Біологія птахів відкритих просторів

Трав’янка лучна - це гніздовий перелітний птах. Гніздиться майже на всій 
території, мігрує скрізь. Живе на сухих луках, перелогах, пасовищах, узліссях, 
галявинах, що поросли чагарником. Полюбляє сидіти на верхівках високих 
трав, нерідко співає в польоті.

Родина В ’юркові (Ргіп^іі/ісіае)

 

16

Чечевиця (Сагросіаст егуікгіпт) Маса тіла 20—25 г; довжина тіла близько 
15 см. В шлюбному вбранні спина, крила і хвіст бурі, з нечіткою темною 
строкатістю; голова, крім буруватих покривних пер вух, горло, воло, поперек і 
надхвістя червоні (насиченість червоного кольору в оперенні з віком 
посилюється від світло-червоного до кармінно-червоного); груди, черево і 
підхвістя білі; на покривних перах крила дві рожевуваті смуги; махові і 
стернові пера бурі, з червонуватою облямівкою; дзьоб сірий; ноги бурі. У 
позашлюбному вбранні червоний колір оперення тьмяніший, з густим бурим 
відтінком. Чечевиця - це гніздовий перелітний птах. Гніздиться в лісоьі і 
лісостеповій смугах. Живе в чагарниках, на зволожених луках, лісових 
галявинах. Полюбляє співати сидячи на верхівках кущів [21].

 

РОЗДІЛ 2

УМОВИ, ОБ’ЄКТИ ТА МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ

17

1. Природні умови району дослідження
1. Природнокліматична та фізико-географічна характеристика

Золотоніського району

Територія Золотоніського району належить до Черкаської області. 
Область має ряд відмінних природних районів. Кожний фізико-географічний 
район, незалежно від його розміру, характеризується поєднанням різних ознак і 
істотно відрізняється за ними від інших. У роботі ми подаємо фізико- 
географічну характеристику лише того району на території яких проводилось 
дане дослідження. Середня 1° повітря на досліджуваних територіях становить 
14-16 °С.

Золотоніський район належить до Лівобережного придніпровського 
району черкаської області. Згідно з фізико-географічним районуванням він, у 
свою чергу, поділяється на два райони - Супійський і Присульський. Ландшафт 
цього району має мало спільного з районами Лісостепу, у більшій мірі він 
нагадує луки степової зони. У геоморфологічному відношенні це район плоскої 
терасової рівнини. Нахил території в бік Дніпра незначний, а тому течія пік 
дуже повільна, що призводить до заболочування від’ємних елементів рельєфу.

Територія району пересічена річками  Супій і Золотоношка та їх 
численними невеличкими притоками, що скидають паводкові води у Дніпро. 
Усі лівобережні його притоки мають течію з північного сходу на південний 
захід і належать до низинно-рівнинних річок. Усі річки лівобережжя покручені, 
тому іноді неможливо визначити їх річища. Такий характер місцевості сприяє 
однотипності ґрунтового покриву: у районі понад 80% території займають 
глибокі чорноземи, серед яких значна частина припадає на вилугувані ґрунтові 
відміни Строкатості ґрунтового покриву тут також надають числечні 
мікроблюдця з болотними і лучно-чорноземними солодями та осолоділими 
чорноземами. У зв’язку з неглибоким заляганням підгрунтових вод строкатість

 

18

ґрунтового покриву зумовлюється також наявністю солонцюватих та 
солончакуватих відмін, що залягають переважно поблизу річок. Не менш 
різноманітними є тут і механічний склад грунтів. Так, у східній частині району 
він середньосуглинковий, а з наближенням до Дніпра переходить у піщаний, 
що особливо помітно на бокових терасах, тобто там, де зустрічаються дерново- 
слаборозвинені, дерново-слабопідзолисті та підзолисто-дернові піщані і 
глинисто-піщані ґрунти.

На заплавах лівобережних річок  поширені болотні, лучно-болотні лучні, 
торфоболотні ґрунти, а також осоково-очеретяні торфовища з переважанням 
останніх. Значна частина цих грунтів засолена хлоридами і сульфатами.

Лісові насадження зустрічаються  здебільшого на борових і заплавних 
терасах річок. На борових терасах переважають сосново-ялинові насадження, 
на підвищених ділянках заплав - зарості вільхи, верби, лозняку.

Дослідження проводилися у лучних біотопах та на полях. Тому вважаємо 
за доцільне подати коротку характеристику цих біотопів.

2. Природна характеристика лучних екосистем

Луки - це угруповання рослин, які  довго вегетують (без різко вираженої 
літньої перерви), багаторічні трав’янисті мезофіти, що утворюють суцільний 
покрив. Типово лучними трав’янистими багаторічниками називають види, що 
часто і густо зустрічаються на луках і добре розмножуються. Поряд з ними 
ростуть деякі однорічники (люцерна хмелевидна, однорічна конюшина); 
дворічники (тмин), а також багаторічні види, які занесені на луки із сусідніх 
угруповань (лісові, степові або болотні рослини), які за сприятливих умов 
можуть добре розвиватись на луках.

Лучні рослинні угруповання поділяють  на суходольні і заплавні.

Найбільше поширені заплавні луки, які  формуються в річкових долинах і 
навесні, почасти і восени, заливаються водою. Розрізняють луки гірські і 
рівнинні. Рівнинні поділяються на заливні і суходільні.

Заливні луки знаходяться в долинах  рік, вони вкриваються водами, які 
приносять мул, що і підвищує їх родючість. Ці луки дають чудове сіно. Вони

 

19

здатні  витримувати весняне затоплення.

Суходільні луки займають в лісовій  зоні великі простори. По характеру 
водозабезпечення розрізняють абсолютні, низинні, нормальні суходоли.

Суходоли розміщуються на підвищених місцях рельєфу (рівнинних плато, 
високих горбах і схилах). Вони зволожуються тільки атмосферними опадами у 
вигляді дощу та снігу. Ґрунтові води містяться на великій глибині, тому 
рослинами фактично не використовуються. Низинні луки зв’язані з різними 
зниженнями вододілів і верхніх терас річкових долин. Ґрунти цих луків 
постійно (або надмірно) зволожені; підгрунтові води в більшій своїй частині 
перебувають у сфері розміщення коренів трав’янистих рослин. Водний режим 
їх стійкий. Заплавні луки розвиваються в річкових долинах і приозерних 
низинах, що заливаються весняними водами. Ці луки дуже різноманітні, 
залежно від природної зони і місця знаходження в самій заплаві (прирусловій 
частині, центральній заплаві і притерасній частині). Вони характеризуються 
родючими, пухкими, добре керованими ґрунтами.

На території Золотоніського району Черкаської області поширені різні 
типи луків: суходільні, низинні і заплавні. На низинних луках ростуть, 
головним чином, дрібні осоки, щучник і різнотрав’я (таволга, приворотень, 
гравілат річковий). На вилужених ґрунтах поширені осока, ситник 
нитковидний, біловус та ін.; на темнозабарвлених - тонконоги лучний і 
болотний, вівсяниці лучна і червона, тимофіївка та ін. Значні площі займають 
суходільні луки, пристосовані до вододільних масивів, схилів і сухих низин. 
Характерною особливістю їх є недостатній і непостійний водний режим. 
Рослинність середньозволожених суходолів з опідзоленими грунтами 
становлять: мітлиця, біловус, а з поживнішими грунтами - такі злаки, як 
тимофіївка лучна, тонконіг лучний, стоколос безостий, грястиця збірна, 
конюшина, різнотрав’я - перстач, волошка лучна та ін. Оскільки долини рік 
перебувають на різних стадіях розвитку і в своїй геоморфологічній будові 
неоднакові, то й заплавні луки за складом рослинних угруповань дуже 
різноманітні. На вологих заплавних луках цієї зони найчастіше ростуть

 

20

вівсяниця червона, мітлиця собача, щучник дернистий, осока звичайна, жовтець 
повзучий, а на сухих у складі травостою трапляються, головним чином, 
вівсяниця борозниста, конюшина лучна, тимофіївка лучна, тонконіг лучний, 
мітлиця собача та ін.

На луках трапляється досить численна група птахів, які не гніздяться тут, а 
тільки здобувають собі їжу. Деякі з них, наприклад ластівки, живляться на 
луках все літо, інші прилітають після сінокосу, коли більшість комах і гризунів 
стають доступними. Зграями тут з’являються граки, галки, ворони, шпаки, 
звичайні мартини, а також такі хижі птахи, як боривітри, кібчики, чорногузи. У 
цей час вони знищують силу-силенну саранових, жуків.

На луках трапляється численна група птахів, які не гніздяться тут, а тільки 
здобувають собі їжу. Деякі з них, наприклад ластівки, живляться на луках все 
літо, інші прилітають після сінокосу, коли більшість комах і гризунів стають 
доступними. Зграями тут з’являються граки, галки, ворони, шпаки, звичайні 
мартини, а також хижі птахи, як боривітер, кібчики, чорногузи.

3. Загальна характеристика агроценозів

Поля належать до агроекосистем. Агроекосистеми - це територіальні 
комплекси сільськогосподарського використання, до складу яких входять 
біогенні та абіогенні компоненти. До агроекосистем можна віднести поля 
сільськогосподарських рослин, штучні пасовища, городи, сади та ін [7, 133]. 
Агроценоз - це створена людиною з метою одержання сільськогосподарської 
продукції і регулярно підтримувана біотична спільнота, що має малу 
екологічну стійкість, але високу урожайність (продуктивність) одного чи 
кількох видів (сортів, порід) рослин або тварин [3, 112]. Агроценоз створюється 
для вирощування сільськогосподарської продукції (зерна, кормових трав, тощо) 
[26, 248]. За своєю структурою вони характеризуються незначною кількістю 
видів, але високою їх чисельністю [7, 133].

Внаслідок достатньо стабільного  зниження рівня ґрунтових вод, 
меліоративні канали засипають (інколи на їх місці прокладають дренажні 
труби). В результаті утворюється рівне поле, яке використовують під посів

 

21

різних сільськогосподарських  культур, з біотопами, типовими для  богарних 
масивів.

На осушених землях виділяють  наступні біотопи: слабо осушені  болоіа; 
зволожені необроблені ділянки; природні сінокоси; посіви багаторічних трав; 
посіви зернових культур; посіви орних культур; меліоративні канали.

2. Програма та методика дослідження

З метою оцінки чисельності птахів користувалися методом відносних або 
вибіркових обліків. Оскільки досить важко підрахувати всіх птахів популяції 
або в певному біогеоценозі, проводили вибіркові обліки, а потім отримані дані 
екстраполювали для отримання оцінок про реальну чисельність видів та видове 
різноманіття.

Отримали дані про відносну чисельність  птахів, представлену у вигляді 
щільності населення - кількості особин (або пар) на одиницю площі (10 га, 
1км²).

Для отримання достовірних даних, відносними обліками було охоплено не 
менше 10-15 % досліджуваної території (околиці м.Золотоноші (заплавні луки), 
околиці сіл Подільське (суходільні луки, поля), Антипівка (суходільні луки), 
Новодмитрівка (поля), Домантове (заплавні луки)), на яку екстраполювалися 
дані. На площі обліків представлені всі відкриті біотопи в тому співвідношенні, 
в якому вони зустрічаються на всій території досліджуваного району.

Обліки на маршрутах застосовувалися  практично у всіх біотопах в усі  пори 
року. Облікові маршрути прокладалися таким чином, щоб по можливості 
найбільш повно охопити всі типи біотопів на даній території. В 
високомозаїчних біотопах маршрут розбивали на окремі ділянки. Маршрут мав 
вигляд ламаної кривої. Оскільки досліджувати орнітофауну відкритих біотопів, 
то протяжність маршруту становила не менше 0,5 км. Ширина проведення 
обліку була фіксована - до 50 м по обидва боки від маршруту. Швидкість 
проходження маршруту становила близько 1-3 км/год. Часто також

 

22

застосовували облік птахів на маршруті без обмеження смуги обліку з 
послідуючим розрахунком щільності за інтервалами дальності виявлення 
птахів. При цьому обліковувалися всі зустрінуті особини з вказанням 
радіальної відстані в момент виявлення птаха.

Обліковані птахи об’єднували  за інтервалами виявлення: 1) 0-25 м, 2) 
26-50 м, 3) 51-100 м, 4) 101-250 м, 5) >250 м. Птахів, що зустрінуті в польоті, 
записуювали в окрему графу. В гніздовий період за пару приймається 
співаючий самець, якщо в гніздовий період зустрінуті виводки, то пташенята в 
розрахунок не включалися. В інші сезони в розрахунок включали всі зустрінуті 
особини. Розрахунок щільності населення проводили за формулою.

Проводили також точкові обліки, або обліки на кругових площадках, 
для обліку птахів під час міграцій на відкритих просторах, для обстеження 
великих за площею (десятки тисяч гектарів) територій за короткий проміжок 
часу, в високомозаїчних, невеликих за площею (до 100 га) біотопів. Облік 
проводили на одному місці протягом 5-20 хв.