Поняття „контрабанди” та способи її вчинення. Момент закінчення злочин

Переміщення деяких предметів  завдає не лише економічної шкоди  окремим держaвaм, а й нерідко несе загрозу життю і здоров'ю громадян — це стосується контрабанди зброї, наркотичних речовин, вибухівки тощо. Більшість з таких злочинів є міжнародними і нерідко кваліфікується не як контрабанда, а як міжнародний тероризм. Ці злочини набули особливого поширення у 2-й пол. ХХ ст. з процесами глобалізації і утворення міжнародної злочинності та мережі міжнародних терористичних організацій.

У Західній Європі контрабанда  як правопорушення з'явилася в XIV-XVI ст. в період бурхливого розвитку товарно-грошових відносин, коли держави визнали для  себе невигідним для себе безперешкодний ввіз і вивіз товарів і в  законодавчому порядку встановили певні правила провезення товарів через державний кордон.  
Для здійснення контролю над провозом товарів і стягнення мита та інших зборів, встановлених державою, на сухопутному кордоні й у портах були створені спеціальні державні установи-митниці.  
Будь-яке порушення встановлених законом та іншими нормативними актами правил провезення товарів і цінностей через кордон з приховуванням їх від контролю з боку митниці стало іменуватися контрабандою, а винні у вчиненні таких дій підлягали покаранню.  
Саме слово «контрабанда» була запозичена з італійської мови і увійшло в багато сучасних мов (contra - проти і bando-урядовий указ). Воно включає поняття порушення закону або урядового розпорядження.  
Слово «контрабанда» означає також товар, або який-небудь заборонений законом до ввезення чи вивезення предмет, таємно провезений чи пронесений через кордон держави.  
Мита стали набувати роль знаряддя державної торгової політики в міру виникнення єдиного національного ринку. Цей процес у різних країнах відбувався неординарно і нерівномірно, але всюди він починався з митних обмежень, виникнення яких і послужило поштовхом до розвитку контрабанди.  
Інакше кажучи, контрабанда виникла і стала розвиватися як протидія введеним обмеженням та встановленим митним бар'єрам.  
Війни в Європі в XVI-XVII століттях породили ще один різновид контрабанди-військову.  Під цим видом контрабанди малися на увазі поставки нейтральними державами однієї з воюючих сторін таких предметів і матеріалів, які інший воюючою стороною оголошувалися забороненими.  
Зауважу, що і під час війн і в періоди між ними контрабандна торгівля продовжувала зростати, незважаючи на прийняття низкою країн спеціальних законів. І якщо в період раннього меркантилізму контрабандою займалися окремі купці, то в епоху розвиненого меркантилізму контрабандною торгівлею стали займатися торгові компанії Європи.

 Сучасні дослідження присвячені ролі українських губерній у митній політиці Російської імперії залишають без достатньої уваги проблематику історії контрабанди. Дослідження такого соціального явища, як контрабанда, або «неформальна економіка» розкриває нові можливості для пояснення складних економічних, політичних та соціальних процесів, що відбуваються внаслідок реалізації завдань митної політики. В цьому полягає наукова новизна і актуальність даної проблематики. Показником початкового етапу розробки зазначеної проблематики є незначна кількість наукових праць, які б розкривали історію боротьби з контрабандою в українських губерніях у XVIII – ХІХ ст. На складність вирішення наукового завдання також впливає розпорошеність архівних джерел з цього питання, а в історіографії практично не присутній «український аспект» в імперських заходах боротьби з контрабандою, що відкриває нові перспективи для наукових розвідок. [7]

Таким чином метою статті є вивчення факторів, що сприяли  формуванню і поширенню контрабандного промислу в українських губерніях, а також визначення напрямів протидії цьому явищу митними органами Російської імперії.

Огляд історіографії історії  боротьби з контрабандою дозволяє виділити два умовні напрями. Перший напрямок формується з досліджень присвячених  питанням боротьби з економічною  контрабандою в межах процесуального права ХVIII – поч. ХХ ст. і розкриває  правоохоронний аспект державних заходів  у цій сфері. Цей напрямок знайшов  відображення в роботах М. П. Чернушевича , А. М. Плеханова , Г. В. Поташнікової , Ю. І. Головко . Слід зазначити, що наукові  роботи двох останніх жінок – істориків  присвячені дослідженню контрабандних  процесів саме на території України  в ХІХ ст.

Другий напрямок аналізує історію розвитку контрабанди в  контексті економічної історії  людства. Серед науковців, які досліджують  економічну сторону контрабанди  та її вплив на соціальні і міжнародні інститути, слід відзначити:

Р. Є. Вайсберга , М. Я. Волкова , Ф. Я. Полянського .

Аналіз архівних джерел дозволяє впевнено казати, що одним з головних факторів, які призвели до формування контрабандного промислу стало створення  мануфактурного виробництва у першій чверті XVIII ст. Застосування протекційних заходів з метою захисту внутрішнього виробництва автоматично створило умови для поширення неформальної економіки чи просто контрабанди. Охорона  митних кордонів у 1720-х рр. було складним процесом: товари, що відправлялись  з прибалтійських портів у внутрішні  губернії обкладалися додатковими  митами. Різні митно-правові режими окремих територій імперії (у  тому числі митна автономія Гетьманщини), що склались історично зіграли фатальну роль для всієї справи протекційної політики. Територіальна система  створила таку величезну лінію митної охорони з анклавами, де діяли  інші митно-правові норми, при якій справа боротьби з контрабандою ставала  безперспективною. І цей фактор суттєво  впливав на весь хід митної політки  Росії першої половини XVIII ст. та підштовхував урядові кола форсувати процес уніфікації митної системи в межах всієї  імперії. Таким чином, територія  Лівобережної України, після втрати у 1754 р. митної автономії, стає ареною боротьби з контрабандою.

Розвитку контрабанди  у XVIII ст., безумовно, сприяли створення  міжнародного ринку, пожвавлення торгівлі та технічний прогрес. Ще одним сприятливим  фактором була традиція митних відкупів. Завдяки відкупам уряд не тільки позбавлявся  клопотів з організацією митної мережі, але й отримував гроші наперед. Водночас уряд дистанціювався від проблеми боротьби з контрабандою, боротьбу з якою було перекладенона відкупників. Лише коли контрабанда набула таких масштабів, що навіть відкуп став збитковим (відкупники не змогли розрахуватися з державою), урядовці звернули увагу на цю проблему.  З включенням Гетьманської України до імперського митного простору об’єктами контрабанди ставали як правило товари на які поширювались норми державної монополії, і відповідно їх вільний продаж обмежувався; товари, що підлягали акцизному обкладенню і це збільшувало їхню роздрібну ціну для населення; товари, ввезення або вивезення яких обмежувалось митними тарифами. Для українського споживчого ринку з 1750-х рр. такими товарами були: шовк, тютюн, юхта, швацькі гілки, горілка, гральні карти, срібні рублі та золоті «єфимки» (вільноконвертована валюта XVIII ст.) .

Такий стан речей на митному  кордоні став предметом розгляду Комісії з комерції у 1767 р. Слід відзначити, що митні чиновники того часу мали негативну репутацію. Наприклад, після  першого розподілу Речі Посполитої на територіях, що відійшли до складу Російської імперії, потрібно було провести ревізію  імпортних товарів у купецьких  лавках. Командуючий російськими  військами граф Чернишов віддав розпорядження, щоб ця ревізія здійснювалась  митними чинами в присутності  міської адміністрації, «дабы не было учинено в таможнях какого подлогу» . На поширену по західному кордону  контрабанду вказував і сенатський Генерал-Прокурор князь О. Вяземський. Проведені в 60-х рр. XVIII ст. ревізії  показали, що деякі ділянки кордону  не просто незадовільно охороняються, але навіть не позначені належним чином. Проблему намагалися вирішити Комерц-колегія, Комісія з комерції та Головна  над митними зборами канцелярія. Дійшли вони наступних висновків: по-перше, винними у збільшенні обсягів  контрабанди були визнані недбалі  митники та нечесне купецтво; по-друге, повне припинення контрабандного промислу було визнане неможливим – розраховувати  можна було хіба що на зменшення  його обсягів; і, по-третє, попри перші  два висновки припиняти торгівлю, закривати кордон та ліквідувати  митну мережу було визнано недоцільним[7].

Уряд Катерини ІІ наполегливо намагався  боротися з контрабандою, але досягнуті  успіхи не відповідали докладеним зусиллям та витраченим коштам. Одним із засобів  боротьби з контрабандою було часткове або вибірково спрямоване припинення торгівлі. Періодично уряд «вилучав»  із товарообігу деякі товари, які  таким чином отримували статус контрабанди. Такі дії могли бути спричинені політичними («митна блокада»), економічними (протекціонізм) або військовими факторами.Так, у 1789 р. був заборонений імпорт шовкових, вовняних та бавовняних виробів, напоїв та деяких інших товарів через  прикордонні митні установи. На час  військових дій увезення товарів  до Російської імперії дозволялося  лише для потреб діючої російської армії – у той же час експорт  російських товарів не заборонявся. Це, однак, не стосувалося необхідних для армії речей, наприклад коней  – із початком військових дій експорт  коней суворо заборонявся . Така заборона діяла впродовж усієї війни з  Туреччиною (1787 – 1791 рр.) неодноразово підкреслювалася урядом . Яскравим прикладом політичних причин може слугувати згадувана раніше митна блокада Франції в 1793 – 1796 рр., адже тоді вважалися контрабандою не тільки будь-які французькі товари, але й подібні до них . Запроваджені відповідно до іменного указу 1797 р. правила стосовно конфіскації затриманої контрабанди та нагородження учасників затримання були подовжені «Положенням про нейтральну торгівлю на 1811 рік» : контрабандисти повинні були сплатити штраф у розмірі вартості затриманої контрабанди на користь учасників затримання контрабандного товару.

Як один із способів попередження контрабанди та інших порушень правил перевезення товарів через державний  кордон російський уряд використовував практику реєстрації імпортованих товарів уже на території Російської імперії, для чого необхідним було визначення шляхів від митної установи до найближчого прикордонного міста для свідчення товарів .

Упродовж ХІХ – початку ХХ ст. номенклатура товарів і предметів  контрабандного промислу по європейському  митному кордону Російської імперії  дещо змінилась. Це стали споживчі продукти і товари, на які поширювалось акцизне  законодавство (спирт, цукор, чай, сахарин), золотовалютні цінності та цінні  папери, антикваріат та витвори мистецтва, зброя, вибухівка, а також друкарські верстати для таємного виготовлення підробних акцизних марок і друку  нелегальної літератури.

Статистична інформація про обсяги нелегальної торгівлі, тобто контрабанди, що проникала на внутрішній ринок  Російської імперії і у тому числі  в українські губернії, достатньо  розпорошена. Ми можемо оперувати лише показниками митної статистики, яка  представлена даними про затримання контрабандистів, а також суми реалізації контрабандних товарів на аукціонах  та вплати грошової винагороди митникам за викриття контрабанди. Ці показники  дозволяють визначити більш напружені  ділянки митного кордону і  порівняти успішність у цій діяльності різних митних округів.

Як приклад розглянемо ситуацію на південних митницях і  в першу чергу на Одеській. Про  розміри контрабанди, яка провозилась  через митний кордон, свідчать наступні показники. Надходження коштів від  продажу конфіскованих товарів  склали в грудні 1819 р. – 240 руб. асигнаціями  та 75 руб. сріблом; у липні 1820 р. – 2580 руб. асигнаціями і 45 руб. сріблом . Ці суми доречно порівняти з показниками  митних зборів по Одеській митниці  за ці ж роки: 1819 р. – 1413739,06 руб., 1820 р. – 1365549,12 руб. Для формування цілісного  уявлення про обсяги контрабандних  затримань звернемось до такого джерела, як «Ведомость о денежных наградах»  по всіх митних округах Російської імперії з 1824 по 1837 рр. . Згідно з відомостями  ситуація виглядала наступним чином: Радзивилівський – 1862089,82 руб., Скулянський  – 50108,71 руб., Ізмаїльський – 513,45 руб., Одеський – 11662,91 руб., Феодосійський – 307,09 руб., Керч-Єнікальський – 635,69 руб., Архангельський – 103815,85 руб., Петербурзький – 1130960,58 руб., Ревельський – 317178,89 руб., Ризький  – 817161,92руб., Лібавський – 268582,33 руб., Юрбурзький – 1054399,36 руб.

Можна побачити, що лідерами боротьби з контрабандою та по її надходженню  були Петербурзький, Ризький, Юрбурзький та Радзивилівський митний округи. Абсолютним лідером у протидії контрабанді  став Радзивилівський митний округ (територіально він охоплював  правобережні українські губернії). І  дійсно, найбільші обсяги нелегальних  товарів надходили з Австрійської імперії. Про ступінь загрози  на австрійській ділянці митного  кордону свідчить факт залучення  регулярних частин російської армії  для допомоги митникам протидіяти проривам добре озброєних контрабандистів.

Результативність митниць  Радзивилівського митного округу в  другій чверті ХІХ ст. можна оцінити  за показниками з конфіскацій  контрабандних товарів. З 1829 по 1837 рр. показники з кількості конфіскацій  по митницях були наступними: Радзивилівська – 4134, Бердичівська – 157, Гусятинська  – 1392, Дружпільська – 799, Волочиська – 656, Ісаковецька – 604 . У прикордонних повітах Волинської та Подільської губерній ситуація з контрабандою загострюється після поразки польського повстання. Крім звичайної економічної контрабанди, додається ще й політична. Таємні польські організації, до складу яких входили і місцеві дворяни, регулярно отримували нелегальну літературу з австрійської Польщі . Перед митниками поставили завдання по можливості взагалі припинити контакти між польським населенням двох імперій, окрім територій митниць. З початком угорського повстання у 1848 р., потім Східної війни 1853 – 1856 рр. контрабандна активність дещо знизилась. Це стало наслідком концентрації російських військ у цьому регіоні, їх участі у придушенні угорського повстання, а під час Східної війни необхідності утримувати Австрію військовою демонстрацією від можливої участі в конфлікті на боці Англії і Франції. Різке зростання активності контрабандистів спостерігається з другої половини ХІХ ст. При цьому австрійські військові починають активно використовувати контрабандистів для виконання агентурних завдань військової розвідки.

До переліку найбільш поширених  контрабандних товарів, крім спирту, входили: хустки вовняні і шовкові, сукно, готовий одяг, одяг з бавовни, дрібні промислові речі. Але їх кількість  у порівнянні із спиртом і сахарином  була незначною і реалізовувалась  серед населення в прикордонній смузі на відстані до 21 версти в глибину  від митного кордону.

Стосовно південних митниць, і  особливо Одеської, то статистичні  матеріали спростовують образ міста  Одеси як основного джерела контрабанди  в Російській імперії. Номенклатура контрабандних товарів на початку  ХХ ст. майже не змінилась порівняно  з ХІХ ст. Згідно зі звітом начальника Південного митного округу за 1910 р. предмети контрабанди становили: срібні та золоті монети, сукно, костюми чоловічі, вовна, вогнепальна зброя, сахарин . Згідно зі звітом за 1910 р. підрозділами Ізмаїльської прикордонної бригади  проведено 20 затримань, затримано 36 чоловік, оцінка нелегального товару склала 124 руб. Службовцями митниць Південного митного округу за 1909 р. проведено 32 затримання з 23 затриманими, товари оцінені  на 256 руб. У 1910 р. здійснено 87 затримань  контрабанди, затримано 106 чоловік, вартість контрабандного товару склала 367 руб. Протидія контрабандному промислу в прикордонних губерніях ускладнювалась тим, що для  значної частини населення цей  промисел був основним заняттям. Тому поширеним методом боротьби з  контрабандистами на початку ХХ ст. стає практика вербовки інформаторів з числа місцевого населення.