Особливості доказування у справах за протокольною фомою досудової підготовки матеріалів

Автор: Пользователь скрыл имя, 02 Апреля 2012 в 11:12, курсовая работа

Краткое описание

Конституція України проголосила, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (стаття 3 Конституції України).

Оглавление

ВСТУП
РОЗДІЛ I ПРОТОКОЛЬНА ФОРМА ДОСУДОВОЇ ПІДГОТОВКИ МАТЕРІАЛІВ: СУТНІСТЬ ТА ЮРИДИЧНА ПРИРОДА
1.1. Підстави диференціації кримінального процесу України. Юридична природа протокольної форми досудової підготовки матеріалів
1.2. Суть і значення кримінально-процесуального доказування
РОЗДІЛ II ОСОБЛИВОСТІ ЗБИРАННЯ, ПЕРЕВІРКИ ТА ОЦІНКИ ДОКАЗІВ ОРГАНОМ ДІЗНАННЯ ТА ПРОКУРОРОМ
2.1. Особливості збирання доказів органом дізнання
2.2. Особливості перевірки та оцінки доказів органом дізнання та прокурором
РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВАХ ПРИ ПРОТОКОЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ НА ДОСУДОВОМУ ЕТАПІ
3.1. Особливості доказування у стадії попереднього розгляду кримінальної справи суддею
3.2 Особливості доказування у стадії судового розгляду
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Файлы: 1 файл

ВСТУП.doc45.doc

— 236.00 Кб (Скачать)

При цьому суд не позбавлений ініціативи повернення справи на дослідування. Частина 1 статті 246 КПК України надає право судді за власною ініціативою повернути справу на додаткове розслідування у випадках, коли під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства були допущені такі порушення Кримінально-процесуального кодексу, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду [20, С. 77-79] .

У переліку рішень, які приймає суддя за результатами попереднього розгляду справи (стаття 244 КПК України), з’явилося одне нове: суддя своєю постановою повертає справу прокуророві для усунення виявлених порушень у випадку, якщо останнім були суттєво порушені вимоги статей 228-232 КПК України. Постанова оскарженню не підлягає, на неї може бути внесено подання прокурором (стаття 249 КПК України).

Попередній розгляд справи починається з доповіді прокурора щодо можливості призначення справи до судового розгляду. Якщо в судове засідання з’явились інші учасники судового розгляду, вони висловлюють свої думки щодо питань, зазначених у статті 237 цього Кодексу, та заявлених ними клопотань. Прокурор висловлює свою думку щодо клопотань, заявлених іншими учасниками судового розгляду. Постанова судді виноситься в нарадчій кімнаті.

Справа повинна бути призначена до попереднього розгляду не пізніше десяти діб, а у разі складності справи - не пізніше тридцяти діб з дня надходження її до суду [14, С.36-39] .

Тому достатність підстав для призначення справи до попереднього розгляду вирішується за умови позитивної відповіді судді з таких питань:

                       чи підсудна справа цьому суду;

                       чи немає підстав для закриття справи або її зупинення;

                       чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог КПК України;

                       чи не було допущено під час порушення справи, провад­ження дізнання або досудового слідства таких порушень вимог кримінально-процесуального закону, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду [18, С. 110-112] .

За результатами попереднього розгляду справи суддя своєю постановою приймає одне з таких рішень:

                       про призначення справи до судового розгляду;

                       про зупинення провадження в справі;

                       про повернення справи прокуророві;

                       про направлення справи за підсудністю;

                       про закриття справи;

                       про повернення справи на додаткове розслідування.

 

3.2 Особливості доказування у стадії судового розгляду

Судовий розгляд кримінальної справи — це встановлена законом система процесуальних дій суду та учасників судового розгляду, послідовне проведення яких спрямоване на всебічне, повне та об’єктивне дослідження матеріалів справи, встановлення в ній істини і винесення на цій основі законного, обґрунтованого і справедливого вироку.

Кримінальні справи розглядаються в суді першої інстанції одноособово суддею, який діє від імені суду, за винятком, якщо по справах законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років. Такі справи розглядаються колегіально судом у складі трьох осіб, якщо підсудний заявив клопотання про такий розгляд [13, С.125-129] .

Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі, розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді (стаття 17 КПК України).

Керує судовим засіданням головуючий, який повинен забезпечити учасникам судового розгляду справи здійснення їх законних прав і обов’язків згідно з нормами КПК України, а також належний порядок судового процесу.
Учасники судового розгляду, а також присутні в залі судового засідання особи зобов’язані виконувати розпорядження головуючого. Покладений на головуючого обов’язок керувати судовим засіданням та усувати із судового слідства все те, що не стосується справи, дає йому право знімати запитання учасників судового розгляду, якщо вони достатньо з’ясовані або явно виходять за межі цієї справи, однак запитання і мотиви його зняття обов’язково заносяться до протоколу судового засідання. Разом із тим, виходячи з принципу рівності суддів у судовому засіданні, головуючий не має права зняти запитання, поставлене допитуваній особі іншим суддею або народним засідателем.

Кримінально-процесуальний закон виділяє кілька структурних елементів (частин) судового розгляду, що об’єднують процесуальні дії з чітко окресленим змістом [15, С.144-146]:

                       підготовча частина судового розгляду;

                       судове слідство;

                       судові дебати;

                       останнє слово підсудного;

                       постановлення і проголошення вироку.

Кожна з цих частин має свої конкретні завдання, завдяки яким обґрунтовано і законно вирішуються ті чи інші кримінальні справи (статті 283—341 КПК України ).

Судовий розгляд кримінальної справи починається з підготовчої частини. У призначений для розгляду справи час головуючий відкриває судове засідання, оголошує, хто із учасників судового розгляду і викликаних осіб з’явився і повідомляє про причини неявки відсутніх (стаття 284 КПК України). У разі необхідності суд чи суддя, який одноособово розглядає справу, вживає заходів до з’ясування причин неявки викликаної особи чи осіб, та вживають необхідних заходів для забезпечення їх явки до суду, якщо неможливо далі розглядати справу без їх участі. Якщо в судове засідання викликався перекладач, то головуючий роз’яснює йому обов’язок правильно робити потрібний переклад і попереджає його про відповідальність за статтею 383 Кримінального Кодексу за завідомо неправдивий переклад, про що відбирається підписка [13, С. 125-129] .

Суд встановлює особу підсудного, з’ясовуючи його прізвище, ім’я, по батькові, місце, рік, місяць і день народження, місце проживання, заняття, сімейний стан та інші потрібні дані, що стосуються його особи.

Після цього головуючий запитує підсудного, чи вручено йому і коли саме копію обвинувального висновку, а в справах, зазначених у частині 1 статті 27 КПК України, — копію скарги, копію постанови про порушення справи та повістку.

Після виконання зазначених вище дій головуючий оголошує учасникам судового розгляду склад суду по даній справі, прізвище запасного народного засідателя, якщо він є, прізвище прокурора, захисника, перекладача, експерта та інших учасників судового засідання і роз’яснює кожному учаснику їх право на відвід складу суду. Питання про відвід вирішується судом згідно зі стаття 57 КПК України [18, С.110-112] .

Якщо учасники судового розгляду відводів не заявили, суд вирішує питання про можливість розгляду справи у випадку неявки кого-небудь з учасників судового розгляду або інших викликаних у судове засідання осіб.
Якщо суд визнає можливим почати слухання справи, головуючий видаляє свідків із зали судового засідання, роз’яснює права й обов'язки учасникам судового розгляду і розглядає заявлені клопотання про виклик нових свідків і експертів, про витребування і приєднання до справи нових доказів.

Судове слідство — це основна частина судового розгляду, в якій в умовах колегіальності та гласності відбуваються остаточне дослідження й оцінка зібраних органами дізнання і досудового слідства у кримінальній справі доказів, вирішується головне питання кримінального судочинства — про винуватість чи невинуватість особи, притягнутої до кримінальної відповідальності.

Підсумок судового розгляду повинен підвести законний і обґрунтований вирок, що є найважливішим актом правосуддя.

Судове слідство починається з читання обвинувального висновку.

Обвинувальний висновок оголошує прокурор, за згодою сторін — тільки резолютивну частину обвинувального висновку [12, С.86-92].

Після оголошення документів, зазначених у ст 297 КПК, головуючий роз’яснює підсудному, а якщо підсудних кілька — кожному з них, суть обвинувачення і запитує, чи зрозуміле їм обвинувачення, чи визнають вони себе винними і чи бажають давати показання. Обвинувачення повинно бути роз’яснено у формі, доступній для підсудного, оскільки повне і точне знання підсудним фактичних обставин обвинувачення та юридичної оцінки його діяння є обов’язковою передумовою здійснення ним свого права на захист у судовому розгляді справи.

У разі повного або часткового невизнання підсудним своєї вини, він, маючи право в будь-який момент судового слідства давати пояснення по суті справи (пункт 5 статті 263 КПК України), може мотивувати свою відповідь, висловивши таким чином своє ставлення до обвинувачення, що не повинно полягати в дачі підсудним своїх показань по суті справи.

Якщо для вирішення питання щодо обсягу доказів, які досліджуватимуться, необхідно допитати підсудного, суд вирішує його після допиту підсудного. Допит підсудного, якщо він не відмовляється від дачі показань, проводиться обов’язково (стаття 299 КПК України) [14, С. 36-39].

Суть обвинувачення роз’яснюється підсудному належним чином незалежно від того, чи має він захисника.

Звичайним порядком дослідження доказів вважається такий, коли спочатку допитується підсудний, потім потерпілий, свідки, заслуховується висновок експерта, оглядаються речові докази, оглядаються та оголошуються документи.

Після розгляду судом усіх доказів, що є в справі, головуючий опитує учасників судового розгляду, чи бажають вони доповнити судове слідство і чим саме. У разі заявлення клопотань суд їх обговорює і розв’язує, про що виносить ухвалу, а суддя — постанову. Після розв’язання клопотань і виконання додаткових дій головуючий оголошує судове слідство закінченим, що означає повне припинення дослідження доказів у справі.

По закінченні судового слідства суд переходить до судових дебатів. Це промови прокурора, потерпілого і його представника, цивільного позивача, цивільного відповідача або їх представників, захисника, підсудного.
Учасники судового розгляду мають право в судових дебатах посилатися тільки на ті докази, що були досліджені в судовому засіданні. Якщо під час судових дебатів виникне потреба надати нові докази, суд відновлює судове слідство. Після закінчення відновленого судового слідства суд знову відкриває судові дебати щодо додаткового дослідження обставин.
Суд не має права обмежувати тривалість судових дебатів певним часом. Головуючий зупиняє учасників судових дебатів лише в тих випадках, якщо вони в промовах виходять за межі справи, що розглядається.
Після закінчення промов учасники судових дебатів мають право обмінятися репліками. Право останньої репліки належить підсудному.
У разі, якщо у справі бере участь прокурор, судові дебати відкриваються його промовою [22, С. 117-121] .

Якщо підсудний в останньому слові повідомить про нові обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, суд зі своєї ініціативи, а також за клопотанням прокурора чи інших учасників судового розгляду відновлює судове слідство. По закінченні відновленого судового слідства суд відкриває судові дебати щодо додатково досліджених обставин і надає останнє слово підсудному (стаття 319 КПК України)

Після реалізації підсудним свого права на останнє слово, суд негайно йде до нарадчої кімнати для постановлення вироку, про що головуючий в судовому засіданні оголошує присутнім у залі судового засідання.
Вирок — це акт правосуддя, який постановляється і проголошується іменем України. Вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим та постановлений лише на тих доказах, що були розглянуті в судовому засіданні.

Якщо підсудний обвинувачується у вчиненні кількох злочинів, суд вирішує питання, зазначені в пунктах 1—б статті 324 КПК України, окремо по кожному злочину [19, С.76-79] .

Якщо у вчиненні злочину обвинувачується кілька осіб, суд вирішує питання окремо щодо кожного з підсудних.

Вирок може бути обвинувальним або виправдувальним. У свою чергу, обвинувальний вирок буває двох видів:

                       з призначенням покарання;

                       без призначення покарання.

Після підписання вироку судді повертаються до зали засідання, де головуючий або один із суддів проголошує вирок.
Всі присутні в залі судового засідання, в тому числі склад суду, заслуховують вирок стоячи.

Головуючий роз’яснює засудженому, його законному представникові, а також потерпілому, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві та їх представникам зміст вироку, строки і порядок його оскарження та право подати клопотання про помилування [15, С.144-146] .

Якщо підсудний не володіє мовою, якою постановлено вирок, то після його проголошення перекладач зачитує вирок підсудному його рідною мовою або іншою мовою, якою він володіє (стаття 341 КПК України).

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ :

Отже, аналіз процесу доказування у справах за протокольною формою досудової підготовки матеріалів дає можливість говорити про те, що на сучасному етапі законодавство про застосування протокольної форми та особливостей доказування у справах за протокольною формою підготовки матеріалів в кримінальному процесі має немалу кількість прогалин, а тому потребує значного вдосконалення. Відсутність нормативного закріплення певних положень в кримінально-процесуальному кодексі України, а також в законах та підзаконних нормативних актах призводить до певних суперечностей та неоднозначного тлумачення процесуалістами одного й того ж поняття.

Информация о работе Особливості доказування у справах за протокольною фомою досудової підготовки матеріалів