Трудовіе спорі

У будь-якому разі безпосередньо  в районних (міських) судах розглядаються  заяви звільнених працівників про  поновлення на роботі незалежно від  підстави припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причин звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, про виключення з членів кооперативу, колективного сільськогосподарського підприємства, іншої громадської  організації, а за заявами керівників підприємства, установи, організації (філії, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), їхніх  заступників, головних бухгалтерів  підприємств, установ, організацій, їхніх  заступників, а також службових  осіб митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні  звання, і службових осіб державної  контрольно-ревізійної служби та органів  державного контролю за цінами, керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями  та іншими об'єднаннями громадян, крім цього, і спори з питань переведення  на іншу роботу і накладення дисциплінарних стягнень. Відповідно до п. 1 Перехідних положень Конституції України інші трудові спори вирішуються на розсуд заявника безпосередньо судом  або після їх попереднього розгляду комісією з трудових спорів. Слід мати на увазі, що Пленум Верховного Суду України  в п. 8 постанови від 1 листопада 1996 p. №9 "Про застосування Конституції  України при здійсненні правосуддя" роз'яснив, що суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку [7].

Сьогодні КТС продовжують діяти  і розглядати індивідуальні трудові  спори про застосування законодавства  про працю, крім спорів, вказаних у  статтях 222, 232 КЗпП. Проте необхідно  відзначити низьку ефективність їх діяльності, на що зверталась увага в літературі (див., наприклад. C.58-63]). Становище не змінилось і з прийняттям Закону України "Про внесення змін і доповнень, що стосуються розгляду індивідуальних трудових спорів, до Кодексу законів  про працю Української РСР  та визнання такими, що втратили силу деяких законодавчих актів" від 18 лютого 1992 p., яким був змінений статус КТС. Нині КТС є органом трудового колективу. Правовий статус цього органу і порядок  його діяльності врегульовано більш  повно порівняно з іншими органами трудового колективу.

Однак, як свідчить практика, працівники з різних причин (невіра в справедливе  вирішення справи, очікування розправи з боку власника або уповноваженого ним органу тощо) до КТС звертаються  не часто. На багатьох підприємствах (в  переважно недержавних) КТС взагалі  не обираються. Так, у 1998 p. перевірками, проведеними Державною інспекцією праці, більш як 460 підприємств різних форм власності встановлено, що комісії  з трудових спорів створено лише на кожному другому підприємстві. Здебільшого  вони обираються не загальними зборами, конференцією, а утворюються наказами керівників підприємств. З урахуванням конституційного права на судовий захист постає питання про доцільність збереження в новому Трудовому кодексі порядку, передбаченого главою XV КЗпП.

Враховуючи те, що вирішення індивідуальних трудових спорів на підприємстві, в  установі, організації поступово  відмирає, в майбутньому, ймовірно, ця категорія спорів відійде до юрисдикції судів, а це вже не трудове, а цивільно-процесуальне право.

На практиці мають місце випадки, коли одночасно з позовними вимогами про поновлення на роботі, стягнення  заробітної плати під час вимушеного прогулу позивачем подаються  вимоги про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. В окремих випадках суди ці вимоги задовольняли, в інших  — в позовах про відшкодування  моральної шкоди відмовляли, посилаючись  на те, що вони не передбачені законом, зокрема ст. 235 КЗпП. Пред'являючи  вимогу про відшкодування моральної  шкоди, позивачі у ряді випадків посилаються  на ст. 56 Конституції. Однак положення  ст. 56 Конституції про право кожного  на відшкодування за рахунок держави  чи органів місцевого самоврядування матеріальної або моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями  чи бездіяльністю органів державної  влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, на права й обов'язки сторін у  трудових правовідносинах не поширюються. У цій статті не йдеться про  відповідальність сторін, в ній вказані  інші суб'єкти. Тому не можна вважати, що у випадках незаконного звільнення або іншого порушення трудових прав можна покласти на власника обов'язок відшкодувати працівнику моральну шкоду  на підставі ст. 56 Конституції. Але цe окреме питання, що потребує детального вивчення.

Виникає також питання про підвідомчість  судам загальної юрисдикції індивідуальних спорів про встановлення умов праці  та порядок їх розгляду. В юридичній  літературі вони називаються спорами  непозовного характеру, оскільки йдеться  не про відновлення порушеного права (законного інтересу), а про встановлення нового права [8; 316]. Законом України "Про внесення змін і доповнень, що стосуються розгляду індивідуальних трудових спорів, до Кодексу законів про працю Української РСР та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів" викладено у новій редакції главу XV КЗпП "Індивідуальні трудові спори". Ст. 242, яка передбачала порядок вирішення спорів про встановлення умов праці або зміну встановлених умов праці, була виключена.

У літературі з трудового права  зазначається, що спори позовного  характеру, що виникають з приводу  застосування нормативно-правових актів, договорів і угод, пов'язані з  подачею заяви (вчиненням позову) до юрисдикційного органу. Це — індивідуальні  трудові спори позовного характеру. Спори непозовного характеру  виникають з питань встановлення або зміни умов праці, як правило, вони мають колективне значення і  відповідно є колективними трудовими  спорами [11. C.348]. Встановлення та зміна умов праці здійснюється на підставі колективного договору, інших угод, що стосуються усіх працівників, їх окремих категорій або професійних груп, і спір, що виникає, має колективне значення. Разом з тим зустрічаються й індивідуальні трудові спори про встановлення нових або зміну існуючих умов праці (наприклад, про присвоєння робітнику кваліфікаційного розряду). В главі XV КЗпП, на нашу думку, все ж повинна бути норма, що передбачає порядок вирішення таких спорів. Таку норму збережено в КЗпП Російської Федерації (відповідно до ст. 219 КЗпП спори про встановлення нових або зміну існуючих умов праці працівника вирішуються адміністрацією, відповідним профспілковим органом в межах наданих їм прав).

Із набранням чинності Конституцією України ця категорія індивідуальних трудових спорів підвідомча районним (міським) судам, виходячи з положень Конституції про поширення судового захисту прав людини і громадянина, але, як і раніше, не підвідомча КТС. Інші індивідуальні спори окремих  категорій працівників, зазначених у ст. 222 КЗпП, вирішуються в загальному порядку.

Слід також зазначити, що профспілки, їх об'єднання мають право представляти інтереси працівників в органах, що розглядають індивідуальні трудові  спори (ст. 26 Закону «Про профспілки»).

Трудовий спір з приводу відмови  роботодавцем у роботі працівникові, що хоче працювати на конкретному  підприємстві за певною спеціальністю  і на певних умовах і має за законом  таке суб’єктивне право, - вирішується  у судовому порядку. При зверненні працівника до суду через необгрунтовану відмову в укладенні трудового договору в позовних вимогах може бути заявлене прохання зобов'язати роботодавця укласти договір на умовах, висунутих працівником, або на інших реальних умовах, а також прохання про відшкодування майнової шкоди в розмірі втраченого заробітку, який позивач міг би мати, якщо його суб'єктивне право на укладення даного трудового договору було б реалізоване .

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 1998 р. “Про внесення змін і доповнень у деякі  постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах” пункт 6 постанови Верховного Суду України  від 6 листопада 1992 р. “Про практику розгляду судами трудових спорів” доповнений абзацом 7 вказівкою на те, що суди відповідно до ч.2 ст. 232 КЗпП безпосередньо розглядають  позови про укладення трудових договорів  осіб, які вважають, що їм відмовлено в укладенні трудового договору всупереч гарантіям, передбаченим ст. 22 КЗпП.

Серед позовних вимог може бути також  поставлене питання про відшкодування  моральної шкоди. Необгрунтована відмова  у прийнятті на роботу, на яку  працівник реально може претендувати, заподіює шкоду його діловій репутації. А таке немайнове благо як ділова репутація є значимою в умовах відносин жорсткої конкуренції на ринку  праці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3 КОЛЕКТИВНІ ТРУДОВІ  СПОРИ

 

 

3.1Порядок вирішення колективних трудових спорів

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 3 березня 1998 p. колективний трудовий спір (конфлікт) — це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо:

а) встановлення нових або зміни  існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту;

б) укладення чи зміни колективного договору, угоди;

в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень;

г) невиконання вимог законодавства  про працю. Розгляд колективного трудового спору (конфлікту) здійснюється з питань, передбачених:

— пунктами "а" і "б" ст. 2 Закону, примирною комісією, а у разі неприйняття рішення у строки, встановлені ст. 9 Закону, — трудовим арбітражем;

— пунктами "в" і "г" ст. 2 Закону, — трудовим арбітражем.

Примирна комісія — це орган, призначений для вироблення рішення, що може задовольнити сторони колективного трудового спору (конфлікту), та який складається із представників сторін (ч. 1 ст. 8 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)"). Відповідно до статей 7—10, 13, 14 Закону розроблено і затверджено наказом Національної служби посередництва і примирення (далі — НСПП) від 4 травня 1999 p. №36 Положення про примирну комісію, яким визначено порядок утворення примірної комісії; порядок розгляду колективного трудового спору (конфлікту) та прийняття рішення; статус члена примірної комісії, його права.

Примирна комісія утворюється  за ініціативою однієї із сторін на виробничому рівні — у 3-денний, на галузевому чи територіальному рівні — у 5-денний, на національному рівні — у 10-денний строк з моменту виникнення колективного трудового спору (конфлікту) з однакової кількості представників сторін.

Порядок визначення представників  до примирної комісії визначається кожною із сторін колективного трудового спору (конфлікту) самостійно.

Колективні трудові спори (конфлікти) розглядаються виробничою примирною  комісією у 5-денний, галузевою та територіальною примирними комісіями — у 10-денний, примирною комісією на національному рівні — у 15-денний строк з моменту утворення комісій. За угодою сторін ці строки можуть бути продовжені.

Рішення примирної комісії оформляється протоколом та має для сторін обов'язкову силу і виконується в порядку  і в строки, які встановлені  цим рішенням.

Після прийняття рішення щодо вирішення  колективного трудового спору (конфлікту) примирна комісія припиняє свою роботу.

У вирішенні колективних трудових спорів можуть брати участь незалежні  посередники. Незалежний посередник — визначена за спільним вибором сторін особа, яка сприяє встановленню взаємодії між сторонами, проведенню переговорів, бере участь у виробленні примирною комісією взаємоприйнятного рішення (ст. 10 Закону). Наказом Національної служби посередництва і примирення від 11 листопада 1999 p. №106 затверджено Положення про посередника, яке закріплює умови і порядок добору посередників, набуття та-припинення повноважень; порядок залучення посередників; порядок залучення посередника до участі у примирних процедурах;

його права, обов'язки, кваліфікаційні вимоги до посередника, відповідальність. НСПП буде укладено Список посередників в Україні з метою забезпечення сторін колективних трудових спорів, конфліктів інформацією про посередників.

Трудовий арбітраж — це орган, який складається із залучених сторонами фахівців, експертів та інших осіб і приймає рішення по суті трудового спору (конфлікту).

Трудовий арбітраж утворюється  з ініціативи однієї із сторін або  незалежного посередника у 3-денний строк у разі:

— неприйняття примирною комісією погодженого рішення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) про встановлення нових або зміну існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту, а також про укладення чи зміну колективного договору, угоди;

- виникнення колективного трудового спору (конфлікту) про виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень, про невиконання вимог законодавства про працю.

Кількісний і персональний склад  трудового арбітражу визначається за згодою сторін. Якщо сторони не досягнуть  згоди, то трудовий арбітраж складається  з трьох арбітрів (п. 2.2 Положення про трудовий арбітраж, затвердженого наказом Національної служби посередництва і примирення від 4 травня 1999 p. №37). До складу трудового арбітражу не можуть входити особи, які є представниками сторін колективного трудового спору (конфлікту), або особи, які тією чи іншою мірою зацікавлені в його однобічному вирішенні (п. 2.6 Положення).

В Україні НСПП буде укладено Список арбітражів. Згідно з п. 1.2 Положення про арбітра, затвердженого наказом Національної служби посередництва і примирення від 11 листопада 1999 p. №105, арбітр — це підготовлена НСПП особа, яка в разі залучення її сторонами колективного трудового спору (конфлікту) для участі в роботі трудового арбітражу набуває статусу члена трудового арбітражу і має право розгляду колективного трудового спору (конфлікту) з метою прийняття рішення по його суті. Арбітр пропонується для участі в роботі трудового арбітражу органом НСПП за письмовою заявою однієї із сторін колективного трудового спору (конфлікту) (п. 3.1. Положення). Положенням визначено умови і порядок добору арбітрів, набуття і припинення повноважень; порядок залучення арбітрів до участі у роботі трудового арбітражу; права і обов'язки арбітра, кваліфікаційні вимоги до нього; відповідальність арбітра.

Голова трудового арбітражу  обирається з числа його членів. До складу трудового арбітражу також  можуть входити народні депутати України, представники органів державної влади, органів місцевого самоврядування й інші особи.

Колективний трудовий спір (конфлікт) розглядається трудовим арбітражем з обов'язковою участю представників  сторін, а в разі потреби — представників інших заінтересованих органів та організацій.