Трудовіе спорі

На Заході визнання права на страйк і допущення страйків у певних юридичне фіксованих рамках є необхідними  умовами нормального функціонування суспільства. У цей час право на страйк закріплено майже в усіх промислове розвинених країнах з ринковою економікою. Воно або закріплено в Конституції (наприклад, Франція, Іспанія, Швеція), або виводиться з конституційного права на асоціацію (наприклад, ФРН, Канада, Швейцарія), або спеціально закріплено у законодавстві (США, Нова Зеландія), або спирається на загальні принципи права, зокрема на принцип "дозволено те, що не заборонено" (Фінляндія, Норвегія), або засновано на міжнародному акті (Нідерланди) (Киселев И.Я. Цит. раб. — С. 156). Поряд із закріпленням права на страйк передбачаються також умови, що обмежують і забороняють страйки та спрямовані проти незаконних страйків.

Крім страйків, законодавством також  регулюються локаути, що їх не знає вітчизняне законодавство. У перекладі з англійської термін "локаут" означає буквально "бути поза або без місця". Як соціальне явище локаут являє собою тимчасове закриття якого-небудь підприємства чи установи його власником під приводом економічних труднощів, але частіше усього у відповідь на страйковий рух персоналу (Симин А. А. Локаут в системе трудовых отношений // Труд за рубежом. — 1995. — №1). Локаут супроводжується звільненням усіх найманих працівників на невизначений строк. На відміну від страйку, локаут у більшості країн не зупиняє, а перериває дію трудового договору (конфлікту) працівників, які звільняються. При цьому заробітної плати, пільг позбавляються усі працівники підприємства, установи, включаючи й тих, хто не брав особистої участі у страйку (особи, які перебувають у відпустці, хворі та ін.). В останні роки окреслилась тенденція вирівнювання правових і соціальних наслідків, що виникають внаслідок локаутів і страйків.

Законність чи незаконність страйків та локаутів визначає в кожному конкретному випадку суд. При цьому є значна специфіка, залежно від країни, відносно розподілу страйків на законні та незаконні. Є ще одна особливість: залежно від умов конкретної країни суди можуть розширити чи звузити межі законності страйку. Таким чином, регламентація страйків не зводиться до прямих заборон та придушення, а є досить гнучкою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

 

Отже, трудові спори за суб'єктом поділяються на індивідуальні  та колективні. За характером та предметом  спору можна виділити:

- спори про застосування норм трудового законодавства, колективного і трудового договору;

- спори про встановлення нових умов праці, не урегульованих законодавством або іншими нормативними актами;

- спори, пов’язані з відмовою у прийнятті на роботу.

Індивідуальні спори про  застосування норм трудового законодавства, колективних і трудових договорів прийнято називати позовними спорами. До спорів непозовного характеру відносяться розбіжності у зв’язку з встановленням умов праці. Вони можуть бути як індивідуальними, так і колективними.

Класифікація трудових спорів має значення для визначення їх підвідомчості  – для кожної групи встановлені  певний порядок розгляду і орган, уповноважений розглядати цей спір. За ознакою підвідомчості спори  поділяються на три види:

- в загальному порядку (в комісії по трудових спорах і місцевому суді);

- в судовому порядку (минаючи КТС);

- в особливому порядку (для певних категорій спорів або певних категорій працівників).

Причини виникнення трудових спорів можуть носити наступний характер:

- суб'єктивний (необізнаність з чинним законодавством працівників чи керівних осіб, помилки),

- об'єктивно-правовий (недоліки в нормотворчій діяльності, погіршення захисту трудових прав громадян, невідповідність чинних норм трудового права новим соціальним і економічним відносинам, послаблення державного нагляду і контролю за додержанням законодавства);

- організаційно-господарський (заборгованість заробітної платні, пенсій та інших соціальних виплат через економічне руйнування соціальної інфраструктури, падіння рівня заробітної плати) [24. C.494-496].

B європейських країнах  нині спостерігається інтенсивний розвиток трудової юстиції, що полягає у створенні і функціонуванні спеціалізованих трудових судів. Діяльність таких судів грунтується на цивільно-процесуальних нормах.

Процедура розгляду справи у трудових судах швидша, менше коштує, ніж у звичайних судах, у ній відсутні деякі формальності, притаманні цивільному процесу. А спеціалізація суду забезпечує кваліфікований розгляд справи. Досвід європейських країн заслуговує на увагу українського законодавця, оскільки судовий порядок вирішення індивідуальних трудових спорів шляхом позовного провадження не тільки повинен бути збережений, але й активно розвиватися в умовах ринкових відносин, що забезпечить належний захист трудових прав працівників і реалізацію конституційного права громадян на судовий захист.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел та літератури

 

 

1.Конституція України 1996 р. — К., 1996. – 96 с.

2.Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами / За ред. В.   М. Вакуленка, О. П. Товстенка. — 1040 с.

3.Положення про примирну комісію від 4 травня 1999 p. №36   

4.Прокопенко В.І. Трудове право України. – Харків: Консум, 2002. – С.492-          527.

5.Трудове право України: Підручник / За ред. Н. Б. Болотіної, Г. І. Чанишевої. — К.: Т-во "Знання"; КОО, 2000

6.Бурак Поняття та види колективних трудових спорів // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Матеріали VII регіональної науково-практичної конференції. 13-14 лютого 2001 р. м. Львів. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2001. – 227с.

7.Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1998. — №1. - С. 242.

8.Про практику розгляду судами трудових спорів: Постанова № 9 Пленуму Верховного Суду України від 6 листоп. 1992 р. // Право України. – 1993. - № 2. – С. 50-59.

9.Трудові спори: законодавство, коментар, судова практика / Упоряд. В. А. Скоробагатько, І. Федишин. — К.: Істина, 2000. – 432 с.

10.Толкунова В.Н. Трудовые споры и порядок их разрешения. — М.:    Юристь, 1996.

11.Ставцева А.И. Трудовые споры по отдельным категориям судебных дел // Право и экономика. — 1998. - №6 - С. 93-102

12.Давиденко Г.І. Розгляд судами спорів, пов'язаних з укладенням, зміною і припиненням трудового договору // Вісник Верховного Суду України.1997. -