощуванні по зайнятому й чистому пару. Оптимальна норма гною під озиму пшеницю по чорних парах 20-30, зайнятих – 30-35 т/га. На всіх ґрунтах найбільший ефект забезпечує повне мінеральне добриво.Співвідношення елементів живлення і норми їх залежать від грунтово- кліматичних умов, агрохімічної характеристики ґрунту, попередника, біологічних особливостей сорту, запланованого врожаю тощо. Середня норма мінеральних добрив під озиму пшеницю на чорноземах типових по зайнятих парах становить - N60-90Р40-60К40, кукурудзи в молочно-восковій стиглості - N90- 120Р60К40 і після стерньових попередників - N90-120Р40-60К40, на сірих лісових ґрунтах, після зайнятих парів – N90-120Р60К40, після кукурудзи зібраної в молочно-восковій стиглості – N90-120Р60К60, стерньових попередників – N120Р60К60 . З впровадженням у виробництво інтенсивних технологій норми внесення добрив значно підвищились. Для повної реалізації потенціалу високопродуктивних сортів озимої пшениці при вирощуванні за інтенсивною технологією рекомендується вносити 90-120 кг/га діючої речовини кожного елементу. Фосфорні і калійні добрива під озиму пшеницю вносять під основний обробіток ґрунту або під передпосівну культивацію. Частину їх можна вносити локально з сівбою, але доза їх при цьому не повинна перевищувати 25-30 кг/га діючої речовини, щоб не пригнічувати проростки рослин. Переносити недовнесені до сівби фосфорні і калійні добрива в підживлення не ефективно. Азотні добрива під озиму пшеницю ефективніше вносити в 2-3 прийоми роздрібнено. Перед сівбою азотні добрива в дозах 25-30 кг/га вносять лише на ґрунтах малозабезпечених елементами живлення і після таких попередників, як кукурудза на силос, однорічні злакові трави, які інтенсивно використовують ґрунтові запаси. Перше підживлення азотом проводять навесні. Доза азоту залежить від стану посівів. На добре розвинених посівах рекомендується вносити 30 % від повної норми. Якщо посіви зріджені, то під час першого підживлення вносять N40-60. Добре розвинені посіви підживлюють прикореневим способом зернотуковими сівалками. Слаборозвинені посіви підживлюють рано навесні, вносячи добрива врозкид по мерзлоталому ґрунту розкидачами добрив (РУМ-5, МВУ-5, МВУ-900, НРУ-0,5 та ін.) або з залученням авіації.

Друге підживлення проводять на початку виходу рослин в трубку (ІV етап органогенезу) [26,494c]. Воно сприяє кращому росту бокових стебел, які за продуктивністю доганяють головне стебло. Вносять 50 % загальної норми азоту (N30-40). Оптимальну норму добрив встановлюють за листовою діагностикою. Проводять його по технологічній колії навісними розкидачами (НРУ-0,5, НРУ-0,6).

Третє підживлення азотом (N20-30), як правило, проводять у період від початку фази колосіння до наливу зерна. Більшою мірою воно впливає на покращення якості зерна, ніж на врожайність. Тому, його слід проводити на посівах сильних і цінних сортів пшениці. Проводять позакореневе підживлення розчином сечовини або карбамідо-аміачної суміші (КАС-32) з домішками мікроелементів (цинк, мідь, молібден) у нормі 20-30 кг/га азоту Мінеральні добрива застосовують також при сівбі у рядки. Після кращихпопередників вносять Р10, а після стерньових - N10Р10К10.

Обробіток ґрунту в кожному полі повинен проводитись з урахуванням попередників, стану поля, наявності технічних ресурсів та погодних умов. Перевагу потрібно надавати мінімальній ресурсозберігаючій системі обробітку з застосуванням високопродуктивних чизельних, дискових та комбінованих знарядь.

Сортовий склад озимої пшениці постійно змінюється. Так до Державного реєстру сортів рослин України на 2004 рік було занесено 86 сортів озимої пшениці.[16,11c] Згідно даних Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр’єва УААН найкраще себе зарекомендували такі сорти: - по чорному пару з високим агрофоном – Астет, Василина, Харус, Спалах, Куяльник, Білосніжка, Володарка, Смуглянка;  по зайнятому пару, багаторічних травах, гороху, сої – Подолянка, Донецька 46, Донецька 48, Одеська 267, Українка Одеська, Куяльник, Володарка, Харківська 96, Харківська 105, Харус;- після кукурудзи на силос, гречки та інших пізніх попередників –Харківська 105, Харківська 96, Одеська 267, Подолянка, Крижинка. Потенційна врожайність інтенсивних сортів – 80 ц/га, середня врожайність при конкурсному випробуванні – 50-70 ц/га.

За Державним стандартом України для сівби озимої пшениці необхідно використовувати насіння, яке за категорією відповідає 1-3 репродукціям зі схожістю для м’якої пшениці не менше 92 %, твердої – 87 %, чистотою від насіння бур'янів та інших домішок не менше 98 %, сортовою чистотою не менше 98 %, вологістю не більше 15 %.[13]

При вирощуванні зернових культур по інтенсивній технології до посіву висувають підвищенні вимоги: сіяти необхідно суворо в оптимальні агротехнічні терміни з високою точністю та якістю висіву. Сіють пшеницю в кінці серпня на початку вересня. Норма висіву 200-250 кг/га.

Крім того, під час сівби, необхідно сформувати постійні технологічні колії, по яким будуть пересувати агрегати під час проведення заходів по догляду за посівами.

Ширину технологічної насії та відстань між ними приймають такими, щоб наявна в господарстві техніка для внесення добрив та гербіцидів могла бути використана більш ефективно при догляді за посівами з найменшими переналагодженнями.

Якщо господарство має в наявності сіялки марки СЗ-3,6 та СЗП-3,5, розкидувачі добрив НРУ чи РУМ-6, оприскувачі ОП-2000, ОПШ-15, що агрегатуються з тракторами МТЗ з вузько-профільними шинами то формувати технологічні колії шириною 1350мм з відстанню між ними 10,35м, шириною ходових доріжок 300мм. Також дуже важливо забезпечити прямолінійність ходових доріжок та постійність відстані між технологічними носіями. Тому посів зернових проводиться переважно широкозахватними агрегатами на базі гусеничних тракторів. Для забезпечення потрібної якості посіву робоча швидкість агрегатів не повинна перевищувати 9 км/год. Усі сіялки, агрегати та їх маркеруючі пристрої перед виїздом на поле повинні бути відрегульовані.[22]

Операції по догляду за посівами включають в себе підживлення мінеральними добривами, обробіток пестицидами.

Підживлення: для отримання клейковини в зерні на рівні 28% посіви підживлюють рано навесні (30-45м/га азоту) і при виході в трубку (25-30 кг/га азоту). Для внесення твердих мінеральних добрив по постійній технологічній колії використовують розкидувачі НРУ-0,5, РМС-6, РУМ-5 в агрегаті класу з тракторами класу 1.4. При параметрах робочої колії 300-350х300мм на тракторах встановлюють колеса з вузькими шипами. Переобладнання розкидувачів 1РМТ-4, РУМ-5 в цьому випадку складається у зменшенні колії з 1800 до 1350мм та заміні на колеса з вузькими шинами (240х508мм).

Для боротьби з бур’янами, шкідниками (жужелиця, клоп-черепашка і інші), а також хворобами (ірма, кореневі гнилі і інші), проводять обробку гербіцидами, інсектицидами. Часто ці операції поєднують.

Обробіток посівів пестицидами: технологічний процес застосування оприскуваючих засобів включає дві основні операції: приготування робочого розчину та оприскування посівів.

Для виконання першої операції можна використовувати АПЖ-12, при їх відсутності можна використовувати переобладнені водороздавачі ВУ-3М, а також оприскувачі, які мають гідравлічну мішанку (ОП-2000, ОПШ-15).

Для оприскування посівів краще використовувати штангові оприскувачі, а трактор оборудувати вузькими шинами. Найбільш оптимальні оприскувачі ОПШ-15, ПОМ-630, ОП-2000. Ширина захвата оприскувача повинна відповідати ширині захвата посівного агрегату.

Найкращим терміном для збирання озимої пшениці є досягнення її повної стиглості. Збирати врожай слід прямим комбайнуванням. Допускається роздільний спосіб збирання у середній восковій стиглості зерна при вологості не більше 30% та великої забур’яненості. Недопустиме збирання роздільним способом при вологості зерна 35%. При цьому вміст білку у зерні знижується на 1,5%, а клейковини на 4% порівнюючи з показником зерна, зібраного у фазі повної стиглості.

При перестою на кореневищі (більше 10 днів) чи довгій відліжці скошеної пшениці у валках (більше 5 днів) якість зерна значно погіршується. Перед збиранням масивів пшениці обов’язково проводять обкіс полів зі сторони лісосмуг та по периметру шириною 20-30м.[24,5c]

При прямому комбайнуванні використовують жатки різної ширини захвату: для комбайнів СК-5 “Нива”-3,2; 4,1; 5,6 та 7м, а для СК-6 “Колос” – 5,6 та 7м. Також використовують комбайн Дон-1500.

Чітка організація збирання врожаю, проведення його в стислі строки, правильно вибрані способи збирання на половину і більше зменшують втрати.

3.2 Калькуляція  маржинального доходу

Методика маржинальної калькуляції базується на принципі граничних вартостей. Вона однозначно враховує вихід продукції і використання виробничих засобів. Основною її метою є визначення внутрішньогосподарського конкурентного показника для виробничих процесів при прийнятті рішень у плануванні.

Маржинальний дохід - ціна реалізації одиниці продукції за мінусом змінних витрат на її виробництво. Чим вище маржинальний дохід підприємства, тим більше воно має можливостей для покриття постійних витрат за його рахунок та отримання більшого рівня чистого прибутку.

Оптимізаційні рахунки(програмне планування, лінійне планування) вимагають,щоб маржинальний доход розраховувався чітко у відповідності до економічної теорії. Методично дійсний маржинальний доход – це різниця між граничною вартістю та граничними витратами. Постійні, або умовно-постійні витрати - це витрати, які у короткостроковому періоді не залежать від обсягу виробництва продукції. До них належать: амортизаційні відрахування будівель, техніки та обладнання, які використовуються у відповідній галузі рослинництва; орендна плата; загальновиробничі витрати, що віднесені на відповідну галузь; частина витрат на ремонт необоротних активів, витрати по використанню капіталу, страхові відрахування тощо.

Змінні витрати - це витрати, величина яких визначається обсягом одержаної продукції або залежить від обсягу виконаних робіт і визначається для короткострокового періоду як різниця сукупних та постійних витрат. Це прямі витрати на оплату праці, насіння, паливо та мастильні матеріали, добрива тощо.[6, 480c]

Маржинальний доход може бути розрахований як і для цілого підприємства, так і для одного з виробничих процесів.

Маржинальний доход розраховується,отже, таким чином:

Виручка від реалізації (де продукція для внутрішнього споживання не враховуються в грошовому вираженні) – Змінні витрати (як пропорційні, так і не пропорційні) = Маржинальний доход.