Экспертиза в уголовном процессе

Ухвала (постанова) про призначення  експертизи,  яка  проводиться  вперше,  виноситься  судом у  підготовчій частині судового засідання,  але якщо необхідність в провадженні  експертизи  виявиться пізніше,  то також і під час судового слідства.  Подальший порядок  провадження експертизи в суді, крім зазначених особливостей,  такий  самий,  як і для експертизи, яка  проводилась на досудовому слідстві.

На практиці зустрічаються  іноді помилки, коли експертизу, яка  проводиться в суді і яка була проведена  раніше  на  досудовому слідстві призначають як додаткову  або повторну. Це не вірно, тому що вона повинна розглядатися не як продовження  проведеної експертизи,  а як самостійна первична експертиза,  що слідує з  принципу безпосередньостi судового розгляду.  Тому додаткова  або повторна експертиза  може призначатися судом тільки після  експертного висновку, отриманого у  судовому засіданні.

 У касаційній  і  наглядній  інстанціях провадження експертизи  законодавством не передбачено.  В цих інстанціях може бути  отримана думка  компетентної  особи.  Якщо будуть сумніви  щодо висновку, висловлені цією  особою,  то суд у касаційному  або наглядному  порядку повинен   відмінити вирок і направити  справу на нове розслідування  або на новий судовий розгляд,  вказавши мотивовану причину  про необхідність провадження повторної експертизи.

2.4. Проблеми призначення  судових експертиз

Відповідно до крішінально-процесуального законодавствіі України  орган дізнання та досудового слідства може призначити судову експертизу після порушення кримінальної справи. Однак є випадки, ко пі бе ї використання спеціальних знань у формі експертизи неможливо встановити наявність ознак злочину. Врегулювавши питання про можливість призначення та проведення судової експертизи до порушення кримінальної справи, законодавець вирішив б ті проблеми, які часто виникають на практиці при розслідуванні кримінальної справи.

У 1986 р. в журналі «Радянське право» була опублікована стаття під назвою «Про доцільність призначення окремих видів експертиз у стадії порушення кримінальної справи»². Її автор С.Г.Коваленко, наводячи приклади, обґрунтовував необхідність такого нововведення в кримінально-процесуальному законодавстві. В свою чергу В. Г. Гончаренко підкреслює, що цю пропозицію не можна підтримати з декількох причин. По-перше, підставою до порушення кримінальної справи є не доведеність злочину, а обгрунтоване об'єктивними даними припущення про наявність певного кримінально караного діяння; на цій стадії може і не бути повної впевненості, що злочин вчинено. Як зазначає П. А. Лупинська, слід відрізняти необхідний рівень знань про фактичні підстави рішення, яке може й не досягати істини, і наявність сукупності даних, достатніх для прийняття рішення.

Аналізуючи наведене, доречно  навести думку П. В. Коляди, який наголосив  на більш відповідальному ставленні  до збирання доказів у кримінальній справі та посилення вимогливості до обгрунтованості їх порушення. Привертає увагу та обставина, що зменшується кількість справ, які закриті за відсутністю події та складу злочину³. Крім того, він підкреслив, що «треба якісніше проводити розслідування, а не поспішати задля кількості порушувати справу, мордувати підозрюваного, а потім закривати її за відсутністю складу злочину. На початковому етапі слід визначати, чи є той склад злочину, чи немає, а вже потім порушувати кримінальну справу»⁴.

Однак не можна не побачити, що в ряді випадків для вирішення  питання про порушення кримінальної справи недостатньо даних, які дає огляд місця події. В деяких випадках необхідно провести певні дослідження, тобто призначити судову експертизу. Візьмемо для прикладу факти заподіяння тілесних ушкоджень, кримінальну справу за якими можна порушити лише після проведення судово-медичних досліджень, що встановлять їх тяжкість. Дослідження спеціалістів, які у даному випадку проводяться, за своїми змістовними складовими аналогічні експертизі, хоча процесуально нею не є і доказового значення не мають. У подальшому, після порушення кримінальної справи, зазначені дослідження, не змінюючись по суті, виконуються у формі експертизи. Так само й у разі вирішення питання щодо об'єктів, які можуть містити наркотичні речовини. Для вирішення питання про порушення кримінальної справи слідчий обов'язково має отримати висновки спеціалістів, у яких зазначається про наявність чи відсутність наркотичної речовини. Далі при встановленні ознак злочину після порушення кримінальної справи слідчий зобов'язаний призначити у справі експертизу наркотичних засобів, на вирішення якої поставити питання, аналогічні тим, які вже ставилися при збиранні матеріалів дослідчої перевірки.

Існує думка, згідно з якою, призначаючи судову експертизу до порушення кримінальної справи, ми тим самим обмежуємо право підозрюваного чи обвинуваченого на ознайомлення з постановою про призначення експертизи та висновком експерта. Тоді виникає питання: чиє право ми порушуємо у разі, коли у вчиненні вказаного злочину особа ще не встановлена або місце знаходження встановленої особи невідоме? У такому випадку із постановою експертизи, яка була призначена до порушення кримінальної справи, та її висновком особа, винна у вчиненні злочину, може ознайомитись після порушення кримінальної справи без обмеження своїх процесуальних прав. Так само із постановами про призначення експертиз та висновками експертів зможуть ознайомитись і злочинці, раніше не встановлені правоохоронними органами, чи встановлені особи, місце знаходження яких було невідоме.

Ми повністю підтримуємо  думку П. В. Коляди, який зазначив, що «необхідно в КПК усунути існуючу  неузгодженість та дублювання між дослідчою  підготовкою матеріалів та досудовим  розслідуванням ... Це стосується і численних попередніх досліджень спеціалістів, які після порушення кримінальних справ дублюються здійсненням експертиз (у справах про незаконний обіг наркотичних засобів, зброї, підроблених грошей та ін.). Цс зумовлено тим, наприклад, що кримінальні справи про злочини у сфері незаконного обігу наркотиків нерідко пов'язані з невеликими дозами цієї речовини, які повністю можуть бути використані під час проведення дослідження або змінити свої властивості. І експерт часто потрапляє у такі умови, коли висновок експертизи йому доводиться давати за результатами попереднього дослідження. Це дасть можливість уникнути необгрунтованого порушення кримінальної справи в тих випадках, коли при виявленні відповідних підозрілих речовин або предметів неможливо зробити висно- вок про їх належність до наркотиків або зброї без проведення спеціальних експертних досліджень»⁵.

JI. А. Тарасєвич, розглядаючи питання про призначення експертизи до порушення кримінальної справи, зазначає, що така необхідність продиктована тим, що первісне дослідження речовини та її експертиза проводяться за єдиною методикою й у повному об'ємі, тобто двічі здійснюється та сама робота, витрачаються час, реактиви. Автор вказує на те, що при дослідженні наркотичних засобів необхідна обов'язкова часткова витрата речового доказу, що спричиняє розходження у вазі вилученої і представленої в подальшому на експертизу речовини. При надходженні на первісне дослідження малої кількості наркотичних засобів, які в процесі дослідження будуть цілком витрачені, експертизу можна провести тільки з урахуванням результатів первісного дослідження (за довідкою)⁶.

Тому з метою поліпшення діяльності спеціальних лабораторій  органів внутрішніх справ у частині дослідження наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, якіснішого порушення, розслідування слідчими кримінальних справ та розгляду їх у суді пропонуємо розглянути питання про необхідність внесення доповнення в КПК України, яким експертизу, а не попереднє дослідження, дозволялося б проводити до порушення кримінальної справи.

3. Висновок експерта, його предмет, значення, форма  та зміст.

3.1. Зміст і структура  висновку експерта

Після проведення  необхідних досліджень експерт складає висновок за правилами ст.200 КПК. Детальніше зміст висновку експерта регламентують різні відомчі нормативні акти. Так, проведення експертиз в експертно- криміналістичних підрозділах (ЕКП) органів МВС України визначається спеціальною Настановою про діяльність експертно- криміналістичної служби (ЕКС) України, затвердженою наказом від ЗО серпня 1999 р. № 682 (у Росії це Положення, що є додатком до наказу МВС Росії «О повышении эффективности экспертно- криминалистического обеспечения деятельности органов внутренних дел Российской Федерации» від 1 червня 1993 p. № 261). У них є спеціальний розділ, присвячений висновку експерта, наводиться його структура (вступііз, дослідницька і заключна частини) і надається його форма. Така структура визнається Інструкцією Мін'юсту «Про призначення і проведення судових експертиз і досліджень».

Якщо експертизу проводили  декілька експертів однієї спеціальності (комісійна експертиза) і вони дійшли згоди,  то ними дається і підписується загальний висновок,  а якщо ні - то кожний з них складає і  підписує свій висновок окремо.  При  проведенні експертизи декількома  експертами різних спеціальностей (комплексна експертиза) кожний експерт вправі підписати ту частину висновку, яка  відбиває перебіг і результати  проведених  ним особисто досліджень,  або ж загальний  висновок,  якщо всі вони мають знання, що є  неохідними для сукупної  оцінки результатів проведених досліджень,  і на цій підставі дійшли єдиної думки.

За своєю  структурою  висновок  експерта складається  з трьох    частин - вступної, дослідницької і висновків з  поставлених питань.

Коли експертиза  проводиться  в експертній установі,  експерт  зазначає у вступній частині висновку,  що  він  попереджений  про кримінальну  відповідальність  за  дачу завідомо неправдивого висновку, і стверджує  це своїм підписом.  Далі вказується номер експертизи, коли,  де,  ким (прізвище, освіта, спеціальність, учений ступінь і звання, посада експерта) і яка експертиза була проведена (називається її предметний вид за існуючою класифікацією:  балістична, судова-психіатрична, хімічна ) та за процесуальними ознаками (додаткова,  комплексна).  Зазначається на якій підставі і по якій кримінальній справі  проводилася.   Якщо  хто-небудь  був присутній  при проведенні експертизи, то про  це також вказується у вступній частині  експертного висновка.  Закінчується вступна частина викладенням  питань,  які ставляться на вирішення  експертизи. Питання, поставлені перед  експертом, викладаються у висновку так, як ставив їх слідчий (суддя). Однак, якщо питання сформульовані з  точки зору стилістики не дуже вдало,  але  зміст  їх  зрозумілий, експерт  має право сформулювати їх по іншому, при цьому не змінюючи суті питань.  Якщо питання незрозумілі, або коли їх можна тлумачити у двоякому значенні, експерт повинен звернутися за роз'ясненнями до тієї особи,  яка призначала  експертизу.  За експертом залишається право  викласти питання в тому порядку, в якому дослідження було б  більш доцільне.  Досліджувальна частина складається зі слідуючих  етапів. Спочатку описуються матеріали,  що надійшли до дослідження,  їх  цілістність та  правильність пакування.  Далі вказується сам процес експертного дослідження, які методи застосовувалися для одержання висновка, посилання  на довідниково-нормативні документи та літературні джерела, а також на результати слідчих дій, якщо вони мають значення  вихідних  даних при обгрунтуванні висновків.  В цій частині експерт повинен дати оцінку отриманих результатів як достатніх (або  недостатніх)  для формулювання висновків (наприклад, оцінку тотожностей певних речовин). Якщо стосовно структури висновку експерта немає суттєвих розходжень, то щодо його змісту вчені розходяться у своїх думках (P. С. Бєлкін, Д. Я. Мирський, Т. В. Сахнова, Ю. К. Орлов, А. Г. Довтян, Н. П. Майліс та ін.).

Так, у спеціальній літературі висловлюється  думка, що в дослідницькій частині висновку слід викладати умови використання спеціальних знань, методику дослідження, його етапи, довідково-нормативну документацію, іцо використовувалися експертом.

Разом з тим у літературі існує  погляд, що зі всього змісту висновку експерта доказове значення мають тільки викладені експертом висновки (відповіді на поставлені питання), а не проведені експертом дослідження і його методика. Тепер не потрібно в дослідницький частині висновку робити детальний опис проведення досліджень, достатньо викласти його результати.

З другим поглядом важко погодитися.

Вважаємо, що у дослідницькій частині  слід описувати:

• процес дослідження (його стадії);
• об'єкти, методи, засоби й отримані результати проведеної експертизи (їх мета, зміст умови, значення), виявлені ознаки та якості об'єкта;
• способи та прийоми порівняльного дослідження, результати оцінки збігів та розбіжностей ознак.

Якщо проводиться комплексна експертиза,  то останній частині висновку, передує  синтизуюча частина, в якій викладається сукупна оцінка результатів дослідження.

Завершує висновок експерта третя  частина,  в  якій  даються відповіді  на поставлені перед експертизою  питання.  Відповіді мають бути  мотивовані та відповідати на запитання  по суті.

Як правило,  висновок складається  за логічними правилами силогізму. Спрощена структура, якого полягає в слідуючому:

1) загальне  правило  -  научне  положення,  із якого виходив  експерт (наприклад,  ознаками  повішення є наявність странгуляційної  смуги, крововиливи у м'язах  шиї, переломи  під'язичної кості,  поперечні розриви внутрішньої  оболонки сонних артерій тощо);

2) конкретні дані про  досліджуваний об'єкт - ознаки, вихідні  дані (наприклад,  при дослідженні  трупа К.  наявні зазначені  вище ознаки);

3) умовивід - сам висновок  (наприклад,  смерть  К.  настала  внаслідок повішення).

Розрізняють позитивну та негативну форму висновків експерта, які вміщують відповідь на поставлені перед ним запитання. Наприклад: слід пальця на стакані, який вилученний з місця події, належить обвинуваченому;  або - відбиток печатки  даної  установи  не співпадає з відбитком печатки на вилученому папері.

Висновок, а також всі додатки  до нього (фотографії, таблиці, схеми,  тощо)  підписуються  експертом  та засвідчуються печаткою експертної установи. Під час процесуального доказування достовірність висновку визначається не тільки перевіркою зазначених вище його сторін, але й з'ясуванням відповідності висновків обставинам справи, які не викликають сумніву у слідчого й суду. Встановлення відповідності висновків експерта іншим доказам у справі є необхідним етапом оцінки кожного висновку.