Право власності на землю

Суб’єктами   права  власності на землі державної  та комунальної власності були визначені  такі:

- суб'єктом права власності на  землі державної власності є держава,  яка реалізує це право через відповідні органи  державної влади.

- суб'єктами права   власності  на землі комунальної  власності є територіальні громади,  які реалізують це право безпосередньо  або через органи місцевого самоврядування[20,c.108].

Було визначено,що при  розмежуванні земель державної та комунальної  власності не можуть передаватися до земель комунальної власності:

• землі атомної енергетики та космічної системи;
• землі оборони,   крім   земельних   ділянок   під   об'єктами соціально культурного, виробничого та житлового призначення;
•    землі під    об'єктами    природно-заповідного    фонду    та історико-культурними   об'єктами,   що   мають   національне    та загальнодержавне значення;
• землі під   водними   об'єктами  загальнодержавного  значення відповідно до законодавства України,  а також землі під береговими смугами  водних  шляхів,  водоохоронних зон,  прибережних захисних смуг,   зон   санітарної   охорони    об'єктів    водного    фонду загальнодержавного значення за межами населених пунктів;
• земельні ділянки,   які   використовуються  для  забезпечення діяльності Верховної Ради України,  Президента  України,  Кабінету Міністрів  України,  інших  органів державної влади,  Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;
• земельні ділянки    зон     відчуження     та     безумовного (обов'язкового) відселення,  що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
• землі лісового фонду за межами населених пунктів;
• землі під казенними підприємствами;
• земельні  ділянки, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких  державі  належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва  та  законсервовані  об'єкти;
• земельні      ділянки,      закріплені      за     державними професійно-технічними  навчальними закладами та вищими навчальними закладами  державної форми власності[5].

Згіно з законом до земель  комунальної  власності  територіальних громад сіл,  селищ, міст передаються:

• усі землі в межах населених пунктів,  крім  земель  приватної власності та земель, віднесених до державної власності;
• земельні ділянки   за   межами  населених  пунктів,  на яких розташовані об'єкти комунальної власності;
• землі запасу,  які  раніше   були   передані   територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України;
• земельні ділянки, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави[5].

Кабінет  Міністрів  України здійснює визначення меж  земельних ділянок,  на яких розміщені  об'єкти нерухомого майна,  що належать до сфери управління Президента України,  Верховної  Ради  України, Конституційного  Суду  України,  Верховного  Суду України,  Вищого господарського  суду  України,  Генеральної прокуратури України, міністерств,   інших   центральних   органів   виконавчої   влади, Національної академії наук України,  державних галузевих академій наук,   інших державних наукових  установ та  організацій,  меж земельних ділянок,  на яких розташовані державні,  в тому  числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції,  паї),  об'єкти незавершеного будівництва  та  законсервовані  об'єкти,  а  також  меж земельних ділянок,  на  яких  розміщені   об'єкти   нерухомого   майна,   що перебувають   у   сфері   управління   Ради  міністрів  Автономної Республіки Крим,  обласних,  Київської і Севастопольської  міських державних  адміністрацій,  за  погодженням з ними.

     Рада міністрів  Автономної Республіки Крим,  обласні, Київська і Севастопольська  міські державні  адміністрації   визначають  межі земельних ділянок,  на яких розміщені об'єкти нерухомого майна, що перебувають у сфері управління районних державних адміністрацій  у межах населених пунктів, за погодженням з ними.  Рада міністрів    Автономної    Республіки   Крим,   обласні, Севастопольська міська державні адміністрації на їх  території  за погодженням   з   відповідними  сільськими,  селищними,  міськими, районними та обласними радами приймають рішення про розмежування земель  державної та  комунальної власності за межами населених пунктів. Рада міністрів Автономної Республіки Крим,  обласні, Київська і   Севастопольська   міські,   районні   державні   адміністрації погоджують рішення відповідних органів місцевого самоврядування про розмежування земель державної та комунальної власності в межах населених пунктів.

Згідно до закону розмежування земель   державної   та   комунальної власності здійснюється в  межах  адміністративно-територіальних  утворень  - сіл, селищ, міст, районів, областей. Підставою для  проведення  робіт,  пов'язаних з розмежуванням земель  державної  та  комунальної  власності  в  межах  населених пунктів,  є рішення сільської, селищної, міської ради, а за межами населених пунктів -  рішення Ради міністрів Автономної  Республіки Крим або відповідної обласної державної адміністрації. Розмежування земель   державної   та   комунальної  власності здійснюється  за проектами,  які   за   замовленням   відповідних сільських,   селищних,  міських  рад,  Ради  міністрів  Автономної Республіки Крим,  обласних державних  адміністрацій  розробляються державними та іншими землевпорядними організаціями.

При розмежуванні земель державної  та  комунальної  власності  віднесення   земельних   ділянок,   площа  яких  відповідає  даним  земельно-кадастрової  документації,   до   земель   державної   чи комунальної  власності,  визначення меж цих ділянок проводяться на підставі цих даних.  При віднесенні частини земельної ділянки до земель  державної чи  комунальної  власності  її  поділ  проводиться  на кадастрових планах з наступним встановленням меж у натурі (на місцевості). Земельні ділянки зон     відчуження     та     безумовного (обов'язкового) відселення,  що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи,  визначаються  відповідно  до чинного   законодавства   на   основі   наявної  науково-технічної документації. Земельні ділянки охоронних зон, зон санітарної охорони та зон особливого  режиму  використання  земель,  якщо вони не вилучені з господарського обігу,  відносяться відповідно до земель  державної або комунальної власності. Визначення меж  земельних  ділянок у випадках,  коли відсутні матеріали встановлення їх у натурі (на місцевості) або  ж  існуючі межі    не    відповідають    земельно-кадастровій   документації, проводиться відповідно  до  вимог  Земельного  кодексу     України з урахуванням нормативів відведення земельних ділянок. При формуванні  земельних ділянок державної та комунальної власності в разі необхідності встановлюються земельні сервітути та обмеження (обтяження) прав на земельну ділянку[13,c.6].

Право комунальної  власності на землю посвідчується державним актом. Витрати, пов'язані  з  розмежуванням  земель   державної   та комунальної власності,  здійснюються за рахунок коштів відповідних бюджетів. Спори, що  виникають  при  розмежуванні  земель  державної та комунальної власності, вирішуються в судовому порядку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

Виходячи із вищевикладеного  дослідження форм права власності на землю, слід зробити наступні висновки та  підсумки проведеного дослідження.

1. Земля – це основа основ самого існування і буття людини, найголовніше місце для господарської та всякої іншої діяльності. Земля виступає як найважливіший природний ресурс, основа життя, загальнолюдське і загальнонаціональне надбання, як компонент природи і біосферна категорія.З позицій теорії земельного права можна зробити висновок, що: - право власності на земельну ділянку означає сукупність усіх трьох правомочностей: володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою; - право власності на землю може розглядатися як комплексний інститут земельного та інших галузей права, як правовідношення, як правомочність власника і як юридичний факт, що має правоутворююче, правозмінююче і правоприпиняюче значення; - на обсяг правомочностей власника впливають особливості земельних ділянок, які перебувають у власності, а також особливості правового статусу земельних власників та інші обставини.
2. Після отримання самостійності і набуття суверенітету України в неї виникло право державної, комунальної і приватної власності на землю. Названі форми власності були закріплені Конституцією України, Законом України "Про власність", Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Земельним кодексом України.
3. Право приватної власності на землю - сукупність правових норм, що визначають правові підстави і порядок набуття і реалізації громадянами України та юридичними особами України права володіти, користуватись і розпоряджатись земельною ділянкою, права і обов'язки власників земельних ділянок, об'єкти права власності на землю, гарантії захисту права приватної власності на землю, підстави і порядок припинення права власності на землю громадян та юридичних осіб. Право державної власності на землю — сукупність правових норм, що визначають правові підстави і порядок набуття і реалізації права власності на землю держави, об'єкти права власності держави на землю, суб'єкти права державної власності на землю, гарантії держави як суб'єкта земельних правовідносин, підстави і порядок припинення права власності держави на землю. Право комунальної власності на землю - сукупність правових норм, що визначають правові підстави і порядок набуття і реалізації права власності на землю територіальними громадами.
4. Суб’єктами права приватної власності на землю є громадяни та юридичні особи. Набути та реалізувати права власності на землю може фізична особа, яка має повну земельну дієздатність – досягла 18 років. Земельний кодекс України за обсягом наданих прав на землю поділяє фізичних осіб на громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства. Юридичні особи України мають право набувати у власність всі види земель, які можуть перебувати в приватній власності. Земельні ділянки можуть перебувати у спільній власності громадян та юридичних осіб.
5. Суб’єктом права державної власності на землю виступає держава. Згідно зі ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних. Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону. Районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації мають право розпоряджатися землями державної власності шляхом передачі їх в оренду і у власність громадян.
6. Суб’єктами права комунальної власності на землю є територіальні громади сіл, селищ та міст. Відповідно до ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об’єкти комунальної власності. Слід зазначити. що ЗК України надав право територіальним громадам сіл, селищ та міст об’єднувати на договірних засадах належні їм земельні ділянки комунальної власності.
7. Розмежування земель   державної   та   комунальної  власності

полягає у здійсненні організаційно-правових заходів щодо розподілу земель  державної власності на землі територіальних громад і землі держави,  а також щодо визначення  і  встановлення     в    натурі (на місцевості)  меж  земельних  ділянок  державної та комунальної власності. Право комунальної власності на землю посвідчується державним актом. Витрати, пов'язані з розмежуванням земель   державної   та комунальної власності,  здійснюються за рахунок коштів відповідних бюджетів. Спори, що  виникають при розмежуванні  земель  державної та комунальної власності, вирішуються в судовому порядку.